ЩО РУЙНУЄ ДЕМОКРАТІЮ?

Інші матеріали числа

Україна опинилася на 144 місці за рівнем корумпованості серед 177 світових держав та на останньому місці в Європі. Україна стабільно перебуває в групі «підвищеного ризику» разом з такими країнами як Камерун, Іран, Нігерія, Центральна Африканська Республіка та Папуа Нова Гвінея, але в наступному році ризикує скотитися ще нижче, якщо не буде порушено питання дотримання законності в Українській державі. Бо нині корупція захлеснула не тільки владу, але й судочинство, систему освіти, медицини…

Мета статті – привернути увагу суспільства до необхідності викорінення такої руйнуючої суспільної хвороби як корупція. Можливо, мої роздуми стануть у пригоді тим, хто щиро бажає утвердження на політичній мапі світу законної, правової Української держави.

Загальновідомо, що найвищий рівень життя громадян спостерігається в тих країнах, де є найменший рівень корупції. Більшість з цих країн не мають значних природних ресурсів, окрім людської енергії та самовідданої праці. Людська енергія – це найбільше суспільне багатство, цінніше золота і грошей. Обов’язок держави – вміло використати цей ресурс, оптимально зорганізувавши обмін цією енергією між громадянами.

Замороження людської енергії призводить до деморалізації суспільства, тому кожна держава має забезпечити роботою та зайнятістю своїх громадян, аби уникнути такого руйнуючого фактору як безробіття.

Приклад із життя: сусід повернувся додому засмучений, занепалий духом. Виявляється, відбулося скорочення штату, і його звільнили з праці. Два місяці сусід соромився скористатись допомогою по безробіттю. Коли ж обставини змусили переступити через власну гордість, він узяв належні йому державні гроші, відтак надалі вирішив жити на цю допомогу. Фактор «нічого-не-роблення» здеморалізував сусіда настільки, що він відчув смак того, щоб не працювати.

Такі приклади мають безпосередній стосунок і до людей, які перебувають на керівних державних посадах більше трьох років. О цій порі вони переходять на етап застою й відчутного зменшення енергії та ентузіазму. Саме звідси починається зароджуватись схильність до корупції.

До вчинення корупційних діянь схильна більшість людей, але найбільше ті, хто володіють владою над розподілом будь-яких ресурсів, що не належать їм, але якими вони можуть розпоряджатися на свій розсуд. Зловживання службовими обов’язками притаманне кожній людині, яка має владні повноваження. Це не означає, що українські можновладці є більш нечесними порівняно зі шведами чи даньцями. Проблема в тому, що недосконалою є сама політико-економічна система корумпованої країни.

Повалення корумпованого диктаторського режимом Віктора Януковича 22 лютого 2014 року засвідчило, що згуртовані українці можуть бути разом і спільними зусиллями будувати майбутнє.

Однак на сьогодні відбулася лише перестановка еліт, тим часом є першочергові проблеми, які треба, не зволікаючи, розв’язати: викорінити злочинну систему корупції та панібратства, знищити неефективну бюрократію, щоб відкрити дорогу для професіоналів-патріотів.

450 народних депутатів у Верховній Раді не творять нічого нового, їхня енергія не використовується належним чином, а діяльність впереваж обмежується лише споживанням грошей.

Кожний державний службовець – це мінус п’ять робочих місць у приватному секторі. Приватний сектор – це джерело перспективних кадрів для державного управління. Розумний розвиток приватного сектору стимулює конкуренцію серед талановитих кваліфікованих кадрів.

Про шляхи подолання корупції багато написано в ЗМІ та підручниках з новітньої історії та економіки. Приміром, у боротьбі з корупцією можна скористатися позитивним досвідом Швеції, Грузії чи Сінгапуру.

Сінгапур – країна, яка перемогла корупцію за якихось 40 років. Лі Куан Ю, який разом зі своєю партією переміг на виборах і став прем’єр-міністром, став символом боротьби з корупцією, висунувши гасло: «Хочеш перемогти корупцію, будь готовий відправити за ґрати своїх друзів і родичів».

Одним з перших завдань, якими зайнялася команда Лі Куан Ю, стало підвищення довіри і поваги до держави серед населення.

Антикорупційна кампанія складалася з таких елементів: створення потужної незалежної служби по боротьбі з корупцією; позбавлення чиновників і їхніх родин недоторканності; збільшення штрафу за корупційні дії в 10 разів, у деяких випадках – тюремне ув’язнення; введення презумпції винуватості урядовця, будь-якого державного відомства чи державної громадської організації; радикальне підвищення зарплат чиновникам; формування незалежних, об’єктивних ЗМІ, які висвітлювали знайдені факти корупції.

Така політика призвела до того, що за 40 років маленька держава Сінгапур зробила стрибок від країни третього світу до розвиненої країни з високим рівнем.

У правлячому уряді міністр повинен мати вищу освіту і, як мінімум, ступінь кандидата наук в тій галузі, яку буде очолювати як міністр.

Наведу власний приклад. Австрія була країною любові: тисячі людей, які втікали від комуністичного режиму, знаходили на цих землях притулок і мали можливість згодом виїхати в Сполучені Штати Америки, Австралію, Канаду та інші держави і розпочати нове життя.

У громадян СССР було уявлення, що на Заході найвища сила – це закон. Приїхавши на Захід, я переконався, що тут далеко до ідилії. Австрію навіть називають «країною злодіїв» (Land der Diebe) (http://www.weltbild.at/3/ 16571806-1/buch/land-der-diebe.html).

Коли обрали нового міністра юстиції Австрії, яка переконувала громадян у користі лобізму, я поцікавився у міністра, що є спільного між лобізмом і корупцією? Вона не знайшла що відповісти.

У відповідь на заклик допомогти раковим хворим у Австрії, наприкінці березня 2011 року (http://www.ukrin. com/docs/brief-bundesministerium-gesundheit-24.03.11.pdf) я звернувся до Міністра охорони здоров’я з пропозицією: надати грошове пожертвування, або безкоштовно виділити ліки для 11 дітей (в Австрії щорічно помирає близько 200 дітей від ракових захворювань). При цьому я долучив історії хвороб маленьких пацієнтів, діагнози яким були поставлені в австрійських клініках, і у випадках яких всі відомі можливі види лікування вже були вичерпані й не принесли позитивних результатів (http://www.ukrin.com/).

Щоб я не міг лікувати дітей, у незаконний спосіб вилучили всі ампули винайденого мною препарату «Україн». Моїй сім’ї та фірмі довелось пережити свавілля і беззаконня (http://ukrin.com/en/node/289), порушення елементарних міжнародних законів, етики і найгрубіше нехтування прав людини.

На підставі абсолютно необґрунтованих тверджень двох чиновників Міністерства охорони здоров’я Австрії, що «Україн» не має протиракової дії, мене ув’язнили на три місяці (хоча я й сьогодні де-факто перебуваю у в’язниці, оскільки мій паспорт дотепер залишається у правоохоронних органах), а мою фірму назвали «кримінальним об’єднанням», хоча препарат «Україн» допущений для проведення клінічних досліджень в Австрії (http://ukrin. com/docs/Arrouas_1993.pdf). За чинним законодавством, перш ніж посадити мене до в’язниці і дозволяти називати мою сім’ю і фірму «кримінальним об’єднанням», чиновники зобов’язані були звернутися за допомогою до компетентних експертів у галузі медицини, або, принаймні, запитати пояснень у мене.

Це сталося тому, що австрійські урядовці обросли корупцією. Оскільки міністр охорони здоров’я Австрії не лише не є спеціалістом у галузі медицини (навіть не має вищої освіти), то він піддався і продовжує піддаватись під вплив зацікавлених корумпованих кіл.

Не зареєструвати препарат «Україн» в Австрії та не надати його для лікування – це злочин. Сам того не усвідомлюючи, міністр став співучасником запланованої смерті хворих на рак. У правлячому уряді міністр має мати вищу освіту і, як мінімум, ступінь кандидата наук у тій галузі, яку буде очолювати як міністр, тоді важче ним буде маніпулювати.

Спостерігаючи за діяльністю можновладців у різних країнах світу, можу зробити висновок: людина при владі не має права перебувати більше трьох років.

Цей термін логічний: упродовж першого року вивчається обстановка, активна діяльність відбувається, як правило, упродовж другого року, третій рік – згасання ініціативності та ефективної праці на благо народу і початок корупційної діяльності на особисту користь.

Навіть якщо людина прагне влади з ідеальних мотивів і досягає її революційним шляхом, програмні ідеї часто не знаходять повної реалізації.

Людей можна поділити на дві групи: деструктивних і творчих. Якщо зазирнути в історію – деструктивні творять революцію, а коли приходять до влади, то кращими не стають. Цілі перетворюються на деструктивний фактор, який не знаходить узгодження в соціальному діалозі і стає неефективним. Нищити завжди легше, ніж будувати.

Наскільки шкідливим може бути перебування при владі більше трьох років, можна побачити на прикладі Гітлера. Адольф Гітлер до 1939 року разюче відрізняється від Гітлера після 1939 року.

Коли я перебував у концтаборі в Німеччині, як малолітній в’язень, Гітлер був для мене гірший за диявола. Я не міг зрозуміти, чому мільйони німців стояли на його боці.

Згодом я знайшов пояснення цьому феноменові. Гітлер зумів підняти зруйновану Першою світовою війною економіку Німеччини. За лічені роки ліквідував безробіття та підвищив рівень життя людей. Якби на цьому нацистський фюрер зупинився, він в історії своєї країни залишився б політиком найвищого рівня.

Проте Гітлерові цього виявилося замало. Агресивні плани німецьких націонал-соціалістів, їхнє несамовите прагнення до світового панування поклали початок Другій світовій війні, яка забрала 55 мільйонів життів, зруйнувала 10 тисяч міст і сіл, знищила тисячолітні здобутки Європи.

Цього можна було уникнути, якби Гітлер вчасно відійшов від влади, тоді він залишився б позитивною постаттю в історії, і мільйони життів були б збережені. Натомість нацистський режим породив у громадян Німеччини шовіністичний комплекс і спричинив ерозію демократичних інститутів.

Сьогодні маємо можливість спостерігати за майже аналогічним розвитком подій на прикладі президента Російської Федерації Владіміра Путіна.

Після російської окупації Криму міжнародні засоби масової комунікації почали порівнювати дії Кремля з гітлерівською анексією Австрії у 1938 році, а Владіміра Путіна порівнювати, цілком справедливо, з Адольфом Гітлером. Завдяки своїм діям стосовно Криму та України Путін перетворився на новітнього Гітлера. (До речі, свого часу це було слушно зауважено Отто фон Габсбургом, одного з ініціаторів створення Європейської Спільноти) (http://www.sueddeutsche.de/politik/interview-mit-otto-von-habsburg-putin-ist-ein-eiskalter-technokrat-1.750949 )

Таке враження, що нинішній президент Російської Федерації ніколи не залишить владу добровільно. Влада над величезною територією та успішні піар-кампанії допомогли Путіну, найбагатшій людині в світі, перетворити російський народ на контрольований натовп, який диктаторською рукою скеровується у потрібному кремлівському диктаторові напрямку. Та цього виявилось йому замало, і тепер Путін конче прагне стати найвпливовішою людиною у світі через страх людей та кровопролиття.

Росіяни бояться кремлівського карлика, як свого часу боялися Йосифа Сталіна і без опору виконують найдеструктивніші бажання власника шанобливого прізвиська «Штазі», яким Владіміра Путіна нагородили його петербурзькі друзі та колеги. Причиною такого становища в сучасній Росії стали закономірні наслідки діянь тамтешньої правлячої корупційної структури.

Чому депутат має бути обраний тільки на три роки?

1. Трирічна каденція депутата унеможливить його використання зацікавленими сторонами для просування особистих інтересів і, таким чином, перешкодить зародженню корупційних діянь.

2. При каденції депутата строком не більше трьох років (і тільки раз в його житті), в управлінні державою участь братиме більша кількість людей, що дасть кращі результати і, тим самим, створить можливість талановитим кандидатам якнайкраще виявити себе на користь держави і народу, що також дасть змогу примножувати якомога більше позитиву з боку окремих людей на користь держави.

3. За час трирічного терміну перебування у Верховній Раді (обласній чи районній) шкода від правління невдало обраних кандидатів буде меншою.

4. Народні обранці більш зацікавлено прийматимуть саме такі закони, за якими суспільство (а, отже, й екс-народні депутати після складення повноважень) зможе ефективніше розвиватись. Бо, як відомо, нинішні законотворці впереваж керуються особистими, а не державними уподобаннями й інтересами, передусім захищаючи власний бізнес.

Чому домінуючих партій має бути тільки три, а не більше і не менше? Чому кожна з них має перебувати при владі тільки три роки? Чому необхідна ротація партій?

Стаття 6 Конституції України закріплює принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову як один із провідних принципів конституційного устрою.

Це означає, що, по-перше, закріплена певна самостійність кожного органу влади; по-друге, чітко розділена їхня компетенція; по-третє, кожний орган влади наділений можливістю протиставити свою думку рішенню іншого органу, контролюючи при цьому його дії.

Принцип поділу влади доповнюється системою стримувань та противаг, яка передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для взаємного стримування й підтримки відносної рівноваги сил.

Водночас влада в державі має залишатися цілісною та єдиною, тому гілки влади мають взаємодіяти.

Політичні партії потрібні владі так само, як і влада потрібна партіям.

Політична партія – це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших соціальних верств шляхом боротьби за державну владу та її використання. Головною метою політичних партій є здійснення політичної влади, що можливе лише через представництво в органах саме виконавчої влади.

В Україні політичні партії не формують уряд, але домінують у Верховній Раді. Таким чином, вони здійснюють свій вплив на прийняття політичних рішень у межах можливостей законодавчого органу.

Для ефективної діяльності на політичній арені у державі має бути не більше трьох правлячих партій. Підпартій може бути більше.

Процес функціонування політичних партій відбувається таким чином: одна з них перебуває при владі, дві стежать за її діяльністю, конкурують між собою, виконуючи контролюючу функцію. За таких умов кожна з партій переслідуватиме цілі на користь держави і її громадян, а не на групу криміналітету чи олігархів.

По закінченні трирічного терміну перебування при владі, правляча партія переходить в опозицію, і тоді з двох, конкуруючих між собою, обирається лідер.

Через ротацію політичних партій буде відбуватись процес оновлення. Конкуренція – найдієвіший шлях до вдосконалення й розвитку.

Треба усвідомити, що корупція – це першопричина зубожіння народу і викорінення демократичних надбань. Легітимне законодавство, скорочення владних повноважень чиновників до трьох років й одночасно висока зарплата державних службовців, що вплине на ефективність їх діяльності, відкритий доступ до внутрішніх державних документів, скасування депутатської недоторканості та гласність, в т.ч. ЗМІ, строгий контроль та жорсткі норми покарання за нецільове використання державних коштів – це пріоритетні завдання для того, щоб розірвати корупційний ланцюг і викорінити підкупність та продажність політичних і громадських діячів.