Василь ЗДОРОВИК, доцент кафедри економічної теорії Львівського національного аграрного університету
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА КРИЗА: ЇЇ ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ
Криза фінансово-кредитної системи та реальної економіки завжди пов’язані між собою. Спочатку виникає нестабільність на фондових і валютних ринках, а далі поширюється у найвразливіші галузі виробництва, яке починає скорочуватись до реальних потреб ринку.
Економічна криза в Україні – це об’єктивне явище, яке мало б привести до тями тих, хто, ігноруючи об’єктивні економічні закони, приймав помилкові рішення, прагнув будь-якою ціною, якомога швидше досягти надвисокого прибутку й рівня споживання, хто, обманюючи довірливих громадян, декларував соціальний популізм. Але.
Фінансово-економічна криза, яка щораз більше розгортається в Україні, впереваж вітчизняного походження. Її спричинили уряд і Національний банк, а згодом в умовах нестабільності вона була посилена нерозважливою поведінкою населення, комерційних банків і фірм.
За 17 років незалежності в Україні не створена сучасна промисловість, яка продукує досконалі засоби виробництва і предмети особистого вжитку (одяг, взуття, побутову техніку тощо). Ринок насичений імпортними товарами, економіка енергозатратна. На одиницю валового внутрішнього продукту в Україні витрачається у десятки разів більше енергетичних ресурсів (передусім газу), ніж у розвинених країнах.
У 2005 році, не зважаючи на занедбану економіку, прем’єр-міністр Ю. Тимошенко, щоб сподобатись виборцям, оголосила про стрімке зростання добробуту населення.
Для фахівців більш ніж зрозуміло, що збільшити народне споживання можна тільки за рахунок розвитку національного бізнесу, насамперед малого і середнього, зростання виробництва товарів. На жаль, належних умов для розвитку підприємництва створено не було. Зі 175 країн, які досліджувалися міжнародними організаціями, наша держава за умовами сприяння розвитку бізнесу займає 130 місце. Тому реальна економіка по суті не розвивалася і не приносила значних доходів. А виробництво м’яса і молока щороку зменшувалось на 15–20%. Лише енергомісткі металургійна і хімічна промисловість нарощували виробництво експортної продукції завдяки підвищенню на неї попиту на світовому ринку. Це й створило ейфорію економічного буму.
За таких умов уряд Ю. Тимошенко збільшував щорічні соціальні виплати населенню на 35-40 відсотків (зарплати, пенсії, стипендії, допомоги тощо). Для цього Національний банк друкував і випускав в обіг щороку понад 60 мрд. грн. Саме ці емісійні гроші значною мірою поповнювали доходи бюджету, з якого здійснювались виплати, що, до речі, заборонено чинним законодавством. Слід підкреслити, що такими ж «послугами» центрального банку країни користався й уряд В. Януковича, тим самим прискорюючи цим темпи інфляції.
2008 року номінальні доходи українців зросли на 6,5 млрд. грн. і за рахунок виплат колишніх боргів Ощадбанком. Значне збільшення грошової маси у громадян спричинило підвищений попит на товари і стрімке зростання інфляції, яка становила у 2007 р. 17%, а в 2008-му – 22%.
Уряд Ю.Тимошенко добре розумів, що національна економіка не спроможна продукувати необхідної кількості товарів для покриття надмірних грошових виплат та надмірної обігової грошової маси. Тому був зроблений рішучий крок у бік значного збільшення закупівлі продукції за кордоном (імпорт). На початку 2005 р. було прийнято спеціальну Постанову Кабінету Міністрів про сприяння імпорту. У квітні того ж року Національний банк без жодних підстав здійснив ревальвацію гривні з 5,35 до 5,05, а 2008 р. – до 4,85 грн. за долар США. Це різко погіршило умови торгівля для експортерів і сприяло імпортерам. У результаті торговий баланс змінився з позитивного на негативний. Якщо на 1 січня 2005 р. доходи від експорту переважали витрати імпорту на 3,5 млрд. дол. США, то на 1 січня 2009 р. від’ємне сальдо торговельного балансу становило вже 15 млрд. дол. На цьому ґрунті посилився дефіцит іноземної валюти, зумовивши тенденцію до знецінення гривні. Купуючи товари за кордоном, ми сприяємо розвитку виробництва Китаю, Туреччини, Польщі та інших країн і знищуємо національного виробника.
В Україні завдяки величезному імпортові товарів сформувалась ідеологія споживання, ідеологія високого добробуту. Ідеологія виробництва і творення відійшла на задній план. Країна перетворилась на суцільний торговельний майдан, державу оповила гігантська мережа ринків, усіляких маркетів і гіпермаркетів. Україна вийшла на третє місце в Європі за обсягами купівлі мобільних телефонів і на п’яте – за обсягами придбання дорогих автомобілів. Українці стали жити краще не за результатами своєї праці. Сформувалась віртуальна економіка, віртуальний бюджет, віртуальні доходи населення і фірм, віртуальний достаток.
На українському валютному ринку до певного часу зберігалась рівновага між пропозицією і попитом на іноземну валюту за рахунок збільшення надходжень доларів від експорту металопродукції, виробів хімічної промисловості, зерна, митних зборів тощо. За наближеними підрахунками наші заробітчани за кордоном щороку переказували і перевозили в Україну іноземної валюти на суму понад 20 млрд. доларів. Значну кількість валюти позичали у закордонних інституцій уряд, комерційні банки, фірми. Це давало можливість до певної міри покривати потреби зростаючого імпорту.
Однак зі зміною кон’юнктури на світовому ринку значно зменшились інвалютні доходи від експорту та митниці. Почався відплив іноземної валюти із банківської сфери, суттєво зменшили грошові перекази заробітчани. У результаті на українському валютному ринку порушилась хистка рівновага між пропозицією і попитом на долар. Його курс став неконтрольовано зростати. Виникла паніка, яка ще більше посилила попит на валюту.
Слід підкреслити, що Національний банк ще до початку фінансової кризи здійснив превентивні заходи щодо стабілізації грошового обігу. Зокрема, обмежив неконтрольовану видачу кредитів комерційними банками, піднявши для них норму резервування та облікову ставку, обмежив емісію грошей. Але ці заходи виявилися запізнілими в умовах, коли існують непомірно розбухла грошова маса й величезний імпорт товарів, коли комерційні банки видали населенню великий обсяг інвалютних споживчих кредитів, що знову ж таки спричинило зростання імпорту та подальше збільшення попиту на інвалюту. Існуючий надмірний попит на долар центральний банк неспроможний забезпечити навіть за використання усіх резервів закордонної валюти. Тепер він безсилий зрівноважити валютний ринок на попередньому рівні.
Непрофесійна діяльність Національного банку полягає і в тому, що він необґрунтовано допустив вільний обіг в Україні іноземної валюти поряд з гривнею, видачу кредитів комерційними банками у закордонній валюті. Тому в обігу виявилась необлікована і ніким неконтрольована грошова маса чужинецьких грошей, тим самим викликавши появу надмірної кількості імпортних товарів. Наприклад, в Угорщині, яка є членом Європейського Союзу, всі розрахунки і кредитування здійснюються лише в національній грошовій одиниці – форинтах. Тому там нема таких проблем як у нас. Уряд і Національний банк порушили об’єктивні економічні закони грошового обігу, за що тепер розплачується суспільство.
До спустошення валютного ринку в Україні і збільшення дефіциту закордонної валюти призвели й інші непрофесійні дії уряду Ю. Тимошенко. Зокрема, навесні 2008 р. уряд прийняв необґрунтоване рішення про обмеження експорту зерна через його надлишок у країні й високих цінах на світовому ринку. В результаті держава і, зокрема, сільгоспвиробники недоотримали 2,5 мрд. дол. Тоді ж уряд прийняв рішення про нерозмитнене ввезення через Держрезерв 560 тис. тонн м’ясопродуктів, на що було витрачено 1,5 млрд. дефіцитних доларів. Це сприяло знищенню м’ясного скотарства у країні. Завдяки надлишку енергетичних потужностей у країні влітку минулого року уряд вирішив імпортувати електроенергію з Росії, на що була витрачена значна сума інвалюти.
Коли Президент України В. Ющенко своїми указами намагався обмежити шкідливі для держави рішення уряду, то Ю. Тимошенко розцінювала це як обмеження свободи її діяльності. Тепер же намагається безпідставно перекласти вину за кризу на Президента. Хоча всім зрозуміло, що за чинним законодавством саме уряд і Національний банк несуть повну відповідальність за стабільність економіки та фінансової системи. На жаль не всі громадяни України про це знають. А певні політики, політологи та журналісти навмисне або через непоінформованість і непрофесійність перекручують реальні факти.
У Державному бюджеті на 2009 рік уряд намагається зберегти непомірно завищені й не підкріплені доходами від економічної діяльності соціальні стандарти. Задобрені й депутати Верховної Ради: їхня зарплатня за цих важких умов навіть зростає. Разом з тим, значне невиконання доходів бюджету на початку цього року і його плановий дефіцит у межах 30 млрд. гривень наводять на думку, що уряд Ю. Тимошенко планує і надалі левову частку виплат здійснювати за рахунок друковання грошей Національним банком. А це – гіперіфляція, остаточна розбалансованість валютного ринку і фінансово-кредитної системи країни загалом. Це шлях до того, що ми вже мали на початку 90-х років минулого століття.
Для виходу з фінансово-економічної кризи і попередження її надалі уряд має раз і назавжди припинити вимагати від Національного банку здійснювати емісію гривні для прикриття своєї непрофесійної роботи. Слід завершити економічну реформу, розвинути національне виробництво і на цій основі підвищити життєвий рівень народу. Українська влада першочергово має реалізувати три головні економічні програми: енергозбереження, розвиток малого і середнього бізнесу, виведення сільського господарства з глибокої кризи. Зрозуміло, що ефективний розвиток сільського господарства, забезпечення населення якісним і доступним продовольством є головною умовою соціально-політичної та економічної стабільності у суспільстві.
Однак сьогодні аграрна криза в Україні поглиблюється, виробництво найважливіших видів продуктів харчування зменшується, руйнується соціальна інфраструктура села, молодь шукає кращої долі в містах і за кордоном. Спеціалісти, які закінчують аграрні навчальні заклади, в село не повертаються. Завдяки неконтрольованому збільшенню грошових доходів населення стрімко зростає попит, а відповідно і ціни на продовольство.
Забезпечити розвиток сільського господарства і соціальної інфраструктури села можливо тільки плекаючи приватні великотоварні господарства. З метою їх формування потрібно відмінити мораторій на продаж земельних паїв селян, створити правовий механізм регулювання ринку землі. Необхідно дозволити українським фермерам, усім інвесторам на аукціонах купити необхідну кількість землі за умови її цільового використання і дотримання сівозмін. Уряд має розробити і реалізувати на практиці фінансово-кредитний механізм сприяння розвитку аграрної сфери. Іншого шляху порятунку села не існує.
Важливою умовою подолання кризових явищ у державі є злагодження дій усіх гілок влади. В Україні цього немає. Навпаки, міжпартійна і міжкланова боротьба напередодні президентських виборів 2009 р. загострюватиметься. Очевидно, в таких умовах уряд не буде спроможний реалізувати важливі програми виходу з кризи.
Можна передбачити, що попит на валюту не зменшуватиметься, а її надходження значно збільшуватись не буде, оскільки наші технологічно відсталі підприємства неспроможні зайняти прибуткову нішу на міжнародному ринку. Тому курс гривні не зростатиме. Щоб докорінно змінити ситуацію на валютному ринку країни, потрібна інноваційна революція в економіці. За професійної та наполегливої роботи уряду це можна здійснити упродовж кількох десятиріч. Але для реалізації цієї програми сьогодні в Україні нема ні патріотичної і професійної влади, ні фінансових і людських ресурсів. Маємо те, що маємо.
Слід підкреслити, що нині в Україні не просто тимчасова фінансово-економічна нестабільність, як у розвинених країнах Заходу, а системна, глибока політична, економічна і фінансова криза. До всього маємо кризу освіти, медицини, культури й моралі. Головною умовою ліквідації цієї системної кризи є перетворення України в правову державу і забезпечення верховенства права. Законів мають дотримуватись і відповідати за Законами всі державні та громадські інституції, всі громадяни. Інакше створити стабільні політичну та економічну системи, квітучу економіку і високий добробут народу неможливо. Це аксіома, це досвід усіх розвинених країн світу.