Інші матеріали числа

УКРАЇНСЬКА ФЕМІДА CONTRA ГРОМАДЯНИНА АВСТРІЇ, або ГРИМАСИ УКРАЇНСЬКОГО СУДОЧИНСТВА

Історія ця, можливо, не зовсім вписується в тематику публікацій «Універсуму». Але з огляду на те, що доктор Ярослав-Василь Новицький є одним із героїв наших ексклюзивів, постійним автором, представником журналу в Австрійській Республіці, ми вирішили познайомити симпатиків «Універсуму» з фрагментом більш ніж повчального українського сьогодення, коли в результаті лихих намірів і дій людей, позбавлених елементарних моральних чеснот, шанований доктор несподівано для самого себе опинився в епіцентрі юридичної колізії в столиці Української держави.

Коротко нагадаємо читачам основні віхи життєпису доктора Ярослава-Василя Новицького. Доля його, уродженця Прикарпаття, незвичайна і драматична. У шестилітньому віці зазнав страхіть нацистської неволі в концентраційному таборі у Ноймарку. Після закінчення радіотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту працював викладачем Львівського технікуму радіоелектроніки. 1974 року, подолавши неймовірні перешкоди, зумів виїхати до Австрії. У Відні здобув диплом доктора хіміка-фармаколога, створив Український інститут подолання пістряка (раку), є власником фірми «Новицький-Фарма».

У 1978 році синтезував антираковий препарат під назвою «україн», який запатентований в багатьох країнах. Сьогодні доктор Новицькй дійсний член Нью-Йоркської академії наук, доктор «гоноріс кауза» Відкритого міжнародного університету з комплексної медицини в Коломбо, почесний член Австрійського Товариства ім. Альберта Швайцера та інших поважних міжнародних інституцій. Його заслуги за досягнення у подоланні страшної хвороби відзначені Національною гільдією фармацевтів Америки, Австрійським Товариством санітарії, гігієни та охорони здоров’я, нагороджений Великою Золотою медаллю Альберта Швайцера та ін. Кількість почесних відзнак від рiзних медичних і немедичних інституцій вже нині може заповнити цілий музей.

Доктора Новицького обрано почесним громадянином багатьох міст, штатів, регіонів різних країн світу. Бібліографія його наукових праць налічує близько 200 публікацій у найпрестижніших виданнях світу. Був номінантом на Нобелівську премію.

Та ми, зрештою, не про це. Ми про «логіку» сучасних українських реалій, зокрема реалій судових, з якими довелося познайомитися австрійському громадянинові доктору Ярославу-Василю Новицькому. Про «знамените» українське судочинство не писав, здавалося, хіба що лінивий, але в даному разі маємо особливо яскравий випадок. І навіть не через те, що його учасником став непересічний іноземець. Маємо приклад напрочуд цікавої суддівської «логіки».

Суть історії загалом банальна. Один з українських громадян прийшов до висновку, що оскільки життя в австрійського доктора вдалося, то він (доктор Новицький) мав би поділитися фінансовими успіхами із земляками. Був обраний метод, який аж ніяк не корелював з правовими засадами співжиття законослухняних громадян. Називається такий метод – афера. І хоча їх в Україні за останні двадцять років скоєно чимало ця квартирна оборудка має свої особливості. Про них і поговоримо. А почнемо, як полюбляли казати стародавні латиняни, ab ovo.

Суть справи стисло викладено у позовній заяві потерпілого доктора Ярослава-Василя Новицького:

«Я, Новицький Василь, громадянин Австрії українського походження, придбав 28 червня 1994 року на основі договору купівлі-продажу квартиру номер 53 за адресою місто Київ, Бульвар Дружби Народів 28А. Цей договір був зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації міста Києва під номером 9-4432.

10 серпня 1995 року я придбав на основі договору купівлі-продажу квартиру номер 54 за адресою місто Київ, Бульвар Дружби Народів 28А. Цей договір був зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації міста Києва під номером 12-3461. В цих квартирах я не проживав.

У 2009 році, під час чергового візиту до України, я дізнався, що дві зазначені вище квартири продані. Після подання запиту в БТІ вдалося дізнатися, що квартири продані Бойчуку Василю Дмитровичу від мого імені на підставі довіреності, виданої на ім’я Безнісько Тамари Георгіївни, посвідченої 09.12.2003 р. державним нотаріусом 11-ї державної нотаріальної контори Леонтьєвою Ніною Йосипівною (на даний час – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу). Проте я не видавав жодних подібних довіреностей.

Я не видавав і не міг видати такої довіреності, адже 09.12.2003 р. я перебував у Республіці Таджикистан та Республіці Киргизстан в складі офіційної австрійської делегації. Так, 08.12.2003 р. я в’їхав у Республіку Таджикистан і виїхав звідти на наступний день 09.12.2003 р., попрямувавши до Киргизстану, куди в’їхав того ж дня 09.12.2003 р., доказом чого є відповідні візи та позначки про перетин кордону в моєму паспорті. Це також засвідчується листом Торгівельної палати Австрійської республіки, де зазначено, що в цей час я перебував з офіційною місією в країнах Середньої Азії, та графіком пересування місії, який збігається із позначками у паспорті. Крім того, у нотаріально завіреній виписці з мого банківського рахунку вказано, що 10.12.2003 р. я користувався банківською карткою у Киргизстані для оплати готелю.

На момент видачі довіреності 09.12.2003 р. я не перебував на території України. Це підтверджують листи Державної прикордонної служби України, зокрема Відділу обробки даних центральної підсистеми інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Гарт». Це також доводиться тим, що в моєму паспорті, реквізити якого зазначені у реєстрі нотаріальних дій при посвідчені довіреності від 09.12.2003 р., немає відміток про перебування в цей час на території України.

Відповідно 09.12.2003 р. я не міг встигнути побувати в Таджикистані, Киргизстані та Україні, причому зробити це таким чином, щоби не отримати у паспорті відміток і оминути єдину електронну базу даних осіб, що перетнули державний кордон України.

Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ) було проведено експертне дослідження зображення підпису від мого імені на копії довіреності, на підставі якої було продано квартири. Відповідно до висновку почеркознавчого експертного дослідження від 30.11.2009 р., на зазначеній довіреності мій підпис підроблений. Слід зазначити, що експертиза проводилася за фотокопією довіреності, оригіналу якого в мене немає.

09.12.2010 р. Печерський районний суд м.Києва в рамках розгляду цивільної справи № 2-1467 за моїм позовом до Бойчука Василя Дмитровича, Безнісько Тамари Георгіївни (треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачів – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леонтьєва Ніна Йосипівна, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна) про визнання недійсною довіреності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, про визнання права власності на майно призначив почеркознавчу експертизу в установі, яку запропонував Відповідач. В результаті Державний науково-дослідний експертний криміналістичний центр МВС України засвідчив той факт що підписи від мого імені на другому примірнику довіреності та в журналі реєстрації нотаріальних дій зроблені не мною, а іншою особою.

Всі експертизи робилися на основі ксерокопії довіреності, оригінал якої Відповідач не зміг надати суду. Оригінал підпису в книзі реєстрації здійснення нотаріальних дій від 09.12.2003 р., надану приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леонтьєвою Ніною Йосипівною, докорінно відрізняється від зразків моїх підписів, які я надав на вимогу судді під час проведення судового засідяння в справі № 2-1467 від 09.12.2001 p.».

Як мовиться, без коментарів. Але. Українська Феміда суть справи трактує по-іншому. Кілька витягів із рішення (іменем України) Печерського районного суду міста Києва від 2 вересня 2011 року викликають щанайменше здивування. Цитуємо:

«Суд критично відноситься до пояснень представника позивача з того приводу, що відсутність інформації про перетинання кордону України позивачем в грудні 2003 року на наявність відміток про перетинання кордону іншої держави свідчить про неможливість видачі позивачем Новицьким В. довіреності 09 грудня 2003 року. Відсутність інформації в інтегрованій інформаційно-телекомунікаційній системі «Гарт» Адміністрації Держприкордонслужби України не спростовує перетинання державного кордону України. Позивач в період до якого відноситься видача довіреності, мав декілька паспортів, в яких містяться дані апро перетинання кордону в різний період. При цьому позивач мав багаторазову візу в період з 26.05.2003 р. по 26.05.2008 р.».

Як бачимо, вловити бодай якусь логіку в цих «аргументах» годі. Читаємо далі:

«Згідно висновку експерта від 05.01.2001 р. №267 державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру підпис в графі «Підпис» на 2 примірнику Довіреності від імені Новицького Василя від 09 грудня 2003 року, що посвідчена нотаріусом Леонтьєвою Н. Й. – виконаний не Новицьким Василем, а іншою особою.

Згідно висновку комісійної судово-почеркознавчої експертизи, складеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 24 червня 2011 року, підписи від імені Новіцького Василя в графі «ПІДПИС:______» у другому примірнику Довіреності від 09.12.2003 р., видану Новіцьким Василем Безніско Т. Г. та посвідчену Леонтьєвою Н. Й., державним нотаріусом одиннадцятої Київської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі №5с-2025; в графі «Розписка про одержання оформленого документу» в реєстрі нотаріальних дій де за №5с-2025 зареєстровано Довіреність від 09.12.2003 р., видану Новіцьким Василем Безніско Т. Г. та посвідчену Леонтьєвою Н. Й., державним нотаріусом одиннадцятої Київської дерджавної нотаріальної контори, виконано однією особою – Новіцьким Василем».

Отже, двоє експертів, що працюють в різних науково-дослідних структурах, прийшли до протилежних висновків. Це не може не дивувати. Далі. Експертиза проводилась за другим примірником (фотокопією) Довіреності. Факт промовистий. Чому оригінал цього важливого документу Відповідач не надав суду?

І ще. Впадає в око невідповідність зазначених у судовому рішення дат: висновок експерта датований 05.01.2001 р., а довереність видана 09 грудня 2003 року. Можливо, це описка. Але річ у тім, що наведений нами абзац з рішення суду («Згідно висновку експерта від 05.01.2001 р. № 267 державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру підпис в графі «Підпис» на 2 примірнику Довіреності від імені Новицького Василя від 09 грудня 2003 року, що посвідчена нотаріусом Леонтьєвою Н. Й. – виконаний не Новицьким Василем, а іншою особою») БЕЗ ЗМІН перейшов до Ухвали (іменем України) колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 7 грудня 2011 року. Це може означити лише одне: в Апеляційному суді належним чином не ознайомились з казуїстикою рішення Печерського районного суду і, можна припустити, автоматично відхилили апеляційну скаргу представника позивача Новицького Василя – Іллєнка Пилипа Юрійовича.

Наразі залишається в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 вересня 2011 року, яке відмовило у задоволенні позовних вимог доктора Василя Новицького. Попереду оскарження ухвали в касаційному порядку у Вищому спеціалізованрому суді України. Питання майже риторичне: чи наважиться українська Феміда, вже неодноразово скомпрометована, врешті-решт розплющити очі й неупереджено поглянути на реалії? Чи ця судова епопея матиме продовження вже під іншою назвою – «Українська Феміда contra Австрійської Республіки»? Поживемо-побачимо.

І насамкінець. Колись герой совєтського анекдоту сантехнік дядя Вася рекомендуав замінити систему. Десь він мав рацію. В Україні давно час змінити систему правову, судочинну тощо. На жаль, упродовж останніх двадцяти років Україна так і не наважилась повністю розпрощатись із антигуманним тоталітарним спадком СССР. Тож і трапляються такі прикрі історії як з доктором Новицьким. І не лише з ним.

Редакція «Універсуму»