ЗНАКИ БІДИ, або АГРЕСІЯ ПРОТИ РОЗУМУ

Міхаїл Булгаков. “Собаче серце”

Червень 2003-го. Міжнародний аеропорт Бориспіль. Зал очікування пасажирів, що відлітають за кордон. Часу маю вдосталь — рейс на Амстердам за годину. Отож знічев’я роззираюся довкруж, вивчаю, так би мовити, обстановку. І майже відразу мою увагу привертають біг-борди, що висять на стінах. Це й не дивно — два величезні яскраві плакати рекламують гостям нашої держави особливості українського менталітету, водночас настійно рекомендуючи громадянам України не забувати рідну неньку. Щоправда, методи новочесного піару особливого розчулення в мене не викликали: на одному з біг-бордів на тлі золотоверхого Києва бовваніла пляшка “Державності” із романтичним закликом пам’ятати про державу — “Держава у тебе одна”; на іншому — така собі розкомплексована панянка з “Плейбоя”, але в ролі чепурної декольтованої молодички в очіпку і національному строї, усім своїм ура-патріотичним виглядом також закликала любити Україну, спокушаючи іноземців (та й не лише їх) сулією “Перваку”. Мовляв, “вдома — найкраще”. Саме цей напис на біг-борді, вочевидь, мав на меті зайвий раз засвідчити перед авіапасажирами міжнародних авіаліній позицію українських гастарбайтерів. Не інакше.

Через кілька днів я почав свій виступ на міжнародній науковій конференції “Україна вчора, сьогодні, завтра” в Іллінойському університеті з того, що поділився з учасниками конференції враженнями від короткочасного перебування в міжнародному аеропорту Бориспіль.

Моє повідомлення викликало помітне пожвавлення в аудиторії. Але не більше. Поважні науковці добре розуміли, що йдеться не про якийсь лихий жарт, а про поданий доповідачем застережний сигнал, тривожний знак про специфіку сучасного життя-буття в далекій Україні…

Існує спеціальна наука про загальні властивості знаків і знакових систем, які використовуються для передачі інформації — семіотика. Вчені знають, що належним чином сконструйований знак сигналізує про те, з чим він умовно пов’язаний для представників даного суспільства.

Так ось. Складається враження, що нинішня влада (СИСТЕМА, якщо хочете), за якою ніколи не помічались прояви особливої симпатії до титульної нації, за допомогою саме знакових систем (через професійно сконструйовану і належним чином подану рекламу, гасла й пропозиції, через книжки і засоби масової інформації, за допомогою пісні і танцю, кіно-і відеопродукції) продумано, із знанням справи (існує ж наука семіотика!) насаджує у свідомість українських громадян хибні стереотипи поведінки, мислення.

На полігоні честі і слави, на мінному полі боротьби за українську державність вже давно розставлені знаки. Семіотичні. Своєрідні червоні прапорці. Не жаль, НЕ НАМИ. А для нас.

Завдання, яке кланова СИСТЕМА прагне розв’язати для себе, до болю просте: усі помисли, ідеї та прагнення українців мають бути зведені до примітивних бажань задовольнити елементарні потреби та інстинкти за допомогою алкоголю та далеких від справжньої, високої культури видовищ. Зумисне формується асоціальний стереотип поведінки, нав’язується відповідний стиль життя, який сприймається лише через гранчак із “зеленим змієм”. І все це відбувається під розтиражоване на всенький світ житейське кредо Вєркі Сердючки: “Всьо будєт харашо! Я ето знаю”.

“За сприяння влади в Україні навмисне деморалізується народ, підриваються устої людської та національної гідності, підривається моральність. Населення привчається до норм поведінки, властивих “зоні”, з тим, щоб зменшити здатність членів суспільства до громадянської солідарності та рівень вимог суспільства до влади”, — відзначає голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко.

Сконструйований спеціалістами від семіотики оптимізм “нєсравнєнной поп-звєзди украінской естради” насправді може викликати лише почуття обурення. Бо лише минулого року від отруєння алкоголем пішло з життя близько 10 тисяч українців і майже 30 тисяч потрапили до шпиталів із симптомами важкого отруєння. Схожа картина мала місце в 2001 році та 2002-му.

Держава, по суті, споює підростаюче покоління. В Україні існує проблема алкоголізації дітей продуктами харчування — меткі ділки вже виробляють алкогольне морозиво з 8%-ним вмістом алкоголю. А незліченна кілкість цукерок з ромом та лікером, напої типу “ром-коли”. Чи не нагадує все це політику фашистської Німеччни щодо населення окупованої України?

На велетенських біг-бордах по всій Україні бовваніють ефектні зразки знакових систем (семіотика в дії!), створені беручкими дизайнерами і копірайтерами на замовлення СИСТЕМИ: “Хлібний дар. Тобі — справжньому”, “Добре, що ти є, “Старий друже”, “Старий друже” — з чистим серцем”, “Коли мені важко, я завжди йду до тебе”, “Стольная” — простір для душі”, “Благов. Всіх — благ”, “Все змінюється на краще” (Златогор), “Біленька… така рідненька”, “Акція: душевні кадри” (Мягков), “Вона створена для вас — житомирська на бруньках”, “Тост і чарочка — гарна парочка”, “Гріх не спробувати. Райський сад”, “Улюблена” (тут, звісна річ, художники-дизайнери подбали й про відповідне оформлення — поробили з козаків пияків), “Свобода, любов. Воля (?!). Торгова марка “Хортиця”. “А мені, як солов’ю: віть-віть-віть, тьохь-тьох-тьох, ай-яй-яй, ох-ох-ох…”, “Пліч-о-пліч” (реклама горілки “Мягков”), “Українська горілка: вибери свою улюблену”, “Я до своєї улюбленої прикладаюся кожен день”, “П’ять капель. (крапель!). Будь молодим” (?!)…

Інформація з етикеток горілчаних напоїв постійно закликає пам’ятати про державу, пам’ятати, що держава — це ти. Одне слово, знакова система в дії. Чим не горезвісний 25-й кадр? Щоправда підтекст значно зрозуміліший: мовляв, якщо не п’єш оковитої, то ти не справжній чоловік; мовляв, всі свої проблеми українці можуть розв’язати за допомогою алкоголю, досить лише задурманити голову “зеленим змієм”.

У моїх руках рекламний міні-буклет львівського ресторану “Сім (до речі, українською має бути СЕМЕРО!) поросят”. З кольорової сторінки, з намальованого на ній вікна до мене всміхається бородатий чолов’яга у вишиванці. Обличчя до болю знайоме з телепередачі “Золотий гусак”. Але це так, до слова. На третій сторінці буклету задеклароване кредо (гасло? позиція?) ресторану: “Сім поросят і чарочка по вінця — збулася мрія українця”. Ось так. Не більше й не менше. Маємо наочний варіант функціонування знакової системи в українському “П’ємонті”. Це далеко не жарт. Як на мене, має місце відверта образа національної гідності українців. Чи не слід було б правоохоронним органам Львова належним чином прореагувати на такий явно антиукраїнський пасаж і встановити авторство цього паскудства, а відтак притягти до відповідальності художника або горе-копірайтера?

Можливо, й справді час випускати мільйонними накладами рекламні буклети із більш ніж промовистим закликом: “ЛЮБИ УКРАЇНУ АБО ЗАБИРАЙСЯ ГЕТЬ”. За американським зразком. До речі, про США. У цій країні, якщо комусь конче заманеться випити пива або ж чогось міцнішого у велелюдному місці, то цей індивідум перед процедурою пиття обов’язково загорне у папір бляшанку чи пляшку. Інакше матиме справу з поліцією — бо йдеться про порушення суспільної моралі. Ось так.

Але ми про семіотику. Про науку. Яка в дії. На телекранах і на полицях книгарень, в газетно-журнальних кіосках і на книжкових ятках, на етикетках і біг-бордах. Ми про семіотичні методи, які перешкоджають людині досягти мети, реалізувати задумане, — про дезорганізуючу роль інформаційних потоків, здатних викликати в індивідума фрустрацію — психічний стан дезорганізації свідомості й поведінки. Згадаймо, за яким сценарієм відбувалися перші президентські вибори Владіміра Путіна: в Москві підривали будинки, колишній каґебешний підполковник погрожував “мочити в сортирі” чеченців, відтак увага росіян цілеспрямовано перемикалась на цілком іншу проблематику…

“На сьогодні на телеканалах ми маємо справу вже не з темниками, а з кілерськими передачами, які зомбують людей, — констатує народний депутат України, перший заступник керівника Центрального штабу блоку “Наша Україна” Ігор Гринів. — Рекламний ролик провладного блоку “ЗаЄдУ” містив заборонені прийоми, зокрема використання так званого 25-го кадру, та інші методи впливу на свідомість. Цей політичний блок здійснював рекламну кампанію методами, які сміливо можна назвати психотропними”.

Телеведучі всіх без винятку каналів УТ щодня ЗНАКОВО демонструють співвітчизникам елементарне незнання літературної української мови. По суті, треба вже укладати такий собі “ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ГЛЯДАЧА УТ”.

І справді: казна — скарбниця, правий (з наголосом на першому складі) — маєш рацію, стакан — склянка, образ життя — спосіб життя, знаходиться — перебуває, кружка — горнятко, відбувається — коїться, самий кращий — найкращий, втрачає свідомість — непритомніє, в тому числі — зокрема, забастовка — страйк, заказний — рекомендований, відмічати — відзначати, перш за все — насамперед, палатка — намет, паруса — вітрила, банка — бляшанка…

Розчулюють модерні (ЗНАКОВІ!) білялітературні звороти від українських телеведучих: ЧОРТІ ЩО; вона ЗВАЛИЛАСЬ мені на голову; під вагою ЛЬДА обривались дроти; ПІДПИСКА в ЛЮБОМУ відділенні зв’язку; ВИЗВАЛА шок; ПРОСИПАЄТЬСЯ ніжність; прапор ВОДРУЗИЛИ; хлопці ПОТІЮТЬ більше; люблять ПОПАХАТИ; ПІДПІЛЬЩИКИ; глядачі РОЗСТРОЇЛИСЯ; збиває З ТОЛКУ; взято під СТРАЖУ; чоловік і жінка РОЗВОДЯТЬСЯ; тато УВОЗИТЬ Бетховена; СТІЙКА пляма; САМЕ НАЙБІЛЬШЕ; в ОДНИХ трусах; ПОКУПИЦЯ; ОГНЕСТРЕЛЬНА зброя; шоу САМОТНЬОГО холостяка; “ТИПОВА дівчина”, “ОксанА, та така БОДРА і СІЯЄШ щастям” (остання фраза зі Львова — Радіо ЛюксFM, 5.01.2002)…

Вже стало правилом доброго тону (навіть у містах Західної України, навіть у Львові, Тернополі та Івано-Франківську) написання російських імен на бейджиках обслуговуючого персоналу крамниць, супермаркетів, ресторанів і кафе: ЮРА (чому не Юрко, Юрась, Юрій?), САША (чому не Сашко, Олександр?), НАТАША (чому не Наталя, Наталка, Натуся?), ПЄТЯ (чому не Петрусь, Петько, Петро?), ВАНЯ (чому не Іванко, Іван, Івась?)… “Голова Верховної Ради Володимир Литвин привіз на Чернечу гору до Тараса Шевченка свого сина ВАНЮ” — це з сюжету УТ—1 10 березня 2003 року.

Одне слово, “динаміка розвитку”! Мовна. Знакова. Семіотична. І, звісна річ, безграмотність. Яку прищеплюють ще в школі: “краснокожі індєйці плавали в лодках”,“Італія була під сапогом Австрії” (вчителька історії дохідливо пояснює учням урок), “земля — це знаряддя праці” (щиро переконаний голова обласної державної адміністрації)… Але зупинімося. Проблема безграмотності, культури мови — тема окремої розмови. Ми зараз про інше. Про семіотику.

22 серпня 2003 року. ТСН каналу “1+1”. Розповідь про те, що до справи “перевертнів” залучені листи померлого підполковника, який проходив і по справі Гонгадзе. Глядачам демонструють кабінет у Генпрокуратурі. На столі папка з тризубом і написом “Уголовное дело”. Напис недержавною мовою і герб надруковані типографським способом. Знаково? На вітровому склі “Мерседеса” приклеєна спецперепустка: “Человек и закон”. Оперативна. Преса МВС України. Службовий автотранспорт”. Ось так: “Человек и закон” є, а “Людини й закону” — нема. Знаково? А чим не знакове “Расписание движения поездов юго-западной железной дороги на 2003 год”? І такі приклади (більш ніж знакові) годі перелічити.

Зрозуміти логіку української телереклами (ЗНАКОВОЇ!) ще складніше. Сприймати її без брому, анальгіну просто неможливо. Щоправда, коли уявити дотепні, іронічно-саркастичні коментарі Міхаіла Задорнова, то можна й розслабитись. Але ненадовго. Бо сучасній українській рекламі частенько притаманна навіть не семіотична підступність, а елементарне невігластво. Причому агресивне. Знакове. Це вже, як мовиться, діагноз: “Ми більше не користуємось зубною пастою. Ми користуємось новою “Аквафреш”; “Скажеш, ти відмовишся від задоволення WINSTON”? “Батарейки видихаються”, “Це так само надійно, як передати їх (гроші. — О.Р.) особисто в руки”, “Препарат колдрекс розблоковує закладний ніс”, “Ейрвейс — препарат для пом’якшення горла”, “Нова кава? Но, но. Еліт-форт”.

Телебачення завзято переконує: “Тампакс — це так природно”. Помовчимо. Ті, хто “не доганяє”, можуть отримати додаткову інформацію про “єдині прокладки з природним поглиначем запаху” із так званої “зовнішньої реклами” на одній з львівських маршруток. Це, безумовно, природніше.

Реклама крему: “Шкіра збалансована тому, що зволожена. Шкіра світиться зсередини”. Реклама жіночих трусиків: “Так зручно, що хочеться носити, не знімаючи”. Або: “Я люблю відчувати дотик. Тому користуюся милом…”. Напис на коробці цукерок: “Лебедина вірність”.

Хто, приміром, може пояснити, що таке “європейська якість”, “ексклюзивний посуд”, “здорові політичні сили”?..

А ось реклама від податківців: “Ваші ПАПИ і МАМИ працюють…”, — зворушливо звертається до учнів учителька. “Папи” працюють, а татусі відпочивають?

Ні. Фантазія нашого народу справді невичерпна. Оголошення воістину знакові: “Шановні пасажири! Не підтримуйте жебрацтво в трамваях і тролейбусах. Це погіршує умови проїзду”.

А це вже, можна сказати, класика: “Перериваємо запої вдома. Лікування від запою з доставкою додому”; “Унікальний метод позбавлення від алкоголізму! Аналогів немає. ПЕРЕДБАЧЕНІ ПІЛЬГИ”.

Українські слогани — це вже щось над уяву (семіотика в кубі? спеціально глибоко захований здоровий глузд?): “Паста для всього рота”; “Чітке та ясне зображення”; “Фруктовий смак чорної смородини”; “Без горіхів немає втіхи”; “Надзвичайно святкова пропозиція”; “Вшануймо Гетьман”…

Ще один факт. Більш ніж промовистий. ЗНАКОВИЙ. На думку народного депутата Валерія Асадчева (фракція “Наша Україна”), Національний банк України на чолі з Сергієм Тігіпком випустив нелегітимні гроші — надрукував гроші невідомої держави.

“Відсутність слова “Україна” на нових 20-гривневих купюрах робить українську валюту подібною до “грошей” Попандопало. Грошові знаки обов’язково містять назву держави. Це не стосується лише євро, але не через неповагу до кожної з країн, де євро є грошовою одиницею, а, навпаки, через повагу до всіх країн Євросоюзу”, — зазначив Асадчев у коментарі прес-службі УНП (www.pravda.com.ua, 10.03.2004).

І справді. На 20-гривневій банкноті, випущеній Нацбанком у 2003 році, дійсно немає напису Україна. Там лише зазначено: “Національний банк України”. І ЦЕ ЗНАКОВО. Кому заважало слово “Україна” на лицьовому боці банкноти? Те що на банкнотах 220 країн, які друкують власні гроші, стоїть лише назва банку для України у даному разі не може бути знаковим прикладом. Свого часу з нових українських паспортів вже “випала” графа про національність. ЗНАКОВО випала. Чомусь США і Канада не вважають за доцільне скористатись досвідом 220 країн і вперто продовжують одночасно використотвувати назви і країни, і банку. Бо традиція. Чому ж хтось відмовляє Україні в такій традиції? Хіба не ЗНАКОВО це?

Хіба не ЗНАКОВО, що на українських монетах художники-дизайнери не спромоглися викарбувати барельєфи Володимира Великого чи, скажімо, Ярослава Мудрого? Невже технологій забракло? Чомусь на американських і канадійських центах, англійських пенсах або ж угорських форинтах, на монетах інших країн можна розгледіти чіткі барельєфи державних та історичних діячів. А все надзвичайно просто: тамтешні банкіри й політики чудово розуміють, що належним чином виготовлені монети є надзвичайно ефективним методом масової пропаганди державності, прищеплення громадянам почуття національної гордості.

Хіба ж не ЗНАКОВИМ є прихід в Україну журналу “Губернатор” (значно раніше з чиєїсь недоброї ініціативи голів держобладміністрацій стали називати на російсько-малоросійський копил “губернаторами”)? Хто вигадав більш ніж ЗНАКОВИЙ географічний поділ на “бліжнєє” і “дальнєє зарубєж’є”, за яким, наприклад, Польща та Естонія — “дальнєє”, а Таджикистан і Грузія — “бліжнєє зарубєж’є?..

Без перебільшення можна твердити, що Верховна Рада саме ЗНАКОВО заборонила вживати в українському війську традиційне звертання “пане”, хоча від 1999 року ця форма звертання вже прижилася в армії. Відепер, звертаючись до військового, слід говорити лише “товаришу” (до речі, слово “товариш” відоме ще з доскіфської доби: товариш—товарич—брат по товару (худобі), компаньйон). З екранів українського телебачененя ЗНАКОВО долинають команди, віддані російською мовою бійцям спецпідрозділів Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки, які між собою спілкуються виключно російською.

Безумовний ЗНАК “п’ятої колони” — факт реєстрації в нашій державі “Комсомольской правды в Украине”, “Известий в Украине”. Більш ніж предостатньо “культуртрегерських” ЗНАКІВ екс-метрополії у вигляді концертних афіш московських театральних заробітчан розтиражовано в Києві. А мальйонні наклади шкільних зошитів, обкладинки яких прикрашені голлівудськими кінозірками, рекламою закордонних фірм. Хіба не ЗНАКОВО?

Надто ЗНАКОВОЮ є інтервенція в український радіо- і телепростір російськомовної естради (а точніше — агресивної попси: музичної, пісенної, гумористично-сатиричної). Ті, хто здійснює її ескалацію (експансію) на терени нашої держави, більш ніж обізнані з поняттям семіотики. Інтуїтивно відчуває значимість цієї науки, очевидно, і “співаючий ректор”, під “орлиним крилом” якого виховується попса вітчизняна…

Хіба ж не ЗНАКОВО, що народні (!?) артисти України Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко представляли свою нову програму “Криша прієхала” у Львівській (!) національній (!) опері (!)? Хіба ж не ЗНАКОВО, що під час їхніх виступів не звучить літературна українська мова, а знаряддям “гумору” став жахливий суржик? Хіба не ЗНАКОВО, що найкращий свій прайм-тайм телеканал “Інтер” віддає саме Данильцю й Мойсеєнку? Невже пересічний український глядач не розуміє, що його ПРИВЧАЮТЬ (і це ЗНАКОВО!) не до зичливого гумору, не до справді високохудожньої сатири на наше сьогодення, а ПРИВЧАЮТЬ терпляче зносити брутальне, знущальне висміювання титульної нації, ПРИВЧАЮТЬ до відвертого, злорадного збиткування над нею. Російським шанувальникам постсовєтської естради спотворений образ українця більш ніж до вподоби. Тому аншлаги ці Кролики разом з Сердючкою збирають саме в Москві й Санкт-Петербурзі. Саме там “самозабвєнно” на все СНГ волає Вєрка Сердючка: “Ще не вмерла Украіна, єслі ми гуляєм так”...

“Про існування дискримінаційного механізму, який обмежує популяризацію україномовної музики всередині держави, заявляє Олег Скрипка, лідер популярної рок-групи “Воплі Відоплясова”. Відомий тележурналіст Володимир Ар’єв стверджує, що на деяких мережевих FM-радіостанціях ведучих ефіру просто штрафують на 10 доларів за кожен випадок появи в ефірі україномовної пісні” (Оксана Форостина. Гроші в повітрі // Львівська газета. №41, 4 березня 2004, С.5).

“В Україні відбувається свідоме нищення інформаційного простору, в тому числі й на Західній Україні”, — стверджує незалежний експерт і музичний критик Юрко Зелений (Львівська газета, №41, 4 березня 2004).

За опитуванням слухачів найрейтинговіших у Львові радіостанцій, проведених кафедрою історії та теорії соціології історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка (грудень 2003—лютий 2004) частка пісень в ефірі українською мовою становить: “Наше радіо” — 6,8%, “АвтоFM” — 6,8%, “Львівська хвиля” — 21,4%, “ЛюксFM” — 15,0% (Львівська газета. №41, 4 березня 2004, С.4). І це у Львові!

І, либонь, вже не треба надто дивуватися, що телеглядача зомбують не лише рекламною інформацією про гастролі містами України московської естрадної групи “Любе” разом із “Благовим” (марка горілки), але й повідомляють, що це улюблені співаки Владіміра Путіна…

Інакше кажучи, українців ПРИВЧАЮТЬ слухати російськомовні пісні (зокрема ті, які любить президент Росії, і які аж ніяк не сприяють патріотичному вихованню української молоді), ПРИВЧАЮТЬ слухати музику, яка не є притаманною українській ментальності. ПРИВЧАЮТЬ захоплюватись московською естрадою. ПРИВЧАЮТЬ любити її за принципом широковідомих експериментів Івана Павлова, які полягали у виробленні в піддослідних собак умовного рефлексу на зорові та больові подразники. А ПРИВЧИВШИ галичанина, подолянина, волиняка й мешканця Слобожанщини, Київщини і Полтавщини слухати тільки російськомовне, перед аборигенами можна буде вже безбоязно відкривати навстіж двері напівблатному “Шансону” і “Нашому радіо”. Бо вже зараз цілком ЗНАКОВО співає Алєксандр Розенбаум, бард з Росії: “Украіна — моя кухня, здєсь я єм!”…

Разом з тим потенційні симпатики україномовних пісень у тому ж таки Львові остаточно ще не перевелись. Під час уже згадуваного опитування частка слухачів, які бажають інтенсивнішого використання української мови в радіопередачах, виглядає таким чином: “Наше радіо” — 63,0%, “АвтоFM” — 56,5%, “Львівська хвиля” — 39,8%, “ЛюксFM” — 32,6%. Тобто, ще не все втрачено. Але висновок вже давно слід зробити: радіостанції мають бути УКРАЇНСЬКІ не де-юре, а де-факто, український музичний продукт має бути на кілька порядків якісніший за російськомовний.

За даними голови парламентського комітету Миколи Томенка, в загальній квоті програм на всіх загальнонаціональних каналах дитячі програми становлять всього один відсоток, пізнавальні — 3,3 відсотка, в той час як художні фільми дійшли до позначки 60 відсотків, а розважальні з музичними і спортивними сягають аж 80 відсотків… У діапазоні панує зеківський “блатняк”. За рейтингами “Шансон” з “блатняком” — нині перше радіо на території України. За словами М. Томенка, місцева влада — як в Києві, так і в регіонах — на це ніяк не реагує. Хоч знає, переконаний народний депутат, як укладаються угоди з водіями маршрутних таксі, щоб там за гроші крутили тільки зеківські пісні із радіо “Шансон” (Галина Левицька. Коли, нарешті, припиниться “шансонізація” України? // За вільну Україну. 26 лютого 2004, С.3).

До парламентського комітету з питань свободи слова та інформації надходять численні звернення громадян України з вимогою терміново вжити заходів для припинення поширення продукції в національному радіопросторі, яка ображає Україну та принижує гідність українців.

На сьогодні ситуація складається таким чином, що голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко змушений просити Генпрокуратуру очистити радіопростір України від блатної й тюремної музичної продукції.

Депутат уже підготував відповідні запити на ім’я генпрокурора, голови держкомтелерадіомовлення, голови держкомітету у справах національностей і міграції. Йдеться про вжиття термінових заходів щодо припинення поширення в національному радіопросторі продукції, що пропагує культ насильства й жорстокості, а також розпалює міжетнічну ворожнечу.

За даними комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, сьогодні в Україні існує ряд радіокомпаній, наприклад “Взрослоє радіо “Шансон” і “Радіо “Шансон”, які транслюють “блатну і тюремну” музичну продукцію, а також інформацію, яка містить культ насильства, жорстокості, закликає до неповаги правоохоронних органов, батьків, приниження особистості, втягування у злочинну діяльність.

До того ж, друга стаття закону про телебачення і радіомовлення передбачає, що телерадіоорганізації не мають права у своїх програмах поширювати інформацію, яка підриває суспільну мораль або провокує до правопорушень, принижує честь і гідність людини. Статтею 300 карного кодексу встановлена кримінальна відповідальність за ввіз, виготовлення або поширення творів, що пропагують культ насильства й жорстокості.

Микола Томенко відзначає, що масштабна діяльність цих і аналогічніх радіостанцій, що порушує законодавство України, не може здійснюватись без сприяння виконавчої влади: “Фактично влада в Україні зумисно деморалізує народ, привчаючи його до норм поведінки, що притаманні злочинцям, аби зменшити здатність членів суспільства до громадянської солідарності і різко занизити рівень вимог суспільства до влади”.

За словами народного депутата, в ефірі деяких радіостанцій, наприклад “Радіо “Апельсин”, систематично розміщується інформація з елементами образ України і українського народу, яка принижує національну гідність українців.

“Той факт, що влада не реагує на грубі провокації проти України та українців, сприяє деморалізації населення (разом з тим ефективно преслідуючи журналістів, які справедливо критикують владу), свідчить про те, що такі провокації проти України та українців санкціонуються окремими особами з вищих рівнів влади в Україні”, — заявляє Микола Томенко (www.korrespondent.net, 14.03.2004 — за матеріалами ЛIГАБiзнесIнформ).

Так, живемо в час конкуренції. Несамовитої, неправедної, нечесної, аморальної. Точиться запекла боротьба в інформаційному просторі. Тож українским співакам і музикантам слід продемонструвати найкращі бійцівські якості, довести конкурентоспроможність національної музичної культури і в шоу-бізнесі. Так як це зробила співачка Руслана, здобувши 16 травня цього року переконливу перемогу на пісенному фестивалі Євробачення в Стамбулі. Треба переламати хід інформаційної війни проти України. Успіх на естрадному фронті є неабияким внеском у перемогу в стратегічній кампанії — битві за свободу слова, за утвердження демократії, принципів громадянського суспільства, за реалізацію української ідеї-мрії — “Успішної України” або “Конкурентоздатної України”.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Національна рада з питань телебачення й радіомовлення оголосила попередження Севастопольській регіональній держтелерадіокомпанії, яка більшість ефірного часу транслювала “блатні” пісні (www.pravda.com.ua 19.03.2004).

Про це рішення повідомив народний депутат Микола Томенко у своєму коментарі, поширеному прес-службою, відзначаючи прогресивний характер рішення.

“Національна рада з питань телебачення і радіомовлення нарешті вдалася до кроків щодо наведення порядку в FM-радіодіапазоні”, — зазначає Томенко.

Як твердить депутат, рішення ухвалено за результатами планової перевірки, після чого оголошено попередження цій телерадіокомпанії у зв‘язку з порушенням умов ліцензії та із самовільною зміною Севастопольською державною ТРК програмної концепції мовлення (що заборонено ст. 46 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”).

Як було встановлено перевіркою Нацради, 68% ефірного часу Севастопольської регіональної державної телерадіокомпанії становить ретрансляція “Взрослого радіо”.

Набір пісень цього радіо, зафіксований перевіркою, відповідний — “А ґлазкі морґ, морґ”, “С бодуна”, “По сто грамчіков”, “Возвращался с кабака”, і так далі. Відповідні й назви програм: “Альо, гараж”, “Ти отвєтіш за базар”.

У день моніторингу з менше чотирьох годин “власного” виробництва Севастопольської державної телерадіокомпанії одну годину становила програма з промовистою назвою “К.П.З.” (“Камера попереднього ув’язнення”. — О.Р.) і ще 2 години — безперервна музика відповідного характеру.

Томенко нагадує, що державні телерадіокомпанії перебувають в підпорядкуванні органів державної влади, зокрема Державного комітету з телебачення і радіомовлення.

Згаданий крок Нацради є першим, але він має бути не останнім. Попереду велика робота з метою приведення радіопростору України у відповідність з моральними орієнтирами й вимогами українського народу.

“Хочу відзначити, що така робота нині ускладнена у зв’язку з тим, що й сама влада не відповідає цим моральним орієнтирами і вимогам”, — підкреслив Томенко. Він переконаний, що “масштабна діяльність цієї та подібних радіостанцій, яка порушує законодавство України, не може відбуватися без сприяння виконавчої влади”.

Олег РОМАНЧУК