Революційна стихія. Зимовий похід 1919–1920 рр.

Юрко Тютюнник. Революційна стихія. Зимовий похід 1919–1920 рр. – Львів: Універсум, 2004. – 192 с.

«Ми слухняно йшли за своїми провідниками. A наші провідники любили Росію. Що це була за протиприродна любов, годі сказати. Чи це була любов старої жінки, що колись молодою з примусу віддалася і цілий вік гиркала на свого чоловіка, не помічаючи, що давно вже його покохала, чи любов лакея до зубожілого пана, чи любов прирученої звірини до дзвоників на ярмі, але залишається фактом, що в наших провідників була таємнича, можливо, підсвідома, любов до Росії. Зі своєю любов’ю провідники дуже xoвалися. Але часом це ставало помітним. У такі моменти, здавалося, що маси розтопчуть усе і всіх на своєму шляху до свободи, стихійно кинуться на ворога і вже в самій боротьбі знайдуть собі нових вождів, які не спинятимуть нового життя… Провідники боялися рішучих слів, а ще більше боялися рішучих справ…

Ми мали сприяючі умови, щоби творити – наш ворог, Росія, захитався в своїх найголовніших підвалинах. Ми мали знаменитий матеріал для будівлі – спалахнувші революційним ентузіазмом народні маси. Та серед керманичів Центральної Ради не знайшлося людини з творчим генієм. В нас були каменярі і часом непогані, але не було архітекторів-творців. Ми не мали провідників. Ті люди, що вважали себе провідниками, не були ними. Час, дорогий час, минав; умови змінювалися не на нашу користь; дорогоцінний матеріал псувався.

Були люди, що вже тоді прозріли нашу внутрішню трагедію. їх було небагато. Вони не могли значно впливати на розвиток подій. Проти світлих одиниць стояла ціла темна сила нашого ката – Росії, яка охоче підтримувала угодовців… Угодовці дорого платили Росії за тимчасову підтримку і платили інтересами цілої нації… Росіяни великі митці обіцяти, щоб ніколи не виконувати своїх обіцянок…».

Юрко Тютюнник,
генерал-хорунжий УНР

Універсум 9–10 (287–288), 2017

Журнал Універсум 9–10 (287–288), 2017