Міртала — творчий псевдонім скульптора Міртали Сергіївни Пилипенко, яка народилась у Харкові в сім’ї відомого в 20-х роках українського письменника та громадського діяча Сергія Пилипенка і Тетяни Кардиналовської.

У 30-х роках її родину після арешту батька вислали за межі України. Сім’я жила в Калініні (Твері). Під час війни Мірталу разом з матір’ю та сестрою Асею було вивезено до фашистської Німеччини на примусову працю. Роки поневіряння по різних таборах, Італія, Англія, еміграція до США (1947 p.)

Художню освіту Міртала здобула в мистецькій школі при Бостонському музеї мистецтв (клас скульптури). 1957 року вона блискуче закінчує школу і одержує вищу нагороду — стипендію на творчу подорож до Європи. В Парижі вона удосконалює свій фах, навчаючись у відомого скульптора Осипа Цадкіна та в Кутюрьє в Школі декоративного мистецтва. Повернувшись до Америки, Міртала закінчує Тафтський університет і отримує ступінь бакалавра мистецтв. В 1972 р. опублікована її перша збірка поезій російською мовою, і після нетривалої викладацької роботи на курсах скульптури Міртала повністю присвячує себе творчій праці. Згодом її вірші вийшли в США українською та англійською мовами, а в 1992 р. її збірка “Райдужний міст” була видана в Києві видавництвом “Український письменник”.

На основі своїх скульптурних композицій і віршів та музики видатних композиторів Міртала створює відеопрограми “Шлях людини” та “Мандали”, а також театральний варіант “Світ і тінь”.

Ім’я скульптора Міртали занесене до таких відомих довідників, як: Who’s Who in American Art (“Хто є хто в американському мистецтві”); Who’s Who of American Women (“Хто є хто серед американських жінок”); International Directory of Arts (“Міжнародний довідник мистецтв”) та ін.

В 1992 р. Міртала привезла свої скульптури в Україну і, після турне по головних музеях країни, подарувала їх своїй Батьківщині. Вони тепер на постійній виставці в Українському домі у Києві та в меморіальному Музеї Сергія Пилипенка при Державній Академії Міського Господарства у Харкові.

Роксана КОСТЮК

ПОЕЗІЯ — СКУЛЬПТУРА

Суть поезії Міртали Кардиналовської — у її злетах у височінь, а її цінність — у своєрідних, свіжих образах, музичності та художній ясності, у проникливих думках, захованих за символікою обманливої простоти вислову.

В нашу добу загальної розгублености, а часом і розпачу, радісно почути слова, освітлені позитивним та гармонійним світоглядом. Гуманність філософії Міртали підносить дух і її думка йде до самого серця читача.

Тема людини з її перемогами і поразками, її радощами та сумом — одна з провідних тем поетеси. Та ще частіше вона поринає у життя природи. В її віршах тісно переплетений світ довколишній і світ внутрішній — макрокосм і мікрокосм. Вона тонко реагує на найменші прояви життя природи, в якій усе живе — будь то струмок чи колос, що впав на воду, чи звичайний камінець. Поетеса вбачає життя в барвах, русі, лініях, і її людина ані боїться природи, ані обожнює її. Ця людина — невід’ємна частина всесвіту, вільна, свідома свого високого покликання, повна світла дитина Сонця.

Ася ГУМЕЦЬКА
Мічиганський університет

* * *

Кріз життя —

босоніж —

вбрід!

Ідемо спроквола,

бредемо врозбрід,

гуртом, чередою,

поодинці чи в парі,

часом поруч,

а часом — далі.

Кому — по плече,

кому — по коліно.

Усі невмолимо

грядуть

покоління.

Завдання складне,

завдання — одне:

щоб скарби свої

на нерівній путі

не підмочивши

вгорі пронести.

* * *

Три —

п’ять —

сім —

ніколи днів не злічим!

Час не має межі —

біжить —

біжить —

біжить —

А що, як невпинний біг

частин, електронів

усіх на місці враз зупинити —

чи буде час тоді жити?

Невже у вагадловім кроці

в його дерев’яній коробці

шукати доказу вперто,

що маємо час попереду,

майнув він позаду і вмер,

але ніби є й тепер,

за годиною знову година?

А може, і зовсім немає

тих років,

хвилин,

годин,

і час причалу не знає —

стоїть без початку і краю?..

* * *

Круг життя замкнеться

простий і ясний,

вже не буде завтра —

час пішов у сни.

Вже було майбутнє,

а минуле — буде,

час усі завади

назавжди забуде,

і його границі

розійдуться в вічність,

попливе луною

миті безконечність.

* * *

Лік згубила чужим містам,

а душа моя

там,

все там,

де рідну мову чути,

де можуть прийняти,

збагнути.

З глибини видобуду руди,

відішлю її туди,

туди,

де потреба більша,

де мова рідна

ніжніша.

Слова переплавлю в сплав,

щоб голос могутнім став.

Думок

гострі ножі

зріжуть

брехню іржі.

СКУЛЬПТУРНА СИМФОНІЯ

Мистецтво Міртали пов’язане з точно окресленими сюжетами: люди, простір і елементи часу, які за ними стоять. Люди в неї рухаються масами, проте не як маршуючі вояки або метушлива юрба, а скоріше як спокійна братерська процесія пілігримів, що крокують до невизначеної мети. Потиху, але невідступно, вони прямують через простір, структурованим їхнім шляхом, і крізь час, виміряних ритмом їхнього поступу. Здається, що вони еволюціонують від неіндивідуалізованого і недиференційованого стану до індивідуального, повного буття. Розвиваючись, як мотив Фуги, вони осягають повного виразу в контрапунктовому контексті.

Інколи якась фігура, що стоїть осторонь, формує контури довколишнього простору, подібно до мелодії без акомпанементу, яка створює життя і пульс часу. Іншим разом індивідуальна постать з’являється у концертоподібному відношенні до ансамблю, як віртуоз у діалозі з оркестрою.

У Міртали словник форм — людських та просторових — це скульптурна стенографія, яка дає їй змогу транспонувати фізичну реальність її сюжетів у зорову мову поетичного значення. Оминаючи перешкоди реалістичних деталей, вона досягає майже метафізичної ясности своїх сюжетів: людські постаті в неї натякають на нескінченну одіссею людства, даючи втілену форму і людські виміри безмежному простору і безконечному часу. Вони нам говорять про нашу підставову суть. Як елементи синтаксичних і ритмічних гармоній вони викликають інтуїтивний і медитативний відгук.

Іван ҐАЛАНТИЧ
Тафтський університет, Бостон