ДОКАЗ ОЧЕВИДНОГО ЯК СВІДЧЕННЯ ПОТВОРНОГО...

24 листопада відзначається 75-річчя Голодомору 1932—1933 років в Україні. Деякі дискусії і навіть политичні торги у зв’язку з цією трагічною датою просто вражають цинізмом!

Голодомор заперечує політична верхівка і чорносотенні кола Росії. Помічена в цьому і так звана російська інтелігенція, котра часто відрізняється чималим вірнопідданством з переходом у політичну проституцію, недаром «вождь світового пролетаріату» товариш Лєнін порівнював їх з деяким продуктом життєдіятельності... Та і власне інтелігентів нині кіт наплакав, основна маса — це, за влучним виразом Алєксандра Солженіцина, «образованщіна».

В Україні Голодомор як геноцид заперечують «прогресивні соціалисти» і «комуністи», які вперто крутять замшілу платівку про неврожай 1932 року. Що таке «прогресивний» соціалізм і чим він відрізняється від «регресивного», напевно, не зможуть пояснити самі Вітренко з Марченком. Але «комуністам», якщо вони хочуть нарешті стати справжніми комуністами, давно слід визнати Голодомор злочином фашистського режиму Сталіна, який привів до спотворення і дискредитації самої ідеї комунизму, і тепер слово «комунізм» вважається мало не лайкою. Але нашим «лівим» не до таких складностей! Очевидно, простіше і значно прибутковіше, вимахуючи червоним прапором, виконувати роль підтанцівки у вітчизняного бандо-олігархічного капіталу і московського імперіалізму.

Хоча, до згаданих елементів особливих питань немає. Найбільше шокує поведінка західних «демократів» та інших «лібералів»! Від хитромудрих заяв цієї публіки, яка вважається поборницею «human rights and democracy in the world», просто нудить. Промови «демократів» найкраще можна викласти на одеському сленгові: воно, звичайно, таки так, Голодомор — це таки дуже погано, але, з іншого боку , — ой, ви знаєте! — щоби визнати геноцидом, треба порадитися з Москвою, а то газ подорожчає, покажіть довідку з «Газпрому», а то, може, Голодомору таки не було, а були неврожай і класова боротьба... і так далі в тому ж дусі.

Таким чином, нас у черговий раз принижують, примушують доводити очевидні речі. Голодомор був організованим геноцидом, і в Москві це знають, бо більшість архівів містяться там. Про те, що голод був викликаний масовим вилученням хліба, «заградатрядамі» та іншими фашистськими «штучками», було добре відомо в часи «развітого застоя» з розповідей літніх людей без всяких архівів, про це говорили багато хто, нехай і впівголоса.

Понад те, Захід також чудово поінформований. У 1932—1933 роках представники західної інтелігенції, і серед них, наприклад, відомий французький письменник Андре Жід, прямо звинувачували сталінізм у знищенні українських селян голодом.

Або такий хрестоматійний приклад подвійних стандартів Заходу. В США одіозний Уолтер Дюранті з «The New York Times» отримує Пулітцерівську премію за серію бравурних матеріалів про будівництво «світлого майбутнього» в СССР під мудрим керівництвом Сталіна. Причому американець «впритул не бачить» Голодомор, як і віце-прем’єр Франції Едуар Ерріо та письменник Ліон Фейхтвангер, котрі відвідали тоді Україну. В цей же час британські журналісти Гаррет Джонс і Малколм Маггеридж у своїх статтях буквально кричали про те, що в Україні люди помирають десятками й сотнями тисяч, а французька журналістка С. Бертіон після відвідання України 1933 року писала: «Для цілковитого винищення всіх намагань до здобуття незалежності совєтський уряд організував штучний голод для знищення нації...» (цит. за С. Махун «Український Голодомор в лещатах політичної та економічної доцільності», газета «Дзеркало тижня», №42—43, 10.11.2007 р.).

Під час Другої світової війни і після неї на Заході про Голодомор якось призабули. Але на початку 1980-х, до 50-й річниці Голодомору, на хвилі чергових ідеологічних чвар між СССР і США про геноцид українців згадали, наймовірніше з політико-спекулятивною метою, в результаті чого була створена відома Спеціальна комісія конгресу США з вивчення Голодомору. Завдяки самовідданій праці й просто-таки вражаючому ентузіазмові Роберта Конквеста и Джеймса Мейса була здійснена воістину титанічна робота зі збиранню свідчень очевидців, котрі пережили трагедію століття, причому доводилось долати потужний опір місцевої американської «п’ятої колони» Москви. У всякому разі справжній фанат України професор Джеймс Мейс після завершення роботи комісії не зміг влаштуватися в США (це до питання про демократію) і був змушений переїхати в Україну (подумати лише — емігрувати з США в Україну!). Тут він за допомогою нашої «найбезоплатнішої у світі медицини» скоропостижно помер. Трапляються і в Америці порядні люди — либонь, не всі там «чокнуті» на Голлівуді, Лас-Вегасі та ляльці Барбі... За однією з версій, значну роль у долі Мейса відіграло те, що в його жилах текла індіянська кров і він мало не на рівні генів відчував, що таке геноцид. Його предки — аборигени Америки — також піддались геноциду американських «демократів» під гаслами Декларації прав і свобод, що вельми схоже на сталінський геноцид в Україні під гаслами комунізму.

1988 року конгрес затвердив висновок Спеціальної комісії. Відтоді минуло майже 20 років, але США так і не визнали Голодомор геноцидом, що виглядає вельми підозріло. Можливо, американський імперіалізм знову тримає Голодомор як козирну карту для «торгів» імперіалізмом російським, що відроджується?..

І ледь не клоунадою виглядають останні висловлювання посла США в Україні Вільяма Тейлора, який, треба думати, повинен викладати офіційну точку зору свого уряду. В інтерв’ю газеті «День» (№196, 13.11.2007 р.), з якою, до речі, тривалий час співпрацював покійний Джеймс Мейс, містер Тейлор заявив таке. На запитання журналіста «Дня» Миколи Сірука, що робиться в США для визнання Голодомору геноцидом і чи станеться це коли-небудь взагалі, містер посол ну просто у захваті відповів, що в США прийнято спеціальний закон про спорудження у Вашингтоні меморіалу, присвячений Голодомору. Журналіст «Дня» невгавав і нагадав послові демократичної наддержави, що є більш ніж достатньо доказів геноциду українців шляхом Голодомору, включаючи книгу Роберта Конквеста «Жнива скорботи» (Harvest of Sorrow), на презентації якої в резиденції посла й відбулося інтерв’ю. До речі, книга ця була створена на основі матеріалів згаданої Спеціальної комісії конгресу США, а презентація проходила в резиденції посла Америки. Містер посол заявив, що конгрес не прийняв резолюції про геноцид в Україні, оскільки, мовляв, необхідно провести певний юридичний аналіз. Ну як же, в Америці дуже люблять суди, юристів, адвокатів...

Тоді журналіст газети «День» остаточно «знахабнів» і нагадав панові послу, що нещодавно Комітет палати представників з іноземних справ конгресу США рекомендував прийняти резолюцію про визнання геноциду вірменів турками в 1915 році. Посол тут же заявив, что це створило величезну проблему. Ймовірно, малась на увазі різка реакція Туреччини, котра є партнером США і Заходу по НАТО, їхнім основним союзником серед мусульманських країн. З його слів, з Україною таких проблем ніби не передбачається, але якщо провести юридичний аналіз і визнати Голодомор геноцидом, то доведеться аналогічно вчинити відносно інших схожих трагедій, що зробити буде доволі складно. Розшифрувати плутані тексти посла — «цитаделі демократії», напевно, можна так: доведеться визнати, наприклад, геноцид чеченців та інгушів, що ще більше загострить стосунки з Росією... Хоча, визнання Голодомору геноцидом також загострить стосунки з нею, і тут, очевидно, ховається одна з головних причин невизнания Штатами геноциду; а головне, доведеться визнати геноцид американських аборигенів, японців у Хіросимі й Нагасакі, в’єтнамців, на яких були скинуті мільйони тонн напалму, дефоліантів та інших «досягнень американської демократії»... А ще доведеться згадати те місце висновку згаданої Спеціальної комісії конгресу США, де самі ж американці визнають таке: «Американський уряд володів достатньою і своєчасною інформацією про Голодомор, але не зробив жодних кроків для полегшення ситуації... Адміністрація США надала дипломатичне визнання совєтському урядові в листопаді 1933 року, одразу після Голодомору». І ще: «Під час Голодомору деякі члени американського корпусу преси співпрацювали з совєтським урядом, запречуючи існування Голодомору в СССР». А тому, додамо від себе, потрібно нарешті щось вирішувати з ганебною Пулітцерівськой премією Уолтера Дюранті. Скільки разів її вже вимагали відмінити, однак Пулітцерівський комітет заявляв, що їхні правила такого не дозволяють... Так змініть свої правила!

Навівши вказані «потужні» аргументи, посол США Вільям Тейлор ще раз підкреслив: «Ми дуже раді тому, що в США прийнято закон... за яким у нашій країні буде встановлено пам’ятник Голодомору у Вашингтоні». Мало що не нарікав: і чого ви лізете зі своїм геноцидом, сказано — пам’ятник, значить пам’ятник!..

Аналогічною декларацією недавно обмежилась конференція ЮНЕСКО, яка вирішила увіковічнити пам’ять жертв Голодомору, але побоялась назвати його геноцидом. Навіть вигадали «відмазку»: мовляв, ЮНЕСКО — це гуманітарний орган ООН, і давати юридичні оцінки не в його компетенції. Хоча Голодомор — одна з найбільших в історії гуманітарних катастроф, і вона вимагає саме юридичної оцінки.

Але, либонь, найбільше здивували єврейські організації та країна Ізраїль. Здавалось би, євреї повинні краще інших розуміти українців: адже Голодомор — це акт геноциду, який не поступається за своєю жорстокістю і масштабам Голокосту. Але, не тут-то було...

Виявляється, багато хто в Ізраїлі вважає Голокост унікальним явищем, «монополією на геноцид» ділитись не хочуть і переконані, що Голодомор не йде ни в жодне порівняння з Голокостом. Ну і як?! Причому про це з обуренням говорять навіть представники єврейських організацій, наприклад Йосиф Зісельс і Галина Хараз з Асоціації єврейських общин та організацій «Вааду України» (див. матеріал «Чи стане Голодомор нарівні з Голокостом?» — «День», № 197, 14.11.2007). Панове Зісельс і Хараз слушно підкреслюють, що така політика викликає нерозуміння іншими народами... Від себе зауважимо, що нерозуміння — це м’яко сказано. А колишній совєтський партизан і екс-директор інституту «Яд Вашем» Іцхак Арад з большевицькою прямотою назвав «невдалою» ініціативу Президента України Віктора Ющенка про визнання Голодомору геноцидом (див. вказанний матеріал С. Махуна в «Дзеркалі тижня»). Колишній партизан підкреслив, що голод був спрямований проти «багатих селян» і мав класовй, а не національний характер. Щось схоже ми вже вивчали в «Короткому курсі ВКП(б)»...

Найкумедніше (якщо, звичайно, можна «бавитись», коли йдеться про Голодомор як про одну з найбільших трагедій в історії земної цивілізації!) те, що за всім цим, можливо, маячить «рука Москви». І справа не лише в тому, що Ізраїль — держава репатріантів, де близько 20% населення є вихідцями з СССР, — не бажає сваритися з Росією, а Україну можна виставити в ролі «дівчинки для побиття». За деякими даними, ця «рука Москви» використовує єврейські організації Росії й України в своїх шовіністичних цілях. Схоже, світ таки перевернувся, якщо євреї «водять хороводи» з російським чорносотенним шовінізмом...

Судіть самі. Як повідомляє газета «Україна молода» в матеріалі Ярослави Музиченко «Крапка над УПА?» (№ 210, 14.11.2007), напередодні 65-ї річниці УПА і в зв’язку з Указом Президента України про присвоєння Головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу звання Героя України з боку реакційних кіл Росії і навіть президента Владіміра Путіна почулись вимоги не допускати «відбілення учасників ОУН й УПА», котрі, мовляв, винні у масовому знищенні євреїв. Зайве казати, що жодними фактами і документами, які підтверджують таке звинувачення, ніхто себе не утруднював, а якби такі докази й були, про них давно вже було б відомо. Потім на адресу Президента України надійшов лист від Федерації єврейских общин Росії з вимогою скасувати Указ про присвоєння Р. Шухевичу звання Героя. Опісля в Україні раптом активізувався скандально відомий Вадим Рабинович, який, виступаючи в ролі президента Всеукраїнського єврейського конгресу, заявляє, що «питання відносно УПА необхідно вирішити й закрити назавжди», і він готовий це «влаштувати і профінансувати». Запитуєтться, а хто вас, пане гарний, просив про це?!

Найдалі пішов один з головних рабинів України Яков дов Блайх, котрий в інтерв’ю сайту «Главред» заявив, що Ізраїль, можливо, і визнав би Голодомор в Україні, якби Президент В. Ющенко не присвоїв звання Героя Р. Шухевичу, який, мовляв, брав участь в акціях проти євреїв. Виникає три питання. По-перше, чи є у Якова дов Блайха докази того, що Шухевич знищував євреїв? По-друге, на основі чого Яков дов Блайх робить заяви від імені держави Ізраїль? По-третє, як держава Ізраїль розцінює такі заяви від його імені? Свобода слова — це, звичайно, добре, але непогано було б і совість мати...

Далі — більше. Рабин Яков дов Блайх раптом заявив, що його батьки на Тернопільщині загинули під час війни від рук СС «Галичина». Це викликало ще більше запитань. По-перше, СС «Галичина» не має жодного стосунку до ОУН—УПА, а перш ніж, пардон, «язиком ляпати», не зле було б спершу в питанні розібратись. По-друге, Якову дов Блайху, кажуть, лишень 42 роки, і тоді виходить, що його батьки загинули за 20 років до його народження. А головне, по-третє, дуже сильно здивувався б батько дов Блайха, який, за повідомленням преси, щасливо живе в місті Нью-Йорку...

До чого вся ця «пурга»? А до державного візиту Президента України в Ізраїль, де Віктор Ющенко поставив питання про визнання Ізраїлем Голодомору геноцидом українців. А описані брудні інсинуації — це, схоже, махрова «розробка» якого-небудь «відділу провокацій» московської Лубянки. Так що «заподло» єврейським активістам в Україні брати участь в цьому шабаші. І дуже сумно, що ізраїльтяни «ведуться на таку туфту». Адже українці ніколи не заперечували Голокост! Адже в Україні завжди з повагою ставились до єврейських могил, включаючи Бабин Яр та інші поховання євреїв, яки загинули від рук гітлерівців! А якщо знаходяться, пардон, виродки, котрі оскверняють ці могили, то в нас їх виловлюють і дають «по голові», основна ж маса громадян України (на відміну, до речі, від Росії) доволі вороже налаштована проти виявів міжнаціональної нетерпимості. Відзначимо ради справедливості, що багато представників єврейської еліти як в Україні, так і в Ізраїлі все ж виступили проти «танців на кістках» жертв Голодомору. І на цьому спасибі...

Україну постійно принижують, примушуючи доводити, що Голодомор був геноцидом. А що, власне, доводити? Доводити те, що очевидно? Доводити, що вода мокра, а сіль солона? Звернімося до самого поняття геноциду, як його трактує конвенція ООН: «Геноцид — це дії, здійснювані з метою знищення цілком або частково будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу шляхом убивства членів цієї групи, завдання тяжкої шкоди їхньому здоров’ю, насильницького перешкоджання дітонародженню, примусової передачі дітей або створення життєвих умов, розрахованих на знищення цієї групи».

Голодомор був органиізований штучно, з політичних мотивів, унаслідок чого загинули, за різними оцінками, від 5 до 7 мільйонів людей, насамперед етнічних українців, хоча гинули і представники інших етносів. Все це повністю відповідає наведеній юридичній проформі ООН.

Крім єврейського Голокосту, геноцидом визнані також різанина в 1990-х годах народів хуту и тутсі в Руанді й злодіяння «червоних кхмерів» в 1970—1980 рр. у Камбоджі. Якщо масова різанина хуту і тутсі чинилась на ґрунті міжнаціонального розбрату, то у випадку з «червоними кхмерами» мало місце саме політико-ідеологічне підґрунтя, як і в українському Голодоморі. Тому цинічною відмовкою є часто повторювана думка про те, що Голодомор, мовляв, не є геноцидом, оскільки причиною його були не національні, а соціальні мотиви, хоча очевидно, що Голодомор мав причини і соціальні, й національні. До речі, геноциди в Руанді й Камбоджі були визнані в ООН швидко й без ускладнень, ймовірно, тому, що там не були замішані шкурні інтереси великих світових «гравців» і не страждало їх «обліко морале». А довкруж Голодомору таких інтересів переплелось надто багато...

Підбиваючи підсумки, відзначимо таке. Політичні торговища, вовтузіння, провокації й спекуляції на кістках мільйонів загиблих унаслідок Голодомору в Україні зайвий раз показують мерзотність та потворність міжнародних інститутів і так званих розвинутих демократій, які контролюють глобальну економічну й правову системи. Це загрожує — упаси Господи! — повторенням у ХХI столітті трагедій століття минулого. А якщо врахувати, що ідіотизм і руйнівні можливості людства зросли багатократно, перспективи земної цивілізації виглядяють доволі похмурими...

Олександр КАРПЕЦЬ