Олег К. Романчук. Оновлення влади виявилося бутафорним

28.04.2020
Дискредитація Майдану може призвести до припинення збройного опору агресорові

Менш як за рік підтвердилися побоювання 23% виборців, що «зелені» популісти не мають «зеленого» поняття, як досягати успіху в державному будівництві. Що «слуги народу» на чолі зі своїм лідером неспроможні виконувати покладених на них завдань – зміцнювати економіку і Збройні сили, плекати науку й культуру, творити політичну націю. Та небажання займатися політикою не звільняє від її результатів, казав Отто фон Бісмарк.

У сучасному світі проблема ідентичності – засаднича. Держава має володіти цілим арсеналом цінностей та орієнтирів, які допомагають знайти друзів і визначити ворогів. Національні інтереси постають із національної ідентичності, яку формують сім’я, найближче коло, історія родини, держави.

У значної частини зе-команди з цим проблеми. Чимало «слуг народу» разом із частиною суспільства продовжують жити в парадигмі «русского мира». Не розуміють, навіщо українцям цінності Заходу, його культура. Це перешко­джає стратегічному баченню шляхів розвитку України.

Упродовж майже трьох десятиліть дається взнаки брак національно свідомої еліти. Гучно декларувати, що змінюватись має саме суспільство, знищувати в собі совєтськість і похідні від неї – хамство, патерналізм, інфантилізм, безкультур’я, пристосуванство, – недостатньо. Потрібні позитивні приклади з боку влади, лідера. А їх катма.

Для успішного керівництва державним будівництвом, крім ідентичності й патріотизму, важливі фаховість, розуміння принципів тактики і стратегії, системного аналізу. Таке враження, що Володимир Зеленський не розуміє, що таке система.

Людвіг фон Берталанфі, автор загальної теорії систем, визначив її як сукупність елементів, що взаємодіють. За умови, що вона розглядається як єдине ціле.

З погляду держави, система – це передусім кадри і зв’язки між ними: приватні, професійні, виробничі, корпоративні, наукові, комерційні, родинні, міждержавні, злочинні тощо. Хто з українських президентів наважився знищити зловорожу систему? Хто взявся реально змінити кадри і правила гри? Петро Порошенко начебто спробував змусити олігархічну систему – не забуваючи про власні бізнесові інтереси – одночасно розв’язувати й державні проблеми. Нічого доброго з такого симбіозу народитися не могло. Половинчасті рішення і такі ж результати. Бо залишився незмінним принцип творення системи з «любих друзів».

Те саме спостерігаємо в зе-команді. Оновлення влади «зеленими» виявилося бутафорним, ненадійним, непрофесійним, дилетантським. Це уможливило повернення реваншистів із російською ідентичністю. Так реанімували обслугу режиму Януковича, вдалися до послуг портнових і Ко.

Прикметно, що саме тепер антидержавні сили почали нав’язувати українцям провокаційний діалог про визначення нової ідентичності, яка враховуватиме думки й погляди сусідніх країн, передусім Московії.

Останні шість років феномен Майдану і війна стали важливою частиною світоглядних цінностей українців. Їх Володимир Зеленський, вочевидь, не поділяє – шоста річниця розстрілів на Майдані супроводжувалася інформаційною кампанією з дискредитації Революції гідності та Героїв Небесної сотні.

Чим був Майдан в очах західних європейців 2014-го? «У нас у Парижі площа Бастилії стала колискою французького народу. У вас є Майдан, де формується український народ. У вас є об’єднувальна мрія – Європа. Не Європа фінансистів, а Європа цінностей. Не бюрократична, а духовна. Не та Європа, що втомилася від самої себе і сумнівається у власному призначенні, а жива, кипуча, героїчна», – казав на київському Майдані французький філософ, письменник Бернар-Анрі Леві. 11 лютого 2014 року текст його промови надрукувала паризька Le Monde під заголовком Nous sommes tous des Ukrainiens – «Ми всі – українці».

У квітні торік Бернар-Анрі поділився враженнями про кандидата в президенти Володимира Зеленського, якому організував зустріч з Еммануелем Макроном: «У хлопця є очі, але немає погляду».

Репліка Володимира Зеленського ведучій CNN Крістіан Аманпур у Мюнхені 14 лютого – «У мене немає часу думати стратегічно. Я часто думаю тактично в інтере­сах України» – це не обмовка, а підтвердження, що він не розуміє значення основ і принципів системного аналізу.

Президент 11 квітня відвідав передові позиції Збройних сил України в зоні операції Об’єднаних сил і заявив: «Радий, що розведення допомогло зменшити обстріли. Ми бачимо результат. Військові його бачать. Ми працюємо, щоб узгодити нові ділянки і щоб на землі Донбасу запанував мир».

Знову негаразди з логікою? За перші три місяці 2019 року загинули 29 військових, а за три місяці 2020 року – 39. То який «бачимо результат»? За щоденними звітами штабу ООС, за перші 10 днів квітня позиції українських військових 131 раз обстріляно. За цей же період торік було 112 обстрілів. Росія не зробила жодного кроку до припинення вогню.

Війна за історичну пам’ять між ­Московією та Україною ніколи не припинялася. Доба гібридних та інформаційних воєн породжує гібридний стан суспільства: обиватель не усвідомлює, що війна триватиме, доки на мапі світу існуватиме ця етнічна антисистема. І для нас єдиний спосіб припинити війну – перемогти Росію. А сумнівна тактика української влади «зберегти Путіну обличчя» може обернутися капітуляцією.

11 березня на засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську щодо Донбасу погоджено створення консультативної ради за участю представників ОРДЛО. Це викликало обурення навіть у парламентській президентській фракції. Однак Зеленський відмовився відкликати підпис керівника свого офісу Андрія Єрмака і представника України в ТГК Леоніда Кучми під протоколом засідання. Мовляв, документ декларативний і не є міжнародним договором.

Проблема не в бюрократичній казуїстиці, а в непоступливій, десь навіть викличній позиції українського президента: всі «не в ногу, а я – в ногу». Це або гра в інтересах Путіна, або Зеленський втрачає розуміння ситуації в державі і стає маріонеткою в чужих руках.

10 квітня в інтерв’ю Олесі Бац­ман цю позицію Зеленського прокоментував Андрій Ілларіонов – ексрадник Путіна, російський економіст: «Немає сумніву, що цей документ спрямовано проти України. І в Зеленського була можливість змінити рішення і виправити помилку. Якщо це була помилка. Той факт, що він його не змінив, свідчить: це його принципова позиція».

На думку політолога Олександра Кочеткова, політичний час Зеленського іде на місяці, до осені: «Після карантину країна ридатиме: нема за що жити. І це вихлюпнеться на Зеленського. Він, можливо, й хотів розвалити систему, але оточив себе людьми, які прагнули опинитися нагорі цієї системи. І Зеленський потихеньку з цим погоджується. Тому повністю відтворилася система часів пізнього Кучми. Зеленський не став арбітром нації, він не володіє ситуацією».

Навіть радник президента, педіатр Євген Комаровський в інтерв’ю сказав, які відчуття в нього викликають результати роботи глави держави: «Величезний смуток. Іноді хочеться ридати. Мені погано, мені дуже погано».

12 квітня дисидент часів СРСР, психіатр і правозахисник Семен Глузман написав у Facebook: «Без ненависті, з сумом дивлюся на кадрові уподобання президента. Не тільки в парламенті, не тільки в міністерствах. Спостерігаю, як давно загрузлі в корупції генерали визначають спрямованість роботи нашої спеціальної служби. Як дрібні, липкі пройдисвіти вибудовують ницу систему охорони здоров’я. Нашу державність, яка розсипається, вб’є не коронавірус. І не Володимир Путін. Її руйнують наші можновладці. Ми стоїмо на краю прірви. Є якийсь короткий час відійти від нього. Майже все залежить від президента. Попереду – трагедія. Його, Володимира Олександровича, особиста трагедія з подальшим визнанням історією його неспроможності. Так буде, на жаль. Зрозуміло, історія назве імена всіх його попередників, які визначили цей скорботний шлях України. Але це і наша трагедія. Прикра, гірка, але сьогодні ще відворотна».

Колишній політик, бізнесмен із Дніпра Геннадій Корбан прогнозує добровільну відставку Зеленського: «Мені здається, ще рік, і він скаже: «Вибачте». Крім хороших намірів, потрібно мати знання, працьовитість, уміння вникати і головне – спілкуватися з людьми. Не замикатися, не самоізольовуватися серед помічників, однокласників і друзів».

Ну і що, що я обіцяв, я ж не зробив, казав російський політик Віктор Черномирдін. Завдяки цілеспрямованим діям Генпрокуратури, НАБУ, САП, СБУ, ДБР, Вищого антикорупційного суду за три місяці 2020 року в засуджених за корупційні злочини конфісковано в бюджет держави 14 284 гривні і 45 копійок. Усе. Корупцію в Україні подолано. Виконано передвиборну обіцянку Зеленського?

Вибух пандемії коронавірусу й небачені досі лісові пожежі демонструють неефективність зе-держави. Її функціонерам у руки не можна давати навіть калькулятори. Бо поламають. Дилетантизм і непрофесіоналізм нагорі ширяться країною, мов Covid-19.

Найкращі якості лідера виявляються у форсмажорних ситуаціях. Його якраз і обирають з огляду на ймовірність буремних часів. Хто очолює РНБО? Правильно, президент. Для чого створено цю структуру? Для запровадження надзвичайних заходів в екстремальних ситуаціях. І що? Вдалося мобілізувати всі гілки виконавчої влади для боротьби з епідемією і пожежами? Невже з вікон кабінету і київської квартири Володимир Олександрович не бачить оповитої димом столиці, яка 18 квітня посіла перше місце у списку міст світу з найзабрудненішим повітрям?

Зеленського провокують на конфлікт із суспільством – перегляд історії Революції гідності, репресії проти волонтерів і добровольців. Чи розуміє він, що багатьма діями підриває державу зсередини, стає заручником російського сценарію? Брутальна дискредитація Майдану може призвести до політичної дестабілізації, припинення збройного опору агресорові на сході й мобілізації по-проросійському налаштованих громадян, що в підсумку обернеться проти самого президента.

Попри все, низи в Україні вже не хочуть жити по-старому, а владна верхівка вже не може далі кермувати бездарно й лицемірно. Після карантину матимемо проблеми з наслідками епідемії – стагнацією економіки. Війна триватиме. Якщо влада не відмовиться від популізму, то українська державність буде під загрозою.

Може, й справді настала конечна потреба обміркувати засади творення уряду національного порятунку й вироблення плану скликання запізнілих установчих зборів. Чи є альтернатива Зеленському? Чи є в Україні провідники, спроможні запропонувати народу реалістичний проєкт майбутнього, який підтримали би більшість громадян, готових обстоювати його й боронити?

Журнал «Країна»

Універсум 3–6 (317–320), 2020

Журнал Універсум 3–6 (317–320), 2020