Сергій ПИРОЖКОВ, академік НАН України

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ СФЕРИ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Початок ХХІ століття позначився загостренням окремих міжнародних проблем, які мають своє коріння у нещодавньому минулому. Але водночас він висуває на передній план й унікальні можливості для побудови нового світу, вільного від загроз застосування зброї масового ураження, екстремізму та ненависті.

Сьогодні, як ніколи, актуальними є забезпечення прогресивного розвитку та процвітання всього людства. Ми стали вільними від багатьох стереотипів та пересторог, у нас з’явилися спільні цінності та ідеали, які ми готові разом рішуче відстоювати. Сьогодні Україна протистоїть глобальним викликам безпеки спільно з іншими європейськими державами. Переконливим свідченням цього є безпосередня участь нашої держави у міжнародних миротворчих заходах.

За останні місяці ми стали свідками докорінних змін у внутрішньополітичній ситуації в Україні після президентських виборів 2004 року, що дозволяє суттєво поглибити стосунки України з партнерами як на Заході, так і на Сході, прискорити процеси адаптації силових структур України до нових викликів і загроз XXI століття.

Сьогодні у світі відбувається переосмислення понять міжнародної та національної безпеки. Це пов’язано з низкою об’єктивних причин. Серед них: зростання динаміки процесів глобалізації економічних відносин, розвиток новітніх технологій обміну інформацією, поява нових товарних та міграційних потоків. Наслідком цих явищ є виникнення загроз планетарного масштабу. Вони не тільки створюють небезпеку для існування окремих індивідів, соціальних груп або держав, але й ставлять під сумнів продовження прогресивного розвитку людства в цілому, наші спільні цінності та інтереси.

Завдання органів виконавчої влади полягає у створенні дієвого механізму забезпечення сталого розвитку країни, який необхідно підкріпити ресурсами і доповнити політичною волею для того, щоб він діяв. На мою думку, це стосується і аналітичних центрів, дослідних інститутів, університетів, які, насамперед, відіграють дуже важливу роль у розвитку ідей, освіти, обґрунтування важливих політичних рішень, зміцнення взаємозв’язку між суспільством і владою.

Але головна роль у розв’язанні цих питань покладена на виконавчу та законодавчу гілки влади. Саме останній належить функція парламентського контролю за тим, що відбувається в державі, у спрямуванні виконавчої влади до розв’язання важливих проблем.

Минуло не так вже й багато часу після “помаранчевої революції”, але результати зовнішньополітичних зусиль президента і уряду додають оптимізму — за цей час світ розкрився для України. Україна розкрилася для світу. Сьогодні ми є свідками того, що Україна не тільки декларує, але й робить конкретні кроки у напрямі досягнення проголошених цілей. Це можна наочно продемонструвати на прикладі розвитку стосунків України з НАТО.

Так, 22 лютого ц.р. на саміті Україна—НАТО на рівні голів-держав та урядів у Брюсселі Президент України В. А. Ющенко заявив про наміри офіційного Києва активізувати процеси подальшого зближення України з Організацією Північноатлантичного договору, а в перспективі приєднатися до Плану дій з підготовки до членства в НАТО (ПДЧ).

Політична та практична підтримка нового керівництва України провідними країнами-членами Альянсу дає обнадійливі підстави для того, щоб це принципове рішення стосовно поглиблення рівня відносин між нашою державою і НАТО могло бути прийняте протягом найближчого року.

21 квітня ц.р. у Вільнюсі відбулося неформальне засідання Комісії Україна—НАТО на рівні міністрів закордонних справ, на якому досягнуто домовленостей щодо започаткування якісно нового етапу у відносинах України з Альянсом — Інтенсифікованого діалогу щодо прагнень України стосовно членства та відповідних реформ.

Ми розцінюємо Вільнюську зустріч як відправну точку для започаткування якісно нового етапу у відносинах України з Альянсом — Інтенсифікованого діалогу щодо прагнень України стосовно членства та відповідних реформ. Наша держава готова пройти всі необхідні для набуття членства підготовчі програми, про що свідчить і схвалення у Вільнюсі концепції про “Поглиблення співпраці Україна—НАТО: Короткотермінові заходи”, яка включає зміцнення демократичних інституцій, активізацію політичного діалогу, співробітництво у реформуванні сектора оборони і безпеки, посилення та спрямування зусиль у сфері публічної дипломатії, розширення допомоги у вирішенні проблем, пов‘язаних із соціально-економічними наслідками військової реформи.

Започаткування Україною та НАТО інтенсифікованого діалогу сприймається в нашій державі з усією відповідальністю і усвідомленням необхідності вже найближчим часом продемонструвати практичні здобутки на цьому шляху.

Насамперед це пояснюється тим, що Інтенсифікований діалог є першим етапом офіційної підготовки до входження до Альянсу. Окрім цього, його можна сприймати як форму співробітництва, що, на відміну від інших форматів, не тільки містить чітку мету, а й передбачає конкретні віхи на шляху її досягнення, тобто, як модно казати зараз, — своєрідну “дорожню карту”.

Враховуючи серйозну зацікавленість Києва в успішній реалізації нового формату відносин з Брюсселем, наша країна розпочала втілення у життя проголошених у Литві цілей.

З метою надання допомоги новому керівництву у зміцненні виконавчого, законодавчого та громадського контролю над структурами оборонного та безпекового сектора у спільній заяві за підсумками вільнюської зустрічі було запропоновано розширити зусилля Спільної робочої групи з питань військової реформи високого рівня (СРГ ВР) у проведенні всеосяжного огляду національної безпеки України.

17 травня ц. р. у Брюсселі відбулося перше у цьому році засідання СРГ ВР у форматі “ключової групи”, на якому було розглянуто проект Робочої програми діяльності СРГ ВР на 2005—2006 роки, підготовлений Міжнародним секретаріатом НАТО на виконання домовленостей саміту Комісії Україна—НАТО на рівні голів держав 22 лютого ц.р. В концептуальній частині ця програма отримала принципове схвалення Комісії Україна—НАТО на рівні міністрів оборони 9 червня ц.р. у Брюсселі.

З початком в Україні масштабної реформи адміністративної системи безпосередньо підвищується рівень структурної та змістовної перебудови безпекової сфери нашої держави. Ця перебудова здійснюється в контексті імплементації Києвом цілей і принципів Плану дій Україна—НАТО, підготовки до наповнення конкретним змістом Інтенсифікованого діалогу з країнами НАТО щодо набуття членства.

Особлива роль буде відведена Спільній робочій групі Україна—НАТО з питань військової реформи високого рівня. Мова йде про розробку комплексної стратегії реформування безпекового сектора та подолання проблеми різношвидкісного просування відповідних органів державної влади шляхом їх організаційної і змістовної перебудови.

На найвищому державному рівні планується ухвалити рішення про надання СРГ ВР повноважень у плануванню у координації процесу реорганізації усього сектора безпеки України.

Аналізуючи масштаби цього амбіційного завдання, треба відзначити, що найбільший комплекс заходів щодо трансформації своєї діяльності вже в цьому році виконало Міністерство оборони України. Тут основними зрушеннями стали: прийняття законів щодо скорочення у 2005 році чисельності Збройних сил України на 40 тис. чоловік та перехід на скорочений з 18 до 12 місяців термін військової служби; зобов’язання Міністерства оборони України згідно із Законом України “Про громадянський контроль” щорічно видавати “Білу книгу”; підготовка проекту Указу Президента України про розмежування повноважень цивільної та військової складової Збройних сил України; створення робочої групи для розробки Державної програми розвитку Збройних сил України на період 2006—2011 років; перехід з 2010 року на контрактні засади військової служби тощо.

Окремо слід сказати про реформування розвідувальної сфери. Тут ми вбачаємо необхідність пошуку нової моделі діяльності спеціальної служби, яка б передбачала не тільки радикальний перерозподіл розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, але й зміну формату діяльності контррозвідки з одночасним позбавленням її правоохоронних повноважень. З цією метою при Раді національної безпеки і оборони України утворено Міжвідомчу комісію з питань реформування правоохоронних органів, яка має виробити конкретні пропозиції відповідно до положень Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 1402 1999 року.

На моє переконання, саме ця складова сектора безпеки потребує безпосереднього цивільного контролю, посилення якого буде сприяти порозумінню між владою і суспільством. Першим кроком до формування в Україні спецслужби європейського зразка можна вважати створення на базі Департаменту розвідки Служби безпеки України Служби зовнішньої розвідки України. На цю нову спеціальну службу покладається також завдання боротьби з міжнародною організованою злочинністю і тероризмом. Хотів би підкреслити, що необхідність посилення такої боротьби відзначалася ще у відповідних положеннях Цільового плану Україна—НАТО на 2004 рік в рамках Плану дій Україна—НАТО.

Активні зусилля щодо реформування торкнулися і Міністерства внутрішніх справ України. Так, його міністр Ю.Луценко планує у першому півріччі 2005 року передати на розгляд Верховної Ради України законопроект про зміни до Закону України “Про міліцію”. Згідно з ними Міністерство внутрішніх справ залишить за собою виконання лише міліцейських функцій, передавши право технічного огляду транспортних засобів та їх реєстрацію Міністерству транспорту та зв’язку, а міграційну і паспортну службу — Міністерству юстиції. Передбачається також трансформація Внутрішніх військ МВС у Гвардію МВС та покладення на неї кола завдань, які в європейських країнах виконує жандармерія.

З метою підвищення ефективності боротьби з корупцією в органах державної влади в Україні планується утворити Національне бюро розслідувань.

Триває процес удосконалення засад функціонування Державної прикордонної служби України. Основний акцент буде зроблений на: вироблені Концепції розвитку ДПС на період 2005—2010 років; подальшій спільній розробці з експертами НАТО теорії та практики прикордонної безпеки; адаптації прикордонного менеджменту України до єдиної системи колективної безпеки, координації у підготовці фахівців усіх рівнів; розширенні обміну досвідом тощо.

Треба відзначити і певні досягнення в реформуванні Міністерства з надзвичайних ситуацій, зокрема, у трансформації підрозділів Цивільної оборони України та Державної пожежної служби України в єдину Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту населення.

Підсумовуючи, зазначу, що успіх реформування безпекового сектора України багато в чому буде залежати від виконання нашою країною таких завдань:

– Вироблення єдиної комплексної стратегії приведення всіх складових сектора безпеки до загальноприйнятих європейських норм і стандартів, що буде передбачено у новій Стратегії національної безпеки України, яка вже розробляється.

– Визначення на підставі сучасних викликів та загроз адекватних для їх нейтралізації сил і засобів державних органів сфери безпеки з виключенням міжвідомчого дублювання.

– Внесення відповідних змін до національного законодавства та інших нормативно-правових актів щодо функцій і завдань всіх складових військової організації держави.

– Здійснення належного ресурсного забезпечення реформ (фінансове, матеріально-технічне тощо).

Реорганізація сектора безпеки є сьогодні одним із пріоритетних напрямів євроатлантичного інтеграційного курсу України. Успішне проведення реформ у цій площині дозволить не тільки прискорити реформування усіх інших сфер суспільного життя нашої країни, але й підтвердити незмінність курсу нового керівництва України на входження до трансатлантичних структур безпеки, продемонструвати прихильність нашої держави до принципів демократії, відкритості й прозорості в її внутрішній та зовнішній політиці.