Любомир ПИРІГ, академік НАМН, член-кореспондент НАН України, почесний президент Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ), президент Світової федерації українських лікарських товариств (СФУЛТ)

«ДЕРЖАВНА ЦІНА» ЗДОРОВ’Я ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Самозахист життя, збереження здоров’я як запоруки життя мають у своїй основі притаманний усім біологічним істотам інстинкт самозбереження. У процесі формування homo sapiens, людського суспільства здоров’я людини дедалі більше стає запорукою її існування не тільки як біологічного єства, а й як соціальної істоти, члена суспільства, творця суспільного прогресу, цивілізації. Поступово державницькі правлячі структури починають розуміти значення здоров’я громадян для збереження людності в державі як основи трудового, економічного, творчого, інтелектуального потенціалу. Здоров’я громадян стає одним із усвідомлених елементів державотворення. «Рівень охорони здоров’я відповідає, як правило, рівню розвитку держави» (В. Ф. Москаленко). Тому в усіх країнах світу більшою чи меншою мірою здоров’я населення перебуває під патронатом держави. З ін­шого боку, забезпеченість, ефективність цього патронату визначає ступінь довір’я громадян до державної влади, до окремих її представників.

Чинники, які визначають стан здоров’я, його якість впродовж еволюції людини як біологічної, соціальної істоти мінялися, мінялась їх питома значущість. Дедалі більше здоров’я громадян починає залежати від соціально зумовлених, антропогенно зумовлених чинників, від самоусвідомлення, самовизначення особистості не тільки як біологічної, а й як соціальної істоти. Від цього залежить ступінь уваги людини до власного здоров’я, дотримання нею «здорового способу життя».

Та яке б місце в суспільній ієрархії не займала людина, настає час, коли вона починає розуміти, що, за українськими народними прислів’ями, «Найбільше багатство – здоров’я», що «Здоров’я всьому голова». Чимало подібних висловлювань можна зустріти у творах учених, класиків світової літератури: «Здоров’я – не все, але все без здоров’я – ніщо» (Сократ); «Здоров’я настільки переважає всі інші блага, що по-справжньому здорова убога людина щасливіша від хворого короля» (А. Шопенгауер). Чи завжди був переконаний Г. Гайне, що «єдина краса… – це здоров’я», а чи збагнув це, коли його долала недуга?..

Традиційно під поняттям «здоров’я» розуміють фізичний стан організму, фізичні можливості його. Сучасний погляд на сенс цього поняття прийнятий ВООЗ, включений в Україні до «Основ законодавства про охорону здоров’я» в новій редакції (16), інтегративно враховує чинники взаємозалежності, взаємозумовленості: здоров’я – стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад.

Щодо «духовного благополуччя» громадян України, то ця складова здоров’я сьогодні небезпідставно займає багато місця у ЗМІ. Це та складова, яка визначає розуміння цінності фізичного здоров’я, його вартості, виправдує піклування про здоров’я, диктує потребу здорового способу життя. На жаль, радість від життя здебільшого більшістю зумовлюється не біологічним значенням цього поняття, а соціальним. Про духовність наших громадян, 78% яких самоідентифікуються як українці, свідчить і те, що понад 50% їх хотіли б покинути Україну і шукати щастя («духовного благополуччя»?) поза Батьківщиною (21). Адже 60,5% нашого населення – на межі бідності, 15,0% – на межі злиденності. За індексом розвитку людського потенціалу (освіта, охорона здоров’я, дохід на душу населення) Україні в 2010 році із 169 країн ООН відвела 69 місце ( в 90-х роках минулого століття Україна займала одне із місць п’ятого десятка).

Наших громадян пригнічує низький ступінь довір’я (загалом – 40%) до судів (1,2%), міліції (2,7%), органів влади (13,6%), до Верховної Ради (1,8%). Поки що більше довіряють ЗМІ (30%). Якщо у 1982 році, згідно з даними опитування, чесна праця як запорука успіху і добробуту становила 85 із 100 балів, то 2002 року – 46 балів. Виникає запитання – чи варто жити? Куди тут до здорового способу життя… Чи не приглушити незадоволення, недовір’я алкоголем, тютюновим димом, розпустою? В Україні палить тютюн 36% населення (понад 58% чоловіків, 7% жінок). У Європі в середньому у віці понад 18 років – 28,6% населення (12). Паління тютюну як питома вага одного із чинників ризику захворювань становить у чоловіків 20,0 у жінок – 3,0.

Зловживають алкоголем в Україні 28,0% населення у віці 18–29 років і 26,7% – у віці 40–49 років (8,18). Щотижня в Україні вживають алкоголь близько 32% 13-річних підлітків (у Росії – 17,34%) і 52,7% 15-річних. Питома вага зловживання алкоголем серед чинників ризику виникнення хвороб становить 18,3 у чоловіків і 4,3 у жінок.

У наших «владних верхах» зрозуміли небезпеку масовості паління тютюну, тому у 2009 році була створена «Державна цільова соціальна програма зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров’я населення до 2012 року». У ЗМІ почастішали нагадування про шкідливість тютюнопаління, але, крім цього, не відчувається ніяких заходів «з профілактики, діагностики та лікування залежності від тютюну». Щодо ще одного очікуваного в цьому плані у 2012 році результату виконання «Програми» («Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації медичних, фармацевтичних, соціальних та педагогічних працівників»), то, судячи з кількості школярів, студентів з цигарками в зубах під час перерв під стінами навчальних закладів, на вулицях, також виникає сумнів у його здійсненні. Дуже дивно, що й медики самі не подають належного прикладу.

Складовою цієї проблеми є зростання поширеності наркоманії в Україні, у зв’язку з чим розроблена «Орієнтовна структура національної стратегії боротьби з наркотиками на період до 2020 року» («Нов. мед. и фарм.», 2011. №19).

Прямий стосунок до медичної характеристики способу життя має руховий режим. Дефіцит фізичного навантаження організму загрожує ожирінням, виникненням патології серцево-судинної системи, обміну речовин (цукровий діабет) тощо. В Україні малорухливий спосіб життя (12) встановлено у 6,1% населення, а у віковій групі 18–29 років – у 10,9% осіб (найвищий відсоток серед країн Європи). Із коефіцієнтів глобального тягаря захворюваності відповідно для чоловіків і жінок недостатня фізична активність становить 4,9 і 6,4%, високий індекс маси тіла – 7,2 і 11,4%.

Прищеплювати, формувати зви­ч­ку, схильність до рухливого способу життя слід з дитячого, шкільного віку. На жаль, виховні шкільні наміри в цьому напрямі нерідко завершуються трагічно, у зв’язку з чим «Голос України» наприкінці 2011 року подав серію публікацій під загальною назвою «Урок фізкультури чи фізичне безкультур’я?».

Із чинників буденного життя, що мають значення для здоров’я, не можна не згадати про харчування – набір продуктів (фрукти, овочі), кількісна сторона (переїдання), режим приймання їжі. За невеликими винятками, незважаючи на матеріальне становище населення, можна все-таки організувати наближене до здорового харчування.

Спосіб життя значною мірою зумовлюється особливостями професії людини, характеру трудової діяльності, умовами щоденної праці. За останні роки значно послабився санітарний контроль умов праці та медичної допомоги на підприємствах, у зв’язку з чим від 1998 до 2007 року рівень профпатології зріс на 67,7% і продовжує підвищу­­ватися.

Санітарний контроль стосується не тільки умов праці, а й зовнішнього середовища (повітря, вода, ґрунти), продуктів харчування. Без огляду на нинішні обставини, на здоров’я населення КМ України має намір вдвічі скоротити потужність санітарно-епідеміологічної служби. Недовір’я до її діяльності змусило Прем’єр – міністра М. Азарова заявити: «На превеликий жаль… взагалі відмовляюся від ковбаси, від сосисок і перейшов лише на натуральні продукти. Хоча і в натуральних продуктах може бути все, що завгодно». Ці слова цитуються в численних ЗМІ. Намір скоротити санепідслужбу пояснюють її неефективністю через корумпованість. Чи не доцільніше, розумніше створити належні умови для роботи служби, ніж скорочувати її?

У вересні 2011 року відбулася сесія Асамблеї ООН, присвячена питанням здорового способу життя та «епідемії» неінфекційних захворювань як основної причини смертності населення. У резолюції особливу увагу приділено запобіганню патології серцево-судинної системи, органів дихання, цукровому діабету, злоякісним захворюванням.

Однією із головних причин серцевих, судинно-мозкових катастроф у хворих в Україні, як і у світі, є артеріальна гіпертензія. На жаль, у нас понад 20% жінок і близько 50% чоловіків з підвищеним артеріальним тиском не усвідомлюють небезпеки, а усвідомивши, відповідно 5% і 6% не лікуються (8).

Завмерла санітарно-освітня робота серед населення. Її замінила масова реклама алкогольних напоїв, медикаментів. Але ж «лікувати має лікар, а не телевізор» (4). До впорядкування законодавства щодо реклами в ЗМІ Верховна Рада ніяк не дозріє.

Здоровий спосіб життя має формуватися, наскільки дозволяють обставини (14), особисто кожною людиною. Але й «…з боку держави мотивація здорового способу життя має займати центральне місце у формуванні та збереженні здоров’я кожної людини» (22).

 Продовження в журналі