Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО:
“СЛОВО ПРАВДИ НЕ ПІД СИЛУ ВБИТИ НІКОМУ”

— Шановний Сергію, щиро дякую Вам саме за таке запитання. На превеликий жаль, я, дійсно, не можу сьогодні з Вами, як і з іншими громадянами України, так часто спілкуватися через ЗМІ, як це було раніше — до кінця 1996 року. За вказівкою “згори” мене не допускають до прямого ефіру на державні теле-радіоканали, бо Л.Кучма і його корумповане оточення бояться, що про них дізнаються правду, хто ж вони є насправді. Моє бажання спілкуватися з людьми існує завжди, а не лише тоді, коли, як Ви стверджуєте, “возникают лишь определенные моменты относительной нестабильности”. Я ніколи не робив “гучних заяв” і “не тряс папками з компроматом”. Як на мене, це звичайні заяви, у яких я завжди говорив одну правду. Названі мною факти корупції та суми розкрадань ще ніким жодного разу не були спростовані. Навпаки, проходив певний час, і Президент, і керівники правоохоронних органів змушені були підтверджувати ці факти. Я завжди називав конкретні прізвища, посади та скоєні злочини. Але робив це тоді, коли отримана мною інформація була перевірена. Прочитайте мої інтерв’ю, публікації, депутатські запити і звернення, результати розслідувань парламентських слідчих комісій, до яких я входив або очолював їх, і Ви переконаєтесь у моїй правоті. Шановний Сергію, “гра” в “Антимафію” завершиться тоді, коли наші правоохоронні органи будуть притягувати винних посадових осіб до відповідальності не вибірково, а незалежно від того, яку посаду вони займають, і як близько знаходяться біля Президента. Тому й доводиться займатися цією справою, і вона, на мою думку, є серйозною і не рідко не зовсім безпечною . Ще раз дякую Вам за це запитання і бажаю успіхів. Із задоволенням зустрінуся з Вами, щоб поспілкуватися особисто та подарувати Вам декілька книжок про корупцію у вищих ешелонах влади.

— За останні 5 років в Україні пропрезидентськими та контрольованими олігархами ЗМІ нашим громадянам завдана велика духовна і психологічна травма. Практично було втілено у життя операцію психологічного зомбування населення. Простому громадянину, дійсно, дуже тяжко зорієнтуватися в такому потоці інформації, як правило, брехливої, що ллється із зазначених ЗМІ. Як політик я змушений знайомитися якщо не з усіма (залежно від часу), то максимальною кількістю теле-радіо-новин, а також аналізувати багато республіканських і регіональних газет. На мою думку, більш об’єктивними (принаймні можна почути дві точки зору) є новини ТСН (2 український канал), СТБ, ЮТАР, НТВ, ТВ-6 (Москва), Новий канал, радіо “Свобода”. Серед газет радив би Вам проглядати такі республіканські видання, як: “Українська газета”, “Патріот України”, “Україна Молода”, “Сільські Вісті”, “Вечерние Вести”, “Голос України”, “Товариш”, “Свобода”, “Грані”, “Дзеркало тижня”. Серед регіональних: “Інформбюлетень” (м.Кременчук), “Точка зору” (Кривий Ріг), “Антена” (Черкаси). Рекомендую Вам аналізувати й пропрезидентські ЗМІ. Це дасть Вам можливість мати свою точку зору.

“Про яку політичну волю президента Кучми може йти мова?”

— За оцінками міжнародних експертів, в минулому році Україна за рівнем корупції посіла третє місце у світі, пропустивши поперед лише Югославію та Гвінейську республіку. Президент Кучма 14 грудня 1999 року публічно зізнався на засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією, що за час його президентства в Україні (цитую): “...криміналізовані і “тінізовані” буквально всі сфери. Збереглася стійка тенденція поширення корупції практично у всіх структурних підрозділах органів влади та на всіх рівнях управління. А це вже проблема не тільки суто економічна. Це і політична проблема”. У 1996-1997 роках Україна, за оцінками тих же експертів, входила в десятку найбільш корумпованих країн світу, розділивши з РФ 5-6 місця. Як бачите, зміни є ... На мою думку як професіонала знищити корупцію повністю не вдалося жодній країні світу. Навіть при авторитарних та фашистських режимах вона існувала, хоч і була загнана в глибоке підпілля або існувала у вигляді різноманітних незаконних матеріальних привілеїв і пільг, встановлених для посадових осіб цих режимів. В той же час, як засвідчує сучасна історія, в цивілізованих демократичних правових державах з корупцією (що є основою організованої злочинності) успішно борються. По-перше: необхідна політична воля керівництва держави у боротьбі з цим злом. Тільки про яку політичну волю Президента Л.Кучми може йти мова? Про його політичну волю вже гуляють анекдоти, як про “Вовочку”. По-друге: потрібні незалежні ЗМІ, демократичні інституції, незалежні суди, а також доступ до загальнодержавних ЗМІ політичної опозиції. По-третє: потрібен ефективний контроль з боку Парламенту за діяльністю Президента, уряду і особливо керівників силових відомств. Право Парламенту усувати цих осіб з посад (за нашою Конституцією Верховна Рада не має права звільняти з посад міністрів, голів облдержадміністрацій). Наприклад, парламент тричі приймав рішення щодо усунення з посади екс-міністра МВС Ю.Кравченка, визнаючи його роботу незадовільною, а Президент його не звільняв. Четверте: потрібно змінити психологію суспільства, яке потерпає сьогодні від тотального страху. Якщо навіть після опублікованих “касетних” матеріалів щодо злочинів, скоєних Л.Кучмою, протести вилилися в мітинги лише декількох тисяч людей (а не хоча б сотень тисяч), то нам потрібно ще багато часу для того, щоб ми усвідомили, що ми люди, і змогли сформувати з населення Українську націю. П’яте: удосконалення законодавства в сфері боротьби з корупцією і неухильне його дотримання та формування психології законослухняності. Але щоб цього досягти, ми повинні зробити перший основний крок — негайно усунути Л.Кучму від влади та посадити його на лаву підсудних. Лише після цього у людей відродиться віра до влади і можна буде наводити правопорядок в державі, захистити конституційні права і свободи громадян, поставити під жорсткий контроль таке соціально-політичне явище, як корупція та ефективно вести з нею боротьбу. Шанс є. Давайте використаємо його спільними зусиллями.

— Ваше запитання несе в собі морально-етичне та духовне навантаження, що важливіше за його юридичну сутність. На мою думку як депутата і офіцера, Л.Кучма давно втратив моральне право бути Президентом України. На превеликий жаль (і це не вина Л.Кучми, а скоріше, його трагедія) він не розуміє цього. Л.Кучмою і його оточенням керує не моральність, честь і порядність, а тваринний страх (інстинкт самозбереження) перед відповідальністю. За скоєне зло проти власного народу покарання дійсно буде. Ви праві: виховувати наших дітей на прикладах “філолога-Кучми” — це великий гріх і ще більша загроза духовності підростаючого покоління. В США, як в інших західних країнах, де панує моральність, законність, такі президенти, як Л.Кучма або йому подібні посадові особи, вже давно були б усунуті від влади і притягнуті до кримінальної відповідальності. Тому у цих країнах і відповідне ставлення до нашого Президента. Я мав багато зустрічей в США з політиками в Сенаті та Конгресі, з представниками ЗМІ, ділових та адміністративних кіл, українською діаспорою. У всіх, без винятку, ставлення до Л.Кучми було зневажливе. Його, по суті, ніхто не сприймає як Президента. Для цивілізованих країн світу він ворог преси, представник старої компартійної номенклатури на рівні секретаря парткому, гітарист, невдаха-політик.

— 5 червня я зареєстрував проект постанови про відновлення діяльності депутатської слідчої комісії з розслідування обставин приховування валюти за кордоном посадовими особами, а також комісії з розслідування фактів незаконної торгівлі зброєю в 1991—1998 роках. Зазначу, що очолювана мною комісія була ліквідована у червні минулого року, коли ми отримали інформацію про закордонні валютні рахунки осіб з найближчого оточення Президента Л.Кучми. До речі, її ліквідували у пожежному порядку, у списку разом з іншими депутатськими слідчими комісіями, не заслухавши навіть звіту її роботи. Сьогодні (6 червня — ред.), виступаючи в Парламенті, я попросив Голову Верховної Ради Івана Плюща поставити завтра (7 червня) на голосування мій проект постанови, щоб відновити ці слідчі комісії. Якщо Верховна Рада проголосує за це, то матеріали щодо осіб, які фігурують у справах приховування валютних коштів за кордоном, я і Анатолій Єрмак передамо до комісії. Після завершення розслідування ці прізвища будуть обов’язково названі. Якщо ж народні депутати не підтримають мою пропозицію, я офіційно звернуся до Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, щоб він прийняв рішення про створення у складі цього комітету відповідної комісії (у зв’язку з тим, що пропрезидентські парламентські фракції “Трудова Україна”, Демократичний союз, СДПУ (о) не підтримали пропозицію Г.Омельченка ці слідчі комісії не були відновлені — ред.). Після перевірки цих матеріалів ми назвемо прізвища осіб, які “відмивають” кошти за кордоном. Якщо ж і комітет не створить цієї комісії, я надішлю керівникам правоохоронних органів відкриті депутатські запити з цього питання і віддам їх ЗМІ. Я не збираюся нічого ховати, і ніколи цього не робив і не робитиму. Яке рішення приймуть правоохоронні органи, а також Президент (швидше за все — поховають), це вже від мене не залежить. Як народний депутат я зроблю в рамках моїх повноважень все від мене залежне, щоб український народ, як мінімум, знав правду про цих посадовців-злочинців.

“Жодного разу “Антимафія” не діяла по команді “Фас”!”

— Шановний пане Анатолію, хочу зазначити, що народний депутат не має повноважень слідчого, прокурора чи судді. Відповідно до Конституції України, навіть висновки депутатської слідчої комісії не є обов’язковими для органів слідства та суду. І все-таки, завдяки членам слідчих комісій, до складу яких я входив або які очолював, нам вдалося (з великими труднощами при супротиві з боку Президента та керівників правоохоронних органів) добитися деяких результатів. Наприклад, за матеріалами нашого розслідування, яке потім змушена була завершити Генпрокуратура, був засуджений до 10 років ув’язнення з конфіскацією майна колишній керівник ЧМП “Бласко” Павло Кудюкін. Що цікаво, через два роки після винесення судом вироку Президент Л.Кучма помилував його. Можливо, до 10-ї річниці незалежності України ще й нагородить його орденом, як інших злочинців. Члени слідчої комісії вважають, що на лаві підсудних разом з П.Кудюкіним повинні були сидіти і понести заслужене покарання колишній Президент України Л.Кравчук, колишній прем’єр-міністр, нині Президент України Л.Кучма, колишній виконувач обов’язків прем’єр-міністра України Ю.Звягільський та інші високопосадові особи. Та, як бачите, до відповідальності притягнули лише “стрілочника”. Майже 5 років ми з Анатолієм Єрмаком боролися за те, щоб на лаві підсудних (в Швейцарії та США) опинився П.Лазаренко та його компаньйони за розкрадання мільйонних державних коштів та “відмивання” їх за кордоном. До речі, швейцарський суд, який виніс обвинувальний вирок П.Лазаренку, судив його і за тими матеріалами “відмивання” грошей у Швейцарії, які я особисто вручив Президенту Л.Кучмі ще у грудні 1994 та квітні 1995 року. Ще з жовтня 1997 року в Генеральній прокуратурі знаходяться матеріали щодо викрадення 12 мільйонів німецьких марок з державного валютного фонду України за участю тодішнього прем’єр-міністра Л.Кучми, народного депутата Ю.Звягільського та міністра Кабміну (який очолював Л.Кучма) А.Лобова. Ці кошти були перераховані за кордон на рахунок німецької фірми “Варекс”, а потім — на закордонні рахунки громадян України. Шановний Анатолію, якби правоохоронні органи України неухильно дотримувались закону і в своїй діяльності керувались конституційним принципом рівності всіх громадян перед законом та судом, а Президент Л.Кучма як гарант дотримання Конституції забезпечував цей принцип, а не покривав злочинну діяльність посадових осіб, які вірно йому служать, то не було б потреби у створенні депутатських слідчих комісій, проведенні депутатських розслідувань, направленні депутатських запитів з цих питань. Депутати займалися б тоді лише законотворчою діяльністю. Щодо навішування на мене різних ярликів, то я на це, шановний пане Анатолію, не звертаю уваги. Одного разу я підрахував, що за час, відколи я почав займатися громадсько-політичною діяльністю (з 1989 року), на мою адресу було висловлено понад 50 різноманітних епітетів та ярликів. Я дію за принципом, за яким мене виховала моя покійна бабуся: “На обділених Богом та хворих ображатися гріх”. Окрім того, під час військової служби у Збройних силах, а потім в правоохоронних органах МВС та СБУ я пройшов гарну школу виживання та психологічної підготовки. Поки що мені вдається жити за біблійною заповіддю: “Бог — не в силі, Бог — у правді”. Жодного разу я і мої колеги з організації “Антимафія” не діяли по команді “фас”. На нас не під силу нікому вплинути. Скоріше, навпаки, ті, хто намагається це робити, на собі відчувають, що таке сила закону. Оцінюючи нашу роботу, Секретар РНБО України Євген Марчук ще у 1999 році зазначив: “Я вважаю, що теми останніх запитів, тобто “справа Волкова” та “справа Пінчука”, свідчать про те, що Григорій Омельченко та Анатолій Єрмак — дуже послідовні політики. До їх честі можу сказати: вони дуже самостійні. Вплинути на Омельченка практично неможливо: це впертий у хорошому розумінні чоловік. Наполегливість його заснована на володінні серйозними аргументами та інформацією, оскільки депутат має серйозну репутацію у правоохоронних органах Заходу”.

— Всі матеріали, які надходять до мене особисто або в наш комітет про посадових осіб, в діях яких є ознаки злочину, ми обов’язково надсилаємо для перевірки або розслідування до правоохоронних органів України: Генеральної прокуратури, МВС, Служби безпеки, Податкової адміністрації. Якщо це торкається вищих посадових осіб, копії цих матеріалів ми направляємо і Президенту для вжиття ним (в рамках його повноважень) відповідних заходів реагування щодо цих посадових осіб. Жодного матеріалу щодо цих осіб ми не ховали, бо в такому випадку стали б на шлях порушення законодавства. А от чому цих злодіїв, і в першу чергу з найближчого оточення Л.Кучми Генеральна прокуратура до цього часу не притягнула до кримінальної відповідальності, а Президент не познімав з посад, то це, думаю, запитання і риторичне, і не до мене. Практика свідчить, що за час керівництва державою Л.Кучма створив систему “кругової поруки”, яка діє за принципом “не здавати своїх”, живе принципами подвійної моралі, подвійних стандартів. До речі, в одному з своїх виступів Л. Кучма заявив (цитую): “стало поганою традицією, що з приходом нового керівника формується особисто віддане оточення. Корінь зла у тому, що чимало діє за старим, особливо поширеним правилом — підбирати підлеглих за його суб’єктивними симпатіями та особистою відданістю, а не за професійними та діловими якостями”. Кримінальні справи порушуються, як правило, лише проти тих осіб, які знаходяться в опозиції до Л.Кучми та його режиму, або піддають його жорсткій, але справедливій критиці. Можна навести дуже багато прикладів. Ось декілька з них. Про злочинну діяльність Павла Лазаренка та його партнерів по такому ж бізнесу Миколи Агафонова (нині народний депутат), Петра Кириченка, Ігоря Положенцева, Олексія Дитятковського та інших Президент Л.Кучма був особисто мною поінформований ще в грудні 1994 року та квітні 1995 року. Я особисто вручив Л.Кучмі у його робочому кабінеті депутатські звернення про злочинну діяльність цих осіб, а також копії банківських документів, які підтверджували наявність у П.Лазаренка та його компаньйонів банківських рахунків за кордоном та приховування на них десятків мільйонів американських доларів. Що ж зробив Президент, знаючи про злочинну діяльність П.Лазаренка? У грудні 1994 року Л.Кучма призначив П.Лазаренка членом комісії з державних нагород України; у липні 1995 року — Головою Дніпропетровської облдержадміністрації; у вересні 1995 року — першим віце-прем’єр міністром України; у травні 1996 року — прем’єр-міністром України. 28 грудня 1995 року Л.Кучма своїм указом нагородив П.Лазаренка орденом Князя Ярослава Мудрого V ступеня “За видатні заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва та значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток Дніпропетровського регіону”. Слідчими Швейцарії та США встановлено, що цей “значний особистий внесок” П.Лазаренка становить понад 1 млрд. американських доларів, вкрадених ним у свого народу. Додам: за сприяння і участі Президента Л.Кучми. 14 листопада 1996 року Л.Кучма нагородив М.Агафонова (двічі засудженого за розкрадання колективного майна) орденом “За заслуги” III ступеня “за впровадження сучасних форм господарювання”. На сьогодні Генпрокуратурою встановлено, що “сучасні форми господарювання” коштували українській державі майже 24 мільйони доларів США, які були викрадені М.Агафоновим разом з П.Лазаренком та іншими. Я ж неодноразово і вимагав, і просив (упродовж 1994—1997 років) Президента України дати відповідне доручення правоохоронним органам провести розслідування фактів злочинної діяльності цих осіб. І лише у 1998 році, коли П.Лазаренко заявив, що він буде балотуватися у президенти, Л.Кучма дав вказівку Генпрокуратурі порушити проти Павла Івановича кримінальну справу. Помічник Президента України Олександр Волков (раніше засуджений за скоєння насильницького злочину) з 1994 по 1997 рр. “відмив” на своїх рахунках лише в банках Бельгії понад 16 млн. дол. США. Бельгійські правоохоронні органи арештували залишки його коштів (понад 3,5 млн. дол. США) на цих рахунках, з десяток престижних автомобілів та звинуватили О.Волкова у скоєнні злочину — “відмивання” брудних грошей. Матеріали щодо “відмивання” О.Волковим валюти за кордоном мною і Анатолієм Єрмаком упродовж 1997—1999 рр. неодноразово направлялися з депутатськими зверненнями і запитами Президенту Л.Кучмі, Генеральному прокурору М.Потебеньку, Голові СБУ В.Радченку для порушення кримінальної справи і притягнення О.Волкова до відповідальності, адже його дії аналогічні діям П.Лазаренка, М.Агафонова, П.Кудюкіна (дії останніх Генпрокурор кваліфікував як злочин, передбачений ст.81-1 КК). Більше того, 24 вересня 1999 року парламент прийняв постанову, якою зобов’язав Генпрокурора М.Потебенька розслідувати факти “відмивання” О.Волковим валюти за кордоном. Маючи матеріали про те, що бельгійськими правоохоронними органами О.Волков звинувачується у “відмиванні” грошей, Президент Л.Кучма нагородив його двома орденами “За заслуги” III і II ступеня. Після відмови Генпрокуратурою України в порушенні кримінальної справи щодо О.Волкова Президент нагородив М.Потебенька орденом Князя Ярослава Мудрого V ступеня. Ці приклади красномовно засвідчують, яка політика проводиться Л.Кучмою та підлеглими йому керівниками правоохоронних органів. Доки Л.Кучма при владі, його “жирні коти” не будуть притягнуті до відповідальності за скоєну шкоду. Безвідповідальна, аморально-злочинна кадрова політика Л.Кучми, на мою думку, є однією із основних причин тотальної корупції та глибокої соціально-економічної і духовної кризи в Україні.

“Україна перетворилась на приватний рекет Кучми”

— Шановні друзі! Це не лише мої твердження. Сам Президент Л.Кучма, спираючись на висновки експертів, неодноразово у своїх виступах заявляв, що з України за роки незалежності вивезено і сховано в закордонних банках і офшорних зонах не менше 40 млрд. доларів США і за останні роки щорічно з України вивозиться до 5 млрд. дол. США, які осідають на закордонних рахунках. Наприклад, за оцінками експертів, П.Лазаренко і його компаньйони по злочинному бізнесу “відмили” на закордонних рахунках від 2 до 10 млрд. доларів США. Ці ж експерти стверджують, що викрасти таку суму грошей у держави без відома та сприяння Глави держави неможливо!!! 5 червня 2000 року адвокати П.Лазаренка заявили, що “…документи, які вони мають на руках, однозначно вказують на те, що Л.Кучма фактично підтримував комерційну діяльність П.Лазаренка, брав у ній участь, а за свої призначення П.Лазаренко перераховував великі суми валюти не тільки на особисті валютні рахунки Кучми, але й на валютні рахунки, які ним контролювалися”. Майор Микола Мельниченко заявив, що побачене ним особисто і зроблені ним аудіозаписи однозначно засвідчують, що Президент України Л.Кучма — злочинець. Він віддавав злочинні накази, контролював їх виконання, а також систематично брав хабарі і займався поборами, що дозволило йому привласнити кошти на суму не менше одного мільярда доларів США. Л.Кучма створив “кришу” для захисту олігархів і бізнесменів, які змушені були перераховувати мільйони доларів на рахунки, контрольовані Президентом через його банкіра і довірену особу Олександра Волкова. “Кожен, хто працює на нас, повинен платити за свою “кришу”, — цитує Микола Мельниченко записані ним висловлювання Л.Кучми. Найбільше зло, скоєне Кучмою, це те, що вся країна перетворилася на його приватний рекет. “В Україні немає більшого злочинця за Л.Кучму”, — робить висновок (з яким важко не погодитись) майор Мельниченко. За даним самого Л.Кучми, поза банківським контролем знаходиться в обігу понад 43% національної валюти (за оцінками експертів 50%), нелегальний сектор економіки збільшився з 40 до 55 % (за оцінками експертів до 60 %). Л.Кучма зізнався сам, що в Україні “криміналізовані і “тінізовані” буквально всі сфери..., країною правлять фактично олігархи і клани”. Щоб покласти край такому масовому розкраданню України необхідно, в першу чергу, усунути Л.Кучму від влади і матеріали розслідування щодо нього направити для розгляду до суду. Ось чому я буду робити все від мене залежне для проведення імпічменту і всеукраїнського референдуму, щоб усунути Л.Кучму з поста Президента України. Якщо Л.Кучма навіть добуде свій останній президентський строк до кінця, то у майбутньому його чекає зовсім інший строк, який в сумі може дорівнювати трьом президентським (15 рокам позбавлення волі). Не виключаю (це залежить в першу чергу від дій самого Президента), що свою діяльність Л.Кучма може завершити і румунським варіантом. Дійсно, 13 грудня минулого року, виступаючи у Верховній Раді, я звернувся від імені офіцерів-депутатів (за їх згодою) до офіцерів не виконувати злочинних наказів, якщо їх віддасть Президент Л.Кучма, нагадавши їм, що ми давали присягу на вірність Українській державі і Українському народу, а не Президенту. Окрім того, 22 грудня 2000 року я з групою народних депутатів звернувся до керівників силових міністерств і відомств з депутатським запитом, у якому ми просили їх не віддавати і не виконувати злочинних, незаконних наказів, якщо вони будуть віддані Президентом Л.Кучмою, а діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (статті 19, 68) і законами України. Від керівників цих міністерств і відомств ми отримали відповідь, у якій вони запевнили, що їх підлеглі будуть діяти в рамках Конституції і законів України. Аналогічного змісту депутатське звернення було направлено і Президенту Л.Кучмі, де також зазначалось, що в разі віддання ним злочинного наказу кожен громадянин України вправі діяти в стані крайньої необхідності або необхідної оборони. Тому ми відстоювали і будемо відстоювати принципи, згідно з якими офіцерський корпус повинен виконувати свої обов’язки лише відповідно до присяги та Конституції України і законів України.

— Шановний пане Євгене! На суд громади я виношу лише ті матеріали, які мають ознаки злочину (те що Ви називаєте “компромат”), і після того лише, коли Президент або керівники правоохоронних органів ховають ці матеріали “під сукно”, тобто покривають злочинну діяльність осіб, про яких йде мова у моїх депутатських зверненнях, запитах, результатах депутатських розслідувань, виступах в парламенті. Те, що Ви називаєте “компроматом”, буває двох видів: “компромат морально-етичного характеру”, чим я і організація “Антимафія” та очолювана мною слідча комісія ніколи не займалась і займатися не буде, і “компромат”, який має ознаки злочину або інших порушень Конституції та законів України. Цей “компромат”, згідно з чинним законодавством, народний депутат зобов’язаний перевірити або у вигляді депутатського звернення чи запиту направити його для об’єктивної перевірки (розслідування) до відповідного державного органу, або поставити питання про утворення депутатської слідчої комісії. Депутат не наділений правами слідчого, прокурора, суду. Народний депутат є політиком, і його діяльність має публічний тобто відкритий характер. Якщо депутат, отримавши матеріали, які вказують на вчинення злочину чи іншого правопорушення (те, що Ви називаєте “компроматом”), не вживає передбачених законодавством заходів реагування, то він сам стає на шлях порушення закону. Тому всі свої дії я роблю лише на підставі закону та в межах моїх повноважень. І можу сказати, ще не було жодного випадку, щоб названі мною факти корупції, зловживань або іншої злочинної діяльності посадових осіб були спростовані у встановленому законом порядку. Підкреслюю, не було жодного такого випадку! Якби це трапилось хоча би раз, Ви прекрасно розумієте, яка була б запущена державна машина проти мене, і де я був би зараз. Нагадаю, у квітні 1997 року (після чергового мого нагадування Президенту про приховування П.Лазаренком валюти за кордоном) за вказівкою Л.Кучми і тодішнього прем’єр-міністра П.Лазаренка Генпрокурор Г.Ворсінов порушив проти мене кримінальну справу, в тому числі і за “наклеп проти вищих посадових осіб держави Л.Кучми і П.Лазаренка”. У 1998 році П.Лазаренко подав на мене та газету “Україна молода” позов до суду за “наклеп та образу його честі і гідності” за опублікування в газеті матеріалу про наявність у нього за кордоном валютних рахунків, фірм та відмивання мільйонів американських доларів. Чим все це завершилось — відомо всім. Кримінальну справу закрили за відсутністю у моїх діях події і складу злочину, і Генпрокуратура публічно вибачилась переді мною. П.Лазаренко засуджений швейцарським судом (який підтвердив також достовірність опублікованої мною інформації) і зараз третій рік сидить у в’язниці США. Впевнений, що в недалекому майбутньому його сусідом буде і Л.Кучма. І це буде справедливо. Я не переслідував і не переслідую мети когось “опорочить”. Я за те, щоб не на словах, а на ділі діяв конституційний принцип рівності всіх перед законом і судом. Злодій, яку б посаду він не займав, повинен сидіти в тюрмі. У нас, як правило, судять тих, хто вкрав мішок пшениці, а ті, хто краде мільйонами чи вагонами, стають президентами, міністрами, депутатами...

— Я і Анатолій Єрмак (як члени депутатської слідчої комісії та ініціатори імпічменту) вважаємо, що в діях Президента України Л.Кучми вбачаються ознаки, зокрема, таких злочинів: розкрадання державних валютних коштів в особливо великих розмірах (12 млн. марок ФРН) у співучасті з Ю.Звягільським і колишнім міністром Кабінету Міністрів України А.Лобовим (ст. 86-1 КК України); співучасть (у формі сприяння) з П.Лазаренком у розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах (ст.19, ст.86-1 КК України) та приховування (“відмивання”) їх за кордоном; незаконне відкриття за кордоном валютних рахунків та приховування на них валютних коштів (ст.80-1 КК); неодноразове отримання хабарів в особливо великих розмірах посадовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч.3 ст.168 КК) — за призначення П.Лазаренка на вищезазначені посади в органах державної влади; халатність, тобто невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов’язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, що завдало тяжких наслідків державним інтересам (ч.2 ст.167 КК). Зазначені діяння Президента України Л.Кучми та оприлюднення їх у вітчизняних і зарубіжних засобах масової інформації (що викликало великий громадський резонанс) об’єктивно змушують Верховну Раду розпочати процедуру усунення Президента України Л.Кучми з поста в порядку імпічменту з метою встановлення об’єктивної істини та отримання висновку Верховного Суду про те, чи містять зазначені діяння Президента Л.Кучми (а можливо й інші, які будуть встановлені спеціальною тимчасовою слідчою комісією) ознаки злочину. В разі, коли Верховна Рада не почне процедури імпічменту, не проведе об’єктивного розслідування всіх обставин зазначених діянь Л.Кучми, щоб отримати висновок Верховного Суду, це може бути розцінене як спроба пропрезидентської парламентської більшості стати на захист Президента Л.Кучми, в діяннях якого, на нашу думку, вбачаються ознаки злочинів. У цьому випадку Л.Кучма також буде позбавлений конституційного права на судовий захист і права бути виправданим судом, щоб бути юридично чистим перед громадянами України та світовою громадськістю. Здійснення процедури імпічменту необхідне також з метою забезпечення конституційного принципу рівності всіх громадян перед законом (ст.24 Конституції) — якщо в зазначених діях Президента Л.Кучми Верховним Судом будуть встановлені ознаки злочину, то Л.Кучма повинен бути негайно усунутий Верховною Радою з поста Президента України. Тому, на нашу думку, Президент Л.Кучма має бути сам зацікавлений в проведенні процедури імпічменту та встановленні об’єктивної істини у його справі. Президенту (як і народному депутату) нічого і нікого боятися, якщо він чесний і не скоював злочину. У даному випадку спростувати наш висновок про наявність у діях Президента Л.Кучми ознак злочину може лише, згідно з Конституцією, Верховний Суд України.

— Записи, зроблені майором Мельниченком на магнітні носії, достовірні, не сфабриковані. Мною особисто прослухано декілька сот годин цих записів. Викладені у них факти знайшли підтвердження також доказами, якими володіють Тимчасова депутатська слідча комісія і я з Анатолієм Єрмаком. Окрім того, ще на початку цього року на моє прохання мої друзі-експерти як в Україні, так і за кордоном зробили неофіційну експертизу аудіозаписів майора Мельниченка, оприлюднених Олександром Морозом. За їхніми висновками, епізоди цих аудіозаписів — не сфабриковані. Про це я повідомив на одній із прес-конференцій. Сьогодні щодо достовірності записів Миколи Мельниченка уже не сумнівається ніхто, навіть сам Президент Л.Кучма. На мою думку, як колишнього слідчого, є достатньо підстав, передбачених законом, для порушення кримінальної справи проти громадянина Л.Кучми, обрання щодо нього запобіжного заходу — утримання під вартою (або іншого заходу: підписка про невиїзд, застава, поручительство), пред’явлення йому звинувачення у скоєних злочинах, направлення справи до суду для розгляду та встановлення вини і міри покарання для нього. Тому, будучи слідчим, я діяв би щодо громадянина Л.Кучми зазначеним чином. Оскільки Л.Кучма є Президентом України, то наша Конституція передбачає іншу процесуальну процедуру притягнення його до відповідальності. У вересні 2000 року я і Анатолій Єрмак офіційно внесли на розгляд сесії проект Постанови Верховної Ради України “Про усунення Президента України Кучми Л.Д. з поста в порядку імпічменту та створення спеціальної тимчасової слідчої комісії”. У матеріалах імпічменту викладені конкретні факти і докази діяльності Президента Кучми, які, на нашу думку, мають ознаки злочинів, в тому числі і тяжких. Але пропрезидентська більшість парламенту, яку становлять фінансово-політичні групи, так званих олігархів, блокує включення цього питання до порядку денного. Для початку імпічменту необхідно, щоб за це проголосували 226 народних депутатів. На сьогодні імпічмент підтримує трохи більше 200 народних депутатів.

“Президент створив режим, де заручниками є всі посадові особи”

— Абсолютна більшість офіцерів МВС, СБУ та інших збройних формувань — чесні і порядні люди, які навіть за цих умовах служать не Президенту Л.Кучмі чи своїм начальникам, а Українському народу, пам’ятаючи, що вони присягали на вірність Україні і її народу. Завдяки цим офіцерам організація “Антимафія” та громадяни України мають можливість знати якщо не всю, то хоча б частину правди, що відбувається у нашій державі і хто довів її до такого стану. Як засвідчила новітня історія України, на керівні посади в державні органи влади Президент Л.Кучма призначає, в першу чергу, осіб, які особисто віддані йому, а не державі і служать не народу, а інтересам Л.Кучми та його оточенню. Президент створив режим, де заручниками є політики, бізнесмени, посадові особи, в тому числі і він сам. Всі вони висять один в одного на великому гачку кримінального компромату. При нинішньому Президенті не можуть бути призначені керівниками силових відомств чесні, порядні професіонали, які були б незалежні від Л.Кучми. Сьогодні — це аксіома. Керівники держави нерідко використовують правоохоронні органи як “кришу” для своїх вірнопідданих олігархів і караючий меч — для політичної опозиції.

— Шановна пані Галино! На 1 січня 1997 року заборгованість держави перед громадянами України по грошових заощадженнях становила понад 130 млрд. грн. (офіційний курс Національного банку України на той час був приблизно 1 дол. США = 1,8 грн.). За оцінками експертів, при умові щорічного зростання внутрішнього валового продукту, ці заощадження можна було б погасити упродовж 10—15 років. На превеликий жаль, за час керівництва Україною Президентом Л.Кучмою наша держава втратила економічний потенціал на 75%. Зазначу, що в роки Другої світової війни ці втрати України становили 42%. У 1999 році колишній кандидат в Президенти, нині Секретар РНБО України Євген Марчук зазначив (цитую): “Колись за чотири роки наш народ переміг фашистів, а Кучма за цей же час зруйнував Україну гірше, ніж це зробили німці у війну”. На думку фахівців, нинішня соціально-економічна ситуація та стан смертності наблизили Україну до загальнонаціональної гуманітарної катастрофи. По суті, ведеться неоголошена війна проти власного народу. Упродовж 1997—2000 рр. група народних депутатів, в тому числі і я, неодноразово зверталися до Президента Л.Кучми та Кабміну розробити заходи (в тому числі погашення боргів за квартплату, комунальні послуги взаємозаліком), які б частково змогли погасити цю заборгованість і, в першу чергу, найменш соціально захищеним громадянам (пенсіонерам, інвалідам, учасникам ВВВ та іншим). Л.Кучма неодноразово давав обіцянки-цяцянки виборцям вирішити цю проблему, але “віз і нині там”. На мою думку, при нинішньому Президенті розв’язати цю, а також й інші проблеми соціально-економічного і політичного характеру, неможливо. Це — аксіома. Є одна ідея: Президент, Верховна Рада і уряд України повинні прийняти спільний юридично-політичний акт, який би передбачав, що цей борг держава обов’язково поверне (з відповідною індексацією) як власникам грошових заощаджень, так і їх нащадкам (дітям, онукам, правнукам та іншим). Можливо, це буде упродовж 15—20 років (за умови економічного зростання), але люди повинні знати, що держава (за нових Президента, уряду, парламенту) обов’язково поверне своїм громадянам борги. Я буду робити у цьому напрямку все від мене залежне.

— Поки при владі Президент Л.Кучма та його корумповане оточення, важко спрогнозувати, чим завершиться справа Гонгадзе. На мою думку як колишнього слідчого, а нині політика, керівники правоохоронних органів, і в першу чергу Генеральної прокуратури, за вказівкою Л.Кучми робили і будуть робити все, щоб затягнути розслідування справи. Доказів цьому безліч. На сьогодні навіть важко перерахувати, скільки разів керівники МВС, Генеральної прокуратури, а також Президент Л.Кучма публічно цинічно брехали всьому світові про результати розслідування справи Г.Гонгадзе. Думаю, що правду про обставини вбивства Георгія Гонгадзе (хто були виконавці, організатори, замовники та ідеологи) суспільство дізнається лише тоді, коли з Президентом Л.Кучмою відбудеться те, що з Президентом Філіппін Естрадою, Президентом Югославії Мілошевичем, тобто тоді, коли Кучма буде у слідчому ізоляторі.

— У вересні 1991 року після набуття Україною Незалежності група офіцерів-патріотів України створила громадське об’єднання “Антимафія”. Ми вже тоді розуміли, що загроза незалежності України буде не з боку Москви чи Заходу, не з боку внутрішніх політичних сил. Загроза, в тому числі національній безпеці, буде виходити саме від корумпованості вищих посадових осіб нашої молодої держави, з її ще незміцнілою демократією. Згодом до цього об’єднання долучились і окремі журналісти, які друкували матеріали наших розслідувань. Основна мета створення “Антимафії” (як громадського об’єднання, а не правоохоронного органу) — це боротьба законними публічними і політичними методами проти корупції та організованої злочинності у вищих ешелонах влади у випадку, коли цю злочинну діяльність покривають керівники держави або правоохоронних органів. Організатори “Антимафії” — це професіонали, які не дадуть зробити їх “грубим інструментом у чужій грі”. Нам відомо, що оприлюднені чи направлені “Антимафією” до правоохоронних органів або Президента Л.Кучми матеріали про злочинну діяльність посадових осіб використовувалися їх політичними опонентами. Ми не виключаємо, що спецслужби та Уряди інших країн можуть використовувати ці матеріали у своїх цілях. Наприклад, вербування посадових осіб — громадян України, які приховують (відмивають) на закордонних рахунках валюту, отриману злочинним шляхом. Про це я детально розповідав ще на початку жовтня 1996 року газеті “Голос України” у інтерв’ю “Сьогодні хабарник, а завтра агент”. Посадовим особам, які не скоюють злочинів, нічого боятися, їх не використають у “чужій грі”. Коли ж одні мафіозі чи олігархи здають “Антимафії” матеріали про злочинну діяльність на інших, таких, як вони самі (нерідко на своїх політичних опонентів і конкурентів по злочинному бізнесу), то ці матеріали ми також офіційно направляємо до правоохоронних органів для перевірки (розслідування), дачі правової оцінки діям цих осіб та притягнення винних до встановленої законом відповідальності. Отже, нехай мафіозі чи олігархи (як політичні, так і кримінальні) поїдають один одного. Це один із методів очищення суспільства від метастаз корупції, який ефективно використовується у багатьох країнах світу. То чому б не використати цей досвід? Якщо керівники державних органів, використовуючи своє службове становище, під виглядом “прохання” вимагають від комерційних структур або окремих громадян “пожертвувань” на благодійну справу, то, на мою думку, такі дії посадових осіб майже нічим не відрізняються від кримінального рекету, і такі чиновники повинні притягуватися до відповідальності, в тому числі і до кримінальної. В подібних ситуаціях я радив би звертатися до вищих керівників правоохоронних органів або до парламентського Комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю. В рамках наших повноважень ми допоможемо Вам захистити ваші конституційні права.

Шановні учасники Інтернет-конференції! Щиро дякую Вам всім за Ваші запитання, і особливо тим, хто ставив, на перший погляд, неприємні, але такі необхідні запитання. Упродовж двох з половиною годин мені було цікаво спілкуватися з Вами. На ваші запитання я відповідав щиро і відверто. Лише за браком часу не зміг відповісти більш детально. Тому перепрошую. Відповідаючи на ваші запитання, я керувався біблійною заповіддю: “Правда — не гріх”. Наведені мною факти, цифри, та обставини відповідають дійсності, вони існують у природі, незалежно від мого бажання чи бажання тих посадових осіб, про яких йшла мова. Можновладцям, які ненавидять правду, варто б пам’ятати: журналіста (Георгія Гонгадзе, Бориса Дерев’янка та інших), як і політика (Вадима Бойка, Вадима Гетьмана, В’ячеслава Чорновола та інших) можна вбити. Слово ж правди вбити не під силу нікому. Бажаю всім щастя, здоров’я, любові, добробуту, взаєморозуміння і незламної віри в щасливу долю України та Господнього благословення українському народу.