П’єр де ВІЛЬМАРЕСТ:
“ДЕМОКРАТІЯ ФАЛЬШУЄТЬСЯ”

— З розвитком модерного суспільства утворювалися клуби або “лобі”, як кажуть американці, відбувалися конференції, колоквіуми, і можна було зауважити з часом, що різні інтелектуальні або політичні еліти хотіли демократії під умовою, що вони її контролюватимуть. Тут поєднувалися економічні й філософські причини. Ці клуби творилися, зокрема, в другій половині нинішнього століття, і їм таки вдалося контролювати засоби інформації та політичні партії — достатньо кількох людей у керівництві, щоб перешкодити якійсь дії. Все це будувалося впродовж 50 років. Я переконався в цьому завдяки моїм спостереженням, адже відбувалися речі, які мене тривожили. Я тоді, боровся проти комунізму і завважив, що на Заході існували організації, які, властиво, орієнтувалися на комуністичний центральний комітет. Вони проникали в усі партії (від правих до лівих), щоб ними керувати. Завдяки пошукам я одержав докази того, хто до яких клубів належав, і дізнався, що в них зустрічалися люди з різних політичних угруповань. Моя робота полягає в тому, щоб отримати списки членів цих клубів, зокрема в Америці, цій найбільшій потузі після 1945 року, яка послуговувалася “холодною війною”, щоб тримати в своїх руках так звану опозицію до комунізму. Тут саме я й відкрив дуже прикру річ. Виявляється, від початку століття існував американський клуб, який називався Радою міжнародних зв’язків (Councіl on Foreіgn Relatіons — C.F.R.) і, властиво, дублював американський Державний департамент і навіть ЦРУ (С.І.А) завдяки становищу своїх членів, які належали і до Держдепартаменту від часів Рузвельта. Але про все це не було відомо. Завдяки згаданим спискам можна було зорієнтуватися, що ці люди зустрічалися, щоб узгоджувати справи, часто без відома їхніх урядів.

— Великі міжнародні фірми, які після війни опанували Західну Європу, її треба було відбудовувати. Вони створили й оплатили своєрідний мозок — згаданий клуб C.F.R. В їхніх інтересах було мати політиків у своїй кишені. Наприклад, тих із так званих організацій “Західна Європа” Жана Моне чи “Спільний ринок”. Уже тоді створився цілий їхній комплекс, та ще й досі понад 20 різних фірм є членами C.F.R. А з семи тисяч перших американських фірм світового значення від 500 до 700 належать до цього клубу.

— Бо люди, які створювали C.F.R., засекречені так, як і таємні товариства, де відбуваються церемонії вступу в члени. Вони хочуть переконатися, чи нові учасники сприймуть їхні принципи і чи не зрадять їх або не обернуться проти них. Тож вони наближаються до людей і вивчають, наскільки ті здатні піддатися основному принципові C.F.R. їх, зокрема, цікавлять промисловці, журналісти, директори видань. Якщо вони відчувають, що цих людей не можна ідеологічно контролювати, то їх не вербують. Наприклад, фірма Мішелен ніколи не належала до жодного з тих клубів, без огляду на зміну керівників. Бо відчувалося, що цей дім має свої власні ідеї, принципи, переконання і ніколи не служитиме засадам C.F.R. Метою ж клубу було створити своєрідне “братерство промисловців” світового масштабу, в якому б промисловці-члени поділили між собою ринки і тим самим уникнули суперечок.

— У кожному клубі обов’язково існує документація, бюлетень для втаємничених членів. Простудіювавши ці тексти, я завважив, що принцип членів — не боротися проти комунізму як диктатури над Україною, Центральною Європою або іншими країнами. Вони погоджувались на те, що комунізм далі пануватиме над його колоніями. Їм ішлося тільки про те, щоб комунізм не поширювався далі. Інакше кажучи, слід лише перешкодити експансії комунізму, утримуючи його в зоні впливу. Це мене приголомшило.

Маючи в руках списки членів американських, франко-американських, бельгійсько-американських і т.п. клубів, я переконався, що це не абстрактна ідеологія, а конкретна дія. Наприклад, на зборах західних антикомуністів усі члени C.F.R. виступали проти цих ідей або людей і завжди говорили так, наче читали з одного катехизису.

Так було й у Товаристві атлантичного альянсу, до якого я належав. Коли я хотів переступити межу словесного бою на тему антисовєтизму, то мене стримували, не давали слова, перестерігали, кажучи: “Не говоріть таким чи таким способом”, “не чіпайте цієї теми”. Тоді я запросив приятелів, щоб вони побачили, що діється в цих клубах. І сьогодні, сорок років опісля, ми маємо цілу низку доказів... До того ж американські книжки на цю тему говорять точно те саме, що й я. їхні автори перевірили ці тези й ідеологію в чисто американському плані. Це було прикрим, особливо для уярмлених народів, яким пропагували, зокрема через радіостанції “Вільна Європа” та інші, нібито існували люди, які хотіли допомогти їм визволитися. Однак це була неправда. Час від часу вони звеличували якогось політв’язня, називаючи його мучеником, бо ж треба було мати вигляд антикомуністів. Коли ж я десятки разів пропонував, аж до 70-х років, журналістам, промисловцям, торгівцям, які їхали на Схід, зв’язатися із справжніми борцями за волю, то мене відразу ж зупиняли, накидалися, називали “божевільним”, “екстремістом”... Я виявив, що ті, хто на мене нападав, завжди були членами котрогось із п’ятдесяти до сьогодні чинних клубів. Кожний з 77 “дослідних інститутів” у світі, зокрема і Німецьке товариство для зовнішньої політики (Deutsche Gesselschaft fur Auswіrtіge Polіtіk), має в ролі патронів представників американського клубу C.F.R. В організації “Трілятераль” (Тrіlaterale) яка мала буцімто згармонізувати взаємини між європейською, азійською та американською економіками, ви також знайдете людей того домінуючого клубу C.F.R. Драма полягає в тому, що навіть коли знайшлися в американській, французькій, німецькій, англійській розвідках люди, які хотіли зробити щось позитивне, їх зупиняли.

— Вона сфальшована. Бо її ідеологи бажають тільки контрольованої ними демократії. А де ж справжня демократія, в якій голос має народ?!

— Якраз ні! C.F.R. існує від 1919 року і поширився на всю Америку в 1921-22 роках, а відтоді пустив пагони на весь світ, творячи свої осередки. В нього відразу проникли фабійські соціалісти (з Fabіan Socіety). Фабійці пропагують “революцію згори” з допомогою вчених, дипломатів, учителів, журналістів, які послуговуються демократією. Вони використовують усі вибори, під час яких просувають своїх людей в усі Партії. Від правих до лівих. А ми деколи дивуємося, звідки то раптом в політиці з’явилася нова зірка...

Інший приклад я навів, виступаючи по польському телебаченню: коли “клубівці” побачили, що Лех Валенса є харизматичним, то до нього зразу ж підійшли американці в особі американських поляків. Біля витоків цього маневру, звичайно ж, знаходимо клуб C.F.R. і американські профспілки, членів клубу, які втручалися в антикомуністичну боротьбу. “Клубівці” пробували завербувати Валенсу, про що відразу довідалися совєтська розвідка й таємна польська поліція. Валенса став іграшкою між двома колами впливу і втратив довіру в польському середовищі. Його оточили колишні партапаратники і навіть агенти КГБ — про це писалось у Польщі. Один з авторів подає велику пресу, прізвища агентів. Але про це — ні слова у світовій пресі. Чому? Бо велику пресу, наприклад у Франції, тримають фінансові й політичні середовища, а вони перебувають у товариських стосунках з клубом. Отже, це фальшива демократія.

— Тут належить згадати Жоржа Сороса. Це досить щедра людина, яка робить деякі потрібні дії в економічному плані. Проте з ним слід бути дуже обережним. Треба дістати списки людей, які працюють для Сороса в Україні, і подивитися, що вони роблять в його фундації: чи справді підтримують ідею незалежності нації в заявах і щодо людей, яким допомагають? І зразу ж маєте пробу. Бо в дев’яти випадках на десять члени клубу ніби й не хочуть знищити Україну, але зразу ж називають “екстремістами” тих незалежників, які домагаються повної суверенності. Вони кажуть: “живемо в світі, де це вже неможливо...” Як бачите, поволі й таємно наближається нищення національних і культурних вартостей. Вони ж хочуть все інтернаціоналізувати — це ідеологія центрального клубу C.F.R. І якраз Сорос — давній член C.F.R. та Trіlaterale. І це не окремий випадок. Перед ним був Самуель Пісар, дискредитований своїми симпатіями до Брежнєва. Він також був членом клубу. Ви не зможете знайти впливових людей в Україні, як і в інших країнах, які б не були пов’язані з клубом C.F.R. Тут не йдеться про те, щоб іти війною, як Дон Кіхот, кажучи: “цей лихий, а цей небезпечний”. Треба, щоб національні еліти це знали та обминули перешкоди. Не треба про це кричати на весь світ і показувати все, що знаєте. Отож кажу: обережно! Чим більше ключів матиме українська еліта — тим легше уникатиме перешкоди. Не треба йти в походи надто відкрито, бо “клубівці” не є добрі: якщо політик, ще не ставши “зіркою”, заговорить про це, то він — як політик пропав. Якщо знаєте щось про “клубівців”, то не показуйте, що знаєте. Зачекайте, поки не видряпаєтесь на високі посади. Підождіть, поки вони до вас підійдуть, дозвольте їм діяти, а ви — записуйте. Але не робіть цього надто рано, бо вас зламають, як це сталося у Польщі 1992 року з урядом Яна Париса. До нових виборів клуб знову втручався, і я подав полякам прізвища винуватців.

— Я бажав би, щоб Україна порозумілася зі своїми сусідами, щоб зменшити небезпеку від Росії. І не тільки в галузі торгівлі й виробництва, але й у дипломатії та розвідці. З іншого боку, Україна повинна б далі утверджувати свою приналежність до Європи.

— Ні. Маастріхт — це, на щастя, нежиттєздатний договір. Він мав би створити наднаціональну структуру. Європа Маастріхта — це Європа клубу C.F.R. Але існує Європа, яка не має нічого спільного з Маастріхтом. Це порозуміння між державами, між народами. Бо існують вартості, спільні для нас усіх.

— Звичайно, ядерна зброя — це справжня небезпека. Але я можу зрозуміти, якщо Україна затримає певну її кількість. Кожна суверенна країна повинна мати чим відповісти своєму імперіалістичному сусідові. Але клуб цього не хоче. Він вважає, що ця зброя дозволена тільки чотирьом чи п’ятьом країнам. Американці готові оплатити її знищення, але вони не мають права диктувати Україні стратегію. До речі, небезпечним є їхній активний політик Збігнєв Бжезінський, який застосовує теорію Леніна: “говоріть їм те, що вони хочуть почути”. У Польщі він підтримував команду Валенси-Мазовецького і радив їм не робити “полювання на відьом” — за порадою клубу.

Бжезінський писав у 70-х роках: “Я маю всі його (очевидно, Леніна. — Ред.) статті, що комунізм — це “перемога розуму над вірою”. І він цим пишався. А тепер, коли їздить до Польщі, говорить цілком протилежне. Він, мовляв, щасливий тим, що віра відроджується! Це тому, що відчуває: існують речі, яких він зі своїми “клубівцями” не контролює, тож мусить іти за течією, щоб його приймали всюди і він міг спостерігати, що там діється... І тоді починається глибинна робота економістів, капіталовкладників, щоб змінити політику. Тож будьте дуже уважні в Україні. Це людина спритна, небезпечна, із 30-річним стажем “дипломата”.

— Так, це якраз доказ. Українська еліта ніколи не мала доступу до документації, пов’язаної із зовнішніми справами. Якщо вона не знає, які банки фінансували комунізм і націонал-соціалізм, то не може проаналізувати цієї ситуації. У своїй книзі я подав такий факт: 1920 року 12 американців поїхали відвідати Леніна .під виглядом представників Червоного Хреста. Всі вони були “клубівцями” — керівниками міжнародних фірм, серед яких був і представник “Дженерал-Моторс”. Тоді саме починався НЕП, і вони вклали туди капітали, їхні прізвища — в моїй книжці, між іншим й американського жида, який керував п’ятирічним планом. А для націонал-соціалізму працювали ті самі банки й підприємства, які від 1928-29 років допомагали Гітлерові. До речі, прийнято вважати, що жиди були проти націонал-соціалізму. А це неправда! Банк братів Опенгаймів допомагав Гітлерові постійно, і навіть мав свої бюро в Рейхсбанку. Одного з братів Опенгаймів засудили в Нюрнберзі не за фінансування Гітлера, а тільки за те, що належав до керівництва фірми І. G. Farben, яка виробляє горезвісний газ Циклон-Б. Цей смертоносний газ відкрила і виробляла лабораторія Давида Рокфеллера. Циклон-Б не цікавив тоді американців, тож вони перекинули його до Німеччини. Ці факти я знайшов в архівах, які клуб намагався приховати від оприлюднення. Отже, коли ви не знаєте, що історія сфальшована, то ви обдурені.

— Перш за все, це був бізнес. Фірми дбали про свої інтереси. Не слід забувати, що близько 20 німецьких фірм між 1928 і 1939 роками насправді були німецько-американськпми. І. G. Farben була і пов’язана із Стандарт-Ойл та з Чейз Манхеттен Давида Рокфеллера.

Крім того, головну роль відіграє ідеологія клубу C.F.R., яка не допускає будь-яких дій у світі без його контролю. Коли Ірак не хотів знизити цін на нафту, то Саддама Хусейна примусили анексувати Кувейт, щоб викликати війну.

Гадаю, було б корисно, якби в українських навчальних закладах вчили, що на Заході в нинішньому столітті також фальшують історію.

СПИСОК КЛУБІВ П’ЄРА ДЕ ВІЛЬМАРЕСТА, ПОДАНИХ ЗА ЄВРОПЕЙСЬКИМ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЦЕНТРОМ

Councіl on Foreіgn Relatіons (С.F.R.): елітарна організація, створена 1919-1922 рр. за ініціативою Едварда Менделя Гавза, сірої еміненції президента Вудро Вільсона. Засади цієї організації почерпнуті з фабійського англо-американського соціалізму (Fabіan Socіety), спрямованого до всесвітництва (mondіalіsme), щоб шляхом “тихої” революції (замість вуличних заворушень) здійснити синтез капіталізму й соціалізму.

Невидимий уряд Америки, C.F.R. налічує близько 2700 членів, які згуртовані в групах, постійно досліджують поточні проблеми. За тридцять років існування клуб домігся того, що на посаду секретаря Держдепартаменту, відомство оборони, скарбу, а також на ключові посади цих міністерств, чільних амбасад, керівництва ЦРУ не обрано жодної людини з-поза його середовища.

Від 1933 року всі вибори президентів залежали від C.F.R., чиї основні принципи зводяться, навіть після 1991 р., до:

а) торгівлі й допомоги недорозвиненим країнам. НАВІТЬ РЕВОЛЮЦІЙНИМ;

б) того, щоб наднаціональні інституції (чекаючи на СВІТОВИЙ УРЯД) взяли в свої руки: пошуки, добування і розподіл енергоносіїв та сировини, раціоналізували (тобто “нормалізували”, організували задля користі й видатності) великий ринок; уладнували конфлікти, силуючи сторони до діалогу в такий спосіб, щоб не було ні переможця, ні переможеного;

в) ствердження, що ЇХНІЙ ВОРОГ НЕ КОМУНІЗМ, а його надмір;

г) того, що НАЦІОНАЛЬНІ СУВЕРЕННОСТІ МАЮТЬ ПОТРОХИ ЗНИКАТИ у великих економічних і геополітичних ансамблях.

Royal Іnstіtute of Іnternatіonal Affaіrs (R.І.І.A): близнюк C.F.R. у Лондоні, створений 1919 р. Відтоді його філії виросли у 60 країнах.

І.R.Є.X.: залежне від С.Р.Р. Воно захопило таємну, постійно діючу совєтсько-американську групу для кожної частини світу, від 60-х років донині.

Bіlderberg: постійна елітарна конференція, створена 1954 року для підтримування “мосту” між американськими та європейськими членами НАТО, щоб організувати західні ринки й створити базу для наднаціональних переговорів із совєтською імперією. Обирає своїх членів шляхом кооптації. Вони кожного року сходяться за закритими дверима. З їхніх дискусій виникає спільна лінія.

Trіlaterale: наднаціональна світова комісія, яку 1973 року створили Давид Рокфеллер (президент C.F.R.), Збігнєв Бжезінський, Генрі Кіссінджерта ін. До євро-американскої групи долучається японський промисловий ансамбль. Це десятиособове керівне тіло. Виконавча комісія складається з 29 осіб. Trіlaterale завербувала й поставила Картера як президента США, оточила його 17-ма засновниками цієї комісії, а десятьма з них — Рейгана й Буша. Її мета, довершена C.F.R., — дійти до синтезу капіталізму й соціалізму (всіх відтінків), групуючи навколо всеамериканського, всеєвропейського і всеазійського полюсів великі економічні ансамблі такого ж роду, й водночас знищити національні держави в ім’я НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ.

Розмову вела Зірка ВІТОШИНСЬКА
Париж, грудень 1993 р.