ЧИ ДОЧЕКАЄМОСЯ ЦИВІЛІЗОВАНИХ ВІДНОСИН РОСІЇ З УКРАЇНОЮ?

В “Україні молодій” від 20 серпня 2002 року прочитав статтю “Нульові”, де повідомлялося, що при зустрічі прем’єрів Анатолія Кінаха і Михайла Касьянова російська сторона ставила питання про ратифікацію українським парламентом договору про так званий “Нульовий варіант”, укладеного в кінці 1994 року між урядами України і Росії, за яким Росія стає правонаступницею СРСР щодо зовнішнього боргу й активів, включно із закордонною власністю. ВР України тоді цей договір не ратифікувала. Якби депутати ВР України ратифікували цей договір, то Україна втратила б право на свою частку власності Союзу, яка складається з понад 12 млрд. доларів, 7,8 мільярда перевідних рублів, близько 42 тонн золота і закордонного майна на 600 мільйонів доларів, що в сумі, за тодішнім курсом долара до рубля 0,6:1 і відповідною ціною на золото становить понад 26 мільярдів доларів.

ВР України цей договір не ратифікувала, мотивуючи тим, що частка зовнішнього боргу, що припадає на Україну, значно менша від суми 26 мільярдів доларів.

Згідно з даними Банку міжнародних розрахунків (Базель), зовнішній борг СССР на грудень 1987 року становив 33,43 мільярда доларів, у червні 1989 року він збільшився до 39,614 мільярда, а в грудні 1989 року він вже становив 44,499 мільярда доларів.

Якщо частка України в активах СРСР становить 16%, то і частка боргів повинна дорівнювати 16%. Тоді частка України в загальному боргу СССР — 7,12 мільярда доларів (16% від 44,499 мільярда). Таким чином, ті, хто готував цей договір, від українського уряду, передали Росії за “так” ... українську частку в сумі понад 18 мільярдів доларів, без дозволу громадян України, працею яких вона була створена. Ось чому цей договір не був ратифікований. В той час у ВР України знайшлась значна частина депутатів, які не захотіли бути грабіжниками українського народу.

Із статті виходить, що Росія досі не віддала належний Україні капітал в сумі 26 мільярдів доларів, незважаючи на те, що ВР України не затвердила договір. на “Нульовий варіант”, і користується цим українським капіталом вже 11 років після розпаду Союзу.

У цивілізованих країнах за користування капіталом користувач повертає борг і виплачує відповідний відсоток від суми капіталу, що знаходиться в користуванні.

Сьогодні банківська ставка в Україні і Росії в комерційних банках дорівнює близько 30% річних (не так давно вона сягала 60%). Але ми для підрахунку суми заборгованості Росії за користування 26 мільярдами доларів протягом 11 років використаємо середню ставку цивілізованого світу — 10 відсотків. Таким чином, за перший рік користування українськими 26 мільярдами доларів при банківській ставці 10% Росія повинна була віддавати 28,6 мільярда доларів (26 млрд. + 2,6 млрд. доларів — 10% за користування). Протягом другого року користування сума боргу Росії Україні вже становила 31,4б мільярда (28,6 млрд. + 2,86 млрд. доларів — 10% за користування капіталом). За 10 років користування борг Росії Україні, за послідовними підрахунками, становив 68,5 мільярда доларів, а за 11 років користування він сягнув, за цивілізованого підходу до взаємин між державами, 75,35 мільярда доларів.

Безумовно, за 11 років значно зросла сума частки боргу України в загальному боргу СРСР. При розрахунку на 10% річних вона зросла з 7,12 мільярда доларів до суми понад 20 мільярдів доларів.

Якби Росія дійсно шанувала українців як братів-слов’ян і чесно віддала Україні 26 мільярдів доларів, як чесно розійшлися Чехія і Словаччина, то українці своєю працею (безумовно при чесних урядах) за 11 років примножили б його не менше як до 150 мільярдів доларів, а це понад 15 бюджетів України. Якби Росія 11 років тому віддала Україні 26 мільярдів доларів, то сьогодні Україна мала б модернізовані промислове і сільськогосподарське виробництво, шахти, щоб не гинули люди, добуваючи шматок хліба, освіта не знаходилась би в жалюгідному стані, були б створені цивілізовані умови життя для пенсіонерів, інвалідів, сиріт, студентів, не гірші, ніж в Чехії і Словаччині.

На цій зустрічі, як повідомляється в статті, йшла розмова про передачу облігацій “Нафтогазу” “Газпромові” в рахунок погашення боргів за російський газ на суму 1,4 мільярда доларів. Виникає питання, хіба Україна мала б борги за газ, якби уряд Росії сьогодні віддав свій борг Україні в сумі 75,35 мільярда доларів? Певен, що боргу України перед “Газпромом” ніколи б не було. Тепер стає зрозумілим, чому фракція “Наша Україна” на чолі з В.Ющенком проти утворення українсько-російського консорціуму по управлінню українською газонафтовою системою.

Дуже б хотілося, щоб відносини Росії з Україною були цивілізованими не на словах, а в конкретних чесних справах.

2003 рік — історично особливий рік. З одного боку, виповнгюється 500-а річниця початку завоювання москвинами України, а після фальсифікації Переяславської угоди 1654 року почалося планомірне нищення Російською імперією української нації... За різними даними, Російська імперія знищила від 60 до 80 млн. українців. Тільки після 1917 року знищено 40 млн. (за переписом 1929 року, в СРСР було 81195000 українців, у 1979 році стало 42347000. За цей же період росіян збільшилось з 78 млн. до 137 мільйонів).

З другого боку, 2003 рік — “Рік Росії в Україні”. Цей рік повинен бути початком не бутафорних, а справжніх цивілізованих відносин. Росія чесно віддасть Україні 75,35 мільярда доларів вказаного боргу. Сума може бути дещо меншою, якщо уряди погодяться знизити відсоток річних, використаний при розрахунках, але він не може бути нижчим від відсотка річних по зовнішньому боргу СССР.

Будуть підписані документи про встановлення цивілізованого кордону, щоб Україна не була зі сходу відкритими дверима для кримінальних елементів і контрабанди, тим більше, що існують Гельсінкські Угоди, і Україна не ставить перед Росією питань про повернення українських територій, що зараз належать до Білгородської, Воронезької, Ростовської областей і Краснодарського краю. Живемо в третьому тисячолітті. Японія показала світові, що без загарбання чужих земель і поневолення народів можна стати надбагатою країною. Російські імперські амбіції відкинули народ України і народи Росії на десятки років. Породили нові і дуже небезпечні проблеми не тільки для існування наших держав, а і людства в цілому. На підтвердження — експерт фонду Національної і міжнародної безпеки С.М.Шидловский в статті “Интеграция или распад?”, в газеті “Союзная газета” №2, 2002 р., пише: “... В последние годы все более активно в борьбу за советское наследие включается Китай. Свои геополитические устремления Пекин пытается реализовать в дальневосточном регионе России, где осуществляется проникновение китайского капитала, идет активный процесс расселения китайцев в городах Дальнего Востока и Сибири. В сфере притяжения Китая оказываются как центральноазиатские страны, так и российские национальные республики, в частности Тува, Бурятия и др.” Тому слід будувати наші відносини на демократичних цивілізованих засадах.

Юрій ЖУК,
заслужений діяч науки і техніки України,
доктор технічних наук, професор Полтавського
університету споживчої кооперації України