Мирослав КОГУТ

ЦІННІСТЬ НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ

Країни Великої сімки — Америка, Японія, Німеччина, Великобританія, Італія та Канада виробляють 2/3 світової економічної продукції. Їм також належить 85% світових інвестицій, які вкладаються у дослідження та розвиток у сфері науки і технологій. Америка, Японія та Німеччина були визнаними лідерами протягом двох останніх десятиріч, вкладаючи 2,3 — 3% свого ВНП у розвиток науки та технологій.

Інвестування в науково-технологічну сферу виправдовує себе. Дослідження доводять, що майже 50% економічного зростання досягається завдяки технічному прогресу. За експертною оцінкою, дохід від інвестицій в дослідження, який отримують приватні фірми, становить 20 — 30%. Нещодавно представники Бюджетного управління при Конгресі Сполучених Штатів засвідчили, що дохід від інвестицій, отриманий державним сектором, сягає від 30% до 80%.

Успіхи української науково-технологічної сфери є значними, хоча міжнародна громадськість з ними мало ознайомлена. Совєтська політика контролю та приховування стратегічної інформації призвела до ізоляції української науково-технологічної сфери від світової спільноти, а економічний спад на початковому етапі формування незалежної держави призвів до продовження періоду ізоляції.

За словами академіка Ярослава Яцківа, колишнього першого заступника Міністра освіти та науки, напередодні розвалу Совєтського Союзу державне фінансування української науково-технологічної сфери становило 3% ВНП. Існувало 1350 наукових установ, де працювало 450000 осіб, серед яких 295000 займалися безпосередньо науковими дослідженнями. Більш ніж 31000 людей мали науковий ступінь доктора або кандидата наук. Крім того, ще 13600 студентів-аспірантів брали участь у науково-дослідній діяльності. Україна мала на 40% більше працівників науково-технологічної сфери, ніж Великобританія, хоча кількість населення України була на 20% меншою. Навіть зараз, на одинадцятому році незалежності, незважаючи па те, що Україна виснажена тривалим перехідним періодом економічної трансформації, кількість працівників науково-технологічної сфери залишається майже такою ж, як і у Великобританії.

Стабілізація економічної ситуації за останні 18 місяців та кумулятивний ефект підтримки іноземних партнерів дають можливість українським науковим досягненням вийти на міжнародний рівень. Розумовий потенціал виявився більш стійким та витривалим, ніж фізичний — наукова праця не втратила своєї цінності.

Джеймс Конант, президент Гарвардського університету, безперечно, мав рацію, стверджуючи, що “існує лише один єдиний спосіб розвитку фундаментальних наук — пошук геніїв, підтримання їх усіма наявними ресурсами та надання можливості працювати незалежно”. За совєтської доби українська науково-технологічна сфера дійсно обирала найкращих, надавала їм високий соціальний статус, а також забезпечувала систему винагород та привілеїв. Багато було здійснено, аби виконати дві умови, зазначені Конантом: пошук обдарованих людей та їх підтримка. Ці зусилля привернули увагу міжнародної громадськості, зумовивши і подальшу зацікавленість світу українською науково-технологічною сферою.

1991 року в України були не лише здібні науковці, але і ядерні електростанції, військово-промисловий комплекс, що виробляв ядерну, хімічну, можливо, біологічну зброю масового знищення та системи запуску; промисловість, що виробляла звичайну зброю: танки, бойові машини та вогнепальну зброю; зрештою, аерокосмічну промисловість із найбільшим у світі заводом з виготовлення ракетної зброї. Крім того. Захід визнавав успіхи української нації у математичних науках, в радіоастрономії декаметрових хвиль, фізіології, клітинній біології, фізиці низьких температур, матеріалознавстві, біотехнологіях та електричному зварюванні.

Ця наукова ресурсна база не могла не зацікавити світову громадськість. Захід швидко звернув увагу на Україну, остерігаючись розповсюдження ядерної зброї та “перетікання” українського наукового потенціалу до політично нестабільних держав та приєднання до терористичних організацій, що могло б призвести до набуття ними ядерної, біологічної та хімічної зброї.

ЗБЕРЕЖЕНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Перша серйозна підтримка науковців колишнього Совєтського Союзу, зокрема України, надійшла від Джорджа Сороса та його Міжнародного наукового фонду, який за час свого існування (1993 — 96 рр.) надав 130 мільйонів доларів на підтримку природничих наук. П’ять мільйонів доларів, надані Соросом Національній науковій фундації США, уможливили створення Фонду цивільних досліджень США, який продовжує втілювати програму Міжнародного наукового фонду. НАТО підтримала українських дослідників у 1999-2000 рр. більш ніж 480 грантами. Європейська програма ІМТА8 профінансувала близько 1100 українських наукових колективів у понад 700 проектах упродовж 1992-2000 років. Інші європейські програми також зробили вагомий внесок у роботу українських вчених.

Договір між Америкою, Канадою, Швецією та Україною допоміг заснувати Український центр науки і технологій (УЦНТ), і його відкриття у 1995 році надало нові можливості для розвитку науки в Україні. Місія УЦНТ в Україні — підтримувати дослідження та розвиток науки, впровадження мирних напрацювань українських, грузинських та узбекистанських вчених та інженерів, які раніше брали участь у розробці зброї масового знищення та систем запуску, з метою конвертації військової сфери у цивільну промисловість, орієнтовану на ринкові відносини. Європейський Союз зайняв місце Швеції як офіційний фінансовий партнер, а Японія тепер забезпечує додаткове фінансування. Важливо відзначити, що Грузинський та Узбекистанський Інститути вирішили приєднатися до УЦНТ, а не до аналогічної російської організації, заснованої приблизно в той самий час — Міжнародного Центру науки і техніки. Таджицькі інститути, що спеціалізувалися на створенні біологічної зброї, також планують приєднатися до УЦНТ.

Виконавчий директор Лео Овсяцький зауважив, що УЦНТ з 1995 року надав понад 70 мільйонів доларів на підтримку 10000 науковців у 400 звичайних (індивідуальних) та 70 партнерських проектах. Також центр надає гранти на подорожі за кордон для зустрічі з західними партнерами та патентування винаходів. Центр проводить тренінги для науковців з питань інтелектуальної власності та маркетингу, а також підтримує проведення значної кількості міжнародних конференцій в Україні. Важливим аспектом підтримки є впровадження системи грантів на конкурсній основі із застосуванням міжнародної незалежної анонімної експертної оцінки, навчання ефективного написання проектних пропозицій, використання методів проектного менеджменту та менеджменту, орієнтованого на досягнення конкретних результатів.

ОГЛЯД ДОСЯГНЕНЬ

Україна ще не може назвати імен своїх нобелівських лавреатів — її політична історія не сприяла цьому. Але, нагадує Лео Овсяцький, Нобелевський лавреат 2000 року з фізики Жорес Алферов привселюдно схвалював якість та важливість українських наукових досліджень на конференції Королівського Товариства у жовтні 2001 року в Лондоні, Великобританія. Він особливо підкреслив досягнення української науки у нанофізиці та наноелектроніці.

За словами працівників Королівської шведської академії, яка нагороджує лауреатів Нобелівської премії, розвиток у нанотехнології може привести до винаходу двигунів, які працюватимуть на молекулярному рівні; клітинних машин; ліків, дія яких буде спрямована на окремі клітини; комп’ютерів, які працюватимуть, забезпечуючи комунікацію та збереження інформації майже на рівні можливостей людського мозку; розробки дешевших міцніших та легших матеріалів для застосування в енергетиці та промисловості, комп’ютерних технологіях та біотехнологіях.

Українські науковці мають усі підстави для того, щоб рухатися далі у цьому напрямі. Академік Антон Наумовець, науковий секретар з фізики та астрономії у Національній Академії наук України, нещодавно був запрошений викладати до Канадської Королівської Академії Наук. Його відділення є осередком досліджень у фізиці твердих тіл та має спільні проекти з Російською Академією Наук і німецькими спеціалістами у нанофізиці та наноелектроніці. Інші українські науковці працюють в лабораторіях Лос- Аламоса (США), а також мають спільні проекти, пов’язані з розробкою прискорювача високоенергетичних часток СЕКМ, яка провадиться за участю європейських вчених.

Лео Овсяцький із УЦНТ також зауважує, що експертні оцінки, які проводять науковці Науково-дослідних лабораторій Америки, спеціалісти з Канади та Європи, постійно засвідчують високий рівень наукових та технічних напрацювань, що їх містять українські наукові пропозиції. Він згадує співробітництво з Інститутом фізики та інженерії низьких температур у розвитку та впровадженні на ринку нової системи транспортування у морозильних установках під назвою Еко-Фрідж, можливості якої є значно кращими від відповідних західних моделей.

Україна може також пишатися досягненнями Сікорського та Антонова, гігантів у галузі розробки літальних апаратів з обертальним та фіксованим крилом, хоча їх обох часто вважають за росіян. Втім, ім’я Антонова на міжнародному рівні вживається значно рідше, і, відповідно, кількість замовлень західних країн на українські літаки є меншою.

Інший гігант, українська космічна програма досягла успіху в результаті співпраці з іншим західним проектом у запуску Дніпровських ракетоносіїв, хоча присутність українського тризубця не була надто помітною. Майбутні успіхи, ймовірно, привернуть більше уваги саме до української сторони. Останні повідомлення засвідчують, що третя українська космічна програма обмежиться розробками на національному рівні та буде присвячена конструюванню нового ракетоносія, штучного супутника для дистанційного зондування і, можливо, побудові комунікаційного супутника. Репутація української космічної промисловості достатньо міцна, щоб зацікавити спеціалістів NASA (Американського космічного агентства), які працюють з КБ Південне, а також декількома українськими інститутами у проектах з космічних досліджень під егідою УЦНТ.

Інші приклади досягнень у промисловій діяльності посилюють міжнародну довіру до України в галузі науки і техніки. На початку 1999 року уряд Сполучених Штатів класифікував Україну як країну високого ризику, в контексті проблеми комп’ютерного літочислення та стану української комп’ютерної системи напередодні 2000 року. УЦНТ підтримав проект виходу з кризової ситуації, котрий протягом 9 місяців організував групу з 300 українських спеціалістів, які на п’яти атомних станціях визначили 31 критично важливу комп’ютерну систему, які мали серйозні вади; розробили і впровадили корективи, що відповідали вимогам Міжнародної агенції атомної енергії. Крім того, було ідентифіковано ще 38 систем, які потребували удосконалення. Загальна вартість дорівнювала 3 відсоткам відповідних бюджетів для здійснення тієї ж роботи на ядерних станціях Сполучених Штатів. Робота була виконана за чверть відведеного часу. Майстерність і відповідальність українських вчених говорять самі за себе.

Завод Лусент Технолоджіс в Чернігові виробляє високоякісні комунікаційні перемикачі як для експорту, так і для українського ринку. Якість продукції значно перевищує міжнародні вимоги корпорації Лусент щодо якості. Ганс ван дер Куйї, виконавчий директор компанії Лусент Україна, вбачає запоруку успіху у двох факторах: по-перше, високоосвічений український персонал може визначити і розв’язати проблему, а, по-друге, у працівників достатньо професійної гідності для прагнення відповідати найвищим стандартам.

Важливі винаходи робляться не тому, що окремий вчений прагне зробити якесь відкриття. Вони просто трапляються. Минає від п’яти до п’ятнадцяти років, поки для винаходу буде знайдено спосіб застосування і він з’явиться на ринку. Доктор наук Орест Івасишин, який працює в Київському інституті фізики металів ім. Курдюмова, має далекосяжні плани щодо розробки сполук титану, на який багаті надра України, металу, з якого можна виробляти сплави надвисокої міцності для широкого застосування в промисловості. Нова технологія виготовлення сплавів надвисокої міцності здавалася примарною перспективою, а вже відомі методи були занадто дорогими. Дослідники титану хотіли б використовувати до п’ятиста грам титану при виготовлені кожного автомобіля. Зараз така можливість стає все реальнішою. Доктор Івасишин відкрив принципи виготовлення надміцного сплаву титану, які дозволяють зменшити собівартість при тому ж рівні міцності. УЦНТ надав Івасишину грант для отримання патенту у Сполучених Штатах, а ТІМЕТ, світовий лідер у галузі титанових технологій, є його партером у подальших дослідженнях та маркетингу розробок.

Доктор Інеса Большакова з лабораторії магнітних сенсорів Національного університету “Львівська політехніка” — фізик із спеціалізацією в галузі мікросенсорних приладів і магнітного вимірювання — розробила мікросенсори для пристроїв магнітного вимірювання та систем, що працюють в умовах високої радіації. Потенційний спектр використання цих приладів — від високоенергетичних прискорювачів часток, що застосовуються в експериментах, присвячених вивченню самої природи речовини, аж до магнітних контрольних систем для орбітальних космічних кораблів, контрольних систем у силових приладах на електростанціях, зокрема й в атомних. Дослідниця має потенційного американського партнера і вивчає ринкові можливості для продажу своїх винаходів.

Доктор Микола Кирюхін з Харкова створив власну фірму Плазмед, що спеціалізується на медичному та інших видах обладнання. Діяльність фірми ґрунтується на його власних винаходах і розробленій автоматичній системі контролю для плазмово-вакуумного ущільнення інструментів і покриття деталей та обладнання алмазною плівкою для запобігання корозії. Він виходить на ринок.

ПОЛІТИКА У НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ

Десятирічний перехідний період поглинув увагу й енергію уряду та законодавців. Українізація науково-технологічної сфери, долання зовнішніх перепон і налагодження контактів із світовою науковою спільнотою відвернули увагу від політики в галузі науки. Сім реорганізацій урядового управління наукою і технікою лише ускладнили ситуацію. Ширший юридичний, фінансовий та економічний контекст функціонування сфери науки і техніки дуже повільно змінювався у напрямі реальних реформ.

І все ж, прогрес відбувся. Було прийнято основний закон про науку і техніку. Нові закони забезпечили збільшення пенсій науковцям, додаткове фінансування галузі, звільнили від податків американські дослідницькі гранти, створили фонд для щорічного нагородження провідних молодих вчених. Три технологічні парки було створено, аби зменшити розрив між науковими дослідами та впровадженням нових напрацювань на ринок. Були налагоджені офіційні зв’язки з багатьма країнами, Європейським Союзом та його агенціями.

Деякі міжурядові ініціативи так і не були втілені, і є сенс повернутися до їх обговорення. Програма прогнозування розвитку технологій є однією з них. У 1997 році за підтримки Британської ради Київ відвідала поважна делегація Парламенту Великобританії на чолі з головою Спеціального комітету з науки та технологій палати лордів, до якої також входив голова Спеціального комітету з науки та технологій палати громад. Гості провели спільне парламентське слухання у Верховній Раді, де було представлено концепцію програми Прогнозування розвитку технологій в Україні, і отримали згоду на виконання цієї програми урядом. На жаль, час було обрано невдало, і далі усної домовленості проект не просунувся, хоча концепція залишається стратегічно важливою для формування національних пріоритетів і цінною для здатності держави виробляти власну політику в науково-технологічній сфері.

У зверненні до парламенту в 2001 році Президент проголосив, що державна політика в сфері науки повинна допомагати реструктурувати українську промисловість, розробити інноваційні моделі для економічного зростання і зміцнити позиції України як високотехнічної держави. Міністерство освіти і науки визначило шість національних пріоритетів: (1) проведення базових досліджень для підтримки національного розвитку, (2) поліпшити здоров’я нації, (3) розробити і впровадити в життя комплекс заходів захисту навколишнього середовища, (4) розгорнутий інформаційний розвиток суспільства, (5) розробити і впровадити комплекс заходів з енергозберігання і (6) підтримка конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Національні пріоритети є доволі амбіційними. Вони спрямовують політику в галузі науки та техніки на розробку системи захисту інтелектуальної власності. Закликають до розвитку нових технологій для медичної діагностики та запобігання захворюванням, випуску медичного обладнання та медикаментів. Вони вимагають створення нового покоління комп’ютерів, підтримки розвитку вітчизняної інформаційної інфраструктури, розробки нових інформаційних ресурсів, досліджень для створення нових перспективних інформаційних технологій. Вони передбачають розробку нових матеріалів, нових біотехнологій і технологій виробництва, транспортування, зв’язку, електроніки і агроіндустрії.

Амбітність цих пріоритетів відображає міцну віру в потенціал України у сфері науки і техніки. Якщо цей перелік — більше ніж одна з багатьох декларацій “зверху”, то сенс розглянути і інші стратегічні питання.

Варто нагадати пораду Джеймса Б. Конанта — відбирати найобдарованіших, підтримувати їх усіма ресурсами та надавати їм можливість працювати незалежно. Політика в сфері науки потрібна для залучення талановитої молоді і збереження якнайвищого рівня наукової праці. Залучення молоді є особливо важливим з огляду на збільшення середнього віку українських вчених. Вихід на найвищих рівень наукового розвитку можливий лише за умови широкого використання системи незалежної анонімної експертної оцінки, особливо міжнародної. Підтримка найбільш обдарованих вимагає політики, яка гарантує технічні ресурси, потрібні для досліджень, та поліпшення соціального статусу вчених та умов їхньої праці.

Можливість працювати незалежно є фундаментальною складовою повноцінного наукового пошуку. Держава має право спрямовувати політику в сфері науки і техніки на розв’язання актуальних проблем і вимагати від науковців нести відповідальність за використані гроші з бюджету. Втім, слід сформулювати споріднені стратегічні питання. Яким чином повинна бути організована сфера науки і техніки для кращого розвитку та відкриттів і хто буде визначати схему її організації? Чи є монолітна структура Національної Академії наук України найкращою організаційною схемою для впевненого входу в XXI століття? Чи потрібна організаційна раціоналізація численних наукових установ? Чи є нинішня модель дослідження, здебільшого відокремлена від університетського навчання, адекватною для майбутнього? Яку роль відіграватиме приватний сектор в сфері науки і техніки та її фінансуванні? Яка податкова політика необхідна для стимулювання розвитку цієї галузі? Що потрібно для встановлення етичних і культурних норм у науково-технологічній сфері, які відповідали б вимогам епохи? Як можна поліпшити імідж України в цій сфері? У якому напрямку рухається розвиток науки та технологій і яку роль слід, зважаючи на обмежені ресурси, взяти на себе Україні, щоб зробити свій внесок? Якими повинні бути національні пріоритети? Ці та інші питання повинні бути поставлені і розв’язані українськими законодавцями та посадовцями.

Україна має майбутнє в сфері науки і техніки. Використання наукового потенціалу потребуватиме політичної волі, впевненого керівництва, відкритості до розвитку науково-технологічної політики Європейського Союзу і Північної Америки і “найталановитіших українців, яким буде надано усіляку підтримку і можливість для незалежної роботи”.

Настала нова ера. Українська науково-технологічна сфера разом з новими і давніми, перевіреними друзями пережила виснажливий перехідний період. Вона отримала право на подальший розвиток, але для цього їй слід вийти з режиму виживання. Потрібно сформулювати наміри, бачення і політику для успіху — і лише таким чином принести користь Україні і світові.