Олег К. Романчук. Особливий статус Донбасу не принесе мир

24.09.2019

Зустрічаються росіянин з українцем. Заходить мова про президентів.

– Наш президент настоящий патриот, – каже росіянин. – Все делает для блага России!

– Подумаєш, здивував, – відказує українець. – Наш також.

Цей анекдот віддзеркалює українську реальність. У Станиці Луганській наказали прибрати державні прапори України, які начебто провокували росіян. Наказ про це – з Офіса президента, – каже військовий експерт Олексій Арестович. – Після скандалу, який здійняли волонтери і небайдужі громадяни, прапори повернули.

Із логіки дій, заяв і вчинків нинішньої влади вимальовується певна система непрофесіоналізму. На сайті глави держави оприлюднили список українців, звільнених із російських в’язниць: «Українці, які повернулися на Батьківщину в рамках взаємного звільнення Україною та РФ утримуваних осіб». Про яке взаємне звільнення йдеться? 24 українських моряків Росія мала віддати Україні беззастережно за рішенням Трибуналу ООН з морського права 25 травня 2019 року. Так само – повернути кораблі.

Чи дозволено жертвувати державними інтересами, лицемірно стверджуючи, що заради людей можна піти на все? Про 13 тисяч полеглих уже забуто?

Журналіст Аркадій Бабченко ставить Володимиру Зеленському запитання: «У вас какая стратегия? Освободить пленных – это разовый шаг. А что дальше? Чем вы руководствуетесь в первую очередь? Вы точно понимаете, что и зачем делаете?»

7 вересня в аеропорту «Бориспіль» президент заявив, що його домовленості з президентом РФ Володимиром Путіним про обмін виконано обома сторонами: «Далі ми будемо просуватися до звільнення всіх полонених, а також до кінця війни на Донбасі. Cподіваюся, скоро буде зустріч у нормандському форматі, і ми проговоримо всі кроки, щоб завершити цю війну».

Звучить красиво. Емоційно. Та чи не є це підготовкою ґрунту для майбутньої капітуляції? А ще український президент у своєму виступі запевнив громадян, що «ми повернемо не тільки людей, а й території». Стоп! Із цього місця докладніше – як він це собі уявляє.

Бо Департамент інформації і друку МЗС РФ уже склав інструкції для Володимира Зеленського: «Для вирішення проблем жителям Південного Сходу треба, передусім, відчути зміну ставлення до себе з боку Києва, яке, насамперед, виявлялося у припиненні обстрілів, скасуванні торгово-економічної і транспортної блокади, відновленні соціальних виплат і пенсій».

Чи візьме до уваги український президент ці поради підлеглих Сергія Лаврова: «звичка звинувачувати Росію у всіх бідах України повинна залишитися в минулому»; «узгоджене взаємне звільнення осіб послужить консолідації здорових політичних сил в Україні навколо ідеї якнайшвидшого завершення кровопролитного конфлікту і нормалізації добросусідських відносин із Росією»?

Чи звернув увагу український президент на підозріло-єзуїтську похвалу МЗС РФ: «Нова адміністрація Володимира Зеленського продемонструвала здоровий підхід і готовність до компромісів».

Це має викликати настороженість. Запропонована Кремлем «нормалізація добросусідських відносин» – це брутальна пропозиція Україні відмовитися від опору.

Що означає «нормалізація відносин»? Росія поверне Україні Крим? Виведе війська із Донбасу?

«Мир за всяку ціну виглядає ось так. Прелюдія капітуляції», – пише фінансист Сергій Фурса.

Скільки ще можна попереджати, застерігати: Росія – це сусід із каменем за пазухою. Кремль радить, що має зробити Зеленський: відкликати антиросійські рішення команди Порошенка.

Чи розуміють в ОП, що Бєлокамєнная витончено обігрує непрофесійну українську владу? Чи усвідомлює ЗЕ-команда, чим усе це може закінчитися для Української держави?

2015–2016 років Україні вдалося зупинити тиск Заходу щодо надання ОРДЛО конституційного «особливого статусу» та проведення «виборів». Оголошений наступний обмін полоненими може змусити Київ піти на поступки Росії та колаборантам-терористам. І Захід у цьому допоможе – через недолугі дії нової української влади. Україні буде складно тиснути на представників держав-підписантів Будапештського меморандуму і вимагати від них виконувати свої зобов’язання.

Друга світова війна тривала шість років. Шість років у XXI сторіччі йде російсько-­українська війна, яку кремлівські політи­ки і дехто з українських, зорієнтованих на Московію, маскують за різними евфемізмами.

«На нашу землю прийшла війна. Яку ми зустріли всією країною», – у такій неоковирно-неозначеній формі про війну України з Московією висловився Володимир Зеленський на День Незалежності. Чому не наважився назвати Росію країною-окупантом?

Стає незручно за керівництво України, бо вже навіть спеціальний представник США у справах України Курт Волкер закликає відкидати неправедні заперечення Росії про її участь у боях на Донбасі: «Росія надає своїх розвідників та керує своїми ставлениками. Тому це аж ніяк не «внутрішній конфлікт». Росія надсилає кадрових військових та фінансує збройні формування, платить за роботу місцевих органів».

2 липня тоді ще віце-спікерка парламенту Оксана Сироїд прокоментувала заяву секретаря Ради національної безпеки й оборони Олександра Данилюка про те, що Україна налаштована на повне виконання Мінських угод: «Це Олександр Данилюк налаштований на повне виконання Мінських домовленостей, а Україна – ні. Бо це капітуляція навіть не перед Росією, а перед ЛНР та ДНР».

Через три дні після згаданого коментаря український президент в інтерв’ю Deutsche Welle заявив про готовність виконувати Мінські угоди з урегулювання конфлікту на Донбасі в повному обсязі.

А за місяць наївна риторика очільника Української держави стосовно можливостей дипломатичних методів умиротворення Путіна зіграла з Володимиром Зеленським злий жарт: 6 серпня під Павлополем загинули четверо українських воїнів.

Воєнний експерт Олексій Арестович радить українському президентові: «Вам треба починати процес ціннісної перебудови себе і своїх уявлень – про світ, про країну, про суспільство, в якому живете. Починайте, поки не пізно. Якщо хочете залишитися при владі, вам не вдасться залишитися бізнесменами і шоуменами. Доведеться прийняти реальність війни».

У вересні 2014 року з ініціативи президента Петра Порошенка Рада ухвалила низку законів про особливий статус для ОРДЛО, згідно з якими окупованій частині Донбасу надається широка автономія з правом мати власні суди, збройні формування, здійснювати міжнародну політику, а бойовикам – амністія. Закритість і втаємниченість самої процедури голосування досі викликає суперечки.

19 липня 2019-го «Самопоміч» скерувала до Конституційного Суду подання щодо визнання неконституційними закони про особливий статус Донбасу та про амністію колаборантів і найманців. Ідеться про те, що згадані закони сукупно порушують 26 статей Конституції України. Найбільшу загрозу завдають принципам суверенітету, унітарності, а також праву на місцеве самоврядування. Цей закон законсервований. Його чинність завершується 31 грудня 2019 року. А нинішній парламент дає підстави припускати, що його можуть розконсервувати.

Особливий статус Донбасу не принесе мир. Якщо в Україну повернуться ОРДЛО, то ця ракова пухлина знищить нашу державність, а Європа отримає сухопутне Сомалі.

Доктор економічних наук Владислав Іноземцев переконаний, що існують переваги розлучення України з Донбасом: «По-перше, проблема «багато­національного характеру» країни зникне сама собою: частка російського населення скоротиться з 17,4% на початку 2014 року до менш як 11,5%, «прагнення до Росії» та «регіоналізація» знімуться з порядку денного. Обсяг засобів, які Київ перераховує на дотування регі­о­нів, скоротиться на 45%. Україна стане більш проєвропейською – через більшу національно-культурну монолітність».

Правильність такої думки підтверджує настирне прагнення Кремля впихнути Україні цю територію, розграбовану й сплюндровану московитами і колаборантами-терористами.

Газета по-українськи

Універсум 3–6 (317–320), 2020

Журнал Універсум 3–6 (317–320), 2020