ПЛАН ПЕРЕЗАСНУВАННЯ УКРАЇНИ

Вдаючись до образних сентенцій, політики й журналісти часто наголошують на потребі «перезавантаження» України. Тим часом спеціалісти з комп’ютерних технологій добре знають справжню суть терміну «перезавантаження» – операційна система в разі перезапуску комп’ютера жодних змін не зазнає.

Інакше кажучи, лише перезавантаження неефективної соціально-економічної та політичної системи у жодному разі не поліпшить її якості. Треба чітко усідомити, що реальність потребує не «перезавантаження» Української держави, а «перезаснування» – кардинальної заміни «операційної системи».

Про це, власне, і йдеться в збірці Олега К. Романчука «Перезаснування України: подолати ретросистемні загрози державності» (Львів: Універсум, 2013. – 584 с.: іл.), яка побачала світ завдяки фінансовій підтримці Фундації ім. Івана Багряного (США). До книжки також увійшли окремі статті та есеї з попередньої збірки публіцистики «У пошуках універсуму», високо оціненої знаковими постатями української культури та політикуму: Юрієм Щербаком («Це унікальна енциклопедія українознавства, українорозуміння, україноболю і українолюбові, яка за розмахом проблематики і глибиною її висвітлення не має аналогів»), Іваном Дзюбою («Це сторінки української думки, до яких варто звертатися»), Олександром Скіпальським («Тут сконцентровані матеріали щирі, відкриті, які пропущені через душу і серце»), Миколою Славинським («Книга унікальна. Тисяча сторінок таланту, українського болю»)... Вихід цієї книжки збігся із 20-річчям журналу «Універсум», засновником і шеф-редактором якого є автор.

З якими пріоритетами та принципами має визначитися Україна? Совєтські, імперські, європейські – які цінності сьогодні прийнятні для української держави? Як подолати загрози державності та позбутися колоніальних комплексів? На ці та інші запитання Олег К. Романчук прагне відповісти у своїй новій книжці публіцистики.

Привертає увагу колаж, винесений на обкладинку збірки: на площі перед колонадою, що прикрашає парадний вхід будівлі Верховної Ради України, вмонтований фрагмент картини, що відтворює епізод французької буржуазної революції. Дивовижний збіг чи неймовірне передбачення? Знайомство з книжкою переконує, що йдеться саме про напрочуд точний прогноз автора, його вміння ретельно аналізувати найрізноманітніші факти та події, віднаходити зв’язки між ними, співставляти їх, робити точні висновки і передбачення, відтак майстерно творити цілісну картину навколишнього світу.

Самі назви есеїв більш ніж промовисті: «Українська реконкіста», «Право на владу», «Українська держава: система сумісна чи несумісна?», «Влада contra культура», «Семіотика державотворення», «Реінкарнація антигероїв чи реанімація совєтизму?», «Анатомія моралі», «Голодомор як геноцид: чому обурюються росіяни», «Система, або Де криються причини наших невдач», «Жити не за московським, а київським часом»…

Своєрідним підтвердженням високої якості авторських текстів є вміщені до збірки відгуки читачів на інтернет-версії статей Олега К. Романчука, адаптованих впереваж для електронних шпальт «Радіо Свобода». Ось як, приміром, зреагували читачі на статтю «Хто є хто, або Що є що?» від 20 березня 2011 року: «Безмежна пошана та подяка п. Олегу К. Романчуку за глибокозмістовну, аналітичну статтю. Необхідно негайно провести ЛЮСТРАЦІЮ ВСІЄЇ ВЛАДИ! Золотою є фраза Вацлава Гавела, коли його спитали: «Навіщо ви проводите люстрацію і даєте молодим владу в руки – вони ж нічого не вміють?». Гавел відповів: «Краще п’ять років помилок, ніж 50 років саботажу»; «Стаття наводить на думку, що українцям пора створити підпільний уряд. Бо Верховна Зрада та Янукович за нас цього не зроблять. Вони все зроблять, щоб передати нас Путіну безпомічними»; «Дякую авторові! Послідовно викладена аргументація того, про що усі думають або здогадуються»; «СБУ вже давно працює проти Української держави, проти національних кадрів»; «Отличная статья! Все ложиться на полочки. Сразу находяться ответы на все вопросы и непонятки по поводу того, что происходит в стране... Спасибо автору»; «Тільки українські патріотичні сили можуть вивести Україну в розвинуті держави. Янукович і Тимошенко – це антиукраїнські промосковські агенти, завдання яких знищити Україну»…

Публіцист вважає, що без зміни суспільно-політичного ладу Україна приречена. Найперше, з чого треба починати (точніше кажучи, із запізненням братися за виправлення ситуації), – це подолання безконтрольності влади в державі і знищення корупції чиновницького апарату. Автор слушно зазначає: «Основна хвороба представницької влади – хвороба, якої не змогло уникнути жодне суспільство незалежно від його політичного устрою – корупція». Суспільство мусить усвідомити, що знищення корупції є головною умовою його виживання. Олег К. Романчук упевнений, що українці якнайшвидше мають реалізувати амбітний проект «перезаснування держави», який згуртував би націю, виробив би для неї спільне бачення майбутнього. Україна потребує саме радикального «перезаснування», а не «перезавантаження», якщо казати мовою сучасних технологій. Пріоритет України – європейський, не євразійський. Тому потрібна якісна політична, соціальна, культурна та економічна альтернатива. Українцям чимскоріш треба запропонувати цікавий, реалістичний, амбітний Проект перезаснування держави, який би згуртував націю, виробив би для неї спільне бачення майбутнього. «Існують засадничі речі, які слід було давно чітко і точно усвідомити, – де хочемо бути і як хочему туди дістатися», – слушно наголошує автор. На запитання, хто запропонує українську дієву модерну альтернативу, публіцист відповідає: «Для цього насамперед потрібний Провідник-патріот, який власним прикладом заохотить громадян до якнайскорішого втілення Проекту в життя. Україні потрібен Провідник, якому довіряють і якого шанують. Суспільство перехідного типу, яким є Україна, конче потребує одноосібного лідера. Бодай років на десять-п’ятнадцять».

Олег К. Романчук зазначає, що більшість наших проблем – у системі влади, яка створила умови, коли високі пости в державі обіймають не професіонали, а пристосуванці. Основні критерії виживання в такій системі: лицемірство, аморальність, підлість, зрадливість, боягузтво, покірність. Режим Віктора Януковича «успішно» це продемонстрував – непрофесіоналізм у будь-якій справі веде до виродження такої системи, непрофесіоналізм у керівництві країною веде до краху всієї держави.

Тому новітню Українську державу треба перезасновувати реальними діями, не теревенячи на кухнях чи блукаючи електронними хащами інтернету та відважно критикуючи на електронних сайтах зловорожу систему, яка вже давно потребує зміни. Кожен українець має починати з індивідуальної делімітації культурного кордону з Росією, створюючи в суспільній свідомості узгоджену систему цінностей, відтак формуючи новітню українську ідентичність. Свідомі громадяни мають навчитися формувати індивідуальну систему самозахисту від інформаційної агресії з боку Росії.

Не можна не згадати про проблему самоідентифікації та національної солідарності, про яку йдеться у розділі «Камо грядеши, Україно?». Автор наголошує, що порятунок для України – Європа. Але це, на його думку, не означає, що можна пасивно чекати на «Вашингтона з його праведним законом». Патріотично налаштована еліта має чітко сформулювати пріоритети для країни та виробити ефективний план дій для досягнення мети.

На думку Олега К. Романчука, гуманітарна політика перетворилась на зброю антиукраїнської пропаганди Кремля. Публіцист переконаний, що перемогти новітній мовно-культурний та економічний імперіалізм, насамперед російський, можна лише за згуртованості української нації, зокрема інтелігенції, підвищення якості культури соціальної, побутової, виробничої. Українці мають стати висококультурною нацією. Усвідомлення своєї інакшості, кращості закономірно вимагатиме виробництва лише високоякісної та надійної продукції, а це неодмінно принесе успіх, визнання і повагу серед інших народів світу. Автор книги радить з кого можна взяти приклад: «Є чого повчитися в литовців, естонців, латишів, які тривалий час також були підсовєтськими. А для цього українці мають виховувати в собі почуття гідності».

Автор ставить більш ніж актуальні запитання: Чи настане той день, коли Росія назавжди забереться з України геть? Хто примусить Москву змиритися з тим, що час колоній минув? І тут же дає на них відповідь, зазначаючи, що найголовніша проблема українців криється не лише у слабкій економіці та в малоефективному державному управлінні, а у тривалому колоніальному минулому. Українці конче мають усвідомити, що були об’єктом колонізації з боку Москви. Над величезною територією, що розкинулась у центрі Європейського континенту, мов дамоклів меч тяжіє колоніальне минуле, колоніальна ментальність, яка значною мірою уразила нечисленну українську еліту, породивши унікально-потворне явище – малоросійство. На питання «як протидіяти «русскому міру», Олег К. Романчук слушно радить: «Треба будувати «український світ», демократичний, цивілізований, сучасний. Будувати наполегливо, цілеспрямовано, якісно, розвінчуючи підступні ідеологеми північно-східного сусіда, викриваючи його антидемократичну сутність, руйнуючи комуністичну семіотику неоколоніалізму, даючи тверду відсіч пізноманітним спецопераціям «стратегічного партнера».

Невеликі екскурси у минуле роблять збірку напрочуд вдало коментованою історичною хронікою. Автор стверджує: «Історія може багато чого підказати, а надто, коли вдається знайти переконливі аналогії та провести бездоганні паралелі. Звісна річ, зробивши необхідні поправки з урахувнням часу й місця». Доказом слушності цієї думки, власне, і є рецензована збірка.

До неї також увійшли статті та есе, більшість яких друкувалися в журналі «Універсум», на електронних шпальтах «Радіо Свобода», «Української правди», американського тижневика «Час і події». Також вміщено інтерв’ю з непересічними українцями, зокрема з першим міністром оборони Костянтином Морозовим, громадським діячем Євгеном Сверстюком, поетом Іваном Драчем, Надзвичайним та Повноважним послом України Юрієм Щербаком, Володимиром Огризком, генералом Олександром Скіпальським та іншими знаковими постатями українського політикуму, науки та культури. Тож читачам буде цікаво порівняти очікування цих видатних особистостей щодо перспектив українського державотворення в різні періоди нашої незалежності.

У січні 2013-го російський філософ і політолог Андрій Окара прогнозував, що «в Україні лише жорсткі та невідворотні дії озброєних і організованих людей можуть привести до зміни суспільно-політичного ладу та всієї навколишньої реальності. А без зміни суспільно-політичного ладу Україна приречена на смерть у короткостроковій перспективі».

Революція Гідності на Майдані підтвердила слушність цих думок, як і актуальність написаного Олегом К. Романчуком. Будемо сподіватися, що «Перезаснування України» допоможе українцям краще пізнати себе, допоможе якнайскоріше відшукати своє коріння й своє призначення, допоможе відповісти на запитання: куди має рухатися Українська держава та в чому полягає її місія у сучасному світі. Ба книжка ця від небайДУЖОГО для небайДУЖИХ.

Після прочитання збірки напрошується однозначний висновок: не зволікаючи, маємо розпочати творити історію модерної європейської держави, керуючись принципами і засадами Права, Закону, Демократії та Моралі, обравши для цього відповідальний український Провід і відповідальну українську Владу.

Лілія БОНДАР