ЩО ПРИНІС УКРАЇНІ АРХИСТРАТИГ МИХАЇЛ?

Інші матеріали числа

21 листопада Православна церква відзначає свято Собору Архистратига Михаїла, який вважається одним із покровителей України. Однак саме 21 листопада 2013 року, «на Михайла», європейський вектор руху України різко змінив свій напрямок. «Чудна річ: Україна вийшла зі складу Росії, а вона ще впертіше сидить у складі України й навіть підказує їй вектори поведінки!» – цей напрочуд влучний афоризм Ростислава Доценка, відомого українського перекладача, колишнього дисидента, якнайкраще характеризує реалії українського сьогодення. «Від євроінтеграції до росорієнтації – такий розмах українського політмаятника». Це знову ж таки Ростислав Доценко. Краще не скажеш…

Для Української держави різко зросла ймовірність опинитися в «Мутному союзі». Уряд зупинив підготовку до Асоціації з ЄС. Виразніше замаячіла перспектива появи нового договору з Російською Федерацією, відмінного від «Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», ратифікованого Законом N 13/98-ВР від 14 січня 1998 року. Можна припустити, що в новому документі, у разі його підписання, за відшліфованими дипломатичними фразами вже не ховатиметься великодержавне мурло.

Підстави для таких поважних сумнівів можна віднайти і в уже згаданому договорі від 14 січня 1998 року. Немає потреби детально коментувати документ, але на деякі його фрагменти таки варто звернути увагу, щоб зайвий раз переконатися у слушності крилатого вислову «залізного канцлера» Отто фон Бісмарка: угоди з Росією не вартують паперу, на якому вони підписуються.

І справді. У преамбулі цього важливого договору мовиться: «Україна і Російська Федерація, далі «Високі Договірні Сторони», <…> сповнені рішучості забезпечити необоротність і поступальність демократичних процесів в обох державах, <…>».

Про «необоротність і поступальність демократичних процесів» (особливо в нинішній Російській Федерації) написано чимало. Щоправда впереваж із сумом, великим розчаруванням і цілком обґрунтованим занепокоєнням. Бо в Росії за роки, що минули від часу підписання «Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», утвердився неототалітарний режим. Тамтешня державна модель – «російська національна у чекістському виконанні». Так стверджує відомий російський історик і публіцист Дмітрій Шушарін.

«Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, <…>».

Є питання? Чи краще помовчати? Про всяк випадок наведемо деякі міркування уже цитованого Дмітрія Шушаріна. На його думку, російська сторона настійно рекомендуватиме українському соціуму стати закритим суспільством в разі відмови від євроінтеграції. «І рекомендації ці (з боку Росії. – О.Р.) ставатимуть дедалі наполегливішими, а політичні прийоми проти української інакшості дедалі брутальнішими. І вони будуть вже не лише пропагандистськими і не лише економічними».

«Високі Договірні Сторони розвивають свої відносини у сфері військового, військово-технічного співробітництва, забезпечення державної безпеки, <…>».

Чи не тому так аврально реформуються (читай: скорочуються) Збройні Сили України?

«<…> Високі Договірні Сторони сприятимуть створенню рівних можливостей і умов для вивчення української мови в Російській Федерації та російської мови в Україні, підготовки педагогічних кадрів для викладання на цих мовах у освітніх закладах і надаватимуть з цією метою рівноцінну державну підтримку <…>».

«Високі Договірні Сторони розвивають рівноправне і взаємовигідне співробітництво в економіці, утримуються від дій, які можуть завдати економічної шкоди одна одній. У цих цілях, визнаючи необхідність поетапного формування і розвитку загального економічного простору шляхом створення умов для вільного пересування товарів, послуг, капіталів і робочої сили, <…>».

Про економічні санкції проти України збоку Росії не писав хіба що лінивий.

«<…> Сторони спільно розроблюють і реалізують взаємовигідні програми розвитку матеріально-технічної бази телебачення та радіо, в тому числі супутникового мовлення, забезпечують на паритетній основі організацію теле- і радіопередач, в Україні – російською мовою, в Росії – українською мовою. <…>».

А ще є «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», підписаний у Будапешті 5 грудня 1994 року Леонідом Кучмою (за Україну), Борисом Єльциним (за Російську Федерацію), Дж. Мейджором (за Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії), У. Клінтоном (за США) і в якому чітко зазначено: «Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов’язання згідно Заключного акта НБСЄ (995_055) утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-яки переваги».

Чи Росія утримувалась від економічного тиску стосовно України? Питання навіть не риторичне. Подібне вже існувало – на іншому витку діалектичної спіралі: «Петро I прорубав вікно в Європу для Росії, але й зашрубував двері в Європу для України» (Ростислав Доценко).

І ось тепер Владімір Путін несподівано (?) заявляє, що російська сторона готова брати участь у тристоронніх переговорах Росія – Україна – ЄС, однак вони (переговори) мають відбутися ще до встановлення асоційованих відносин Києва і Євросоюзу. Що це може означати? Поживемо-побачимо.

Позиція західних політиків також не бездоганна. І це прикро. Бо класти на шальки історичних терезів долю однієї людини і долю держави, напевно, надто жорстоко. Не стратегічно. «Україна, поза сумнівом, є європейською країною», – стверджував свого часу екс-президент Єврокомісії Романо Проді й водночас порівнював шанси нашої держави на вступ до ЄС із новозеландськими. Звідкіля така суперечливість? Час, безумовно, все розставить на свої місця і розсудить. Тільки чи не запізно буде? Та наразі ми не про це.

Сьогодні противникам підписання асоціації з ЄС (високим достойникам у Кабміні, шановним українським політикам і політологам, журналістам і письменникам, громадянам) можна лише порадити ретельніше й уважніше «ізучать матчасть» – уже підписані колись/раніше міждержавні угоди, договори й меморандум из Російською Федерацією, перш ніж вдаватися до необдуманих кроків і дій. Час уже, врешті-решт, навчитись думати і діяти стратегічно. Не так як це роблять чухраїнці. Бо саме їм притаманні «цілих аж п’ять глибоко національних рис», стверджував геніальний Остап Вишня: «Якби ж знаття? Забув. Спізнивсь. Якось-то воно буде! Я так і знав».

Так отож. Розмірковуючи нині про наслідки підписання/непідписання Угоди про асоціацію з ЄС, українці досі не розуміють чи були вони лише об’єктом цього процесу, чи суб’єктом. Далекій вид політкоректності вердикт Кабміну засвідчує, що громадяни таки були об’єктом чужинецьких і чухраїнських маніпуляцій під час імітації євроінтеграційного процесу в Українській державі. Що далі? Покладатися на Архистратига Михаїла, який захистить і порятує Україну, немає жодних підстав. Бо саме «на Михайла», перебуваючи в Австрії, Віктор Януковича заявив, що альтернативи євроінтеграції для України немає, але цьому може завадити несприятлива погода. Постає питання: коли розпогодиться над Україною? «Українська правда» інформує: «Це замороження відносин України з ЄС. Не факт, що колись у близькій перспективі можна буде повернутися до переговорів з Україною про Асоціацію. Насправді Янукович закрив можливість євроінтеграції для України на багато років, а може, навіть вирішив долю Східної Європи на 20–25 років і заморозив усі процеси, які могли тут відбуватися, в тому числі реформи, демократизацію, європеїзацію і так далі», – заявило джерело. Коментуючи відмову уряду України продовжити підготовку до підписання Асоціації з ЄС, він підкреслив, що «єдиною людиною, від якої залежала доля Асоціації, був Янукович». За словами джерела, Янукович «знав, що ЄС було готове на компроміс у питанні Тимошенко».

P.S. 23 листопада мені надіслав листа приятель-бізнесмен. Ось лише кілька рядків: «Повернувся з Москви з тяжким серцем: куди нас втягують? Неймовірна маса бабла, що там крутиться – майже за Айнштайном – викривляє простір, і життя людей, що заробляють собі на життя власною працею, стає, через жахливі цінові диспропорції, просто нестерпним».

Одна з екзальтованих учасниць мітингу в Києві на Михайлівській площі пополудні 24 листопада безапеляційно заявила кореспондентові 5-го телеканалу: «Ми самі сєбє можем єврасаюз». Як вона собі це уявляє – незрозуміло. Така категоричність хаотичного судження все ще притаманна «совкові», зашореному совєтською пропагандою, який не усвідомлює в якому лайні перебуває, який навіть уявити не може як насправді живуть люди в «загниваючій Європі».