Олег К. Романчук. Народ скаже, як зав’яже

23.11.2018

На білбордах забовваніло: «Гарантую. Ціна на газ для населення буде зменшена в 2 рази!». Помовчимо. Пригадалась репліка одного з героїв популярного совєтського серіалу «Гардємаріни, впєрьод!» віце-канцлера Алєксєя Бестужева: «Ух ти, какой маладєц! Врьот і нє краснєєт. Люблю такіх»...

Ініціаторці «Нової Конституції» Роман Купчинський, український поет, прозаїк, журналіст, композитор, критик і громадський діяч міг би порадити: «Автор української Конституції має перестудіювати дві речі: організацію Запорізької Січі й армії батька Махна. Без того не дасть ради».

Так отож. Багато чого можна порадити й згадати...

«Одного разу мені довелося обідати в її присутності, і я дозволив собі зауважити в досить загальних рисах, що всі ми – брехуни. Вона була вражена й лише перепитала: «Може, таки не всі?»… Я відверто продовжив: «Ми всі – брехуни. Без жодних винятків». Вона поглянула на мене майже ображено та спитала: «Навіть для мене?» – «Безперечно, – сказав я. – Навіть більше: ви у цих справах – досвідчений фахівець!». Таке враження, що Марк Твен заглянув на українську політичну кухню.

Чимало українських політиків є невиправними грішниками: не дружать з мораллю, нечесні й незаконослухняні, безпринципні, відверто обманюють виборців і державу.

Недарма Бенджамін Дізраелі, прем’єр-міністр Великобританії, який жив у XIX столітті, застерігав: «Існує три види брехні: брехня, нахабна брехня і статистика».

Отто фон Бісмарку приписують непроминальну фразу: «Найбільше люди брешуть перед одруженням, після полювання і під час виборів». Одначе для оцінки та характеристити діянь і вчинків багатьох українських політиків і політичних сил варто скористатись спостереженнями української народної соціології, які вже стали класичними: «Бреше й не оглядається; Бреше, а за ним аж куриться; Бреше й оком не моргне; Бреше, як рудий собака; Бреше, аж вуха в’януть; Пішла голота на вигадки».

Багатьом українським політикам варто взяти до уваги народні поради: «Не роби з губи халяви; Коцюба кудкудахала, помеле яйця знесло; Перестань смаленого дуба плести».

Українське суспільство втомилося від брехні та невизначеності. Та попри Революцію Гідності й гібридну війну, частина спільноти здатна проголосувати (виключно з відчуття протесту) за «голубих», за промосковські сили, за «вічну дружбу» з «братскім народом», знову необачно пробачивши йому всі злочини. Давні й теперішні. Нинішня російсько-українська війна зайвий раз підтвердила слушність своєрідних соціологічних висновків і порад наших предків: «Як ви нам, так і ми вам». Українцям давно час було сказати Московії: «З Богом, Парасю».

Матвій Номис, відомий етнограф, свого часу зібрав низку непроминальних народних означень московитів: «А йому тільки віри, як у москалеві правди; Москаль як ворона, та хитріший чорта; Не великий москаль, та страшний; Москаль з бісом порадились, та й на лихо понадились; Мабуть москаль тоді красти перестане, як чорт молицця Богу стане; Москаля бійтесь, бо він заріже».

Поради щодо стосунків з москалями: «Від москаля поли вріж та тікай; 3 москалем дружи, а камінь за пазухою держи; Москаль не свій брат, не помилує; Од чорта одхристисся, а від москаля не одмолисся; Кохайтеся чорнобриві, та не з москалями».

Фразеологічні звороти «підпускати москаля», «підвозити москаля», «москалити» означає брехати, обманювати, а «пеня московська» – безпричинно чіплятися.

Згадаймо агресивну поведінку Владіміра Соловйова, головного кремлівського пропагандиста, який не на жарт розлютися, довідавшись, що в Україні Івана Мазепу вважають національним героєм, а Константинополь заявив про незаконність анафеми, накладеної свого часу на гетьмана церковними служками Петра I...

Згадалось народне: «Гадина в його словах дихає; Вода все сполоче, тільки злого слова ніколи; Словами і туди, і сюди, а ділами нікуди; На словах милості просить, а за халявою ніж носить; Яке питання, така й відповідь; Який «добридень», таке й «доброго здоровля»...

Народна соціологія актуальна й нині. Напрочуд точно характеризують «унилую лошадь» – Сєрґєя Лаврова та його «говорящую голову» Машу Захарову, путінських анальфабетів в ООН, примітивно-агресивних штатних пропагандистів Дмітрія Кісельова, Владіміра Соловйова і Ко ось такі вивірені часом стандартні кліше: «Взялися за діло, як воші за тіло; Із шкури аж пнеться; Аж очі йому рогом лізуть; Яке тіпало, таке й здибало».

Чим не фрагменти бекґраунду Владіміра Путіна: «Ні пава, ні гава; Видно, що жак – такий на нім знак; У вічі як лис, а за очі як біс; Який змалку, такий і до останку; погань сивіє, та не старіє».

Остання характеристика напрочуд універсальна – дуже точно змальовує українських комуняк і колаборантів. А ось означення так званих «ЛНР» і «ДНР» вкупі з Росією: «Обоє рябоє, одного тіста книші». Ця ж «вата» любить згадувати: «От за Польщі глина була – жовта!»

Народні заповіти-поради урядовцям і депутатам: «Якщо не хочеш годувати свою армію, годуватимеш чужу; Добро має бути з зубами; Національні інтереси над усе; Головою мур не проб’єш; Ліпше живий хорунжий, ніж мертвий сотник; Як війна шаліє, то закон німіє; Порох завжди треба тримати сухим!»

Поетичні рядки Леся Українка – універсальна характеристика західних політиків: «Вкраїна бачила не раз, як тії закоханці під вечір забували все, про що співали вранці...».

Українським дипломатам, приміром, варто зважати на такі вияви народної мудрості: «Друзі пізнаються в біді; З дурнем подружитися – свій розум тратити; Не так тії сто братів, як сто друзів; Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже».

Античний філософ Антісфен застерігав афінян: «Держави гинуть тоді, коли громадяни не вміють відрізнити добрих людей від поганих».

Слушна порада. Надто для виборців. На жаль, у нас дуже часто робиться «так-сяк на косяк, не по-людськи» – катастрофічно бракує професіоналів в усіх сферах життя. Але ніхто крім нас самих не зробить Україну успішною. «Гіркий світ, а треба жить». Сподіватися треба насамперед на власні сили. Допомагають мужнім і сильним, цілеспрямованим. І тоді «в наше віконце та й загляне (засяє) сонце».

Універсум 1–2 (303–304), 2019

Журнал Універсум 1–2 (303–304), 2019