Михайло ПАВЛОВСЬКИЙ, доктор економічних і технічних наук, народний депутат України

СВІТ І УКРАЇНА НА ПОРОЗІ ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ: ШЛЯХИ РОЗВИТКУ

Результати глобалізації економіки в межах земної кулі породили могутні транснаціональні компанії, вплив яких відчувають не тільки уряди своїх країн, але й уряди країн, ринки яких поглинаються.

Неоднорідність, неоднаковість економічного розвитку країн на земній кулі веде до певних об’єднань заради виживання та відновлення справедливості в межах земного простору. Супердержава Сполучені Штати Америки намагається встановити єдиний, свій порядок на всій території земної кулі. Розвал СССР сприяв вирішенню цього завдання США.

Тому, щоб зрозуміти, яким шляхом іти Україні, до чого, куди може привести Україну нинішній курс реформ, потрібно провести аналіз на основі проблем геоекономіки та геополітики.

На сьогодні виділяють такі світові цивілізації, які перебувають у постійному стані розвитку та інтеграції: європейську, північноамериканську, Південно-Східної Азії, ісламську, латиноамериканську та африканську [7].

Найбільш розвинена, впливова і одночасно найбільш “агресивна” з точки зору завоювання ринків, як підкреслюють у своїх роботах акад. Ю. М. Пахомов [9] та чл.-кор. НАНУ О. Г. Білорус [1] — це європейська цивілізація.

Кожне із цих об’єднань намагається мати ядерну зброю, створює спеціальні інститути, що координують економічні, політичні, культурні процеси в об’єднанні та сприяють розширенню сфер впливу.

Все це викликає протистояння, боротьбу за сфери впливу геополітичних гігантів. У цьому процесі особливий інтерес викликають постсоціалістичні країни, в числі яких перебуває і Україна з її особливим географічним положенням, багатими природними ресурсами та великим ринком збуту.

З точки зору економічного розвитку і багатства в світі сформувались два полюси [9]: “...країни золотого мільярда” — розвинуті країни та периферія світового господарства. “Країни золотого мільярда” споживають 80% природних ресурсів, що видобуваються на земній кулі, з яких 40% США забирають собі.

Розвинуті країни в 60-ті роки XX століття, перш за все європейська цивілізація, нав’язали світу свою ідеологію розвитку: лібералізацію та відкритість суспільства, яка виявилась для них дуже корисною.

Дійсно, якщо в 60-ті роки стандарт життя на земній кулі як відношення багатства країн “золотого мільярда” до багатства країн із периферії світового господарства з такою ж кількістю населення, становив 39 : 1 [1], то в кінці XX століття, через 40 років проведення цієї політики, коли розвинуті країни стали “допомагати” третім країнам, це співвідношення стало майже 80 : 1.

Отже, безумовно, політика відкритості суспільства та лібералізації виявилась дуже вигідною розвинутим країнам, бо, як писав наш класик, “більший меншого штовхає та ще й б’є за тим, що сила є”.

Це співвідношення зайвий раз доводить справедливість першої основної теореми Паретто [12]: “Через обмежені ресурси на земній кулі, якщо якась країна чи фірма збагачується, то лише завдяки збіднінню інших”. “Західна допомога” Україні, яку через міжнародні фінансові інститути — Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, через інститути іноземних радників-консультантів, через їх програму “шокової терапії” нав’язали Україні, та нинішній курс реформ є шлях до однофакторної моделі вільного ринку — максималізації прибутку, до моделі ринку Адама Сміта (XVIII ст.) та Чиказької школи (XIX ст.).

Тим часом в розвинутих країнах ця модель вільного ринку, модель класичного (дикого) капіталізму вичерпала себе на початку XX століття під час кризи США 1929—1933 рр. Отже, класичний капіталізм (вільний ринок) — це вже данина історії в розвинутих країнах, а нинішній курс реформ — це рух назад у ХVIII—ХІХ століття з точки зору економічної моделі.

Саме така економічна модель — модель “периферійного” капіталізму є невичерпним джерелом організованої економічної злочинності та корупції [7], тому ніяке підсилення поліцейських функцій держави не покінчить із злочинністю, бо вона закладена в ідеології нинішніх реформ.

Відповідно до першої основної теореми Паретто — чим більшим буде зубожіння українського народу, тим більшим буде збагачення Заходу.

Так, 20 млрд. дол. США, які “втекли” за кордон, успішно інвестують економіку Заходу. Те, що на ринку України 92% імпортних товарів — це теж велике надбання, великий успіх реформ в інтересах Заходу.

А те, що за 8 років реформ Україна втратила понад 74% свого економічного потенціалу (зазначимо, що за 4 роки Другої світової війни Україна втратила близько 40% економічного потенціалу) [9], завершила деіндустріалізацію країни, майже повністю знищивши 8 промислових галузей (легка промисловість скоротилась у 8 разів, електронна промисловість більш ніж в 100 разів тощо) — це теж корисно Заходу, бо Україна перестала бути конкурентом навіть на своєму внутрішньому ринку.

Високий рівень безробіття, яке стимулює Захід в Україні — в цілому з прихованим 40%, а в науці 90% — це теж корисно для Заходу, бо іде декваліфікація робочої сили і деінтелектуалізація суспільства, що в кінцевому результаті буде сприяти зниженню якості робочої сили і, отже, зниженню конкурентоспроможності українських товарів.

В цілому знищення України як конкурента на світовому ринку іде досить успішно.

Якщо Україна стартувала в реформи, перебуваючи в першій десятці найбільш розвинутих країн світу, то сьогодні вона посідає місце далеко за сотим!

Відбулось це через антинауковий характер та помилки з точки зору економічної науки тих рекомендацій та вимог, які давали і ставили Президенту і Уряду іноземні радники-консультанти і які відображались в меморандумах між Урядом України та МВФ.

Україні, щоб вийти з кризи, щоб перейти до стану економічного зростання, звичайно, потрібні інвестиції, в тому числі й іноземні, але, як показано в роботі [7] виконання саме умов МВФ спричиняє в Україні таке соціально-економічне середовище, яке по чотирьох напрямках відлякує приватних інвесторів і, отже, допомагає Заходу поглинати ринок України.

Зазначимо, що в 1992 році група “Адженда”* в книзі “Рыночный шок” [4] виділила 12 помилок “Програми шокової терапії”, до яких автор в роботі [7] додав ще 7 пунктів антинауковості.

А оскільки економічна криза — це порушення законів економіки, то, не змінивши умови співпраці із МВФ в інтересах України, вийти з кризи в принципі неможливо, іншими словами — не змінивши курсу реформ, вийти з кризи неможливо навіть теоретично.

Як міняти курс реформ, що потрібно робити, аби відродити своє виробництво, як перейти від падіння виробництва, від зубожіння широких верств населення до економічного зростання та зростання добробуту народу України — на це дає відповідь економічна наука і, зокрема, розробки вітчизняних вчених [1, 2, 5, 9, 13, 14].

1. Розробити свою, без участі іноземців (радників МВФ чи СБ) програму виходу з кризи та економічного зростання України.

Рішуче відкинути послідовну трьохфазну стратегію економічного розвитку Дж. Сакса [10], яка, хоча і була покладена в основу всіх програм урядів Росії, як показано в роботах [6, 7], задовольняє всі умови закону деградації ринку.

Замість неї потрібно використати трьохфазну паралельну стратегію економічного розвитку, яка відповідає закону розвитку ринку [6, 7] і яка була використана тими країнами, які досягли економічного прогресу, а то й “дива”.

2. Для того, щоб вийти з кризи, потрібно обіпертись на сукупність економічних теорій, серед яких провідними мали би бути українська інноваційна, що започаткована М.Туганом-Барановським, та Кейнса [7], бо, як показано в роботах багатьох вчених [2, 3, 4, 10], монетаристська економічна теорія Фрідмена — це велике досягнення економічної науки, але лише для врівноважених, усталених економічних систем.

Використання тільки монетаристської економічної теорії як базової — це шлях до національної катастрофи [14], бо вона здатна погасити інфляцію, але завжди викликає падіння виробництва [7, 14].

На цьому тлі розширити поняття інфляції від чисто грошового явища, як це має місце в монетаристській теорії, до комплексного поняття інфляції, яка породжується великою групою чиновників, що формують економічну політику в цілому [7].

3. Змінити банківську систему таким чином, щоб із нестійкої економічної системи, як це має місце сьогодні, вона формувала стійку економічну систему (7).

Тільки сформувавши стійку економічну систему, можна забезпечити її якість через справедливу та ефективну податкову систему.

Не підпорядкувавши банківську систему інтересам власного виробництва, неможливо забезпечити стійкість економічної системи, неможливо вийти з-під впливу міжнародної фінансової кризи і неможливо досягнути приросту виробництва через будь-яку зміну податкової системи, навіть відмінивши податки зовсім.

Зазначимо, що саме виконання умов цього пункту становило основу нового курсу Рузвельта в США [7]. Тобто Рузвельт своїми відомими рішучими діями щодо комерційних банків забезпечив у першу чергу стійкість економічної системи. Підпорядкувавши комерційні банки інтересам виробництва, Рузвельт відновив дію в економіці США основної ланки ринку Т — Г — Т (товар американський — гроші американські — товар американський).

На етапі виходу із кризи в США були встановлені при Рузвельті такі процентні ставки під довгострокові кредити у виробництво США (7): 1934 рік — 0%, 1935—1940 рр. — 0,8%, 1941—1942 рр. —0,6%, і економіка США вийшла із кризи. При цьому дефіцит бюджету США становив в останній рік 33% до ВВП (55 млрд. дол. США).

4. Із досвіду виходу із кризи США, Японії, Німеччини та прогресу розвинутих країн маємо висновок: із кризи можна вийти тільки на основі політики протекціонізму — підтримки свого виробника та захисту свого ринку [4, 6, 7].

Політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності — це ефективний механізм завоювання ринків та нищення конкурентів з боку розвинутих країн [7].

Це підтверджується такою теоремою про лібералізацію [7]: якщо на земній кулі будь-яка країна, особливо мала, перебуває в кризі, а її Президент чи Уряд проводять чи продовжують політику лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, то своє виробництво ця країна не відродить навіть теоретично.

Відповідно до цієї теореми можна стверджувати, що програма “Україна — 2010” не буде виконана ніколи, це програма-міф, бо її головним механізмом виконання є політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Альтернативою може стати програма, головним механізмом виконання якої є протекціонізм.

5. Необхідною умовою виходу з кризи є відновлення купівельної спроможності населення, тобто підвищення рівня зарплат, пенсій та стипендій; віднова довіри народу до Президента та Уряду настільки, щоб населення змогло трансформувати свої заощадження (12 млрд. дол. США) в інвестиції.

За цих умов суттєво зменшиться або й відпаде зовсім потреба у зовнішніх запозиченнях, і тоді Україна матиме ознаку розвинутої країни.

6. Виконання попередніх рекомендацій (п.1—5) дає підстави визначити новий курс реформ — як шлях у коло розвинутих держав на основі моделі змішаної економіки. В цілому ж в суспільстві можливі три шляхи розвитку, якщо врахувати, що в XX столітті суспільство сформувало дві крайності свого розвитку: державний соціалізм та класичний (дикий) капіталізм. Між цими крайнощами знаходиться простір змішаної економіки — моделі розвинутих країн.

В тому ж XX столітті крайнощі себе вичерпали — спочатку класичний капіталізм (вільний ринок) під час кризи США 1929—33 рр., а потім в кінці XX століття державний соціалізм.

Отже суспільство має три шляхи розвитку: два назад до крайностей: до державного соціалізму та до класичного капіталізму (вільного ринку) і один вперед, до моделі змішаної економіки, до моделі розвинутих країн.

Зазначимо, що розвинуті країни виштовхують всіх, хто не входить до їх кола, на периферію світового господарства, до “периферійного” дикого капіталізму.

Причому в обох крайностях розвитку з однаковою легкістю встановлюються тоталітарні режими.

Особливістю країн “периферійного” капіталізму є те, що розвинуті країни сприяють прямо чи опосередковано встановленню диктаторських режимів у них, створюючи одночасно міфи про підтримку і розвиток демократії, про відстоювання прав людини.

Наприклад, диктаторський режим Піночета в Чилі був встановлений за сприянням МВФ [7].

Сьогодні МВФ веде політику змов із урядами країн, яким він допомагає, в боротьбі проти їх парламентів [11] і, отже, проти демократії.

Нинішній курс реформ — це рух від однієї крайності державного соціалізму до іншої — класичного (дикого) капіталізму (вільного ринку) моделі ХVIII—ХІХ століть. Прикладом позитивних, прогресивних курсів реформ є, зокрема, новий курс Рузвельта у США — це рух від крайності класичного (дикого) капіталізму (вільного ринку) до моделі змішаної економіки; курс реформ Китаю [7, 14] — це рух від крайності (державного соціалізму) до моделі змішаної економіки, моделі розвинутих країн. Тому не випадково китайські реформи не несуть страждання своєму народу, а ведуть до економічного зростання, до зростання добробуту і тривалості життя населення.

Наші ж реформи вилились у геноцид українського народу (за роки реформ населення скоротилось майже на 2,5 млн. чоловік, смертність в 2 рази перевищує народжуваність, а із тих 100 дітей, що народжуються, 80 хворі).

Тривалість життя населення в Україні скоротилась для чоловіків на 14 років, для жінок на 13 років.

Відзначимо, що всі диктаторські, тоталітарні режими мають однаковий економічний критерій [7]: власність і влада зростаються.

Сьогодні в Україні тіньова економіка сягнула 60%.

Мають місце такі ознаки тоталітарних режимів:

— скорочуються витрати на соціальні програми;

— відбувається монополізація влади;

— посилюється боротьба, аж до ліквідації, з опозицією;

— підсилюються поліцейські функції держави при неувазі до Збройних сил;

— створюється монополія на інформацію;

— ігнорується або забороняється та чи інша наука (50-ті роки — кібернетика лженаука, сьогодні відкидаються, ігноруються економічні теорії, що можуть змінити нинішній курс реформ, визнається лише одна-єдина економічна теорія — монетаристська).

7. Для того, щоб ввійти в коло розвинутих держав, а не йти на периферію світового господарства, потрібно в економіці, політиці та культурі відтворювати всі десять ознак розвинутих держав, які виписані в роботах [7,8], зокрема — не протиставлення, а органічна єдність ринкової саморегуляції та державного регулювання економіки;

— розвиток на основі сукупності економічних теорій, серед яких провідною є українська інноваційна теорія;

— розвинена демократія, незалежність і патріотизм засобів масової інформації;

— заборона продажу землі іноземцям, обмеження іноземних інвестицій в свої фірми;

— використання національної ідеї, національних інтересів як ідеології розвитку країни;

— збереження незалежності і керованості в політиці, економіці та культурі, забезпечення всіх умов для національної безпеки;

— політика односторонньої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності щодо країн, ринок яких завойовується з одночасним захистом свого ринку та підтримкою свого виробника, тощо.

8. Потрібно враховувати подвійну мораль Заходу [9]. Захід ніколи не проводив у себе реформи за моделлю МВФ. Це рецепт Заходу для слаборозвинутих країн.

Всі ті країни, які досягли успіхів в економічному розвитку, ніколи не співпрацювали із МВФ. Всі ті, хто виконує умови МВФ, крім боргів та фінансового закабалення, нічого не мають. Чехія, Словенія досягли успіху тільки після того, як відмовились від умов МВФ, а Польща після того, як “підіграла” МВФ [9]. Дж. Стігліц сказав стосовно “порад” фанатиків монетаризму МВФ: “Якби цих порад дотримувалися, то не вдалося б досягти в США значного економічного зростання”. Ще сильніше висловився відомий економіст США Дж. Гелбрайт: “Ті, хто говорить про повернення до вільного ринку часів А. Сміта, — люди з психічними відхиленнями клінічного характеру”. Такої ж думки про модель МВФ лауреат Нобелівської премії С. Джордж: хоч вона й застосовується вже більше 20 років, але пішла на користь лише західним банкам.

Таким чином, для розвинутих країн Україна приваблива як сировинний придаток (займаючи 1% території земної кулі, Україна має 5,2% природних ресурсів). Заходу Україна потрібна слухняна і деградована, українському народу — сильна і незалежна!

Заходу потрібен нинішній курс реформ на периферію світового господарства, Україні потрібен новий курс реформ — в коло розвинутих держав!

ЛІТЕРАТУРА