БУДЬ-ЯКА ДЕРЖАВА ПОЧИНАЄТЬСЯ З МОВИ

Відомий німецький філософ Вільгельм фон Гумбольдт стверджував: “Мова — це дух народу”. Без рідної мови окрема людина й увесь народ випадають з космічного ладу, перетворюються в населення, споживачів, у неодухотворену сукупність автономних індивідів. Саме мова є засобом формування національної суспільної свідомості, з мови починається будь-яка держава.

Коли в 1851 році було створено незалежне об’єднання італійських королівств, там лише 2,5 відсотка населення володіло італійською. Одразу була розроблена програма про впровадження італійської мови, мобілізовані всі кадри для того, щоб усі заговорили італійською. Ще на початку XIX ст. у Франції лише третина населення володіла французькою. Уряд розробив програму і дав кошти для утвердження французької мови.

І в нас, якщо хочемо, щоб Україна була українською, на перший план поруч із соціально-економічними повинні поставити також проблеми функціонування української мови. Адже мова об’єднує, консолідує людей, народ, націю.

Тому на нинішньому етапі національно-культурного й державного відродження України важливим елементом гуманізації й національно-патріотичного виховання є вивчення державної мови у вищих навчальних закладах освіти, бо мова — “це та площина, з якої починається пізнання світу, свого народу, його духовності” (Я.Радевич-Винницький, В.Іванишин).

Ділове українське мовлення як окремий предмет появилося у наших вищих навчальних закладах у 90-х роках. Курс ділової української мови — це перший імпульс, поштовх до самовиховання, плекання культури мовлення та спілкування майбутніх спеціалістів. Адже майбутні спеціалісти — це ділові люди, які повинні добре вміти оформляти документи, володіти етикетом українського мовлення (спілкування в колективі, ділова розмова, засідання).

Відомий український педагог Василь Сухомлинський писав, що “мовна культура — живодайний корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову і свою справу”.

З курсу ділової української мови маємо чимало навчальних посібників, а також доволі велику довідкову літературу. Нещодавно додався навчальний посібник “Практикум з ділової української мови” Алли Медвідь для студентів вищих медичних закладів I — II рівня акредитації, що побачив світ у видавництві “Здоров’я”. Цей посібник є першою спробою узагальнення і поєднання вивчення питань теоретичного характеру та оволодіння потрібним матеріалом на практичних заняттях. На них студенти закріплюють теоретичні знання, оволодівають основами ділового українського мовлення (в усній і письмовій формі), культурою усного мовлення, вчаться логічно, переконливо передавати свої думки. На заняттях застосовуються різні форми перевірки знань студентів: опитування, підготовка рефератів, правильне оформлення медичних документів.

Посібник побудований таким чином, щоб студенти, майбутні медики, ґрунтовно оволодівали навичками літературного мовлення й основами практичної граматики, збагачували свій професійний лексичний запас, ознайомлювалися з особливостями публічного, наукового, офіційно-ділового та інших стилів. З цією метою до кожного заняття, а їх — дев’ять (“Мова і мовлення”, “Писемне, ділове мовлення”, “Усне ділове мовлення”, “Українська медична термінологія”, “Основні ознаки офіційно-ділового стилю”, “Географічні назви в документах”, “Граматична назва ділових документів”, “Професійна документація медиків”, “Синтаксичні особливості діловодства”) розроблено поради (методичні рекомендації) щодо вивчення ввідної теми курсу ділової української мови (вони становлять основну частину практикуму); систему вправ (“тренувальні вправи”), у яких є цікаві тексти — медичні поради, застереження, тексти з художньої літератури, публіцистики; таблиці, що дають змогу системно сприймати інформацію та полегшують процес запам’ятовування; зразки різноманітних документів, що вживаються у медичній практиці; словникові статті “Як ми говоримо”, “Як правильно” (норма, рекомендації) та словнички (неправильно-правильно), що допоможуть уникнути багатьох помилок у професійному діловому мовленні; теми рефератів (“Реферати”), які зобов’язують студента-медика опрацювати додаткову літературу.

Значне місце в посібнику займає питання, що передбачає знання основних змін у написанні слів, затверджених “Українським правописом” 1993 року та словнички: “Слова з фонемою ґ” (загальні назви); “Антропоніми з фонемою ґ” (власні назви).

Всебічно висвітлено в підручнику вивчення особливостей письмового й усного мовлення медичних працівників. Адже лікувальна діяльність медика завжди супроводжується складанням і читанням ділових документів. Як гласить древня мудрість: “Перо в руках медиків має бути не скальпелем, а патерицею пророка; у кожному слові, поясненому, розтлумаченому, розглянутому з усіх боків, але не препарованому, повинно пульсувати життя”.

Ми пізнаємо світ не тільки через органи слуху, дотику, смаку, нюху, а й через слово. “Слово стало тілом і оселилося між нами повне благодаті й істини”, — читаємо в Біблії. Як доводить медична практика і саме життя, слово і ранить, і лікує; словом можна вбити, словом можна врятувати. Тому медик має володіти культурою мови: вміти добирати мовностилістичні засоби і прийоми відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний контекст. Саме це є тим стрижнем, на який нанизуються професійні знання та вміння фахівця-медика. Магічна сила слова може відіграти винятково вважливу роль у взаєминах лікаря і хворого.

Особлива увага в навчальному посібнику приділяється питанням української медичної термінології та професійної документації медиків. Медична лексика має давне коріння, але системний розвиток української медичної термінології починається тільки в другій половині XIX ст. з появою лексикографічних праць Михайла Левненка, Петра Єфименка та Івана Верхратського. Автор посібника вказує на особливості медичної термінології, виділяє етапи розвитку української медичної термінології та аналізує процес творення медичних термінів, звертає увагу на відмінність між терміном і професіоналізмом в медичній професії. Вказуються вимоги, які ставляться до оформлення медичної документації, що забезпечує культуру писемного ділового мовлення.

Всебічно висвітлене в підручнику питання граматичної назви ділових документів (використання іменників для назви осіб за професією; правопис прізвищ, імен, по батькові, відмінювання прізвищ, правопис географічних назв у діловодстві).

Звичайно, навчальний посібник не позбавлений і певних недоліків: бажано було б доповнити фрагменти опрацювання медичної документації (наприклад, медичні довідки, медичної картки амбулаторного хворого та інші). Однак, це не знижує загальної високої оцінки навчального посібника.

Навчальний посібник “Практикум з ділової української мови” Алли Медвідь містить багато цінних дидактичних матеріалів, він є своєрідним ключем до мовного самовдосконалення, набуття професіоналізму, освіченості, комунікабельності, інтелігентності, національно-етнічних чеснот спеціаліста-медика. Адже молодь у державі — це та творча і продуктивна сила, на якій лежить відповідальність усвідомлення свого громадянства, прав і обов’язків, приналежності до української культурної еліти. У стінах навчального закладу майбутній медик має постати як національно-мовна особистість, що добре усвідомила зміст слів Івана Огієнка: “Мова — це наша національна ознака, у мові — наша культура, ступінь нашої свідомості”.

Василь ЛИЗАНЧУК,
доктор філологічних наук, професор