Що для України зробила і ще здатна зробити «політична вдова»

«Зараз є всі можливості – через інтернет, телеканали, газети – скласти уявлення про людину, яка йде у президенти. Її життя, біографію можна дослідити. Не вірю, що доросла людина не здатна розпізнати брехуна і крикуна», – каже перший президент України Леонід Кравчук.

Пригадуються рядки з есе Марка Твена «Про занепад мистецтва брехні»: «Жодна шляхетна людина, жоден, хто має добрий смак, не може дивитися без сліз на те, як незграбно й неоковирно брешуть сьогодні, перетворюючи високородне мистецтво на дешеву проституцію».

19 травня позаторік на одному з телеканалів Юлія Тимошенко розповіла зворушливу історію: «Моя мама Людмила Миколаївна народилася і жила в Перещепиному. Це село в Дніпропетровській області. Там мешкала вся її родина. Під час Голодомору в ній загинули багато людей. І моя бабуся з моєю мамою пробивалися, як могли, через заградотряди – лісами, полями, щоб вийти в місто і мати можливість не померти з голоду». Все б нічого. Але Вікіпедія стверджує: мати Юлії Тимошенко Людмила Миколаївна Телегіна, в дівоцтві Нєлєпова, народилася 11 серпня 1937-го в Дніпропетровську. Через чотири роки після Голодомору.

Після такої нахабної брехні члени «Батьківщини» мали б не лише присоромити свого партійного провідника, а й порадити їй навіть не фантазувати про посаду президента. Нічого такого не сталося.

Англійське слово бекґраунд включає життєвий і професійний досвід людини, її інтелектуальний, культурний та освітній рівень. Щоб зрозуміти витоки демагогії «нового курсу», «нових можливостей для кожного», «нової стратегії миру», варто згадати деякі фрагменти бекґраунду «політичної вдови» – за означенням Віктора Ющенка.

За часів прем’єрства Юлії Тимошенко український експорт зменшився на 27 мільярдів доларів із 66,95 мільярда у 2008 році – до 39,7 мільярда доларів у 2009-му.

Спільниця Лазаренка у 1995–1997 роках вивела з рахунків своєї корпорації $160 млн на офшорні рахунки Павла Івановича та пов’язаних із ним компаній. Це – за даними американського суду округу Колумбії. Агент ФБР Браян Ерл, який у ­2000-х був ключовою особою в розслідуванні американської справи Лазаренка, згадує: «Юлія Тимошенко була жертвою вимагання з боку Лазаренка і водночас – співучасницею змови з ним. Їхня схема передбачала розвиток бізнесу шляхом корупції».

«Тимошенко була завербована російською Федеральною службою безпеки у липні 1995 року, коли її з чоловіком Олександром затримали в аеропорту «Внуково» за контрабанду 100 тисяч доларів. У жовтні 2004-го Службі зовнішньої розвідки України вдалося добути довідку про діяльність Тимошенко як агента ФСБ. Із нею був ознайомлений президент Кучма», – стверджував у вересні 2012-го Григорій Омельченко, колишній нардеп і екс-начальник відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю в Головному управлінні військової контррозвідки Служби безпеки України. За його ж словами: «Ставши главою уряду після парламентських виборів 2007 року, Тимошенко «викручувала» руки президенту Ющенку, щоб він призначив Медведчука віце-прем’єром».

А ось свідчення Олександра Шлапака, колишнього заступника голови Секретаріату президента Ющенка: «Після того як делегація повернулася з Москви з підписаними контрактами, глава держави попросив надати їх йому для ознайомлення. Однак у цьому було відмовлено. Контракти довелося отримувати іншим шляхом. Їх надала служба зовнішньої розвідки».

У лютому 2009 року МЗС України доручило послам пояснити світові «брехню» прем’єра Юлії Тимошенко. У матеріалах, що додаються до циркуляра, наголошується: вона порушила закон, зробивши заяви для преси за результатами засідання Ради нацбезпеки та оборони, матеріали і рішення якого мали закритий характер і містили таємну інформацію. У документі наведено цитати з виступу заступника секретаря РНБО Степана Гавриша перед журналістами: «Прем’єр-міністр діяла недобросовісно і неадекватно. Вона надала інформацію, яка не відповідає дійсності».

Минулого місяця Юлія Тимошенко заявила про намір ухвалити нову Конституцію на всеукраїнському референдумі: «Щоб система правління державою не була фальшивою».

Як не пригадати «шедевр» політтехнологів «Україна для людей»? Хтось порадив Януковичу використати у виборчій кампанії це сумнівне, з погляду вкрай суперечливого життєпису Віктора Федоровича, гасло. У виданні «Жаргон преступников» сказано: блатною мовою слово «люді» означає «вори», «публіка, толпа», «порядочная воровская срєда». Тож гасло «Україна для людей» на арґо мало б означати: «Украіна для порядочной воровской срєди».

13 лютого в прямому ефірі телеканалу NewsOne Юлія Тимошенко повідомила, що партія «Батьківщина» бере участь у розробці концепції повернення миру в Україну. Йшлося про застосування миротворчої місії ООН, переведення її на кордон між Україною та Росією, запровадження міжнародної цивільної адміністрації.

І все це, мовляв, питання тижнів, а не років. Ознайомившись із такою концепцією повернення миру в Україну, головний герой російського телесеріалу «Ліквідація» Давид Гоцман зрезюмував би: «Картіна маслом, всє свабодни». Але можна сказати й простіше: все це – від лукавого. Як і девіз Юлії Володимирівни «Нова стратегія миру», що вигулькнув на сіті-лайтах країни.

Україні мир потрібен. Але не будь-якою ціною. Не шляхом укладання принизливих угод. У війни – свої закони, своя логіка. Після нападу ворога можливі два варіанти: капітуляція або всенародна боротьба проти загарбника.

Війну на Донбасі неможливо закінчити за помахом чарівної «мінської палички», виструганої німцями, французами й росіянами. Україні потрібна перемога. А для цього війну треба назвати війною, не торгувати з окупантами, не брати участі в будь-яких акціях, де присутня Росія, – культурних, спортивних, наукових.

Перш ніж озвучувати прожекти про залучення миротворчої місії ООН в окуповані райони Донецької і Луганської областей, варто «вивчити матеріальну частину». Досі «блакитні шоломи» лише заморожували конфлікти, а не вирішували їх. Усе ще триває місія ООН, що почалася на Близькому Сході 1948 року. Вже майже сім десятиліть аналогічна місія акредитована у Джамму та Кашмірі на кордоні Індії й Пакистану. Із 1964-го «блакитні шоломи» розміщені на Кіпрі. Однак мирової угоди між північною частиною острова, окупованого Туреччиною, з його грецькою частиною досі не укладено.

Аби реалізувати «нову стратегію миру», український політикум має взяти на озброєння кредо російського царя Олександра III: «У всьому світі в нас тільки два вірних союзники – наша армія і флот». Бо, доки існуватиме рашизм і московити, Україна постійно буде загрожена.

Чотири роки тому Юлія Тимошенко заявила: «29 березня на з’їзді проситиму «Батьківщину» офіційно висунути мене кандидатом на найвищу посаду в державі. Переконана, що зможу захистити Україну від агресії Росії та повернути Крим».

Звідки така впевненість? Адже 28 лютого 2014-го на засіданні Ради нацбезпеки й оборони Тимошенко закликала не чинити опору агресорові: «Маємо благати міжнародне співтовариство стати на захист України. Це наша єдина надія. Жоден танк не повинен виїхати з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, тому що це означатиме програш. Ніякого воєнного стану й активізації наших військ! Маємо стати найбільш мирною нацією на планеті, поводитися, як голуби миру».

2014 року лідерка ВО «Батьківщина» зробила ще кілька цікавих заяв: «Я маю моральне право сказати, що буду боротися з корупцією. Бо аудит Януковича й Азарова пройшла успішно й чесно». «Я зможу розділити олігархічні схеми великих кланових корпорацій і великого бізнесу, й при цьому бізнес залишиться живим». «Я – єдина людина серед лідерів партій, яка показала, як згортати корупцію. Паливно-енергетичний комплекс практично за сім місяців був очищений від неї. Я вважаю, що жоден кандидат із тих, яких знаю, не зможе це зробити настільки якісно, прозоро й чітко, як це зроб­лю я». «Я буду кандидатом української єдності. Я зможу знайти слова й для тих, хто живе на заході, і для тих, хто мешкає на сході України».

Знову згадується Марк Твен: «Ми всі брешемо, ми всі зобов’язані брехати. А отже маємо старанно тренуватися, щоби брехати уважно та продумано – ось чого треба нам усім прагнути. Брехати не з поганою, а з доброю метою. Брехати не на свою користь, а заради вигоди інших. Брехати гуманно, благодійно та життєствердно, а не жорстоко, болісно й зловісно. Брехати елегантно та граціозно, а не грубо й недолуго».

Усе це насторожувало тоді. Не може не насторожувати і сьогодні. Тим паче в політичному досьє Юлії Володимирівни надто багато темних, досі не прояснених плям.

«Дуже важко знайти великого чиновника, який завдав би більшої шкоди українській економіці, ніж Юлія Тимошенко. З нею в один ряд можна поставити лише Миколу Азарова», – переконаний Андрій Новак, голова Комітету економістів України.

«Тимошенко в економіці – волюнтаристка, – констатує психолог Вадим Васютинський. – У неї не було розуміння суті ринкових відносин. Було натомість бажання взяти все на себе. Так можна керувати бригадою в колгоспі, але не державою».

«Юля – дуже талановита і кваліфікована людина, – запевняє соціальний психолог Олег Покальчук, який свого часу працював у групі іміджмейкерів Тимошенко. – Але радив би не підпускати її ні до яких державних дверей. Крім Генеральної прокуратури. І то – лише коли там з’явиться нормальний прокурор».

«Юлія Тимошенко не володіє ситуацією ні в армії, ні в оборонно-промисловому комплексі, – пише вчений і колишній секретар РНБО Володимир Горбулін. – Це майже неприпустимо для кандидата в президенти й абсолютно неприпустимо для прем’єр-міністра. Якщо вона стане президентом, їй потрібно сильно змінитися. На ненависті не можна нічого побудувати – можна тільки зруйнувати. До того ж Юлія Володимирівна більш авторитарна особистість, ніж треба сьогодні Україні».

«Україні мир потрібен, як повітря». «Я знаю, з ким і як вести переговори про мир». «Про Донбас треба думати не як про окуповану територію, а як про українську землю».

З ким же це Юлія Володимирівна знає, як треба вести переговори? Чи не з тією людиною, з якою 10 літ тому уклала сумнозвісні газові угоди?

Журнал «Країна»