— Пане Перепелиця, тривалий час Ви були заступником директора Національного інституту стратегічних досліджень, а з 2006 року очолили Інститут зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України. Перше запитання: з чим пов’язана поява на терені України нової дослідницької установи з такою гучною назвою?

— Власне, це не є ноу-хау України, тому що переважна більшість країн має такі відомчі структури, які розробляють стратегію зовнішньої політики, займаються розв’язанням ключових, найбільш актуальних її проблем, прогнозують розвиток міжнародної обстановки, а відтак, говорячи штурманською мовою, прокладають курс, який би найбільшою мірою віддзеркалював національні інтереси держави. І в МЗС теж виникла така потреба, в результаті чого появилась відомча структура, яка займається науково-дослідною і аналітичною діяльністю у сфері зовнішньої політики, зокрема, зовнішньої політики України. Інша функція, яка покладається на Інститут — це сприяння прозорості, відкритості, передбачуваності і демократичності зовнішньої політики України. Оскільки Україна є демократичною державою, то і зовнішня політика має бути відкритою, зрозумілою і прозорою. Виходячи з цього, ми намагаємося проводити форуми, конференції, щоби дати можливість експертам, політикам, дипломатам обговорити актуальні проблеми і знайти порозуміння, консенсус із зовнішньополітичних питань. І головне — прийти до консолідованого, єдиного розуміння зовнішньополітичного курсу України.

— У досить складний для української дипломатії період (за відсутністю консенсусу між трьома гілками влади) Ви взялися за непросту роботу щодо вироблення консолідованої зовнішньої політики. Чи будуть дослухатися до вироблених Вашою установою рекомендацій, настанов для прокладання цього курсу?

— Наше завдання, скажімо, не лежить у площині переговорів з політичними силами. Наша мета — давати об’єктивну, наукову, обґрунтовану експертизу.

— Аналітика чистої води?

— Так. І ми маємо показувати, куди може привести той курс, який оберають різні політичні сили, виходячи чи то з власної ідеології, чи то із заанґажованості нашого великого сусіда, чи то, можливо, з якихось інших мотивів. Сенс діяльності Інституту полягає саме в тому, що він дає абсолютно об’єктивну оцінку різних прожектів зовнішньополітичної галузі, а також прогнозує наслідки, які можуть виникнути в результаті реалізації намірів тих сил, які сьогодні декларують політику, відмінну від уже ухваленого зовнішньополітичного курсу України.

— Який науковий потенціал колективу, який Ви очолюєте?

— Ми намагаємося залучати до роботи як молодих, талановитих вчених, так і досвідчених людей, докторів наук, які мають великі заслуги і глибокі знання. Тобто ми поєднуємо енергію талановитої молоді з досвідом відомих метрів у галузі теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики.

— Виникає запитання, чи здатний Національний інститут стратегічних досліджень уповні забезпечувати, скажімо, те ж МЗС й інші владні структури інформацією, потрібною для вироблення того чи іншого зовнішньополітичного курсу?

— Річ у тому, що Національний інститут стратегічних досліджень має задовольняти потреби діяльності Президента. А відтак, безумовно, він не є зорієнтований виключно на зовнішньополітичні дослідження і займається багатьма проблемами, які стосуються власне повноважень Президента.

— Як Ви використовуєте набутки нашої дипломатії? Адже є, скажімо, великий досвід і у пана Анатолія Зленка, і у Геннадія Удовенка, і в Юрія Кочубея, і в Юрія Щербака. Як вони можуть прислужитися Інститутові?

— Усі вони активно співпрацюють з нашим інститутом, і у нас є цілий напрям дослідження української дипломатії, у якому ми намагаємося цей досвід систематизувати і накопичувати. Щодо цього Інститут прагне до тісної співпраці з нашим дипломатичним корпусом.

— Скажіть, будь ласка, Ви вже подали якісь пропозиції, рекомендації, поради МЗСУ, міністрам?

— Безумовно. Це і наші наробки, що стосуються подальшого вдосконалення діяльності ГУАМ, просування України шляхом євроатлантичної інтеграції. І зараз ми розробили Державну цільову програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки.

— Я пам’ятаю, як Роман Ліщинський, очолюючи Центр інформації та документації НАТО в Україні, наголошував, що українці вкрай мало знають про Північноатлантичний альянс. І, на жаль, досі така інформація як слід не поширюється.

— Звичайно, що інформація поширюється, але інформація, так би мовити, викривленого характеру. Це, власне, потужна антинатівська кампанія, яка проводилась упродовж президентських 2004 р., і упродовж парламентських виборів 2006-2007 років. На жаль, органи державної влади відповідної інформаційної політики не ведуть практично ніякої. Хоча Віктор Янукович ще в першій своїй каденції на посаді прем’єр-міністра підписав програму інформування населення про європейську та євроатлантичну інтеграцію, Партія регіонів цю програму почала втілювати з точністю до навпаки, оголошуючи східні регіони зоною вільною від НАТО, організовуючи демарші на кшталт феодосійського і таке інше. Але то вже історія. Та все ж, дійсно, до цього часу ні уряд, ні Президент не виявляли і не виявляють належної активності щодо проведення інформаційної кампанії. Я маю на увазі дійову, а не декларативну активність. Без такої кампанії ми не можемо мати успіху на євроатлантичному напрямі. Більше того, сьогодні НАТО стало у фокусі цивілізаційної боротьби, тому що в НАТО, як у краплі води, відображається боротьба за цивілізаційний вибір України. І я думаю, що все-таки переважна більшість населення розуміє, що членство в НАТО — не просто приєднання до міжнародної організації. Членство в НАТО — це входження в політичну Європу. Тобто членство в НАТО — це цивілізаційний вибір України. На жаль, у нас є багато сил, які не хочуть бачити Україну в цивілізованій Європі. Тому вони виступають проти НАТО. На жаль, у нас дуже багато хто зацікавлений у тому, щоб Україна залишалась у сфері російського політичного впливу. Вони, звісно, виступають проти НАТО. І не просто виступають. Вони розгорнули дуже потужну антинатівську кампанію, розуміючи величезну вагу питання вступу України до НАТО.

— Як Ви вважаєте, чи зусиллями співробітників вашого Інституту вдасться переламати цей чорний антинатівський піар і забезпечити ефективною, масовою інформацією відповідні зрушення у світогляді наших громадян?

— Самотужки Інститут переламати ситуацію не може — це йому не під силу.

Розмову вів Олег РОМАНЧУК,
шеф-редактор «Універсуму»