ТАЛАНТ ЛИШАТИСЯ УКРАЇНЦЕМ

У Канаді відкрилася виставка Трипільської культури. Важлива роль у цьому належить меценату Костянтинові Темертею.

I.

Здається, що за такий амбітний проект і мав узятися тільки він, Костянтин Темертей. Чоловік, який просто не займається дрібними справами. Десять років тому він опікувався виставкою скіфського золота з музеїв України, що відбулася в Королівському музеї Онтаріо і стала справді резонансною культурною подією. Нині ж завершуються приготування до ще масштабнішої події. «Прадавня Україна: загадка Трипільської культури» – такі афіші покличуть у листопаді нинішнього року до Королівського музею Онтаріо.

Ідея цієї виставки визріла ще в 2005 році в розмові Президента України Віктора Ющенка з відомим канадським бізнесменом та меценатом Костянтином Темертеєм. Президент неоднораз говорив про те, що необхідно ознайомити світ із Трипільською культурою. І це йому багато скаже про нас, українців, – духовних спадкоємців цієї культури. Така виставка в Північній Америці може стати вікном у наше минуле. Познайомившися з Трипільською культурою, чимало людей зовсім по-іншому подивляться на Україну. Віктор Ющенко висловив побажання: мовляв, було б добре, якби за цю справу взявся саме він, пан Темертей. Отак усе це й розпочалося. За справу взявся Темертей.

Як відомо, Трипільська культура – одна з найважливіших культур усієї Східної Європи в стародавньому світі. Ще до появи пірамід у Стародавньому Єгипті трипільці в наших степах створили «прото-цивілізацію».

Це були люди, щедро надаровані винахідливістю та творчим началом. Про це найкраще свідчать рудименти міст, що лишилися для нащадків, численні твори ужиткового й декоративного мистецтва.

Цікаво, що трипільці мали навіть дво- й триповерхові споруди, в яких були житла й майстерні, й складські приміщення. Були – на першому поверсі – й спеціально пристосовані місця для тварин. Незмінна особливість цих поселень та, що вони будувалися у формі кола; там житла примикали одне до одного – у такий спосіб формувалося захисне кільце, що допомагало захисту міста. Населення міст займалося сільським господарством, ремеслами, з-поміж яких найпопулярнішими були гончарство, ковальство, ткацтво.

До речі, вчені ділять Трипільську культуру на три періоди: рання, середня й пізня. І піком її розвитку вважається середній період. Якщо в ранній період поселення трипільців були до 14-15 споруд, то в середній «прото-міста», що розташовувалися на сотнях гектарів, мали по 10-15 тисяч жителів.

Спеціально для виставки англійською мовою друкується текст, який інформуватиме відвідувачів про «трипільців», які залишалися невідомими науці аж до 1896 року. Саме тоді сталися визначні наукові відкриття – археологи «відкопали» Трою, Мікени, палац у Кносі та цивілізації Месопотамії. Тоді ж наш видатний археолог Вікентій Хвойка поблизу села Трипілля знайшов сліди доісторичної цивілізації, яку археологи й історики «поселили» між 5000 та 2750 роками до нашої ери. І цивілізація та, як з’ясувалося, відзначалася дивовижно високим рівнем розвитку.

Відвідувачі виставки уявлятимуть людей, що, ймовірно, здебільшого були землеробами й приручали тварин. Екскурсоводи розповідатимуть, що трипільці жили в мирі, що це була дуже талановита людність, після якої лишилися для нащадків ось ці унікальні керамічні вироби.

«Вони відкриють для себе те, що з великими зусиллями було знайдено на археологічних майданчиках Трипілля... Вони побачать, що трипільці досягли визначних успіхів у виробництві чудового керамічного посуду й ознайомляться зі свідченнями їх релігійних та космогонічних поглядів, – пишуть у буклетах організатори виставки. – Вони дізнаються про те, чим найбільше стали знамениті люди трипільської доби – незвичайними величезними поселеннями – абсолютно невідомим явищем, відкритим лише в сімдесятих роках минулого сторіччя. Це захоплююче відкриття охарактеризувало трипільців як зодчих, котрі першими створили на території Європи агломерати, що нагадують сучасні міста. Відвідувачі полишатимуть виставку із почуттям глибокої поваги до цієї гілки наших предків неолітичної доби...»

Королівський музей Онтаріо першим із усіх музеїв Північної Америки прийме цю виставку, що демонструватиме понад 200 артефактів. Можливо, там буде представлено й експонати з особистої колекції Президента Ющенка.

Вже нині систематизовано всі артефакти, починаючи зі стилізованих фігурок й декорованого посуду й закінчуючи загадковими «бінокулярами». Підготовлено багатющий ілюстративний матеріал: карти, світлини, макети, діарами, відеофільми та ін.

Співорганізатори виставки – Королівський музей Онтаріо, Національний історичний музей України та Інститут археології НАН України. А йому, Костянтинові Темертею, в усіх тих подіях та в пролозі до них роль належить особливо відповідальна.

Адже він – голова ради керуючих Королівського музею Онтаріо. І, ясна річ, – один із основних меценатів музею. Він клопочеться тим, щоб музей мав кошти на всі його проекти.

II

Уперше я почув не про нього, а про його матір – Раїсу Темертей.

Я тоді прилетів до Торонто, і мені розповіли, що днями поховали прекрасну людину, котра вчила української мови, а також писала картини, на яких цвітуть квіти.

Її учень і хрещеник Леонід Ліщина писав, що, згідно з її бажанням, Раїса Темертей померла в домі свого сина Костянтина.

Потім у некролозі, який написав Леонід Ліщина, я прочитав, що Темертеї родом з Донеччини. Там 1938 року побралися діти розкуркулених батьків Ілля Темертей і Раїса Новикова. Їхні роботящі батьки втратили все, що надбали невсипущою працею. Батька Іллі Костянтина (він назве на його честь цим іменем сина) вислали на далеку північ, де він і загинув.

1943 року Темертеї з дворічним Костянтином рушили на Захід. Проїхали на підводі понад півтори тисячі кілометрів. У словацькому місті Кошице у них народилася донька Людмила, якій судилося стати відомою художницею. Про ту драматичну одіссею читаємо в згаданому некролозі від Леоніда Ліщини, який малим хлопчаком був поряд із Темертеями, – його родина теж вибрала еміграцію: «Період ісходу з України, що тривав майже рік, був найтяжчим у житті Раїси. Їхали в дощ і сніг. Були постійно в страху. Німці будь-коли могли забрати чоловіків копати окопи чи направляти мости і дороги, а більшовицькі партизани могли постріляти їх. Радянське військо могло оточити, і тоді тим, хто евакуювався, загрожував розстріл або вислання в табори Гулагу. Багатьом це й сталося…».

Всього ще було в тій одіссеї.

Німці забрали в утікачів коней і підводи. Темертеїв разом з іншими повезли в товарняках на рабську працю до Баварії. І тільки аж 1945-го їх визволили американські війська. А ще два роки їм довелося тулитись у таборі для переміщених осіб побіля Мюнхена. Далі родина Темертеїв була в Бельгії, де Костянтинів батько – інженер-гірник мав відповідну своєму фахові працю в копальнях.

Майже через п'ятдесят років з’явиться в Україні друком збірка поезій Іллі Темертея, у якій оживе драматична фактографія всього того, через що довелося перейти українській людині, котра вибравши свободу, полишала рідний край. Позаду – комуністична імперія. І – дороги, дороги. Й попереду – дороги, дороги. Та ще б безвиводні спогади про те, що назавжди лишалося втраченим. Рідні обличчя, котрих уже ніколи не побачиш. Тривожний профіль чужини. І хронічна ностальгія...

Ілля Темертей – то взагалі окрема тема, окремий сюжет. Перед Другою світовою війною забрали інженера Темертея з донецьких шахт до армії. Саме тоді на його життєвій дорозі й зустрілася Раїса, з якою він пройшов усі свої життєві дороги аж до її останнього дня на канадській землі.

У його віршах /переважна більшість із них присвячена пам’яті коханої дружини/ – спроба повернути час і людей, які лишилися далеко в минулому. Оживає там і він, Ілля Темертей, побачений духовним зором Іллі Темертея вже на схилі літ.

Пам’ятаю молодим Темертеєм

Був я хлопцем вправним, загонистим...

Чоботи мав – ех, чорне золото...

Халяви сажою чищені.

Дівчата ув очі сяяли,

Мов вугілля антрацитове.

Ех, шахтарський же був парубок!

А танок як ушкварю,

Як долівку втрамбую підборами!

Пилюки – нічим дихати!

Три відра води виливали -

Та дарма...

На гармоні польку як всмалять,

А я чоботами жару піддам...

Курява — знов до стелі!.

Темертеї жили в Монреалі. Костянтинова мати вчителювала в українській суботній школі при катедрі святої Софії, була директором школи. Друг юнацьких літ Костянтина Віктор Перґат, сьогодні віце-президент фірми «Нортланд Пауер Інк.», розповідав, що найкращою вчителькою в його житті була саме вона, Раїса Темертей.

Колишній бригадний генерал канадських збройних сил Віктор Перґат вийшов на сцену національного академічного театру імені Івана Франка, коли там нагороджували переможців другого Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, щоб вручити премії імені світлої пам’яті Раїси Темертей.

Зала була вражена. Молодий елеґантний чоловік промовляв прекрасною українською мовою. Він казав: якщо я хоч трохи знаю цю мову, то це саме завдяки моїй славній учительці Раїсі Темертей.

Я хочу, щоб знали ті, хто одержать премії її імені (а кошти на них дав Костянтин Темертей), яка це була людина і педагог.

І тоді мені подумалося: звичайно ж, у такій українській родині, у таких батьків і не могли бути інші діти. І те, що Костянтин, вирісши й пішовши у світ бізнесу, що є суто інтернаціональним, не відкинувся від українського берега, – це, звичайно ж, зумовлено передовсім його домашнім вихованням.

Вперше я побачив його на українському святі в Торонто. В ньому брали участь оперові співаки з Києва, що мали тут великий успіх.

Ми були там з Петром Яциком, який зацікавився, чи це, бува, не Темертей запросив українських артистів. Пан Яцик сказав, що Темертей уже не раз це робив. Не байдужий він до мистецтва.

А потім ми там зустрілися з Темертеєм і пан Яцик нас познайомив. Вони перекинулися кількома словами про концерт, а далі стали говорити про свої бізнесові проблеми. Пан Темертей мав якісь пропозиції з України, а пан Яцик докладно його про все те розпитував.

Коли вони попрощалися, Яцик мені сказав: «А він сильний у бізнесі чоловік, у нас таких мало. Темертей на дрібні справи не йде. У нього великі проекти і реальні підходи…»

Покоління Костянтина Темертея – це Юрій Ємець, Віктор Перґат, Леонід Ліщина. Вони народилися в Україні. Ще дітьми батьки вивезли їх у західний світ. Тут вони формувалися, здобували освіту. Два впливи, дві культури були присутні в їхніх дитячих, отроцьких та юнацьких літах. З одного боку – батьки, які не втомлювалися повторювати: ти – українець, пам’ятай це завжди і повсюдно; ти повинен присвятитися справі визволення України; твоя рідна мова – українська… Другий вплив – школа (англійська), вулиця, університет, робота, де йому – прямо чи не прямо – підкреслювали: ти – канадієць, Канада про тебе дбає, дбай і ти про Канаду.

Вони росли і пам’ятали: так, є на світі найкраща земля – Україна; там – медовії ріки і кисельні береги; там найкращий народ у світі, який знемагає у комуністичному ярмі. Так їх навчили батьки.

І вони думали, як допомогти цьому народові, почувалися готовими на жертви в ім’я його порятунку. Вони приходили в українські організації на зміну своїм батькам. А якщо навіть і не ставали провідниками чи активними членами українських організацій, то все одно готовно підтримували і підтримують їх. Пригадую, побачив напис під час V Світового конгресу українців у Торонто: «Меценат Конгресу – Костянтин Темертей». Дуже характерний приклад.

Серед цього покоління – високий відсоток людей із вищою освітою. Тут представлені всі фахи, чимало юристів, фінансистів, лікарів. Є й успішні бізнесмени. Ми часто нарікаємо на себе: мовляв, ми, українці, такі нездалі – ніщо ніде в нас не виходить. Але саме приклад Темертеєвого покоління абсолютно авторитетно підтверджує: якщо українці потрапляють у сприятливе життєве середовище, то вони не тільки нормально в ньому почуваються, а й досягають справді помітних успіхів.

III

Костянтин Темертей закінчив університет Конкордія у Монреалі. Здобув ступінь бакалавра з гуманітарних наук. Якщо не знати, що він – бізнесмен, і темою розмови буде, скажімо, історія України, археологія, образотворче мистецтво, то ви сприймете його за людину зі сфери культури. Отаке перше враження було в мене від нього на згадуваному вище святі української мови в Торонто. Зі мною він тоді говорив лише про вокальне мистецтво, розповідав, як запросив до Торонто солістку столичної опери Валентину Степову і який успіх вона тут мала. Це вже потім у них із Яциком розпочалася розмова про бізнес (і, до речі, вони говорили про нього так, як можуть говорити мистці про мистецтво).

Очевидно, він почувається однаково впевнено і в середовищі так званих ділових людей, що представляють світ підприємництва, де здебільшого говорять мовою цифр, і в середовищі людей мистецтва чи освіти. Все це органічно й нерозривно переплелося в його долі. Про це виразно свідчить і його послужний список.

Спершу – світ бізнесу.

Впродовж п’ятнадцяти років Костянтин Темертей займав найвищі посади у компанії ІВМ у Канаді та Сполучених Штатах Америки.

До заснування компанії «Нортланд Пауер Інк.» він володів та керував найбільшою у світі приватною мережею магазинів «Комп’ютерленд».

Темертей – керівник та власник контрольного пакету акцій однієї з найбільших на Північноамериканському континенті посередницьких фірм, що продають програмне забезпечення для персональних комп’ютерів та обладнання. Ця компанія представлена у 32-х найбільших містах США і Канади, а її акції допущені до обігу через Торонтську фондову біржу.

Вже згадувана компанія «Нортланд Пауер Інк.» має у власності та експлуатує чотири електростанції в Канаді, а по всьому світі загальна встановлена електрична та теплова потужність сягає 1000 МВт. Електростанції із загальною встановленою потужністю 300 МВт – в Північному Онтаріо.

Це – ще не всі його посади в діловому світі. Їх ще можна перелічувати й перелічувати. Назву тут ще одну, пов’язану з Україною. Канадський бізнесмен – член Консультативної ради з питань іноземних інвестицій при Президентові нашої держави.

Не випадково Петро Яцик запросив його до Ліги українських меценатів, а також на посаду одного з директорів його Освітньої фундації. (Пан Темертей був там до заснування власної фундації).

Як записано в статуті Ліги українських меценатів, до неї запрошують лише тих, хто вже є справжнім меценатом. Такому чоловікові кажуть приблизно так: «Зробіть нам честь – станьте членом нашого клубу, ми пишатимемося Вашою присутністю в ньому».

Так було сказано в запрошенні до клубу Костянтинові Темертею. І це – не тільки данина етикетові. Бо він – справді один із найвідоміших українських меценатів у всій Північній Америці. Тут його послужний список не менш авторитетний, аніж реєстр посад у діловому світі.

Він тривалий час був директором Симфонічного оркестру в Торонто (так називається посада людини, яка дбає про фінансове забезпечення мистецького колективу). Він опікувався й був одним із меценатів виставки «Золото скіфів із стародавньої України» в Королівському музеї Онтаріо (виставка готувалася кілька років і стала серйозною культурною подією в Канаді).

Темертей був головою спеціального комітету, що забезпечував фінансування всіх урочистостей, пов’язаних із святкуванням 100-річного ювілею поселення українців у Канаді.

Він член наглядової ради Бізнес-школи при Києво-Могилянській академії. Добре пам’ятаю, як уперше почув од нього про цю ідею. Пан Темертей дав свої кошти для реалізації цього задуму, допоміг зорганізувати фінанси від інших бізнесменів та корпорацій, підібрав відповідних для такої справи людей – і задум став реальністю. Гадаю, що то – особливо показовий для його діяльності епізод. Він яскраво характеризує «почерк» Темертея, його підходи до розв’язання тієї чи тієї проблеми.

Кілька років тому він висловив ідею видати англійською мовою атлас «Геологія і корисні копалини України». Цьому він надає великого значення, бо атлас має показати англомовним читачам: подивіться, яка багата Україна, ось які вона має корисні копалини. Отже, є всі резони інвестувати її економіку. Це справді вигідно для інвесторів. І, додамо від себе, вигідно для України.

Торік нарешті відбулася презентація атласу. Він виданий українською (меценат видання – Сергій Тарута) й англійською (атлас побачив світ у видавництві Торонтського університету; меценат його – Костянтин Темертей).

Ще одне свідчення системного підходу пана Темертея до реалізації ідеї.

Бувають випадки, коли тільки справа характеризує людину не менше, аніж слова про неї. Коли саме ця людина взялася за саме цю справу і саме ось у такий спосіб її виконала. Отже, зроблено – і цим сказано.

Темертей має ще цілу низку благодійних проектів і громадських посад.

Він, наприклад, директор Канадської фундації психіатричних досліджень, голова ради керуючих Королівського музею Онтаріо. Це – тільки головні, про інші (також масштабні й авторитетні) не пишу, бо це не докладний звіт, а слово про враження від цієї особистості, яка дивує тим, що має талант стільки встигати. А ще талант – лишатися українцем. Це в нього – невиліковне й незмінне. Як група крові. Талант справді унікальний.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ