Петро ПРОЦИК, заступник начальника Генерального штабу ЗС у 1997–2001 рр., генерал-лейтенант запасу

НЕРІДНЕ ВІЙСЬКО РІДНОЇ ДЕРЖАВИ, або ГРОШЕЙ НЕМА

Не маючи на­міру робити якісь відкриття в аналізі українського державотворення, все ж зауважу: в свідомості української політичної еліти немає державницької ідеї, або ж вона не превалює. Тож, замість того, щоби розбудовувати державу, на яку ми спромоглись вперше після століть бездержавності, ця, з дозволу сказати, «еліта», дорвавшись до влади, використовує її для влаштування життя свого оточення, своїх близьких, рідних, дітей, внуків й правнуків.

Таке гірке спостереження особливо рельєфно підтверджується ставленням влади до захисту та оборони держави.

Відомо, що достатній рівень обороноздатності досягається, якщо держава є членом військово-політичного союзу, де діє принцип взаємодопомоги, або, якщо самотужки, то лише за наявності численних і, природно, дорогих Збройних Сил.

Наша ж армія впродовж усіх років, за усіх президентів, урядів і міністрів фінансів (навіть запеклих патріотів) фінансувалась практично вполовину від мінімальної потреби, тож фактично втратила боєздатність. Закон про оборону визначає оборонні витрати на рівні 3 відсотків від ВВП, одним із рішень Ради національної безпеки і оборони часів Ющенка цей рівень був понижений до 2 відсотків, реально ж військо ніколи не отримувало більше 1, 5%, а в останні роки і нині – менше одного відсотка. Грошей нема.

Гарантувати оборону держави може лише сучасне, оснащене високоякісною зброєю, навчене військо. Передові армії світу мають такий бюджет, що дозволяє їм витрачати на утримання війська лише до 50% його обсягу, а не менше 20% виділяти на бойове навчання та 30% – на розвиток озброєнь.

За таких стандартів нормативна річна потреба національних Збройних Сил, яка забезпечила б відновлення боєздатності та розвиток армії (бюджет розвитку) – повинна становити 32,4 млрд. грн., а мінімально необхідною потребою у кризових умовах має бути цифра хоча б 20 млрд.

Виділений же урядом Азарова ресурс на поточний рік змушує Міноборони витрачати 83,5% річних призначень на утримання Збройних Сил (тобто проїдання), і лише 4,3% (менше у п’ять разів від світових показників) на бойову підготовку та 12,2% на розвиток озброєння, військової техніки та інфраструктури. На усі звернення уряд має лише одну відповідь – грошей нема! Нинішній Кабмін затвердив довгострокові показники оборонних видатків. Цифра фінансування Збройних Сил – 19,96 млрд. гривень (тобто така, що, за розрахунками Міноборони, не приводить до руйнування, але й не забезпечує розвитку) – уряд планує досягти (увага!) аж у 2016 році.

Тоді що, на основі передбачених видатків та й ще з урахуванням п’ятирічної інфляції, уряд зараз розробляє програму руйнації українського війська?

Українське суспільство має знати про наслідки такої оборонної «стратегії» – нині у війську 80 – 90% озброєнь вичерпали технічний ресурс, оперативних запасів нема. Частини десятиліттями не виходять на бойові навчання, літаки падають, танки не рухаються, гармати не стріляють, ракети летять не туди, навіть влучають у цивільні літаки та будинки. Бо – грошей нема.

Військова служба стала непрестижною та невмотивованою, бо грошове забезпечення молодшого офіцера є нижчим, ніж середня заробітна плата по країні, а контрактника – майже удвічі менше. Охоронцям у супермаркеті нині пропонують більше, ніж отримує професійний військовий.

Підвищення грошового забезпечення військовослужбовців, а відповідно і пенсій, що є значно меншими, ніж у сусідів, не кажучи вже про розвинуті держави, не врегульоване й залежить від суб’єктивних рішень керівників держави (коли захочу – тоді й підвищу). Грошей нема.

Система посадових окладів військовослужбовців не прирівняна до системи посадових окладів держслужбовців, а окладів за військовим званням – до оплати за ранги держслужбовців. Свого часу Кабмін знайшов кошти на підвищення посадових окладів державним службовцям, внаслідок чого їх розмір майже на 55% вищий від посадових окладів військовослужбовців за порівняними посадами. Для війська ж – грошей нема.

У той же час у законах виписана рівність прав військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, органів та підрозділів цивільного захисту та держслужбовців. Дійшло до того, що підпорядковані військовослужбовцям державні службовці отримують платню вищу, ніж їхні начальники – військовослужбовці. А розміри призначених пенсій, коли військовослужбовець за 20 років вислуги отримує 50% від сум грошового забезпечення, а держслужбовець – 90% від заробітної плати, яскраво свідчить про ставлення держави до військовослужбовців, що мають обороняти державу.

 Усіма силами провладна більшість у ВР блокує ухвалення законопроекту № 5108 щодо розміру пенсій в разі втрати годувальника. Пропонується встановити пенсію у розмірі 70% грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім’ї та у розмірі 90% – на двох і більше членів сім’ї. Пенсії у таких розмірах отримують сім’ї депутатів, держслужбовців, прокурорів, суддів, а сім’ї військовослужбовців та ветеранів – лише 30% (учасників бойових дій – 40%). То хто більше ризикує своїм життям?

Оклади за військові звання не підвищувались давно і є ганебним знущанням з військовиків (полковник – 135, генерал-полковник – аж 150 гривень). Але роками блокуються спроби прирівняти посадові оклади військовослужбовця-контрактника першого тарифного розряду першого року служби до посадового окладу держслужбовця 15 рангу першого року роботи та збільшити розмір окладів за військовим званням до рівня посадових окладів і встановити їх взаємозв’язок з доплатою за ранги держслужбовців. Грошей нема.

Знову утворюється розрив у пенсіях. З 1 грудня 2010 р. військовослужбовцям підвищено середній розмір щомісячної премії з 10 до 55% посадового окладу, а контрактникам з 35 до 70%. Міноборони оформило це підвищення так хитро, що пенсії не перераховуються. Але, за законом, збільшення будь-якого грошового забезпечення військовослужбовців має автоматично поширюватись на перерахунок пенсій військовим пенсіонерам. Але грошей нема.

Квартирна черга в Міноборони на 01.01.2011 – 45,2 тисячі сімей, у т. ч. позачерговиків – 11 000 осіб, першочерговиків – 7,1 тис. осіб, 11,8 тис – звільнених з військової служби. Понад 15 років чекають житла 8,2 тисяч і бідолах, та ще є 1,6 тис. соціально незахищених сімей (загиблих, померлих, інвалідів, багатодітних).

У 2011 році передбачено профінансувати будівництво (придбання) лише 2 174 квартир (1 771 – добудова, 307 – реконструкція, придбання – 225). Такий рівень фінансування навіть не покриває щорічного збільшення черги (у 2010 році взято на облік 2,95 тис., а знято з обліку – 2,86 тис.). Тобто, навіть якщо заморозити чергу, то останні з неї отримають житло через 20 років! Грошей нема.

Про гостроту проблеми може свідчити таке. Віктор Янукович пообіцяв до кінця року забезпечити житлом ветеранів війни – інвалідів 1 групи. Уявили проблему? Інвалідам війни житло дадуть через 66 років після її закінчення. Та й то – не усім.

З усього видно, що, попри передвиборчі обіцянки, нинішня влада за два роки не змінила дискримінаційного ставлення до власного війська.

Замість його модернізації нинішні очільники продовжують бездумне скорочення під тим же лозунгом – грошей нема.

Коли писався цей допис, уряд вніс до Верховної Ради законопроект (№ 9053 від 12.08.2011), що передбачає скорочення нашої армії на вісім тисяч військових. Нинішня владна камарилья обеззброює країну, безвідповідально понижує й так невисокий рівень боєздатності війська та в черговий раз завдає шкоди національній безпеці та економічним інтересам України.

Державник так ставитись до захисту Вітчизни не повинен, так чинить або зрадник, або ж дурень.

Скорочення Збройних Сил, передбачене цим законопроектом, не має стратегічного обґрунтування. Адже, діючи за дилетантським принципом «хай гірше, зате своє» влада ще наприкінці минулого року (Указ № 1119/2010 від 10.12.2010) анонсувала розробку основоположних документів, що визначають оборонне планування: нових Стратегії національної безпеки, Військової доктрини, Стратегічного оборонного бюлетеня та Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил. Усі терміни давно минули, та документи не виносились на громадські й експертні обговорення, розробляються «під килимом» й так і не введені у дію. Не розроблена й Стратегія воєнної безпеки.

Маємо нагадати, що заплановане в попередні роки поетапне скорочення війська обумовлювалось перспективою приєднання України до системи колективної оборони – Організації Північно-Атлантичного Договору. Влада ж по-волюнтаристськи змінила безпекову політику, проголосила ефемерний «позаблоковий статус». Але ж нейтральні держави війська не скорочують, оборонних витрат не урізують. Наша ж влада внаслідок бездумного скорочення війська роззброює державу.

Такий собі сучасний троцькістський принцип – «ні миру, ні війни».

У той же час ніяких додаткових коштів, щоб мати таку армію, внесений владою згаданий законопроект не передбачає, а скорочення хочуть профінансувати в межах видатків оборонного бюджету на 2012 рік. Грошей нема.

Але, коли подивитись на визначені урядом граничні показники оборонних витрат на 2012 р. (є дані, що Міністерство фінансів передбачило виділити на потреби оборони у 2012 році лише 12,3 млрд. із загального фонду, що з урахуванням рівня реальної інфляції буде навіть менше від цьогорічного бюджету Міноборони (11,4 млрд.), то побачимо, що й наступного року матимемо бюджет не розвитку, а руйнування Збройних Сил, і бездумним скороченням тут не завадиш. Влада мала б розуміти, що скорочення війська не є скороченням витрат уже сьогодні, це, навпаки, додаткове навантаження на бюджет. Потрібні гроші на вихідну допомогу, на оплату по безробіттю, на створення 8 тисяч робочих місць, перенавчання звільнених.

Обґрунтовано чи ні, але наше військо все ж скорочується. І хоча донині воно було об’єктивним та виправданим з огляду на нашу мету приєднання до євроатлантичної системи колективної оборони, для звільнених військовослужбовців, членів їхніх сімей то була особиста трагедія.

Тож не випадково за прикладом цивілізованих країн і з їхньою допомогою у нас була створена система адаптації, завдяки чому та сприянню міжнародних організацій і ряду країн-партнерів вдавалось розв’язувати проблеми перенавчання на цивільні спеціальності військовослужбовців, звільнених із служби, що сприяло їх працевлаштуванню та поліпшувало тим самим соціальну ситуацію серед військових.

 Для прикладу, за 2010 рік були перенавчені 2634 особи, у тому числі переважна більшість (2604) – за міжнародними програмами. Можна лише гірко усміхнутись, подивившись на статистику перенавчання. Наша держава, якій ця проблема мала б боліти, виділила кошти на перенавчання 30 осіб, в той час Королівство Норвегія профінансувало перепідготовку 450 осіб. За програмами ненависного нинішній владі НАТО у цьому ж році на курсах навчалось 1819 чоловік.

А окрім власне перенавчання військовослужбовців, міжнародна допомога забезпечувала робочі місця в регіональних центрах, залучення фахівців, навчальні матеріали та обладнання.

Важко повірити, але горе-реформатори додумались ліквідувати урядовий орган державного управління, що забезпечував реалізацію державної політики у сфері соціальних проблем військовослужбовців, сприяв звільненим у перепідготовці, працевлаштуванні та наданні житла, їх соціальній, психологічній і медичній реабілітації.

Скоротили адміністративний апарат на 30-40 осіб, а знищили систему, втратили інвестиції, кадри, які мають відповідний досвід, налагоджені зв’язки, робочі місця, навчальні програми та обладнання.

Тож, якщо у минулі роки держава спромагалась своїм коштом перенавчити аж 30 військовиків на рік (для порівняння – за рахунок міжнародної допомоги перенавчались більше двох тисяч) , то нині й цього не буде. Внаслідок реформаторського бедламу цільовий державний орган, що опікувався адаптацією звільнених, в Міноборони виявився зайвим (?), розформований, а в Мінсоцполітики не утворений, Держпрограма адаптації закінчилась, а нову розробити нікому, а, значить, й міжнародні програми закриють (ОБСЄ вже закрив). Хтось з владців вірить, що нинішнє Мінсоцполітики буде здатне ще й адаптацією військовиків займатись?

Таким чином, на прикладі законопроекту про безпідставне, нічим не обґрунтоване скорочення українського війська та інших дій влади, що фактично роззброюють державу, можемо у черговий раз констатувати: нинішні «професіонали» узурпували владу далеко не для того, щоб розбудовувати Україну.

У процесі розкрадання країни – їм не до державного будівництва. Тож українське суспільство має попередити владу про відповідальність за свідоме шкідництво в справі оборони держави та вимагати рішучого збільшення фінансування українського війська.