ПОРОШЕНКО ПОВИНЕН ПОЗБУТИСЯ СТРАХУ. ВІЙНУ ТРЕБА ВИЗНАТИ ВІЙНОЮ
Запитання до Петра Порошенка: а) в Україні війна чи антитерористична операція? («я хочу припинити війну»); б) як зрозуміти – «я вірю в мирне врегулювання»? («ми захищаємо територіальну цілісність України»); в) як потрактувати – «вважаю себе зобов’язаним зробити все для того, щоб настало мирне життя в Україні»? 13 листопада Петро Порошенко звернувся до спеціальної моніторингової місії ОБСЄ із закликом: «Ми повинні об’єднати з усім світом наші зусилля для того, аби не допустити війни там (на Донбасі. – ред.), а точніше – зупинити війну». Про що йдеться: «не допустити війни» чи «зупинити»? Річ не в стилістиці, а в логіці фактів. Замало хотіти припинення війни, вірити у мирне врегулювання. Потрібні не загальні слова, не гасла, а конкретні дії. «Ви розумний дипломат і добре знаєте, що очолюєте війну проти Кремля, то чого ж не назвете війну війною, – запитує президента України політик, колишній політв’язень Левко Лук’яненко. – <…> Боїтеся леґалізувати війну – вже леґалізовану парламентом Росії – і дати Москві зачіпку застосувати авіацію проти України? Політика боягузтва ніколи не зупиняла агресорів». «У вас не АТО, а війна за незалежність, момент відродження, виховання нації», – слушно резюмує американський журналіст Сергій Лойко, який чотири доби провів серед українських «кіборгів» – мужніх захисників Донецького аеропорту. «Ми маємо заявити свій ультиматум – ті, хто відмовиться скласти зброю і продовжить вбивати, морити людей голодом і холодом, зазіхати на територіальну цілісність України, будуть знищені», – нещодавно заявили Леонід Кравчук і Віктор Ющенко. Висновки правильні. Але таке враження, що українська влада, балансуючи між власним бізнес-інтересом, війною та миром, геть втратила відчуття країни. «Власть находит общий язык с ворами из команды Л. Черновецкого, с главарем донецкой банды «Люкс», с подлецами из вчерашней «Партии регионов» – одних тащит «прицепом» в депутаты, другим способствует в бизнесе – но не хочет разговаривать со своим народом. И это при том, что грубейшие ошибки власти, ряд из которых – на грани предательства национальных интересов, нуждаются и в публичном признании, и в объяснениях (Костянтин Іванченко, «Аргумент»). Борис Філатов, заступник голови Дніпропетровської ОДА, переконаний, що «Петро Олексійович не засвоїв уроків 2005-го, вірить у домовленості з негідниками, але соромиться патріотів». І що ж? Міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив про те, що українська влада відмовляється відвойовувати тимчасово окуповані терористами території на сході України. Про це він заявив в коментарі німецькій газеті Rheinische Post Помовчимо? «Якщо ми говоримо про владу, нам треба говорити про президента України. Він не помічає не лише того, що гинуть люди (формально, звичайно, він все це бачить і розуміє, але мова йде про правові та інші наслідки і реагування), він не помічає і вимог законів України. <…> Порошенко не може піднятися над логікою і мотивацією поведінки бізнесмена. <…> Політичного вирішення конфлікту у Донбасі немає. Ми або повинні відмовитися від цієї території, або воювати за неї далі». Так вважає екс-генеральний консул України в Туреччині Богдан Яременко. Ситуація з економікою та обороною країни потребує рішучих, добре скоординованих дій. Але. Про недолугу кадрову політику українського президента не писа Юрій Касьянов, один із організаторів руху «Армія-SOS», у безкомпромісному інтерв’ю censor.net, зокрема, стверджує, що такі люди як Гелетей і Муженко – це фатальна помилка Президента. «Петр Алексеевич уже растерял три четверти доверия людей, и потерял две области Украины, только ради своего личного спокойствия. <…> Он трусит перед Путиным, перед его армией. Он боится остаться без газа. Без поддержки Запада. Переживает за свою липецкую фабрику… Боится добровольческих батальонов». За якихось півроку гривня обвалилася удвічі. Малий і середній бізнес руйнується, щезає тонкий прошарок середнього класу. «Особа, котра очолює НБУ, явно не на своєму місці» (Сергій Терьохін, екс-міністр фінансів). «Якщо НБУ нe очолить грамотна людина, яка знає, що робити, – буде лише гірше» (Олександр Савченко, ректор Міжнародного інституту бізнесу). Як знайти вихід із ситуації, яку відверто охарактеризував волонтер Юрій Касьянов: «Справедливая война за независимость, призвавшая под свои знамена лучших людей, патриотов Украины, превращается в безумный фарс, кровавую театральную постановку с нелепыми переговорами, ненужными выборами, с прежними «любыми друзями», непотопляемыми регионалами, и более чем странными долгами перед страной-агрессором»? У політиці немає простих рішень. А надто, коли йдеться про військову стратегію, мистецтво перемоги. Військо потребує командирів-патріотів, здатних віддавати чіткі й правильні накази, потребує ефективного тилового забезпечення. Але не тільки. «Військо як елемент державного буття є організована множина людей, які систематично готують себе до перемоги і заради неї – до смерті й до вбивства в ім’я державної мети. Саме тим визначається його гідність і його трагічна природа. Військо може існувати лише в тій мірі, в якій його надихає державно-патріотична правосвідомість» (Іван Ільїн, російський філософ). Державно-патріотичнa свідомість найперш має бути у влади. Інакше – поразка. На всіх фронтах. Олег К. РОМАНЧУК |
|
|
|
