Юрій ВІНТЮК (Національний університет «Львівська політехніка»)

ЧИ ВРЯТУЄ МОЛОДЬ УКРАЇНУ?
Роздуми над результатами соціологічного дослідження

Нові світові реалії висувають певні вимоги до нашої держави, до всіх її громадян. Щоб інтегруватись в європейське співтовариство, бути прийнятими у світову спільноту, Україна повинна подолати затяжну соціально-економічну кризу і вийти на світовий рівень виробництва, забезпечити високий – відповідно до світових вимог – добробут громадян. Хто здатен задовольнити ці вимоги? Старше покоління не може цього зробити, оскільки сформувалось за попередніх соціально-економічних умов і важко адаптується до нових реалій. Це здатна зробити лише молодь, саме ті, хто зараз проходить активний процес формування (особистісного та фахового) і невдовзі візьме на себе відповідальність за стан справ у державі. Наскільки сучасна молодь готова до цього? Чи готується вона до подібних, благородних і масштабних звершень на благо всіх громадян своєї держави? Взагалі, чи ставить наша молодь собі за мету змінити ситуацію в Україні на краще та інтегрувати її у світове співтовариство? Щоб одержати відповідь на ці запитання, потрібно передусім дослідити життєві орієнтири сучасної молоді.

Інтеграція у світове співтовариство є важливою проблемою для всього нашого суспільства, але найактуальніша вона для молоді. Адже молодь сприйнятливіша до змін, над нею не тяжіють пережитки і стереотипи минулого, крім цього, саме молодь має найбільший потенціал для реалізації своїх життєвих планів. Проте процесам інтеграції у світове, зокрема європейське, співтовариство перешкоджає ряд чинників, серед яких – несприятливі соціально-економічні умови в нашій країні, що спонукає до вивчення їхніх причин і пошуку можливостей подолання. Як відомо, існує зв’язок між психологічними характеристиками – зокрема, особистісним розвитком та самосвідомістю мас – і станом справ у суспільстві. Тому важливо простежити життєві орієнтири сучасної молоді і їхній вплив на ситуацію в країні. Оскільки ситуація в нашій державі упродовж тривалого часу не тільки не поліпшується, але й продовжує погіршуватися, потрібний ретельний і різнобічний розгляд цієї проблеми.

Для виявлення тенденцій у цій сфері було проведено дослідження [Вінтюк Ю. В. Особливості життєвого самовизначення молоді в сучасних умовах і його вплив на ситуацію в Україні // Євроат­лантичний вибір України: погляд молоді. Матеріали наукової конференції. – Львів, 2007. – С. 82-89], яке мало на меті з’ясувати особливості життєвого самовизначення молоді на сучасному етапі, їхній вплив на соціально-економічну ситуацію в нашій країні. В опитуванні взяли участь молоді люди віком від 17 до 22 років – старшокласники, студенти, робітнича молодь м. Львова. Одержані результати спонукають до роздумів.

Під самовизначенням розуміють процес активного пошуку і усвідомлення особистістю свого місця в системі суспільних відносин, з’ясування сенсу свого життя на основі певної особистої системи ціннісних орієнтацій. Загалом життєве самовизначення передбачає настановлення на вибір і реалізацію певного способу життя людини. Переважно науковці виділяють такі складові життєвого самовизначення:

– професійне (пов’язане з вибором професії);

– національне (пов’язане з проблемою національної самоідентифікації, тобто визнанням належності до певної нації);

– сімейне (пов’язані з уявленнями про власну сім’ю);

– релігійне (з визнанням належності до певної релігії, конфесії);

– у сфері дозвілля (пов’язане з уявленнями про проведення власного вільного часу та відпочинку).

Саме ці складові визначили напрями проведеного дослідження.

Безперечно, вплив євроінтеграційних процесів на наше суспільство поширюється на всі галузі життєдіяльності, що відбивається на формуванні життєвих запитів молоді у найрізноманітніших сферах. Проте, оскільки ситуація в нашій державі, незважаючи на подальше поширення і поглиблення таких впливів, не поліпшується, а погіршується, можна припустити, що вони мають для нас негативні наслідки. Тому під час опрацювання результатів дослідження було зроблено спробу виявити саме їх.

Яким постає, в баченні молоді, євроатлантичний вибір України? Перш за все молодь відзначає ряд позитивних моментів:

– можливість здійснювати поїздки за кордон;

– можливість здобути освіту за кордоном;

– можливість працевлаштування за кордоном;

– можливість вивчати європейський досвід;

– орієнтація на світові загальнолюдські цінності;

– орієнтація на світовий рівень життя;

– можливість ознайомитися зі здобутками світової культури;

– орієнтація на світові стандарти виробництва і т.ін.

Але, погодьтесь, все це позитивні моменти, якими може скористатись лише окрема людина. І жодного разу не було названо хоча б якісь позитивні наслідки для держави, як-от, наприклад:

– розширення виробництва;

– зростання добробуту населення;

– сповільнення інфляції;

– подолання труднощів с/г виробництва;

– повніше забезпечення населення житлом;

– поліпшення соціального забезпечення;

– підвищення рівня освіченості і культури громадян;

– зменшення державного боргу;

– скорочення злочинності.

То в якому ж напрямі йде процес євроінтеграції України? Чи матиме він для неї якісь позитивні наслідки? Молоді люди не заперечують негативних проявів цього процесу, хоча вказують на них значно рідше. Вони часто не вбачають зв’язку між власним життєвим вибором – у різних сферах – і станом справ у державі. Проте цей зв’язок чітко простежується, що видно з результатів проведеного дослідження.

Так, у сфері професійного самовизначення було виявлено такі негативні тенденції, що набули значного поширення: сучасна молодь орієнтується передусім на здобуття престижних і високооплачуваних професій. В результаті маємо небажані наслідки:

– молодь обирає не ті професії, для яких має відповідні дані й внутрішні можливості, а ті, які є престижними (високооплачуваними). Часто через це молоді люди не можуть оволодіти обраними спеціальностями на належному рівні, а відтак і самореалізуватися в професійному плані;

– вибораючи професії, молодь не враховує ні вимог ринку праці, ні потреби країни у фахівцях. В результаті молоді люди згодом не можуть знайти роботи за обраним фахом;

– молодь уникає професій, які потребують значних затрат фізичних зусиль, вважаючи їх непрестижними. Звідси великий дефіцит робітничих професій в державі.

Наслідком такого життєвого вибору є різке зростання кількості осіб, що здобувають вищу освіту у ВНЗ. Здавалося б, це має довести позитивні наслідки для держави, а саме: якнайповніше забезпечення установ і підприємств країни кваліфікованими кадрами. Проте швидке зростання кількості охочих здобути вищу освіту супроводжувалося стрімким спадом рівня й якості знань, оскільки у ВНЗ потрапляють не тільки ті, хто має для цього відповідні дані й знання, а практично всі з числа тих, хто може оплатити навчання. Відповідно, держава масово отримує фахівців низького рівня і не тих спеціальностей, яких гостро потребує. Наслідки такого стану справ неважко передбачити. Як бачимо, вибір молоді наразі не йде на користь державі, нашому суспільству загалом.

Далі було зафіксовано особливості національного самовизначення сучасної молоді, що мають тенденцію до поширення: низький інтерес до національних духовних цінностей, здобутків і загалом до визначних діячів вітчизняної культури. Молодь недостатньо цікавиться національною культурою, традиціями, духовною спадщиною поколінь і вкрай рідко включається в діяльність з їхнього збереження і примноження. Загалом серед молоді далі поширюється і домінує споживацьке ставлення до культури. Дедалі більше поширюються космополітичні спрямування і сповідування матеріальних цінностей. Глобалізація, американізація і русифікація – найвагоміші чинники втрати молоддю своєї національної ідентичності. Їхній вплив часто постає як дія реалій і вимог сьогодення, що ведуть до прогресу, процвітання і добробуту, відтак молодь легко піддається цим впливам. Проте втрата надбань національної культури, національної ідентичності неминуче матиме руйнівні наслідки для нашого суспільства, означає його подальшу деградацію.

Особливості сімейного самовизначення сучасної молоді, які є небажаними і такими, що здобули масове поширення: молоді люди переважно орієнтуються на досягнення бажаного рівня матеріального добробуту, а не на створення власної сім’ї (що відкладають до 25–27 років). Як свідчать отримані результати, часто причиною небажання створювати сім’ю і заводити дітей молоді люди вважають брак власного житла. Інші причини: недостатній рівень добробуту, малооплачувана робота та ін. Як відомо, за життя попередніх поколінь брак власного житла не був перешкодою для створення сім’ї і заведення дітей. Взагалі, виховання дітей сучасна молодь не тільки не вважає метою чи сенсом свого життя, а переважно виявляє бажання мати одну дитину, та й ту сприймає як перешкоду для реалізації своїх життєвих планів і скоріше як неминучу повинність. Яке майбутнє може мати держава, в якій народження і виховання дітей стає повинністю? Загалом у нас дедалі більше поширюється запозичений на Заході споживацький підхід: дорослі прагнуть відкупитися від своїх дітей, щоб тільки не перейматися їхніми проблемами. Саме до цього дедалі частіше зводиться – в уявленнях молодих людей – виконання ними батьківського обов’язку.

У сфері релігійного самовизначення молоді зафіксовано такі поширені негативні тенденції: переважно молоді люди цікавляться релігією не з огляду на бажання сповідувати цінності, що їх проповідує релігія, і не прагнуть дотримуватись в своєму повсякденному житті високих моральних устоїв. Серед молоді домінує формальне виконання релігійних вимог та обрядів з огляду на те, що подумають про них інші. Це турбує їх передусім тому, що релігія сьогодні є популярною. Загалом найпоширенішим серед молоді є саме споживацьке ставлення до релігії, як і до інших духовних цінностей. Поширення такого ставлення до релігії має наслідком подальшу девальвацію моральних цінностей, що веде до духовного виродження суспільства. В суспільстві тотального споживацтва і сповідування культу матеріальних цінностей проблема «духовного народження» людини і здобуття нею вічного блаженства є неактуальною.

Під час дослідження особливостей самовизначення в сфері дозвілля виявлено такі поширені негативні тенденції: сучасна молодь дедалі більше орієнтується за т.з. «західний» спосіб проведення вільного часу і відпочинку загалом. Відтак це дедалі рідше відвідування театрів, музеїв, читання книжок чи проведення змістовних бесід у колі друзів. Все частіше – це модні вечірки, світські прийоми, відпочинок на морі (бажано за кордоном), подорожі в інші країни, круїзи тощо. Все це відомі, насаджувані західною пропагандою оманливі атрибути «гарного» і «безпроблемного» життя. Звідси – особливі вимоги до вибору молоддю кола спілкування, з огляду на рівень забезпеченості, освіти, професії, способу життя. В коло приятелів і друзів вже не можуть потрапити молоді люди з інших соціальних прошарків, які мають нижчий рівень достатку. Загалом сучасна молодь орієнтується не на серйозну підготовку до майбутнього самостійного життя, а на безтурботне і безпроблемне існування (що може спричинити виникнення складних життєвих проблем у майбутньому). Сюди ж слід віднести надання переваг західній музиці, кінофільмам, західній продукції взагалі. Відповідно, має місце зневажливе ставлення до надбань вітчизняної культури, традицій тощо.

Як показує аналіз ситуації в державі, молодь справді часто не має змоги задовольнити свої життєві запити, а тому, щоб одержати такі можливості, досить часто орієнтується на влаштування за кордоном. Здобуття вищої освіти в Україні теж нерідко розглядається лише як підготовка до подальшого життя в інших, заможних країнах. Навіть ті, хто не збирається покидати нашу державу, часто мають намір влаштувати собі забезпечене і безпроблемне життя – за європейськими стандартами – в Україні. Але навіть для реалізації таких намірів їм все одно потрібно вирушити на заробітки за кордон або влаштуватись на місці у престижних закордонних чи спільних підприємствах. На жаль ті, хто не будує таких життєвих планів, часто взагалі ні до чого не прагне. Молодь схильна до думки, що, працюючи в Україні, на користь власної держави, забезпечити собі в майбутньому гідне існування неможливо. Їм нічим заперечити, а обіцянкам політиків і можновладців молодь давно вже не вірить. Іноді молоді люди мають іншу позицію, але така тенденція належить до малопоширених і спадаючих.

Протиріччя між життєвими запитами молоді і можливостями їх задоволення в своїй державі слід віднести до основних конфліктів нашого суспільства. Вивчаючи реакцію на дану ситуацію, можна відзначити, що молодь переважно обирає такі способи поведінки в даному конфлікті: «уникання проблем» і «обминання перешкод». Звідси можна зробити висновок, що здебільшого наша молодь не збирається працювати над тим, щоб змінити ситуацію в нашій державі на краще. Взагалі, всі можливості, які надає їм сьогодні наша держава, вона розглядає як підготовку до подальшого особистого влаштування, без врахування інтересів нашого суспільства загалом.

Безперечно, євроатлантичний вибір молоді має як конструктивну, так і неконструктивну складові, проте на сучасному етапі розвитку нашого суспільства цей процес іде переважно в неконструктивному руслі. Тому передусім дають про себе знати не переваги, а негативні наслідки такого вибору. Зокрема, масовий виїзд за кордон найкращих фахівців у різних галузях, науковців, взагалі найактивніших і найпрацездатніших людей. Оскільки цей процес набув масового і незворотного характеру, вже в недалекому майбутньому Україна може перетворитися в країну непрацездатних і пенсіонерів.

Інтереси суспільства і молоді перебувають в антагонізмі, що викривляє процес життєвого самовизначення молоді. На це – як часто вказують самі молоді люди – впливають різноманітні негативні соціально-політичні чинники, серед яких найчастіше вказувалися такі:

– антисуспільна політика держави;

– диктат кримінальних угруповань у всіх сферах суспільного життя;

– неможливість відстояти свої права;

– бюрократизм і корупція у всіх гілках влади;

– руйнівний вплив глобалізації;

– катастрофічне становище в промисловості та сільському господарстві;

– низькі шанси знайти бажану роботу;

– прогресування процесу виродження нації;

– неможливість для обдарованої молоді здобути бажану освіту через брак коштів і можливостей для навчання та ін.

Як можемо переконатись, молодь часто не бачить можливостей для самореалізації в Україні, оскільки вони справді дуже обмежені за нинішніх соціально-економічних реалій, і шукає шляхів для виїзду за кордон, причому ту підготовку до майбутнього самостійного життя, яку надає їм наша держава, розглядає лише як підготовку до подальшого влаштування в заможних країнах. Молодь сповідує цінності європейського демократичного суспільства і прагне інтегруватися в європейський простір, але переважно намагається зробити це індивідуально, лише для себе, а не для всього українського суспільства. Для реалізації цих намірів у широких масштабах, для країни загалом, молодь переважно не має ні досвіду, ні бажання.

Старше покоління не здатне відповісти на запити, поставлені перед Україною світовою спільнотою, новими світовими реаліями, оскільки не спроможне змінити ситуацію в державі на краще й інтегрувати її у європейську та світову спільноту. Молодь здебільшого взагалі не збирається цього робити: у розв’язанні соціального конфлікту вона обирає стратегії поведінки, неадекватні до завдань, що стоять перед державою. Цим молодь ніби ставить себе поза державою, визначає власні цілі, не переймаючись проблемами країни. Така позиція є закономірною, адже боротьба за розбудову незалежної української держави ніяк не поєднується з налаштованістю молоді на безтурботне життя за європейськими стандартами. Відтак молодь і держава є чужими одне одному, а стосунки між ними не можна назвати інакше, як ворожими. Що це – непорозуміння? Чи гідна відповідь молоді на політику держави?

Зафіксовані негативні тенденції життєвого самовизначення молоді не ппросто поширені, вони прогресують, що має згубні наслідки для нашого суспільства. Україна не тільки не досягне бажаних наслідків – економічного зростання, підвищення рівня культури та рівня життя загалом, – а може зазнати поглиблення затяжної соціально-економічної кризи, аж до повного занепаду і загибелі. Зага­лом – як здебільшого переконана молодь – Укра­їну очікує втрата перспектив, а звідси масове небажання молоді витрачати зусилля на наведення порядку, відновлення справедливості й законності в своїй державі. Переважно молодь не бажає витрачати кращі роки життя на «боротьбу з вітряками». Вона не просто вважає таку боротьбу непотрібною і неможливою, але визнає, що не є готовою до неї.

Процес інтеграції Украї­ни в сучасний цивілізований світ на нинішньому етапі має для неї руйнівні наслідки, які невдовзі мо­жуть стати катастрофічними. Неспромож­ність адаптуватися до нових світових реалій віщує їй незавидну участь. Таке не раз мало місце в історії людства: сво­го часу при зіткненні з більш розвиненою європейською цивілізацією загинули держави і культури жителів доколумбівської Америки, загинули культури народностей Австралії й Океанії, досі перебувають у рабстві неоколоніалізму держави Африки. Чи виживе при такому зіткненні Україна? Чи врятує її наша молодь? Скоріш за все таки загине, оскільки сил, які б могли протистояти згубним впливам, практично немає. І причиною загибелі української нації стане саме її молодь, її орієнтація на європейські цінності; точніше, її прагматичний і нерозважливий життєвий вибір. Україна перестане існувати не тоді, коли як держава зникне з карти Європи, а значно раніше. Це станеться тоді, коли наша молодь остаточно – за її уявленнями – «європеїзується». А зі зникненням українства зникне і Україна.

У підсумку можна констатувати, що проблема життєвого самовизначення сучасної молоді і вплив її запитів та орієнтирів на стан справ у нашій державі потребує подальшого глибокого і ретельного вивчення. Одержані результати неодмінно потрібно покласти в основу державної програми розвитку молодіжної політики в Україні на найближчі десятиліття. Інакше ми ризикуємо втратити найдорожче з того, що маємо – нашу молодь. Якою б вона не була, ми все одно нічого не варті без неї, оскільки без молоді нація не має майбутнього. Вона єдина, кому можуть знадобитись наша держава, культура, історія, всі наші здобутки, зрештою, і ми самі. Молодь потребує нашої допомоги, а ми її – в цьому діалектичний зв’язок поколінь. У нас один шлях – до порятунку чи до загибелі. Тільки планомірна та цілеспрямована робота, причому не тільки на індивідуальному, але і на державному рівні, дасть змогу з часом змінити ситуацію і уникнути катастрофічних наслідків зафіксованих явищ.

Виправлення ситуації, що склалася, потребує чималих зусиль від усіх нас: і від молоді, і від старшого покоління. Між нами часто немає ні порозуміння, ні тим більше конструктивного діалогу, оскільки молодь переважно дивиться на старше покоління як на тих, хто довів державу до такого жалюгідного становища. Навіть ті, хто ще не зневірився в можливості позитивних змін і не покладає рук, твердять, що в боротьбі за розбудову незалежної держави їм часто немає на що опертися. Їм все одно потрібні якщо не наші знання, досвід, то, принаймні, розуміння і підтримка; проте навіть цього вони здебільшого не отримують. Нам все одно потрібно діяти спільно, оскільки тільки через порятунок молоді лежить шлях до порятунку всіх нас. Врятуємо молодь – врятуємо Україну.