ПРО ПОЛІТИКУ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНИХ ПАРТІЙ

Останнє десятиріччя в політичному житті України характеризується невпинним спадом популярності й впливу партій національно-демократичного спрямування. Впливовий колись Рух та його спадкоємець Українська народна партія (УНП), наприклад, дійшли до того, що остання взагалі не представлена у нинішньому парламенті, і це є однією з головних причин (якщо взагалі не головною) нинішнього реваншу антиукраїнських сил.

Коли політична партія, яка збирається існувати надалі і не розпускатись, зазнає поразки на виборах, то вона обов’язково (!) робить критичний аналіз і перегляд своєї політики, щоб вияснити помилки і прорахунки минулого періоду, і на цій основі сформулювати нову стратегію і тактику подальшої діяльності, щоб підвищити свій рейтинг. Це загальновідома і загальноприйнята практика. На жаль, мені не відомі матеріали аналізу причин поразки з боку керівництва національно-демократичних партій, наприклад, від членів УНП я не чув про його існування. А якщо члени партії про такий аналіз нічого не знають, то можна вважати, що його не існує, бо яка користь від програмних матеріалів, про які не знають члени партії?

Спробуємо заповнити цю прогалину і з’ясувати причини поразок. При цьому зосередимось на питанні: чому виборець, який чітко продемонстрував свою національну свідомість як на референдумі про незалежність України, так і в подіях «помаранчевої революції», перестає голосувати за національно-демократичні партії? Для відповіді на це питання спочатку глянемо на загальну суспільно-політичну ситуацію в Україні.

Джерелом важкої перманентної кризи, з якої Україна не виходить усі роки незалежності, є суспільно-політична система (далі СИСТЕМА) з глибоким соціальним розшаруванням громадян, доведеним до крайнощів — до фактичного поділу громадян на касти. Наведемо один з прикладів кастового поділу де-факто. Недавно преса повідомляла про те, що громадянин, годувальник сімї, був жорстоко побитий в міліції і помер, сім’я залишилась напризволяще. А були повідомлення і про інший випадок. Громадянин-депутат на браконьєрському полюванні був поранений і помер, в зв’язку з цим його сім’ї згідно з законодавством виплачується понад 2 млн. грн. Так-от чому, незважаючи на конституційну гарантію рівності прав громадян, одна сім’я не одержує нічого, а іншій надається така величезна сума? Тому, що у нас існують інші, явно антиконституційні закони, згідно з якими депутати та їх сім’ї живуть в особливому привілейованому законодавчому полі. Такі привілеї не залежать від результатів роботи громадянина, а надаються лише за ознакою належності до певної групи, тобто є суто кастовими. Таких прикладів маса, тобто закони про фактичний поділ громадян на привілейовані та дискриміновані групи (касти) — реальність нинішньої України, і саме ці закони є тими фундаментальними законами, які визначають лице суспільства. Адже законодавчою базою, наприклад, рабовласницького та кріпосницького суспільств були закони про виділення з громадян рабовласників (кріпосників). Законодавчою основою тоталітарного СССР був закон про керівну роль КПСС. Аналогічно група законів про виділення піраміди привілейованих правлячих угруповань в Україні з кастою депутатів на вершині є законодавчою базою нинішньої злочинної СИСТЕМИ («Універсум», №7-10, 2005), ці закони й визначають основні риси нашого суспільства, основні його характеристики. Наслідки кастового поділу в нинішній Україні детально і аргументовано розглянуті в статті «Криза в Україні — плоди та корені» («Універсум», №1-2, 2006 р), наведемо тут деякі висновки.

Сукупність законів України, які здійснили поділ на касти і стали основою СИСТЕМИ, є типовим прикладом використання законодавства у вузькокланових інтересах на шкоду суспільству. Ці закони:

— видiлили з громадян правлячі привілейовані групи, тобто організаційно оформили панівну верхівку, розділили суспільство на вищих та нижчих, утвердили в Україні віджилу суспільно-політичну систему типу «Поділяй і владарюй»;

— передали привілейованим панівним групам (номенклатурі) монопольне право на всі державні функції — законодавство, трактування законів, слідство і суд, право розпоряджатись всіма коштами та ресурсами держави;

— об’єднали всі владні гілки спільним корпоративним інтересом, створили засіб консолідації номенклатури — оплачувані платниками податків виняткові номенклатурнi привілеї;

— перетворили державу в знаряддя для визиску громадян на користь номенклатури, здійснили відчуження громадян від держави, створили сприятливі умови для номенклатурного засилля;

— найбільш впливові політичні партії та громадські об’єднання реально можуть очолювати лише депутати (тобто представники та поборниками інтересів вищої касти); цим способом вища каста зруйнувала ідею народовладдя, паралізувала соцiально-захисну дiяльнiсть цих об’єднань, позбавила нижчу касту засобів впливу на стан справ, що привело до неймовірних диспропорцій та перетворило державний організм на інваліда;

— вседозволеність і безвідповідальність, передбачені цими законами для панівної верхівки (депутатської касти особливо), стали стимулятором розгулу корупції в державі, створили режим сприяння присвоєнню національних багатств номенклатурою та її спiльниками.

Без розуміння цих обставин, без розуміння джерела наших негараздів — СИСТЕМИ не можуть бути вияснені особливості відносин між громадянами, з одного боку, і з політичними партіями — з іншого. Тепер перейдемо до суті нашого розгляду — ставлення виборців до національно-демократичних партій.

Світовий досвід дає підстави вважати, що двома основними факторами, які визначають успіх-неуспіх партій на виборах, є: а) захист національних та державних інтересів країни, б) відповідність політики партії сподіванням громадян у соціальній сфері.

Політику національно-демократичних партій в захисті національних і державних інтересів країни можна визнати задовільною. А о якою була упродовж останнього десятиліття їх політика в соціальній сфері? Зауважимо, що в умовах України, з її постколоніальним спадком у вигляді значної денаціоналізації частини населення, роль соціальної політики партії особливо значна. І тут доводиться констатувати, що політика керівництва національно-демократичних партій в соціальній сфері абсолютно не відповідала сподіванням громадян, вона їм суперечила. Депутати цих партій останні 10—13 років підтримували комуністів, соціалістів та інші антиукраїнські сили в створенні законів про соціальне розшарування громадян на привілейовану та дискриміновану частини, яке фактично переросло в кастовий поділ. Антипатія громадян до такого поділу загальновідома, і це створювало дуже сприятливі обставини для завоювання популярності серед виборців партіями дійсно демократичного спрямування. Адже, як було написано в одному із звернень (1997 p.), партія, яка візьметься за ліквідацію поділу громадян на привілейовані та дискриміновані групи, має можливість: а) зробити реальний внесок в оздоровлення суспільно-політичної обстановки в Україні; б) цим способом підняти свій авторитет і вплив ».

Дивно, але факт: такої партії не знайшлося. Керівництво національно-демократичних партій ігнорувало численні протести громадян проти такого поділу. Усі останні 10—13 років де-факто існувала стійка коаліція комуністів, соціалістів, «вітренківців», СДПУ(о), регіоналів і їм подібних з національно-демократичними фракціями, ця коаліція підтримувала усі закони про поділ громадян на привілейовану та дискриміновану частини. Закони такого типу приймались в 1993, 1997, 2001, 2005, 2006 роках, і у цих випадках усі фракції виступали єдиним фронтом, без бійок і сварок дружно створюючи законодавчі основи злочинної СИСТЕМИ — закони про кастовий поділ. Ось один з прикладів: в 2001 році за чергове різке розширення депутатських привілеїв проголосувало 366 депутатів, проти — 4.

Треба чітко уяснити та зрозуміти, що значення цього голосування (та інших подібних) виходить далеко за межі проблеми депутатських привілеїв: це був один із актів створення основ злочинної СИСТЕМИ. Це був акт правового нігілізму, акт брутального топтання по Конституції України. Це був акт створення вищої касти — панівного угруповання осіб, якому дозволяється усе, з відверто злочинними та антиконституційними діями включно, касти, яка при цьому ні за що не несе ніякої відповідальності, касти — гнізда і розсадника корупції. Крім касти як угруповання конкретних осіб — фізичного втілення панівної верхівки, створювались також правові основи СИСТЕМИ, ухвалювались правові акти, які усі дії вищої касти, з відверто злочинними включно, освячують авторитетом державного закону, які стали стимулятором корупції, індульгенцією за всі злочини для депутатської касти. Ці закони вже натворили і ще натворять багато лиха, над їх ліквідацією ще довго доведеться мучитись нашому суспільству.

Слід розуміти, що, наприклад, завданий під час приватизації заводу «Криворіжсталь» збиток державі на суму 18 млрд. гривень був прямим наслідком і плодом таких дружних і одностайних голосувань за закони про кастовий поділ, голосувань за створення основ злочинної СИСТЕМИ. Тобто створення законів про кастовий поділ та подальша важка боротьба за повернення цього заводу у державну власність є зразком діяльності за принципом: створимо собі труднощі, а потім будемо їх героїчно долати. А скільки таких «Криворіжсталей», великих і малих, залишились розкраденими і продовжують розкрадати! Недавно В. Ющенко повідомив, що з України тепер відпливає за кордон 13 млрд. доларів щороку.

І коли нам кажуть про патріотизм, то чий патріотизм ця стійка і монолітна коаліція комуністів, соціалістів, олігархів, «демократів» реально обстоювала, створюючи і поглиблюючи кастовий поділ — чи не азаровсько-симоненківський? За кастові привілеї — основу СИСТЕМИ весь депутатський корпус виступає дружною згуртованою командою, сфера привілеїв для наших законодавців усі ці роки була пріоритетною, тому тут маємо неабиякі досягнення: правова вседозволеність і безвідповідальність для депутатів, дві третини яких є доларовими мільйонерами, левова пайка національних багатств опинилась в руках «вибраних», за кількістю мільярдерів Україна перебуває на передових позиціях в посттоталітарному просторі. Відповідно, такі привілеї хтось повинен оплачувати, звичайно ж — нижча каста, і тут маємо засилля номенклатури, зубожіння переважної більшості громадян, перманентну кризу, а мільйони громадян, не маючи засобів для існування, їдуть на заробітки за кордон. Тобто ніяких чудес і нічого несподіваного нема, маємо саме ті результати, за які так дружно боровся практично весь депутатський корпус, ухвалюючи закони про кастовий поділ. Це все — прямі і прогнозовані наслідки дії кастових законів, це і є злочинна СИСТЕМА — знаряддя для визиску громадян на користь номенклатури.

Однак ні такі результати, ні сам факт стійкого співробітництва з комуністами та їм подібними чомусь не тривожили наших «демократів», і вони продовжували творити закони про поглиблення кастового поділу. Не тривожило їх і питання, як до такої політики поставляться виборці, можливо, розрахунок був на їх непоінформованість? Але такі розрахунки на довготривалу перспективу не спрацьовують, тому підтримка політики соціальної дискримінації переважної більшості громадян не могла не вплинути на ставлення виборців до цих партій.

Постає питання: а якою є позиція керівництва національно-демократичних партій тепер, після уроків помаранчевої революції, поразки на виборах, реваншу антиукраїнських сил? Для з’ясування цього питання я надіслав в УНП лист та згадану вище статтю «Криза в Україні — плоди та корені».

Відповідь на це звернення за підписом Юрія Костенка цінна тим, що вона ілюструє стиль мислення депутатів (нинішніх і колишніх) та проливає світло на їх наміри на майбутнє. Тому до даної записки і додаються ці лист та відповідь. Зміст відповіді перевершив найгірші сподівання — він нагадує діалог двох глухих. Справді, в листі чітко і однозначно ставиться питання про позицію фракції УНП щодо закону про те, що після закінчення повноважень кожен депутат має право більше ніколи не працювати, при цьому одержуючи кругленьку суму приблизно 10 тисяч грн. щомісяця, а в статті йдеться про природу СИСТЕМИ. Пан Костенко нічого цього »не помічає» і переводить розмову на зарплати. Але головним є не стільки логіка цієї відповіді з підміною понять, як висновки вже за змістом звернення — він не визнає існування де-факто кастового поділу! Це при тому, що навіть в кріпосницьку епоху дворяни не мали права на довічне державне утримання. Він же заявляє, що право для вчорашніх депутатів за просто так брати з державної скарбниці понад 120 тис. грн. за рік на кожного не є пограбуванням, бо сума взятого, розкладена на всіх громадян держави, не перевищує 20 грн. на одного громадянина. Це дуже промовиста заява, вона часто звучить у відповідях депутатів різних фракцій на запитання громадян, тому зупинимось на ній.

Присвоєння коштів на користь паразитичного угруповання за змістом підпадає під означення рекетирства, але з обтяжливими обставинами — від кримінального рекету воно відрізняється: а) зловживанням службовими повноваженнями з боку організованого угрупування осіб, які таку норму вписали в державний закон, б) тим, що ця данина збирається в особливо великих розмірах з усіх громадян, з найбільш знедоленими включно. Така собі мирна ідилія, коли всі громадяни з ентузіазмом скидаються з миру по нитці на мільйон для кожного депутата з довічним дворянським утриманням на додаток, буває лише в дитячих казочках. В реальності можливі лише два варіанти розвитку таких подій: а) або депутата садять в тюрму за зловживання повноваженнями, б) або любителі дармового створюють широку СИСТЕМУ привілейованих організованих угруповань (законодавча, судова, виконавча гілки влади, апарат насильства та ін.), за допомогою якої привласненюються кошти на основі принципу «поділяй і владарюй». В Україні реалізовано другий варіант, він і розглядається у статті «Криза в Україні…».

Але весь зміст цієї статті з аналізом причин кризи у відповіді п. Костенка залишився взагалі без уваги. Це можна було б зрозуміти, якби в ній було відзначено причини незгоди з cтаттею та вказано (чи надіслано) текст з «правильною» позицією партії в порушених питаннях щодо соціальної диференціації та її наслідків; такі матеріали партія зобов’язана мати і активно їх пропагувати, а звернення громадян — прекрасна нагода для такої пропаганди. А от відмовчуватись від суті порушених актуальних проблем для партії — явна ознака слабкості позиції. І дійсно, маємо парадокс — громадянин N має свою концепцію причин кризи та втрати популярності партії, а партія не має, і це в ситуації, коли партія зазнала поразки на виборах.

На жаль, така позиція є типовою майже для всього нашого політикуму — гвинтиків СИСТЕМИ. Справді, вища каста не бажає розставатись з привілеями, не хоче розкривати природу і злочинну суть СИСТЕМИ. Тематика СИСТЕМИ огорнута табу — в пресі іноді появляються окремі випади щодо несправедливості якогось привілею, але нема жодної спроби розглянути явища в їх взаємозв’язку, вияснити і оприлюднити масштаби та наслідки соціальної диференціації, зробити те, з чого, власне, і починаються науки про суспільство як такі, зробити те, що називається системним аналізом. І це незважаючи на те, що у нас є маса політичних партій, є ряд науково-дослідних інститутів у галузі суспільних наук, є також безліч політологів, правознавців та інших спеціалістів із званнями докторів наук включно, для яких проведення такого аналізу є прямим службовим і професійним обов’язком. Таке ж ставлення і до поодиноких статей про СИСТЕМУ (реакція п. Костенка на статтю «Криза в Україні…» — конкретний і характерний приклад): здавалося б, за логікою, або бери і користуйся, або ж рознеси написане в пух і прах і подай свою точку зору на проблему. Але ні першої ні другої реакції нема.

Таким чином, ці та інші факти беззаперечно свідчать, що злочинна СИСТЕМА — витвір і наших «патріотів», без їх участі її створити не вдалось би, і таким є справжнє обличчя нашої так званої «політичної еліти». Не випадково саме до «патріотів» знайшла потрібним звернутись на Світовому Конгресі Українців улітку 2006 року Президент Європейського конгресу українців п. Хортяні із словами про те, що еліта визначається своїм духовним змістом, а не матеріальним забезпеченням. І саме за цією ознакою в даній записці розрізняються еліта від так званої «еліти», демократи від так званих «демократів», патріоти від так званих «патріотів».

У 2006 році намітились деякі ознаки «прозріння» окремих депутатських груп. Фракція БЮТ голосувала проти згаданого вище закону про довічне державне утримання екс-депутатів. Фракції «Нашої України» і БЮТ наприкінці 2006 р. вносили на розгляд Верховної Ради також проект закону про скасування депутатських привілеїв. Але поки що неясно, що це було — тимчасові суто пропагандистські кроки (цього мало) чи елементи послідовної стратегії. Дуже вже довго усі фракції своїми ділами переконували громадян в тім, що «всі депутати дбають лише про свою кишеню», тому треба немалих зусиль, щоб виборці повірили в зворотне.

А от керівництво УНП, ще раз проголосувавши за захмарні привілеї для «вибраних» разом з комуністами, регіоналами та ін., тут же заявляє, що «наша партія завжди була проти необ_рунтованих пільг та привілеїв», i стверджує, що кастового поділу у нас не існує. Як бачимо, керівництво УНП ні за яких обставин (адже падати нижче вже, мабуть, нікуди) не збирається переглядати політику партії в соціальній сфері, ту політику, яка привела до неймовірної соціальної диференціації — до фактичного кастового поділу. Виборець на таку позицію вже відповів тим, що УНП не змогла подолати прохідний бар’єр. Це ж різною мірою стосується й інших «помаранчевих» партій — в результаті вони не набрали сумарної кількості місць у парламенті, достатньої для того, щоб обійтися без слизьких соціалістів. І це в надзвичайно сприятливій ситуації, коли їх опонентами були партії з більш ніж сумнівною репутацією. Це (втрата престижу через тривалу прономенклатурну політику, по суті зраду виборців депутатською верхівкою партій) і є головною причиною наших поразок. І тут важко знайти кращих і гірших, мудрих і не дуже, бо усі національно-демократичні депутати та фракції пропонували виборцям такі ж неприйнятні умови співіснування, як УНП. Усі фракції складались виключно з представників вищої касти, відділеної від виборців глибокою прірвою кастових привілеїв, і саме ця обставина є головною причиною творення таких одіозних законів явно «під себе».

На сказане вище можна заперечити: а як же добились успіху проолігархічні партії, соціальна політика яких по суті не краща або така ж, як у «демократів»? Річ у тому, що злодій, якому неможливо обілитись, стає нічим не гіршим від інших в середовищі, де крадуть усі. Своєю співучастю в створенні законів про кастовий поділ та в поділі награбованого (це маса особливих привілеїв) «демократична еліта» кинула відверто промафіозним партіям рятівний круг — «всі депутати дбають лише про свою кишеню». В результаті за одним з найважливіших показників — за соціальною політикою промафіозні партії стало важко відрізнити від «демократів», розмились також відмінності за показником порядності «еліт». За цих обставин велика різниця в кількості награбованого в моральному плані вже відійшла на другий план, а за фінансовими можливостями стала перевагою олігархів. Поставлений у безвихідь виборець проголосував не стільки за відносно «нових» регіоналів, як проти «старих» «демократів», які роками створювали кастові закони «під себе», які через свою ненаситність ніяк не могли поділити шкуру невбитого ведмедя як перед виборами, так і після них.

Все це може бути також хрестоматійним прикладом до загальновідомої тези про недопустимість і небезпеку створення законів «під себе»: СИСТЕМА, яка створювалась для власних шкурних інтересів спільними зусиллями комуністів, соціалістів, «демократів» та ін., все більше стає цінним надбанням для різних «братків». Творці СИСТЕМИ зробили свою чорну справу, їх все більше викидають на задвірки, надаючи в нагороду кастові привілеї, — як нас переконують, це свій шматок «безплатного сиру» кожному (адже його ціна буцімто не перевищує 20 грн. на кожного громадянина за рік?). Але відомо, де буває «безплатний сир», і в цій мишоловці (це злочинна СИСТЕМА) опинились усі так звані «пересічні громадяни» держави, і це є вже справжньою колосальною ціною, яку платить суспільство за «безплатний сир» для «слуг народу». (Принагідно відмітимо нову термінологію: поділ громадян на «пересічних» і «непересічних» з’явився у вжитку разом з кастовим поділом, ці терміни застосовуються як «делікатні» замінники для позначення нижчої та вищої каст).

Чим насправді розплачується суспільство за такий «безплатний сир» з мишоловкою у вигляді СИСТЕМИ і кастового поділу, можна також оцінити, порівнюючи, наприклад, Польщу і Україну. Польща, яка на старті (1990 р.) істотно відставала від України за всіма економічними показниками, тепер за валовим національним продуктом перевершує Україну в три рази. Подібне й із порівнянням України з Чехією, Словаччиною, державами Прибалтики.

Слід зауважити — цей текст не спрямовано проти п. Костенка особисто. Йому навіть можна подякувати за те, що він дещо відкрив справжні погляди та наміри керівництва УНП, і таким способом розвіяв ілюзії. Основна біда в тім, що інші керівники партій не кращі або й гірші, бо вони щедро дають пусті обіцянки, на критичні звернення не відповідають,а на ділі роблять те саме і згодом ставлять нас перед доконаним фактом коло розбитого корита. А позиція керівництва партій в соціальній сфері, яка здійснювалась дотепер, не може не викликати тривоги.

Не можна пасивно спостерігати, як наша «еліта» веде національно-демократичні партії та все суспільство від поразки до поразки. Ніхто не вимагає від депутатів аскетизму, їх праця повинна належно оплачуватись. Але як «смертельна доза стрихніну відрізняється від лікувальної лише кількістю» (Н. Вінер), так і погибельний кастовий поділ відрізняється від здорової соціальної диференціації безмірними суто кастовими привілеями. Політика підтримки основ СИСТЕМИ — кастових законів «демократами» завдає колосальної шкоди ще й тим, що вона компрометує саму ідею демократії, священні ідеали, які ця «еліта» на словах проголошує, звідси й беруть початок твердження про те, що «в Україні національна ідея не спрацювала». Депутатська верхівка національно-демократичних партій, клюнувши на приманку привілеїв, стала співтворцем СИСТЕМИ, її гвинтиком та моральною жертвою, вона не витримала випробування привілеями. І та обставина, що керівництво партії все ще продовжує «не помічати» аморальності екстраординарного закону про створення паразитичного угруповання з вчорашніх депутатів, впритул «не бачити» фактичного кастового поділу з його супутником — злочинною СИСТЕМОЮ, є ще одним прямим підтвердженням висновків статті «Криза в Україні…» про природу СИСТЕМИ:

а) »Після виділення депутатами самих себе в окрему касту між ними і рештою громадян виникла глибока прірва. Народні депутати і за логікою і по суті втратили право вважатись представниками виборців, як бачимо, вони стали представниками і поборниками інтересів депутатської касти».

б) «...сам же факт, що в Україні інтереси громадян від засилля номенклатури «захищають» партії та об’єднання, очолювані тою ж номенклатурою, є таким же знущанням над громадянами і здоровим глуздом, як при тоталітаризмі».

Верховний суддя в оцінці діяльності партій — виборець. І якщо він з роками все менше голосує за національно-демократичні партії, то це більш ніж достатня підстава для висновку про необхідність перегляду їх політики, в соціальних питаннях особливо.

Звичайно, на результати виборів впливають і інші фактори, крім соціальної політики, але безсумнівно, що соціальна політика партій є одним з найголовніших. Керівництво національно-демократичних партій, яке легковажно не задумується над фактом та наслідками такого тісного і довготривалого альянсу з комуністами, ставить суспільство в дуже небезпечне становище. Адже у нас існують відверто напівкримінальні та антиукраїнські сили, які, користуючись такою підтримкою, досить успішно натягують на нас, крім соціального ярма, ще й ярмо національне та імперське.

Олександр КРАВЧУК,
кандидат технічних наук, м. Київ, січень 2007 р.