СУЧАСНУ КОМУНІКАЦІЮ МАЄ ВИЗНАЧАТИ УНІВЕРСАЛЬНЕ* * Олег К. Романчук. У пошуках універсуму: статті, публіцистика, прогнози і спостереження (1990–2011). – Львів: «Універсум», 2011. – 880 с.
Книга пропонує аналітичний та системний огляд проблеми національного самоствердження, закоріненої в нашій історії, ментальності, сучасних реаліях. Серед питань, які порушуються автором, є й така гостра проблема, як пошук енергії розвитку для України. «Під однією обкладинкою зібрано частину написаного за останні двадцять років. Це впереваж публіцистичні та наукові статті, роздуми, прогнози і спостереження як дещиця світоглядного тексту, де йоти, титли і крапки мають не менше значення, аніж рядки чи цілі розділи, важливість яких для нас іще не відома або глибоко прихована», – сказано в анотації. Олег Романчук підкреслює, що його книга – «про нас із вами, про наше життя, це спроба дати відповіді, чому ми наступаємо на ті самі граблі, чому знову набиваємо ті самі гулі на світлих чолах, де взяти енергію розвитку». Видання «У пошуках універсаму» дає відповідь на питання, як українському суспільству остаточно позбутися спадщини колоніального минулого і стати гідною складовою європейської політико-соціальної моделі. На думку автора, найважливіше – зруйнувати СИСТЕМУ, яка нам дісталася у спадок від попередньої тоталітарної доби. А це передбачає зміну суспільного мислення – позбавлення стереотипів, усвідомлення потреби громадянського суспільства, формування нових взаємоструктурних відносин в економіці, правовій сфері, гуманітарній політиці. Не змінивши її, держава приречена, адже «кожна добра справа, що задумується в межах порочної СИСТЕМИ, рано чи пізно нейтралізується цією системою», як і кожна особистість, яка приходить у владу, змушена з часом діяти за «правилами гри» у цій СИСТЕМІ, інакше буде викиненою, розтоптаною, знищеною. На жаль, Україна не виробила плану поступового переходу від однієї суспільно-політичної моделі до іншої, тому й так довго стверджується як держава, адже зовнішні атрибути ще не можуть замінити внутрішню суть справжньої державності – переконаний автор. Цих питань державотворці свідомо уникають, адже існуюча в Україні СИСТЕМА ніколи не піде сама проти себе. У суворих реаліях сьогодення, коли ведуться інформаційні війни, коли інформаційні потоки спрямовуються в чиїхось інтересах навіть супроти цілих держав, автор наголошує на необхідності розробки моделі майбутнього України – економічної, правової, ціннісно-світоглядної – як невід’ємної складової не лише розвитку держави, а в першу чергу збереження за нею права на самоідентичність, автономну культурну цілісність та власну стратегію розвитку. Адже саме це дозволить нашій державі утвердити свою присутність в контексті тих національних спільнот, які вже встигли зайняти своє місце на цивілізаційній карті світу. Наразі автор констатує цільовий вакуум в тому, що стосується стратегії державного розвитку, оперуючи термінами біфокації та церебропатії як діагнозами, що визначають психологічний стан суспільства, його світоглядну дезорієнтованість та невизначеність. Важливе місце у цих пошуках Олег Романчук відводить національній еліті з державницькими традиціями, яка, вважає, досі не сформована в Україні. Свідченням тому його думка: «Суспільство, яке дісталося Україні у спадок від СРСР, – майже всуціль суспільство марґінальне, в ньому впереваж верховодить чернь». Дефіцит елітного суспільного прошарку, вважає, є суттєвою перешкодою на шляху розвитку будь-якої країни, це не дозволяє їй виробити стратегічне планування, а без нього країна рухається за інерцією, не маючи перспектив. Автор наголошує: якщо народ втратив 3% найактивніших людей, він переможений! Тоді ним керуватимуть марґінали, які за відсутності еліти необмежено приходять до влади: «І якщо на вершині управлінської піраміди опиняється марнославний, жадібний, ображений, переобтяжений різноманітними комплексами, спраглий до комфорту, ситості й збагачення мстивий суб’єкт, то нічого доброго від такого керівництва очікувати не доводиться». Важливою проблемою, яка озвучується у книзі (її можна віднести як до наукової монографії, так і до науково-публіцистичного типу видання) Олега Романчука, є й те, що українська економіка як основа розвитку держави досі не стала українською. На жаль, нині цим головним нервом суспільного життя, державними багатствами і ресурсами розпоряджаються далеко не українці, а зовнішній капітал, який скуповує країну. Ці загрози і намагається озвучити публіцист у запропонованій читачеві книзі, надаючи ґрунтовності своєму аналізові за допомогою статистичних даних, аналітичних співставлень та обґрунтувань, фахових думок експертів. Колишній заступник голови СБУ, фундатор військової розвідки незалежної України генерал Олександр Скіпальський відзначив, що у виданні сконцентровані «щирі і відкриті матеріали, пропущені через душу і серце». Книга за допомогою гострого аналітико-публіцистичного слова веде читача через двадцятиліття нашої новітньої історії, закарбованої у проблемах: безпека держави, корупція і суспільство, права людини, межі бідності, голодомор як геноцид, Україна-НАТО, семіотика державотворення, інформаційне суспільство тощо. Автор застерігає перед небезпекою ретросистемних ідей, які вносять у суспільну комунікацію образ «великої ідеї» з одночасним запереченням альтернативних думок, формують одноманітність, пошук спільного ворога задля відвернення уваги від центрових проблем. Глибоко проаналізовано сутність влади – О. Романчук опирається на тезу Нобелівського лауреата П.Самуельсона: «Нормальна влада бореться за нормальні стандарти життя, а ненормальна влада бореться за владу». Наголошено на ролі ЗМІ як публічного медіатора з цих нагальних проблем (автор об’єктивно оцінює нинішню ситуацію у мас-медіа, враховуючи спроби придушити і підпорядкувати ЗМІ, їх недостатньо чітке позиціонування). На його думку, мас-медіа мали б активніше модерувати світоглядні суспільні цінності. Натомість же закидають читача «величезним обсягом інформації, яка не має державних орієнтирів», або ж під виглядом їх наявності маскують зовсім інші цілі, а при такому дефіциті комунікації з важливіших проблем дезорієнтоване суспільство раз по раз приймає хибні рішення, займаючи позицію, «до якої підштовхують сценаристи». Оригінально таким чином пов’язує Олег Романчук проблему бідності і розвитку держави. Він підтримує думку доктора економічних наук Юрія Саєнка про те, що бідні люди (а таких сьогодні більшість в Україні) – це потенційно небезпечні громадяни, не здатні опиратися маніпуляціям і сліпо виконувати політичні сценарії чергових режисерів, це люди з патерналістською позицією, не спроможні на усвідомлену позицію, а загалом вони нині становлять суспільство, де цінності особистого виживання за будь-яку ціну домінують над цінностями держави. Тому, на думку, автора – вихід із замкнутого кола полягає і в функції об’єктивного інформування задля формування громадянської позиції та зміни в цілому політико-соціальної моделі держави. Книга «У пошуках універсуму» – це філософія у публіцистиці, зразок світоглядної моделі мас-медійного комунікування, системного мислення в інформаційному просторі. Вона накреслює цілі сучасної інформаційної діяльності перед українськими ЗМІ. Академік НАН України Микола Жулинський порівняв праці автора, зокрема виданий перед тим «Системний аналіз у журналістиці», з книгою Сергія Кара-Мурзи «Манипуляция сознанием», виокремивши як логічну вихідну базу тезу – «суспільство як самоорганізовувальна система». Власне, книга присвячена тому, як побачити системні порушення у функціонуванні національного організму та яким способом їх виправити, зокрема й при допомозі медіа. Системний підхід до аналізу процесів і явищ в українському суспільстві, на думку Олега Романчука, є вкрай необхідним для кращого розуміння соціально-економічних і політичних реформ в Україні. Книга «У пошуках універсуму» стане в нагоді українським державотворцям, громадянським інституціям, представникам мас-медіа, загалом небайдужим українським громадянам, допоможе їм мислити системно й аналітично, критично оцінювати те, що відбувається сьогодні з державою. Важлива вона й для студентів спеціальності «Журналістика та інформація», адже дозволяє перейняти кращі професійні якості, засвоїти неоціненний досвід аналітичної та публіцистичної майстерності, окреслює ті проблемні дискусії, які ЗМІ мали б ширше виносити на широке суспільне комунікування. І насамкінець слід подякувати благодійникам, які, розуміючи важливість творчого доробку О. Романчука, фінансово підтримали це видання: д-ру Василю Новицькому, Фундації імені Івана Багряного, панові Віталію Горелику. Любов ВАСИЛИК,
Книга Олега К. Романчука «У пошуках універсуму» (Львів, 2011) є унікальною енциклопедією українознавства, українорозуміння, україноболю і українолюбови, яка за розмахом проблематики і глибиною її висвітлення не має аналогів. Це своєрідний підручник анатомії (патологічної анатомії) української політики, детальна мапа наших больових точок. Деяка перевантаженість тексту розлогими цитатами компенсується їх різноманітністю, широтою поглядів на Україну, знайомлячи читача з контроверсійними думками різних авторів. Не обмежуючись катастрофічним діагнозом щодо нинішнього стану української державності й суспільства, О. Романчук пропонує власні, здебільшого конструктивні шляхи подолання наших проблем. Юрій ЩЕРБАК,
Не
забудьте надіслати на адресу редакції («Універсум», п/с 2994, Львів—17, 79017)
|
|
|
|
