Олег К. Романчук. Контролю нуль, правил гри нуль

29.11.2019

Український літературознавець Григорій Костюк у споминах «Окаянні роки», що вийшли 1978 року в канадському Торонто, згадує трагікомедійну історію одного з арештантів Лук’янівської в’язниці.

Головного інженера Дніпровського пароплавства арештували за саботаж і образу вождя партії й уряду. Злочин полягав у тому, що він начебто противився виконувати наказ наркома транспорту СРСР Лазаря Кагановича, за яким поїзди й пароплави повинні були рухатися швидше. Наркомові було невтямки, що парові казани розраховані на обмежену силу тиску. І вище межі жоден технічно освічений керівник не дозволить таких експериментів. Однак секретар парторганізації Дніпровського пароплавства викликав до себе головного інженера й нагадав, що наказ наркома треба виконувати. А як – це справа головного інженера. Той у відповідь нагадав, що Каганович замолоду мав якийсь стосунок до виробництва шкіри, отож може вказувати як ліпше м’яти її. Але на яку потужність повинні працювати парові казани паровозів-пароплавів – не його компетенція. Позицію інженера розцінили як образу вождя. Він дістав вісім років концтабору.

Ця історія викликала певні асоціації з діями «слуг народу», які взялися виконувати наказ щодо приватизації української землі. Проблему, яку не могли розв’язати впродовж чверті століття, в умовах війни алярмово втілюють люди, далекі від розуміння методики роздержавлення.

Поспіх зе-команди в ухваленні доленосних для держави рішень наводить на невеселі роздуми. Навіщо проводити турбореформу в умовах війни? Земля – це передусім питання політичне. Бо йдеться про існування Української держави.

Право продавати землю – це не те, що потрібно господарям. Чи буде вирішена проблема купівлі фермерами оброблюваних ділянок? Так отож. Ціни непідйомні, а програми підтримки фермерів – відмінені. «Слуги народу» уникають відповіді на головне питання: хто зможе купити землю?

Прихильники скасування мораторію стверджують, що невеликі сільськогосподарські підприємства отримають доступ до кредитування. Олексій Гончарук перед обранням на посаду прем’єр-­міністра обіцяв бізнесу кредити під 12–13 відсот­ків річних. І що? На середину листопада середня кредитна ставка становить 22,57 процента. Тоді як у Польщі – від 3,5 до 5,2. У Німеччині – 4,3 відсотка річних, по Єврозоні – 4,8.

Законопроєкт № 2194, ухвалений у першому читанні, дозволяє відкривати ринок землі для холдингів та іноземних корпорацій. 10 жовтня представники фракції «Слуга народу» зареєстрували альтернативний проєкт № 2178-10 – щоб набуття іноземцями права на землю відтермінувати до 2024 року. Зрозуміло, що це «фільчина грамота».

Мій дід Іона Андрійович Романчук 1916 року був демобілізований через контузію в чині старшого фейєрверкера 2-ї батареї 75-ї артилерійської бригади 31 армійського корпусу. За його Георгіївські хрести та медалі упродовж двох років виплачували хороші гроші. І в умовах панської Польщі, де був іпотечний банк і прийнятні умови позики, за 20 літ зумів купити на Волині 116 гектарів землі, частину озера й ділянку лісу.

Історик Володимир Марчук проаналізував, як працювали державні банки Волинського воєводства в 1921–1939 роках. Державний сільськогосподарський банк видавав короткотермінові позики на визначені цілі – добрива, вогнетривкі покрівельні матеріали, корми для худоби, насіння, садівництво тощо. Основною умовою отримання кредиту було оформлення права власності на землю.

А скільки землі може придбати фермер у сучасній Україні? Питання риторичне. Бо стартова ціна одного гектара землі становитиме приблизно 2500 доларів.

На початок 2001 року 6,48 мільйона селян отримали сертифікати про право на земельну частку. Під паї віддано 26,5 мільйона гектарів сільськогосподарських угідь, тобто близько 4 гектарів на кожного власника. Та селяни не отримали можливості їх ефективно обробляти. Не мали техніки, насіння, препаратів захисту рослин. При цьому у більшості не було агротехнічної освіти, необхідної для впровадження ефективних методів обробітку, писав колишній народний депутат Михайло Сирота.

– Ухвалили закон про ринок землі. А де можливості для фермерів? У нас немає доступу до кредитів. Немає технологій. Ви створюєте можливості для людей із технологіями й технікою. Вони приїдуть сюди. До мене поляк прийде, дасть гроші, і я куплю йому землю. Як ви перевірите, звідки ці кошти? Контролю нуль, правил гри нуль, – заявив засновник фермерського господарства на Львівщині Микола Стецьків на телебаченні.

Росія має неабиякий досвід проникнення на наш енергоринок і в банківський сектор. Вона не пропустить можливості зайти і на земельний ринок. Росіяни будуть серед перших, охочих придбати українські чорноземи. Йдеться про новітню колонізацію України у XXI столітті.

У листопаді цьогоріч Віктор Шишкін, суддя КСУ у відставці, застеріг: маємо військову капітуляцію й капітуляцію через продаж землі. В арабів, ізраїльтян, американців, китайців є фінансові можливості для скупки українських земель. У Росії немає, тому відбирає землю воєнними діями. Головна функція землі – державоутворююча. Без національної землі нема національної держави.

Слід зауважити, що приватна власність на землю в розвинених країнах далеко не повсюдна. У Канаді приватне володіння не перевищує 9,8 відсотка. Верховним власником землі у Великій Британії є королева. У США державні землі зай­мають більш як 40 відсотків території країни. В Ізраїлі в державній власності перебуває майже 91 процент сільгоспугідь, надаються тільки права користування ділянками. В Італії особа, яка отримує ділянку, повинна обробляти землю власною працею і мати ефективні професійні навички.

Cеред багатьох аргументів проти відкриття ринку землі забувають про, можливо, найважливіший – без верховенства права земельну реформу не можна назвати інакше, як масштабною аферою.

«Газета по-українськи»

Універсум 3–6 (317–320), 2020

Журнал Універсум 3–6 (317–320), 2020