ГРИМАСИ ВІЗОВОЇ ПОЛІТИКИ,
або ЧИ БАЖАЮТЬ УКРАЇНЦІВ БАЧИТИ В ЄВРОПІ

Львів, 27 вересня 2007 року

п. Йон-Крістер Оландер,

Посол Швеції в Україні

Посольство Швеції

вул. Івана Франка, 34/33

Київ, 01901

Вельмишановний пане Посол,

10 вересня 2007 року мною були подані документи до Консульського відділу Посольства Швеції в Україні для отримання короткотермінової візи для участі в роботі XXIII Міжнародної книжкової виставки «Book Fair 2007» (26-30 вересня 2007, Гьотеборг).

Я є членом Національної Спілки журналістів України з 1988 року (упродовж шести років була власним кореспондентом газети «Вісті з України» в Західному регіоні – газета поширювалась у 49 країнах світу), майже три десятиліття виступаю у засобах масової інформації як професійний перекладач з французької, польської та російської мов і вже майже шість років акредитована в International Press Institute (Vienna, Austria). Маю також акредитацію у Верховній Раді України. З 1993 року виконую обов’язки виконавчого директора видавництва і журналу політології, футурології. економіки, науки та культури «Універсум» (www.universum.org.ua), я також є головою Правління Львівської міської громадської організації «Товаристо Універсуму», основною діяльність якої є забезпечення дитячою художньою літературою бібліотек шкіл-інтернатів, сиротинців і дитбудинків. У моєму творчому доробку понад сто статей різномантітної тематики, переклади чотирьох книг (Андре Мальро «Королівська дорога», Жуль Верн «Діти капітана Ґранта», Єжи Едигей «Вбивство за алфавітом», Леонід Большаков «Коментарі до щоденника Т. Г. Шевченка»), а також художньо-документальної повісті «Я не фройляйн!» Останнім часом на замовлення державного видавництва «Каменяр» працюю над перекладом романів Александра Дюма-батька для запланованого 80-томника.

24 вересня в першій половині дня мене було повідомлено телефоном, що мені відмовлено у візі. Формулювання звучало таким чином: «Дипломати вбачають недоцільним видачу вам візи». У відповідь на запитання «Але чому?», мені було запропоновано подати лист-апеляцію на факс за номером 2944292.

Я не стала надсилати листа, а спеціально приїхала до Києва 25 вересня, щоб зустрітися з Консулом п. Марією Ліндгрен. На жаль, ні вранці, ні від 16:00 до 19:00 мені так і не вдалося потрапити до неї на прийом. Отож всі свої аргументи я виклала в усній формі помічникові Консула, додавши листа-апеляцію.

26 вересня близько 10-ї години ранку пані Консул зателефонувала мені на мобільний телефон – я вже перебувала у Львові. Розмова тривала близько 40 хвилин. Для себе я зробила висновок, що у пані Лінгренд виникло питання щодо причин відмови мені у короткотерміновій візі Посольством Франції близько двох років тому. Я поінформувала пані Консула, що мотивацією відмови став далеко не переконливий аргумент працівниці французького посольства: «Ви не використали попередню французьку візу». Моє пояснення, що була хвора, її не задовольнило. Оскільки тоді у мене були проблеми, пов’язані зі здоров’ям, я не стала опротестовувати це рішення Консульського відділу Посольства Франції, на щорічних дипломатичних прийомах якого 14 липня (на запрошення пана Посла Паскаля Фієскі з дружиною) неодноразово брала участь разом із своїм чоловіком.

Я була переконана, що у розмові з п. Ліндгрен всі питання були з’ясовані, всі непорозуміння вияснені. Ми гречно попрощалися і пані Консул запевнила, що упродовж дня мене повідомлять про результат.

26 вересня, близько 16:00, працівниця Консульського відділу повідомила мене телефоном, що «пані Консул свого рішення не змінила». Всі мої спроби скомунікуватися телефонічно з п. Ліндгрен не увінчалися успіхом.

Моєму здивуванню немає меж. Виставка розпочинає свою роботу завтра, 27 вересня. Без мене. Про неї я не напишу. Можливо, прочитаю в газетах чи знайду інформацію в Інтернеті. Але, зрештою, навіть не в цьому річ. Уражена моя професійна репутація журналіста, перекладача і видавця. Досі я не зустрічалась з таким упередженим ставленням до мене як громадянина України в інших посольствах (Бельгії, Австрії, Німеччини, Італії, Угорщини, Хорватії). Сторінки моїх паспортів заклеєні місячними, трьохмісячними, піврічними і річними візами, починаючи з 1992 року. Відтепер у моєму закордонному паспорті стоятиме штамп про відмову у видачі візи до Королівства Швеція…

Невже у такий спосіб Посольство Швеції розпочиинає візову підтримку для журналістів, науковців, і студентів, широко анонсовану в засобах масової інформації України?

Буду щиро вдячна за надану відповідь. По суті.

Із найкращими побажаннями,

Людмила КОЛОДИНСЬКА

P.S.

Гостями «Універсуму» в різний час були Посли Франції, Канади, Австрії, Південно-Африканської Республіки, Аргентини, а також Посли України в США (Юрій Щербак), Франції (Юрій Кочубей), Бенілюксі (Борис Тарасюк) Цього року інтерв’ю нашому журналові (№3-4, 2007) дав теперішній радник Президента України пан Дітмар Штюдеманн. У заголовок цього матеріалу були винесені більш ніж промовисті слова досвідченого німецького дипломата: «Одного прекрасного дня Україна стане на порозі відчинених дверей Європейського Союзу».

Будемо раді, якщо й Ви, пане Посол, знайдете можливість надати інтерв’ю нашому виданню.