ЄВРОАТЛАНТИЧНЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ
Україна потребує системного підходу в реалізації своїх євроатлантичних прагнень

2–4 червня 2008 року в Дипломатичній академії України пройшов Другий Міжнародний Форум «Євроатлантичне майбутнє України», на якому обговорювались перспективи членства України в НАТО, а також питання подальшого розвитку української демократії. 2 червня відбулася церемонія відкриття Форуму, на якій головував ректор Дипломатичної академії України при МЗС України професор Борис Гуменюк. На відкритті форуму виступили: Григорій Немиря – віце-прем’єр-міністр України, Володимир Огризко – міністр закордонних справ України, Елмар Брок – депутат Європейського парламенту від ФРН, голова комітету з закордонних справ, Борис Вжесневський – депутат Парламенту Канади

Цього разу організаторами Форуму стали Інститут зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України, Американська рада з питань зовнішньої політики, Центр відносин США–Україна, Фонд «Демокра­тичні ініціативи», Посольство України у США, Інститут Євроатлантичного співробітництва, Фонд імені Конрада Аденауера, Інститут національної державності, Програма «Відкрий світ» бібліотеки Конгресу США, Фонд «Відкрий Україну» та Польсько-українська фундація співпраці. У Форумі взяли участь відомі українські та зарубіжні державні діячі, політики, вчені, науковці, експерти, представники органів державної влади, громадських організацій і засобів масової інформації. Форум зібрав близько 200 учасників з України, США, Канади, Росії, ФРН, Польщі та інших країн. У його роботі також взяли участь Надзвичайні і Повноважні Посли 15 країн, акредитовані в Україні. За три дні дискусій учасниками форуму була дана оцінка зовнішньополітичних перспектив України, зокрема їхній євроатлантичний аспект і дані рекомендації в досягненні європейських стандартів.

Виступ депутата Парламенту Канади Бориса Вжесневського під час відкриття Другого Міжнародного Форуму «Євроатлантичне майбутнє України»

Більш ніж 60 років тому у спустошеній Другою світовою війною Європі перед ослабленими демократичними державами континенту стояла нова екзистенційна загроза. Загроза набула форми військової супердержави із значно більшою кількістю зброї та досвідченими у битвах дивізіями, ніж мала Західна Європа, разом узята. Ця військова загроза зі Сходу була тим небезпечніша, що супроводжувалась експансіоністською комуністичною ідеологією і совєтським політичним лідерством, яке прагнуло випробувати Захід.

Це був час, коли прем’єр-міністр Уїнстон Черчілль застерігав від потенційної війни, а військові стратеги вказували на те, що совєтські армійські підрозділи здатні досягнути Ла-Маншу впродовж 60 днів.

У сенсі протистояння цій загрозі Луї Сен-Лоран, міністр закордонних справ Канади, у промові в Гене­ральній Асамблеї Організації Об’єднаних Націй 18 вересня 1947 року говорив про захисну регіональну організацію безпеки за статтею 51 Хартії ООН, яка об’єднає економічні й політичні ресурси Північноатлан­тичних демократичних держав.

Він заявив: «Якщо тиснути на ці нації, то вони можуть шукати безпеки в асоціації демократичних і миролюбних держав, готових прийняти більш певних міжнародних зо­бов’язань взамін на більшу міру безпеки».

У той час Канада, заохочуючи наших американських союзників залишити тенденцію до постізоляціонізму Другої світової війни, вказувала на потребу виробити спільне кредо, яке пов’язувало б життя людей з обох боків Атлантики.

Заклик Канади до Північно-Атлантичного Союзу був підтриманий представником Сен-Лорана Лестером Пірсоном, який у скорому часі мав стати міністром закордонних справ Канади.

З розпадом Чехословаччини і Берлінської блокади американці врешті вирішили приєднатися до британців та канадійців у створенні союзу, який би оточував Північну Атлантику.

Проте «старомодних» військових союзів канадійському міністру Пірсону було недостатньо. Він думав значно масштабніше – пропонував Північноатлантичну угоду, яка б надала унікальну можливість, його словами: «здійснити економічне благополуччя народів, досягнути соціальної справедливості... на стороні миру і поступу».

На переговорах були обговорені два різних бачення Північноатлан­тичного договору. Канада і містер Пірсон уявляли собі сююз, котрий охопить економічні, соціальні й культурні галузі; НАТО, за словами містера Пірсона, мало б будувати відчуття спільноти, створити «стійку політичну Спільноту націй Північної Атлантики».

Більшість британських і, особливо, американських політиків розцінювали бачення паном Пірсоном більш широкого Атлантичного союзу як відволікання від «реальної політичної» ситуації.

Вони наполягали, що потрібен військовий союз, аби протистояти совєтській загрозі. Інше було відволіканням. 4 квітня 1949 року Північноатлантична угода була підписана.

Мандат Союзу був захисним і військовим, із суттєвою Статтею 5, в якій було сказано: «напад на одного чи більше членів має вважатися нападом на всіх...». Однак була також Стаття 2, менш відома і фактично ігнорована десятиліттями, відома як Канадська стаття.

У ній зазначено: «сторони прагнутимуть до кращого розуміння принципів, на котрих засновані їхні інституції, ліквідовуватимуть конфлікти в їхній політиці та заохочуватимуть економічну співпрацю».

Ігноруючи Статтю 2, НАТО викликало політичну та економічну пустоту в союзі. Однак, бачення Пірсона, як виявилося, містило передбачення, що ця пустота буде заповнена не Північноатлантичною спільнотою, а економічним та політичним Європейським Союзом.

Упродовж другої половини ХХ ст. НАТО стало щитом, за яким міг розвиватися економічний і політичний Європейський Союз, хоч і поза формальними структурами НАТО.

Почалося з Європейської вугільної і сталевої угоди 1950 року, яка розвинулася в Європейську Римську економічну угоду 1957 року, що супроводжувалося створенням Європейського Парламенту в 1979 році. Врешті укладено угоду щодо Європейського Союзу, зареєстровану в Маастріхті в грудні 1991 року.

Той грудень був, мабуть, найважливішим місяцем в сучасній європейській історії не лише тому, що підписано Маастріхтську угоду, але й тому, що два різні бачення розвитку Європи, які боролась упродовж другої половини ХХ ст., були врешті погоджені.

Це був місяць, який народив сучасний Європейський Союз і в якому 1 грудня дев’яносто відсотків громадян України, абсолютно впевнених у необхідності незалежності, забили останній цвях у домовину Совєтського Союзу.

Починаючи з 1991 року, коли Совєтський Союз зазнав поразки, НАТО часто стає перед громадським опитуванням. Дехто твердить, що сенс існування НАТО щез; те НАТО протистояло імперіалістичній совєтській загрозі – тепер же її не існує.

Прихильники і захисники НАТО все ж таки не відкидають його ролі й іноді шукають застосування цієї сили дуже далеко – в таких місцях, як Афганістан.

Продовження цих дебатів ілюструє неспроможність оцінити інші критичні історичні ролі, які НАТО відігравало і може продовжувати відігравати. Союз НАТО, який дедалі розширювався, долав відмінності країн всередині союзу.

Наприклад, незважаючи на серйозні заперечення з боку Франції, входження Західної Німеччини в НАТО 1955 року сформувало Європу, яка вперше за кілька століть має не лише демілітаризований, але й фактично неіснуючий французько-німецький кордон. Інший приклад – мир між Грецією та Туреччиною.

Країни з молодими демократичними та вільноринковими спільнотами за щитом НАТО позбуваються регіональних загроз, переконуються в економічних і політичних перевагах членства в Європейському Союзі. Тому всі колишні країни Варшав­ського договору, як і багато колишніх совєтських республік, приєдналися або ж хочуть приєднатися до НАТО.

Отже існування НАТО справді має сенс.

У минулі 1940-і роки Канада, хоч і відділена Атлантикою і не стоячи перед жодною прямою загрозою, була головним ініціатором союзу, який мав діяти як щит для західноєвропейських поствоєнних країн.

Сьогодні ніхто не піддає сумніву мудрості цього рішення, яке принесло мир і процвітання. Упродовж десятиліть Канада була країною, до чиїх берегів у 1950, 1956, 1968, в 1970 роках, – це були роки Солідар­ності, – хвиля за хвилею приставали сотні тисяч політичних біженців, шукаючи можливості жити мирно, з гідністю.

Це стається завдяки нашій вірі в своє кредо і в наше унікальне розуміння та відчування прагнень канадійців, що стояли стійко в підтримці вступу до НАТО колишніх комуністичних країн Варшавського договору.

Сьогодні ці країни є стійкими демократичними державами вільного ринку, чиє майбутнє як частини Союзу Європи не підлягає сумніву. І саме з цих причин Канада буде стійко підтримувати Україну, яка бажає поповнити наше трансатлантичне співтовариство.

2 грудня 1991 року Канада була першою серед членів НАТО, фактично тією першою західною демократичною державою, яка формально визнала вибір Україною незалежності. У 2004 році, під час Помаран­чевої революції, Канада стала першою західною країною, яка заявила про унікальну виборчу місію 500 канадійських добровольців на підтримку демократичних процесів та установ України, яким загрожувала небезпека. Сьогодні уряд Канади закликає своїх партнерів по НАТО підтримати демократичний вступ України до альянсу – на рішення, яке зробить Україна, не буде накладено вето іншими.

Я не розумію тих наших союзників, які піддають сумніву доцільність прийому України в НАТО через проблеми енергетики чи інші загрози. Не так давно ці країни стояли обличчям до значно більших загроз, і, незважаючи на це, Канада і весь Союз їх прийняли. Завдяки цьому їхнє населення зараз є одним із найвільніших та найнезалежніших на планеті.

Дехто знаходить виправдання невступу України через її політику. Кажуть: «Що за безлад!». Слід вказати таким «голосуючим проти», що це – здорова ознака становлення демократичної держави. Варто порівняти політичні процеси в Україні з подіями у сусідній Білорусі під орудою пана Лукашенка або з російським парламентом, в якому більш ніж сімдесят відсотків депутатів є членами однієї партії, прибічниками колишньої президентської сторони. (Текст виступу переклала Вікторія Романчук).

Свій виступ англійською мовою Борис Вжесневський завершив українською: «Двадцяте століття було трагічним для людства, зокрема й трагічним для України. Це було століття, в якому на території України відбулися найлютіші бої світових війн, коли українська земля прийняла мільйони жертв. Це земля Голодомору, під час якого мільйони селян поклали свої заморені голодом тіла на чорнозем, чий плід було від них відібрано; інтелігенція та духовенство цієї країни знищувалось покоління за поколінням. Це Україна, що протягом останнього століття п’ять разів втрачала свою незалежність і платила жертвами мільйонів своїх синів і дочок за ці втрати. Нині незалежна Україна стоїть перед історичним вибором – вступати у Північноатлантичний Союз, чи ні. Чи вступати у НАТО, яке виправдало себе як гарант незалежності, демократії і доброботу народів країн-членів? Лише Україні вирішувати, вступати їй у коло ринкових демократій, країн-членів НАТО чи ні.

Інтеграція України до Північноатлантичного альянсу – це шлях до демократії та стабільного розвитку

Уряд послідовно працюватиме над реалізацією практичних завдань у питанні євроатлантичної інтеграції України. Одним з головних пріоритетів у цьому напрямі є якісне поліпшення системи координації діяльності органів державної влади, наголосив віце-прем’єр-міністр України Григорій Немиря.

Григорій Немиря підкреслив, що уряд готовий взяти на себе відповідальність за виконання заходів подальшого розвитку відносин України з НАТО. Для цього була розроблена система необхідної координації діяльності органів державної влади, якою, зокрема, передбачається створення відповідного органу при Кабінеті Міністрів України. За словами віце-прем’єр-міністра, відповідні пропозиції надіслані до Президента України. Урядовець висловив сподівання, що вони будуть підтримані Главою держави.

Пояснюючи необхідність поліпшення координації, Григорій Немиря наголосив, що нині бувають ситуації, коли однією проблемою займаються і Рада національної безпеки та оборони України, і уряд, дві структури виконують те саме завдання. На його переконання, має бути знайдено інституційне рішення, а в деяких випадках і політичне рішення задля уникнення дублювання. «Професіо­нали, які займаються сектором безпеки, мають бути також демократично підзвітними», – сказав він. У цьому контексті уряд підтримує думку експертів про те, що орган, покликаний займатися питаннями безпеки та оборони, не має дублювати функції Кабінету Міністрів, підзвітного і відповідального перед Верховною Радою України.

Григорій Немиря підкреслив необхідність уникання ситуації, коли відповідальні посадові особи з органів державної влади, які опікуються питаннями євроатлантичної інтеграції, належать до партій, що ідеологічно сповідують інший курс, зокрема, щодо нейтрального статусу України.

Віце-прем’єр-міністр вважає, що не порушувати та не говорити про ці проблеми є «міною уповільненої дії». Крім цього, представник уряду назвав три інші пріоритети діяльності Кабінету Міністрів. Насамперед – інформаційна робота. На думку Григорія Немирі, «уряд зробив суттєву спробу якісно змінити концепцію інформаційної роботи». За його словами, найкращим чином її можуть виконати у партнерстві з урядом громадські організації, які мають вже чималий досвід. Він наголосив також на необхідності прозорого виділення коштів для цієї роботи. За словами Григорія Немирі, розробка програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2008– 2013 роки була вдалим прикладом співпраці органів державної влади та громадських організацій. За його інформацією, на реалізацію цієї програми буде виділятися не менше 10 млн гривень щороку.

Іншим пріоритетом Григорій Немиря назвав підтримання та подальше розширення миротворчої діяльності України, зокрема, вже в існуючих місіях, а також розгляд інших пропозицій, зокрема, британсько-французської вертольотної ініціативи.

Він запевнив учасників конференції, серед яких було чимало представників зарубіжного дипломатичного корпусу та закордонних гостей в тому, що уряд не зверне з обраного шляху євроатлантичної інтеграції й буде активним учасником в інтенсифікації взаємин України та НАТО, зокрема, у виконанні щорічних цільових планів. Г. Немиря також підкреслив, що ключовим елементом цієї діяльності є внутрішні перетворення у самій Україні.

Віце-прем’єр-міністр надав великого значення запланованому на 16–17 червня візиту членів Північ­ноатлантичної Ради до України, під час якого, як очікується, представники уряду обговорять з високопосадовцями НАТО подальші перспективи розвитку відносин Києва та Брюсселя.

Коментуючи можливу дату приєднання України до членства в НАТО, Григорій Немиря висловив переконання, що не треба фіксувати конкретні терміни. Проте запевнив присутніх у тому, що уряд послідовно працюватиме над реалізацією практичних завдань.


Україна отримає позитивну відповідь щодо ПДЧ у грудні 2008 року

До кінця нинішнього року Україна має шанси приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО.

Про це заявив міністр закордонних справ України Володимир Огризко. «Я думаю, що до кінця цього року міністри закордонних справ країн-членів НАТО дадуть позитивну оцінку нашій заявці й запросять приєднатися до ПДЧ», – зазначив глава вітчизняного МЗС. У цьому контексті керівник зовнішньополітичного відомства висловив сподівання, що наступний подібний захід проходитиме під назвою «Євро­атлантичне сьогодення України». Володимир Огризко назвав саміт НАТО в Бухаресті «важливою віхою» на шляху Української держави до Альянсу. За його словами, результати зустрічей на вищому рівні стали «найбільшою та найкращою оцінкою» дій України. Тепер потрібно практично розвивати ці досягнення, наголосив він.
Важливим етапом роботи має стати інформаційна складова, вважає Володимир Огризко. Міністр відзначив важливу роль у цій сфері недержавних організацій. Але «тон має задавати державна лінія», «держава має йти до людей та пояснювати обраний шлях розвитку», – констатував він.

Міністр закордонних справ України Володимир Огризко закликав «припинити спекуляції» щодо україно-російського «Великого договору» в контексті вступу України в НАТО. «Ми терпляче пояснюємо, що Україна має право на свій вибір і на реальні гарантії своєї національної безпеки. Ми хочемо вступити в НАТО не проти Росії, а вступити в сферу безпеки і передати її нашим сусідам», – відзначив міністр. Він також закликав російську сторону припинити проведення «сумнівних історичних паралелей».


У питанні приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) послідовність має проявляти не тільки українська сторона, а й сам Північноатлантичний альянс

Про це заявив голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк. «Я хочу сказати, що в даному разі монополію на непослідовність має не лише Україна, а й НАТО також», – сказав Борис Тарасюк, нагадавши, що під час переговорів на високому рівні між Україною і НАТО у 2006 році питання приєднання Києва до ПДЧ взагалі не порушувалося. Дискутувався тільки аспект часу, коли це відбудеться – чи в серпні, чи у вересні, чи в листопаді. За його словами, членство в альянсі залишається пріоритетом для України.
На запитання, що буде якщо Україні не нададуть ПДЧ у грудні цього року, Борис Тарасюк сказав: «Ми вже третій рік працюємо де-факто в режимі ПДЧ, оскільки щорічні цільові плани складені за умовами ПДЧ. Отже, Україна вже працює за ПДЧ і питання полягає лише у правовому оформленні».
Б. Тарасюк також торкнувся позицій сил так званої української «п’ятої колони» та політики Росії, які останнім часом, за його словами, активізували свою діяльність, що створило політичний ажіотаж і спекуляцію. Наша держава перебуває у так званій «сірій зоні» безпеки, що дає можливість для зовнішніх втручань, зазначив голова Комітету Верховної Ради України.

«Євроатлантичне майбутнє України включає не лише організацію євроатлантичної інтеграції, під яким розуміється вступ до НАТО. Воно передбачає і безумовно такий стратегічний курс України як набуття членства в ЄС», – зазначив Б. Тарасюк. «З початку цього року набули чинності такі важливі угоди між Україною та ЄС щодо спрощення надання віз українським громадянам і щодо реадмісії. Багато ще потрібно працювати, щоб реалізувати нашу мету щодо надання нашим громадянам права безвізових поїздок до країн ЄС. Виявилося, що з набуттям чинності Угоди про спрощений візовий режим країни ЄС виявились неготовими до безвізового режиму для України. Нам треба спільно працювати над тим, щоб дійсно українські громадяни відчули користь від угоди, яку було укладено в минулому році, – розповів Б. Тарасюк. «В ці дні у Києві відбувається восьмий раунд переговорів щодо нової угоди, про яку ніхто не може сьогодні точно сказати, як вона називатиметься. Досі тривають дискусії відносно того, чи це буде Європейська угода про асоціацію з наданням перспективи членства України в Європей­ському Союзі, чи це буде повторення існуючої угоди про співробітництво», – пояснив Б. Тарасюк.

За його словами, «у ЄС продовжується дискусія щодо політики ЄС щодо так званих сусідів. Україна почуває себе некомфортно у статусі європейського сусіда. Ми вважаємо, що дискусія, яка розгорнулася у ЄС щодо напрямку східної політики, йде у правильному руслі. Так можна оцінити нещодавню ініціативу Польщі і Швеції щодо східноєвропейського партнерства». 

«У організації «Східного партнерства» є свої плюси та мінуси. До позитивів нової польсько-шведської ініціативи можна віднести те, що вона передбачає конкретизацію нашої мети, тобто безвізового режиму для українських громадян, вона передбачає залучення коштів Європейського інвестиційного банку і Європейського банку реконструкції і розвитку до програм взаємин з Україною. До негативів цієї політики можна віднести те, що вона знову є так званою європейською політикою сусідства, вона не дає відповідь на кінцеву мету нашого співробітництва, а саме перспективу членства України в ЄС. Україна також розглядається у пакеті з країнами, стратегія зовнішньої політики яких не передбачає вступу цих країн до ЄС», – аргументував Б. Тарасюк.

«Ми знаходимося на новому етапі наших взаємин з НАТО. Від України і від НАТО буде залежати, чи в грудні Україна отримає запрошення до ПДЧ, чи ні. На 70-80% це залежить від України, тобто це наша домашня робота. На 20-30% це залежить від наших партнерів у Північно-Атлантичному Альянсі. Від того, чи виконаємо ми свою домашню роботу, буде залежати більша частина нашого успіху. Будемо сподіватися, що у нас вистачить аргументів, щоб переконати наших партнерів по НАТО», – заявив Б. Тарасюк.


Вашинґтон підтримуватиме приєднання України до ПДЧ у грудні незалежно від результатів президентських виборів у США в листопаді

З такою заявою виступив перед учасниками форуму Надзвичайний та Повноважний Посол США в Україні Вільям Тейлор.

«Незалежно від того, хто виграє у США в листопаді, в грудні ми підтримаємо Україну, – наголосив посол. – Перед Бухарестом у сенаті США кілька разів висловлювалася позиція на підтримку України як з боку республіканців, так і від демократів».

Дипломат зауважив, що всі кандидати на пост президента США – сенатори Барек Обама, Хілларі Клінтон та Джон Маккейн – підтримують у своїх програмах членство України в Альянсі.

Водночас, за словами Вільяма Тейлора, засіданню міністрів закордонних справ країн – членів НАТО в грудні передує великий обсяг роботи. «По-перше, Брюссель дивитиметься, наскільки України відповідає натовським стандартам. По-друге, – це проведення Україною переговорів із сусідами, й по-третє, вирішення домашніх проблем всередині країни», – зазначив Вільям Тейлор.

Посол наголосив, що остання складова потребує найбільших зусиль з боку українського суспільства. Адже вона передбачає подолання певною мірою корупції, через зменшення залежності від російських енергоносіїв шляхом розробок нафто- та газородовищ у Чорному морі. Крім того, за словами посла, важливим аспектом у євроінтеграційних процесах України залишається її готовність до проведення чемпіонату Європи з футболу в 2012 році. Дипломат зазначив, що це є питанням великої відповідальності, на якому керівництву України необхідно сконцентрувати більшу увагу. ­Аме­риканський посол також наголосив на необхідності проведення реформ судової гілки влади України, законодавства, що регламентує земельні питання. «Однак це можливо, якщо Президент, Прем’єр-міністр та Вер­ховна Рада працюватимуть разом», – підкреслив Вільям Тейлор.

Референдум щодо приєднання України до НАТО – не на часі, оскільки країна не отримала запрошення до Альянсу

Таку думку висловив Надзви­чайний та Повноважний Посол Словаччини в Україні Урбан Руснак. «Перед Україною сьогодні не стоїть питання про вступ до НАТО, оскільки країна не отримувала запрошення, є лише бажання України приєднатися до ПДЧ. Тому наразі не існує реальної необхідності проводити референдум, немає суті питання», – наголосив дипломат.
Водночас Урбан Руснак зауважив, що для українського суспільства в питанні Євроат­лантичної інтеграції важливо докласти зусилля по трьох напрямах. У державі необхідно досягти консенсусу політичних сил, збільшити роль громадянського суспільства та залучити до цього процесу видатних діячів науки, культури, спорту та інших сфер України, зазначив посол.

Коментуючи свою позицію, Урбан Руснак наголосив, що «Україна сьогодні наближається до ключового моменту, який мають усвідомити політики». «Важливо, щоб українські політичні лідери змінили свою парадигму, яка полягає у підлаштуванні програм партій до думки виборця. Лідери зможуть повести за собою народ, але їм необхідно взяти на себе відповідальність», – відзначив дипломат. Це, на його переконання, впливає, насамперед, на реалізацію зовнішньої політики держави. «Україна залишається посередині між Росією та ЄС і від цього втрачає динаміку», – сказав посол.

Урбан Руснак також наголосив на необхідності консолідації зусиль уряду та громадських організацій щодо об’єктивного інформування населення про діяльність НАТО. «В Україні поки що не відпрацьований зв’язок між НГО та урядом. Це знижує ефективність обох складових, оскільки заходи, запроваджені НГО та не підтримані владою, не мають належного авторитету у населення», – зазначив дипломат. «Якщо Україна дійсно прагне крок за кроком приєднатися до цивілізованої Європи, я не бачу інших шляхів, ніж через євроатлантичну інтеграцію», – підсумував посол Словаччини.

Причина сумнівів країн-членів НАТО щодо приєднання Києва до ПДЧ полягає у внутрішньому політичному розвитку України

Про це заявив керівник Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге. Курс на євроатлантичну інтеграцію має збігатися з внутрішнім політичним розвитком України, вважає Ніко Ланге. «На мій погляд, у цьому полягає причина сумнівів Німеччини та інших країн-членів НАТО», – сказав він, коментуючи результати саміту Альянсу у Бухаресті. Керівник Фонду висловив сподівання, що політичні еліти України у найближчі кілька місяців продемонструють стремління до внутрішньополітичного розвитку, командної роботи всередині правлячої коаліції, яка стане вищою за власні амбіції.

Переконати нас, означає у цьому випадку наступне, – зазначив Ніко Ланге. По-перше, переконати УЄФА, що надання права проведення Євро-2012 не було помилкою. По-друге, на наступному самміті ЄС у Греції у 2008 році повинна бути прийнята чітка позиція щодо України. По-третє, у грудні Київ має переконати членів НАТО у необхідності приєднання України до ПДЧ, підсумував керівник Фонду Конрада Аденауера.

Україна має перетворити Веймарський трикутник на «ядро чотирьох»

Україна має збільшувати свою зовнішньополітичну активність, у тому числі на неурядовому рівні, зокрема – в рамках діяльності Веймарського трикутника (Париж, Берлін, Варшава). При цьому у Києва є реальні перспективи збільшити ефективність діяльності організації, перетворивши її на «ядро чотирьох». Із такою заявою виступив відомий польський історик Здіслав Найдер.

«Веймарський трикутник – неофіційна організація, але вона дає змогу для діалогу, презентації можливостей держави. Це створює основу для прийняття подальших рішень на міжурядовому рівні», – зауважив Здіслав Найдер. Він підкреслив, що Україна може ефективно доповнити процес спілкування між державами, оскільки яскраво представляє країни Східної Європи. Україна стала дуже популярною після Помаранчевої революції. Відтоді багато європейців стали сприймати її як запоруку розширення лінії кордонів ЄС на Схід, сказав представник міжнародної Асоціації. »Українці не повинні чекати, поки їх запросять на засідання Веймарського трикутника. Треба просто брати участь у них на рівні представників уряду, неурядових громадських організацій», – зазначив він. «Тоді можна буде ухвалювати рішення, коли ми формально будемо разом», – підсумував Здіслав Найдер.
Веймарський трикутник був заснований 1991 року як неформальний міждержавний форум Франції, Німеччини та Польщі, який супроводжується консультаціями на різних рівнях.

Сьогодні Україна не в змозі забезпечити собі нейтралітет

З цією тезою директор Інституту проблем національної безпеки Володимир Горбулін звернувся до тієї частини громадян України, які вважають позаблоковість найприйнятнішим статусом для України. На його думку , нейтралітет для нашої держави неможливий не тільки тому, що в бюджеті України на це немає коштів, а ще й тому, що гарантії безпеки Україні можуть надати тільки країни НАТО.

Сьогодні питання безпеки для України, вважає Горбулін, як ніколи, є важливим. Тому Україна повинна лиш поглиблювати співпрацю з НАТО в рамках спільних програм, а не гальмувати її. Загалом Україна у світлі співпраці з НАТО має перейти від реалізації стратегії намірів до стратегії приєднання. Так, за його словами, треба посилити співробітництво з НАТО в рамках спільних програм у сфері Протиповітряної оборони, контролю за повітряним простором, оборонних досліджень та технологій. Потрібно продовжити консультації щодо приєднання України до сил реагування НАТО, а також провести експертні консультації з питань регіональної безпеки та нових загроз: кібер-оборони, протиракетної оборони. Зокрема, обговорити перспективи залучення України до створення систем кібер-захисту для потреб НАТО. На думку В. Горбуліна, доцільним буде також проведення робочих семінарів за участю представників Альянсу та відповідних радників країн-членів Організації з метою розробки методології оборонного огляду та огляду Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України. Слід поглибити співпрацю з НАТО у питанні наближення структур розвідки й безпеки України до євроатлантичних стандартів, використовуючи існуючі механізми. Варто посилити військово-технічне співробітництво з ключовими країнами НАТО (США, Франція, Німеччина, Велика Британія), основним тут може стати питання стратегічних перевезень.

У рамках спільної робочої групи Україна-НАТО, вважає керівник Інституту проблем національної безпеки, слід започаткувати обговорення процесу переозброєння Збройних сил України відповідно до стандартів НАТО, бо Україна сьогодні не в змозі самотужки це зробити. Необхідно організувати участь України у процесі підвищення безпеки повітряного простору й систем управління повітряним рухом, а також продовжувати участь у цивільно-військових міжнародних навчаннях.

Горбулін вважає, що заходи, запропоновані Україні, цілком під силу для неї. Щоб реалізувати їх , потрібна тільки добра воля уряду, президента і всіх причетних до цієї справи.

Україна потребує системного підходу в реалізації своїх євроатлантичних прагнень, відсутність якого засвідчив, зокрема, саміт НАТО в Бухаресті

На цьому наголосили українські та зарубіжні експерти, підбиваючи підсумки роботи Другого міжнародного форуму «Євроатлантичне майбутнє України.

Перераховуючи внутрішні причини неотримання Україною ПДЧ, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Григорій Перепелиця на перше місце виніс саме відсутність системної роботи щодо підготовки до членства в Альянсі.

«За умови системної роботи ми могли б у 2005 році отримати ПДЧ, а у 2008-му, як говорив Генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер, отримати запрошення», – зазначив він. Характеризуючи зовнішні чинники, він зупинився на трьох основних моментах: російський фактор, проблеми в самому НАТО та тандем України з Грузією. Щодо першого, Росія розуміє, що інтеграція Києва в Альянс спричинить «колосальні геополітичні зрушення», які Григорій Перепелиця порівняв з «падінням другої Берлінської стіни». Крім того, Україна «потягне» за собою в євроатлантичну спільноту ряд пострадянських країн Чорноморського регіону. Росія, що прагне відновити вплив у Європі, звичайно, виступає проти цього, зазначив він. Щодо другого аспекту, експерт наголосив на проблемах у самому НАТО, розбіжностях серед його членів, зокрема, щодо стратегії розширення, послаблення ролі США в Альянсі. Водночас тандем з Грузією створив критичний обсяг проблем, тому країни-члени НАТО змушені були відкласти надання Україні ПДЧ, сказав Григорій Перепелиця.

Базовий широкомасштабний українсько-російський договір є гарантією безпеки самої Росії, і не в інтересах цієї держави з нього виходити

Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною був підписаний і ратифікований в інтересах обох країн, а не лише України. Тому партнерські, добросусідські відносини з Києвом, передусім, відповідають інтересам самої Росії та її безпеки. Таку думку в інтерв’ю УКРІНФОРМу висловив директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Григорій Перепелиця.

Пославшись на статтю 6 цього договору, він нагадав, що Україна і Росія не мають права надавати свою територію, повітряний та морський простір третій стороні, яка має агресивні наміри проти однієї з сторін договору. Григорій Перепелиця наголосив, що Україна повністю виконує дух і букву цього договору. Наш інтерес полягає не лише у тому, що ми хочемо жити у безпеці і мати добросусідські відносини з Росією, ми розуміємо, що і Росія має жити у безпеці, сказав він.Директор Інституту зовнішньої політики підкреслив, що політика України щодо Росії завжди була послідовною. Ми завжди виступали за добросусідські партнерські відносини, і ця формула з української сторони ніколи і ніким не ставилася під сумнів, наголосив він. «Те, що ми йдемо до НАТО, – наше міжнародне право. Це наше суверенне право обирати систему колективної безпеки», – підкреслив Г. Перепелиця. На його переконання, зміни у політиці Росії щодо України у бік провокативності свідчать на користь пришвидшення руху України у систему євроатлантичної безпеки. В іншому разі, вважає Григорій Перепелиця, Україна, залишившись поза межами євроатлантичної системи безпеки, може стикнутися з «шаленою» небезпекою для свого суверенітету і зусиллями Росії «скоріше покінчити з нашим суверенітетом».

Коментар директора Інституту зовнішньої політики Дипакадемії при МЗС України був викликаний зверненням Держдуми Росії, адресованим Президенту та уряду РФ, у якому Держдума запропонувала керівництву Росії вважати «форсовані кроки» України щодо вступу до НАТО «фактичним одностороннім виходом України» із Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною та розглянути, у разі таких кроків, питання про вихід із договору Російської Федерації.

Позиція Держдуми РФ щодо євроатлантичних прагнень України не має юридичного підгрунтя

Звернення Держдуми РФ, у якому президентові та уряду Росії у разі «форсованих кроків» щодо вступу України до НАТО пропонується розглянути питання про вихід із Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною, не має юридичного підгрунтя. Таку позицію висловив науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва (Київ) Олександр Сушко.

На переконання експерта, «з боку Росії застосовуються всі дипломатичні важелі, щоб досягти головної тактичної зовнішньополітичної мети РФ – запобігання можливому вступу України в НАТО». Тим не менше, за його словами, «процедура одностороннього виходу з договору передбачає конкретні кроки, прописані в цьому ж документі. Не існує такої юридичної формули, що могла б одні дії трактувати як інші. Тому звернення Держдуми РФ – це політична риторика», яка використовується, насамперед, для легітимації зовнішньої політики країни у російському суспільстві.

Коментуючи формулювання, застосовані у зверненні Держдуми, експерт зазначив, що вони побудовані без урахування принципів конкретики. Зокрема, за його словами, немає такого визначення як «форсовані кроки щодо вступу України в НАТО». «У 2002 році країна проголосила про обраний курс і лише в 2008 має шанси приєднатися до ПДЧ. Назвати це форсованим вступом не можна за жодних обставин», – наголосив він.

«Насамперед, це рішення є сигналом не тільки для українських, а й для німецьких політиків, які зважають на позицію Росії та вагаються. Він має на меті посилити переконання тих, хто вважає, що вступ України в НАТО погіршить ситуацію з міжнародної безпеки у Східній Європі. Оскільки, якщо внаслідок євроатлантичних процесів в Україні загостриться питання Севастополя, Криму – це аргумент, зокрема, для німців», – наголосив експерт.

Олександр Сушко також зауважив, що російська сторона має намір повернути ситуацію у 1993-1994 роки. «Це важливо, оскільки йдеться про денонсування договору. Його цінність вичерпується однією статтею, яка гарантує територіальну цілісність (України. – Ред.). Сьогодні Москва застосовує абсолютно передбачуваний інструментарій, про який говорив, зокрема, мер Москви Юрій Лужков щодо ситуації в Севастополі», – наголосив експерт. Крім питання євроатлантичної інтеграції України, для російської сторони існує ряд інших «подразників» – «УПА, трактування історії, церква тощо, які час від часу стають основною риторикою Москви».

Кроки України у відповідь, на думку експерта, можуть бути аналогічними і мають відображати позицію державних структур України, зокрема, МЗС.

Водночас, на його переконання, нині необхідно зосереджуватися на практичній реалізації євроатлантичних прагнень України. «Щоб отримати позитивне рішення щодо ПДЧ, необхідно досягати консенсусу на внутрішньополітичній арені України та послідовно виконувати Цільові плани Україна – НАТО», – підсумував науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Олександр Сушко.

«Між самітом у Бухаресті та грудневою зустріччю міністрів закордонних справ – 8,5 місяця, два з них уже пройшли. Те, що ми зробили за цей період, заслуговує на дуже скромну оцінку», – наголосив він. Експерт позитивно відзначив ухвалення урядом програми інформування населення щодо діяльності НАТО, назвавши це «суттєвим кроком уперед». Водночас він зауважив, що тепер необхідно зосередити зусилля на ефективній реалізації програми. У цьому контексті він навів позитивний приклад роботи влади стосовно проведення акцій пам’яті про Голодомор в Україні 1932– 1933 рр.

Керівник фонду «Демократичні ініціативи» Ілько Кучерів зазначив, що серед безсумнівних позитивів саміту в Бухаресті стало те, що Україна заявила про свої інтереси на міжнародній арені. Крім того, він вважає, що вступ Української держави до Альянсу відповідає інтересам Росії, оскільки Україна в євроатлантичній спільноті відкриє європейські перспективи для Москви.

На думку представника Універси­ тету Джорджа Вашингтона Тараса Кузьо, Україна в порівнянні з іншими країнами, які свого часу здійснювали курс на євроатлантичну інтеграцію, досягнула більших успіхів. Нато­мість, за словами експерта, НАТО висуває до Києва нові критерії готовності до членства в Альянсі, зокрема, політичної стабільності. Безумовно, це є важливим чинником, але водночас він свідчить про штучні рішення керівництва Альянсу, які не завжди є справедливим по відношенню до України. Ми маємо більш складний шлях до НАТО, ніж центральноєвропейські держави, тому зовнішня підтримка зусиль України важлива для неї, підсумував експерт.

У підготовці матеріалу
використані повідомлення
УКРІНФОРМу