ЧИ ТРЕБА ВИВЧАТИ РОСІЙСЬКУ МОВУ?

Нещодавно довідався, що український Кабмін виділив 1,6 млн. грн. на поширення російської мови. Помовчимо. Подумаймо. Пригадаймо. Десять років тому Людмила Путіна, дружина тодішнього президента Росії, гордо відзначила: «Російська мова вміщує в собі ресурс для розвитку Росії». І далі: «Необхідно утверджувати, відстоювати і поширювати мовні кордони російського світу. <…> Утвердження кордонів російського світу – це і відстоювання, і зміцнення національних інтересів Росії».

Тобто про здоровий глузд (з боку так званої української влади) у даному разі не йдеться. Про неї (так звану українську владу) напрочуд влучно висловився видатний український історик Ярослав Дашкевич: «Значну частину України захопили під свою владу російські шовіністи та їх колаборанти, які глузують з прав теоретично державної української нації, ведуть ніким не приборкувану антиукраїнську кампанію... Парадокс? Ні, не парадокс, а свідчення того, що в Україні здійснюється намагання, незважаючи на формально проголошену незалежність, продовжувати панування чужоземної російської меншини (що підібрала собі для допомоги денаціоналізованих, зрусифікованих функціонерів) над українською нацією. <...> Немає в світі жодної національної держави, жодного національного уряду і адміністрації, які не те що нехтували б правами власної нації, але своєю бездіяльністю і корумпованістю сприяли б переслі­дуванню власної нації».

Росія завжди розуміла цементуючу роль мови у державному будівництві, розуміє роль мови – не лише суто комунікативну, але і як ефективну політичну зброю.

На відміну від українського уряду це добре усвідомлює уряд Литовської Респуб­ліки, який спеціальним рішенням затвердив Програму вживання та розвитку державної мови й щороку виділяє кошти для її реалізації. Комісії з питань мови доручено, крім нормативної діяльності, також адміністрування мови – догляд за виконанням законів, мовної програми. Мовознавці мають змогу зважати не тільки на суто мовознавчі предмети, а й на екстралінгвістичний контекст державної мови – політичні, економічні та соціальні умови її існування. Рішення мовної комісії є обов’язковими для всіх організацій, установ, підприємств.

Інший документ – Кодекс адміністративних юридичних порушень ЛР – передбачає засоби адміністративного впливу: попередження або грошове покарання (від 100 до 2000 літів, тобто від 25 до 500 $ США). Штраф накладається за: невживання державної мови на печатках, бланках, вивісках, описі товарів; при виконанні службових обов’язків, у діловодстві (внутрідержавному); за подання документів недержавною мовою, непереклад державною мовою телевізійних та радіопередач, кіно- та відеофільмів; невживання автентичних форм литовських топонімів; невиконання рішень Державної комісії литовської мови. Зібрані грошові штрафи потрапляють до державного бюджету. Державна комісія литовської мови реалізує затверджену урядом і виконувану коштами бюджету Програму вживання та вдосконалення мови Литовської Республіки. Щороку для реалізації Програми виділяється близько 3 млн. літів (700 тис. $ США). Є запитання?

«Впровадження своєї мови в інші нації – це впровадження політичної та економічної залежності. Кращого довготривалого представництва своїх інтересів і вигадати не можна!» [Шишкин Е. Русский язык – категория экономическая // Литературная Россия. – 2001. – № 49. – 7 груд.].

Кілька міркувань з приводу економічної категорії мови. Лінгвісти (і не лише лінгвісти) добре знають, що серед багатьох параметрів мови (демографічний, політичний, культурний, технічний, науковий, освітній, ідеологічний, інформаційний тощо) економічний параметр визначається потужністю економіки країни. Яка мова домінує у світі? Правильно. Англійська. Бо США разом із Великобританією випускають чверть світової продукції.

Наполегливо раджу познайомитися нашим урядовцям (і не тільки) бодай з однією діаграмою, представленою в Музеї лінгвістики КНУ ім. Тараса Шевченка (http://www.langs.com.ua/movy/econ.htm), яка наочно ілюструє економічну потужність мов (так, на англійську припадає 32,2%, на японську – 17,8%, на німецьку – 9,6%, французьку – 5,9%, китайську – 2,7%, а на російську аж 1,3%). За мовнополітичною потужністю (http://www.langs.com.ua/movy/mov-polit.htm) російській мові належить 3%, англійській – 54%, французькій – 30%...

«Чому британці та американці не вчать китайської, тоді як англійську вивчає майже вся юнь Китаю? Секрет у написі Made in. Вважають, що українська десь у третьому десятку (як і за демографічним параметром), що дуже муляє деяким тутешнім колоніальним партіям, «Гегемонам Уркаїни» зокрема. Тим часом за валовим продуктом Росія позаду Нідерландів (нідерландська мова за цим параметром значно сильніша), а бюджет Росії становить лише 2% бюджету США (зараз, може, й не дотягує до бюджету Сан-Франциско або Чикаго). Економічний вимір мови ще й у тому, що вона сама є товаром. У Британії, за даними газети «Санді Таймс», ще років 15 тому англійська мова займала шостий рядок у списку експортних товарів і давала щорічно 3 мільярди доларів прибутку. Не менше заробляють на мові США і Австралія. Мову купують і продають. На цьому хтось заробляє ще й політичний капітал. Дбаючи про інтереси націй і мовне розмаїття, Євросоюз на переклади офіційно виділяє щороку 1 000 000 000 євро. На такі гроші сяк-так могла би прожити вся Естонія чи Молдова. Торгувати українською мовою, зокрема й українськими перекладами з англійської та російської, нам було б дуже вигідно, якби дехто не продавав мову свого громадянства у переносному сенсі. А найбільша вигода від своєї мови саме господарська, бо споконвічну і питому мову народу як чинник порозуміння, відкриття світу і єднання для праці жодна інша ніколи не замінить. Її правове, культурне та ідеологічне приниження може призвести тільки до моральної депресії, душевної роздертості, соціальної нестабільності і спаду виробництва. Її підйом, навпаки, забезпечить нам повагу в Європі і світі» [Віталій Радчук, доцент Інституту філології КНУ імені Т. Шевченка.

То яку мову, крім української, найдоцільніше вивчати українським школярам? Правильно. АНГЛІЙСЬКУ. Оскільки з викладачами японської в Україні негусто, то, крім англійської, треба штудіювати німецьку, французьку, еспанську. Згадані на початку статті 1,6 млн гривень Кабмінові доцільніше скерувати на підтримку української мови. А проблемою поши­рення російської має турбувася колишня метрополія (принаймні це буде логічніше, ніж демонструвати відверту політику неоколоніалізму), скориставшись досвідом Німеччини й Франції. А хто бажає, хай вивчає російську. Якщо має в цьому конечну потребу. Мовний гіпофіз в українців розвинений добре, тож «вєлікій і магучій» можуть вивчити самотужки.

Олег К. РОМАНЧУК, шеф-редактор журналу «Універсум»

P. S.

Підкинута антиукраїнськими силами теза доконечної потреби функціонування офіційної російської мови доти залишатиметься одним із факторів соціальної напруженості, доки не матимемо конвертованої гривні з високою купівельною спроможністю, доки не вироблятимемо продукції, котра за якістю буде ліпша, ніж російська, німецька, японська, за якою потягнуться покупці зі всього світу, комфортно їдучи добротними українськими автобанами, хайвеями і фрівеями.

У цьому контексті варто навести цікаву думку Юліана Бачинського, сучасника Івана Франка, автора книжки «Україна irredenta», котрий пристосував марксизм до національної держави. Ні на мить не сумніваючись у тому, що самостійна Україна має бути (це, мовляв, закономірний процес), він вважав, що «зукраїнізувати» росіян, євреїв і поляків, які прожи­вають в Україні, можна тільки економічно.

«Боротьба за політичну самостійність України не відноситься також виключно лише до українців – народу, а взагалі до всіх, що замешкують Україну, без огляду на те, чи се автохтон-українець, чи колоніст: великорос, поляк, жид чи німець. Спільний інтерес зукраїнщить їх, змусить їх усіх стати українськими «патріотами».

Це справді була смілива й оригінальна, як на ті часи, думка, що самостійність Укра­їни обсто­юватимуть саме великі під­при­ємці. Національно свідомі, ясна річ. На жаль, в умовах сучасної України далеко не всі такі. Однак шанс переламати ситуацію, на наш погляд, все-таки є – логіка бізнесу повинна підказати під­приємцям, що тільки працюючи на власну державу, вони значно ефек­тивніше при­множуватимуть свій приватний капітал, ніж зароб­лятимуть стат­ки на посадах таких собі ме­неджерів від світо­вого бізнесу.

Утвердитись у світі зможемо лише завдяки успіхам в еконо­міці, як це зробили Японія, США, Німеччина. При цьому аж ніяк не відділяючи економіки від куль­тури, економіка не може бути брутальною в цивілізованій демо­кратичній державі.