«ВСЕРЕДИНІ РОСІЙСЬКОГО ІСТЕБЛІШМЕНТУ Є ДУЖЕ ПОТУЖНЕ АНТИУКРАЇНСЬКЕ ЛОБІ»

24 листопада Верховний Суд Російської Федерації своїм рішенням заборонив діяльність і ліквідував громадську організацію «Федеральна культурно-національна автономія українців Росії» з формулюванням за порушення статуту, а насправді, нібито за незаконну політичну діяльність. Як наголошують українські експерти, Москва наклала табу на організацію, яка об’єднувала декілька тисяч українців, законослухняних громадян Росії.

Це рішення Верховного Суду Росії було відповіддю на позов Міністерства юстиції, яке базувалося на скарзі активіста фонду «Отчизна» М. Журавльова, який заявив, що у діяльності культурологічної організації українців бачить ознаки політичної пропаганди у вигляді поширення матеріалів щодо діячів національно-визвольного руху та матеріалів пов’язаних з висвітленням Голодомору 30-х років на Україні.

За дивним (?) збігом обставин рішення Верховного Суду РФ прийняте напередодні вшанування Дня пам’яті жертв Голодомору в Україні (цим вчинком вище керівництво Росії вкотре яскраво продемонструвало своє справжнє ставлення до питання визнання Голодомору, як геноциду українців), а також напередодні робочого візиту в російську столицю Президента України Віктора Януковича.

 Про те, який відголос у майбутньому матиме мовчання України на цей безпрецедентний крок, далеко не веселкові перспективи існування української діаспори та функціонування громадських організацій на території нашого північного сусіда, антиукраїнське лобі при Кремлі у нашій розмові з Віктором Тимошенко, кандидатом філософських наук, власкором газети «Голос України» в Москві.

– Як відомо, ліквідація ФКНА УР збіглася у часі із знаковою сторінкою в історії України – Днем пам’яті жертв Голодомору в Україні в 30-х роках. Чи варто малювати тут певні паралелі?

– Думаю, всередині російського істеблішменту, адміністрації президента є дуже потужне антиукраїнське лобі і ця акція-заборона саме до засідання українсько-російських комісій щодо співробітництву в галузі економіки, культури та гуманітарній сфері зовсім невипадкова.

Як відомо, «кримінальний злочин» скоїв співголова культурно-національної автономії, Валерій Симоненко, який свої політичні уподобання висловив в прямому ефірі «Радіо Свобода». Ба більше, Симоненко з групою товаришів, мав нахабство організувати «світську тризну» в Москві на згадку про Голодомор в Україні. Однак найстрашніше для росіян – «Українці Росії» посміли провести в столиці конференцію під назвою: «Україністика в Росії: історія, стан, тенденції розвитку».

– Пане Вікторе, які сьогодні реалії функціонування українських організацій та діаспори в Росії?

– Досі в Росії існувало тільки дві, юридично зафіксовані Мінюстом, українські організації, які намагалися і намагаються хоч щось робити для популяризації і просування «серед своїх» українських духовних і політичних цінностей. Це «Об’єднання українці Росії» і «Федеральна куль­турно-національна автономія українців Росії». Останню, як відомо, днями ліквідовано. Однак і доля «Об’єднання українців Росії» теж непроста. Ці організації завжди працювали паралельно, пліч-о-пліч, маючи лише різне керівництво, і я вам скажу, що на місцях вони були дуже дієвими.

Щодо становища української діаспори в Москві – федеральна влада абсолютно недоброзичливо ставиться до теми та проблем українців в Росії. У будь-якому випадку, в Росії я не знаю жодного видання, радіостанції чи телеканалу, які би хоча б на території компактного проживання українців, мовили українською. Ба більше – ось це, абсолютно жорстке ставлення до українських організацій, прослідковується уже давно. Так, наприклад, ситуація з «Українською бібліотекою» у Москві. В принципі, на перший погляд, усе дуже добре – московська влада дала їм дуже хороше нове приміщення в Москві, однак усі люди, які були біля витоків цього фонду, з тріском були звільненні. Крім того, багато з них навіть оголошені персоною нон-грата у Росії. Через «Українську бібліотеку», по суті, виник міждержавний конфлікт, в який були втягнуті президенти обох країн, честь та відповідальність офіційного Києва. Якби бібліотека фінансувалась на паритетній основі, були б зобов’язання і права сторін. А так, на мій погляд, сьогодні «Української бібліотеки» в Москві немає. Її працівники – відомі в Росії та Україні українофоби, один з них (Сергій Сокуров) колись навіть мешкав у Львові.

– «Федеральна культурно-національна автономія українців Росії», очевидно, була скалкою в оці не тільки Верховному суду РФ.

– Маєте рацію. Організація муляла око не тільки суддям Росії. До цього було рішення Тверського суду міста Москви, а потім міністерства юстиції уряду Російської Федерації. Тобто і міністри, і чиновники, і судді одночасно заборонили діяльність ФКНА УР. Вся вертикаль російської влади на чолі з міністрами, суддями «закрила незаконну і дуже шкідливу» політичну діяльність наших земляків у Росії. Мовляв, за порушення «господарської діяльності». Можу з відповідальністю заявити, що керівництво ФКНА УР не торгувати в Москві салом.

– Виходить, одним розчерком пера російська Феміда ліквідувала організацію лише через висловлювання одного її члена. Це виглядає щонайменше безглуздо у столітті демократії та свободи слова.

– Якщо співголова цієї організації Симоненко щось там наговорив зайвого і недоречного, то покарайте його, усуньте з посади, вимагайте від керівництва організації, аби він, припустимо, не так відверто висловлював свої політичні погляди. Хоча у будь-якій цивілізованій країні це не є злочином. Так ні – російський суд одразу закриває організацію. Суд переконаний, що діє юридично правильно і вмотивовано, попри величезну кількість підписів Російської Федерації на різноманітних міжнародних документах, які дозволяють такі висловлювання.

Виникає закономірне запитання: чому ж тоді російська Феміда не «прикрила» російські організації, представники яких зовсім недавно, 4 листопада, під час проведення в Москві «Російського маршу» кричали: «Смерть жидам!» і вітали москвичів нацистськими жестами? У той же час на території України діє чимало російських організацій – абсолютно агресивних, нахабних, які відкрито пропагують шовіністичні імперські настрої.

Хочу також наголосити, що Посольство Російської Федерації в Києві нахабно втручається у діяльність російських організацій на Сході України, які складаються із громадян України і вказує їм, кого обирати у керівництво цих організацій, а кого – ні. При цьому це популяризують ЗМІ. Це безпрецедентне явище.

– Чому на такий ляпас російської Феміди мовчить українська сторона?

– Я дуже обурений цим фактом, і, думаю, на ці події у Москві, слід обов’язково відреагувати. Будь-яка держава має захищати свою діаспору, своїх співвітчизників. Це цілком нормальне явище, однак тільки не у нас. Вже минуло два дні після цього рішення суду, а з української сторони так і не послідувало жодної реакції – ні від президента, ні від міністра закордонних справ, ні від українського посла в Росії, громадських організацій... Свого часу наша держава не відреагувала належним чином, коли в Українському культурному центрі в Москві був здійснений терористичний акт – спрацював вибуховий пристрій у вестибюлі приміщення. Я не пригадую, щоб який-небудь український чиновник якимось чином на це відреагував. Це було років 4–5 тому. Не пам’ятаю також, чи була яка-небудь заява чи бодай інформація від Міністерства закордонних справ України, коли оголосили персоною нон-грата основоположника Української бібліотеки у Москві Юрія Кононенка – надзвичайно інтелігентну, чесну і порядну людину. Думаю, ось ця дружба з так званими «друзями України», які проводять підривну роботу всередині України, маю на увазі з боку партії влади, – нічим хорошим для України не закінчиться. На наших форумах сидять усілякі Затуліни, Мар­кови, яких запрошують на українські центральні телеканали, і вони там можуть пропагувати свої шовіністичні імперські погляди. Усе відбувається за старим принципом: «Як дозволяєш – так і ставляться».

Розмовляла Оксана ЖИЛА
Львів – Москва, 26.11.2010