Олег К. Романчук. Від «Серпневих гармат» до «Серпневих ракет»?

12.11.2018

100 років тому в Комп’єні було підписано перемир’я про закінчення Першої світової війни. Німеччина капітулювала.

На початку 60-х років минулого століття Джон Фостер Даллес, тодішній держсекретар президента Двайтa Айзенгаверa, запровадив термін вrinkmanship – балансування на межі війни. Очевидно, через Карибську кризу, що поставила світ на грань ядерної війни.

О тій же порі, 1962 року, побачив світ знаменитий документальний твір Барбари Такман [Barbara W. Tuchman] «Серпневі гармати» [The Guns of August], за який авторка у 1963 році отримала Пулітцерівську премію. У цій книзі розповідається про події, які передували вибуху Першої світової війни, про її перший найдраматичніший місяць.

Барбара Такман переконливо відтворила тодішню ситуацію у світі, міжнародні настрої до і після початку війни, хронологію обговорення політичних і мілітарних планів, вироблення стратегій конфліктуючих сторін, прискіпливо описує деталі розгортання протистояння між державами.

У передмові до російського видання 1972 року її перекладач О. Касімов знайомить читача з оцінками твору багатьох дослідників Першої світової війни. Так, американський професор О. Холсті [О. Ноlsti] відзначив, що книга Б. Такман справила на Джона Кеннеді сильне враження: «Кеннеді часто посилався на ухвалення рішень, котрі призвели до Першої світової війни, як на класичний випадок типових помилок, яких слід уникати в століття ядерної зброї».

Чи не стане нині Росія, як Сербія у 1914 році, епіцентром світового ядерного протистояння? «Росія застосовує підривні заходи для ослаблення авторитету Америки в Європі, розхитуючи трансатлантичну єдність і послаблюючи європейські інституції та уряди. Вторгненням в Грузію і Україну Росія продемонструвала готовність порушувати суверенітет країн регіону. Росія продовжує залякувати своїх сусідів загрозливою поведінкою, такою як демонстрація ядерних намірів і передове розміщення наступального потенціалу», – йдеться в оновленій Стратегії національної безпеки, яку президент США Дональд Трамп презентував 18 грудня 2017 року. В цьому документі Росія та Китай названі головними викликами безпеці США.

У березні 2018-го Владімір Путін, виступаючи з посланням до Федеральних зборів, пригрозив американцям «миттєвим» ядерним ударом у разі нападу на Росію: «Все дуже чітко, ясно, конкретно. У зв’язку з цим вважаю за свій обов’язок заявити таке: будь-яке застосування ядерної зброї проти Росії або її союзників малої, середньої, та будь-якої потужності ми будемо розглядати як ядерний напад на нашу країну. Відповідь буде миттєвою і з усіма наслідками, що випливають». В інтерв’ю для фільму Владіміра Соловйова «Миропорядок-2018» Путін заявив, що ядерний удар Росії, в разі нападу на неї, приведе світ до катастрофи: «Так, для людства це буде глобальна катастрофа, для світу буде глобальна катастрофа. Але я, як громадянин Росії і глава російської держави, хочу запитати: а навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії?»

Політики, дипломати, аналітики, журналісти почали жваво обговорювати сценарії можливого військового протистояння між США і Росією. Взаємні погрози і звинувачення, якими обмінюються Росія та США, викликають занепокоєння – будь-який збройний конфлікт між цими державами, а тим паче ядерний, призведе до незчисленних трагічних наслідків.

Яка ймовірність того, що Путін переступить «червону межу?

Ніхто не прагне третьої світової війни, але все може трапитись… Ніхто не хоче війни з Росією, але всі чекають…

Джон Кеннеді полюбляв цитувати репліки двох німецьких політиків (колишнього канцлера і його наступника) про причини Першої світової війни. «Як же це трапилось?» – дивувалася колишній канцлер. У відповідь його візаві скрушно зітхав: «Ах, якби ж то знати!».

«Якщо нашій планеті коли-небудь судилося бути спустошеною ядерною війною і якщо ті, що виживуть у цій руїні, зможуть подолати вогонь, отруєння, хаос і катастрофу, мені не хотілось би, щоб один з них запитав іншого: «Як же це трапилось?» і отримав неймовірну відповідь: «Ах, якби ж то знати!» (Д. Кеннеді).

Аналізуючи події, що призвели до Першої світової війни, американський історик Е. Тейлор [E.Taylor] наголошував: «Бюрократія старого світу просто сховалася в кучугурах бурі інформації, котра наринула на неї. Найгостріші і найурівноваженіші уми не могли більше осмислювати необроблені дані, які в них вводились, і в кожній столиці виникла тенденція – рішення відставали від подій. Внаслідок цього кожний новий крок з будь-якого боку ставав помилковим кроком, підсилюючи загальне сум’яття».

Можна лише уявити, який обсяг інформації нині доводиться опрацьовувати аналітикам, які відстежують конфлікт між США і Росією та іншими державами, причетними до цього протистояння.

У передмові до «Серпневих гармат» згадується наукова праця «Visual Search for Successive» психологів Н. Макворс і Д. Макворс [N. H. Mackworth and J. F. Mackworth], які у 1958 році звернули увагу на цікаву закономірність – якщо збільшити потребу ухвалення рішень в п’ять разів у заданий конкретний відрізок часу, то кількість помилок зростає в п’ятнадцять разів! Обмірковувати рішення просто немає часу, ланцюг умовиводів не будується, замість нього вводиться стереотип, що відображає не так об’єктивну реальність, як суб’єктивне уявлення, в даному разі про противника. А все це випадає на долю людей, які й без того перебувають під стресом.

Уже цитований О. Холсті підрахував, що приблизно за місяць перед початком Першої світової війни міністерства закордонних справ Австро-Угорщини, Німеччини, Великобританії, Франції та Росії отримали від своїх посольств 5620 документів, які налічували майже 1,5 мільйона слів. Причому обсяг листування різко зростав з наближенням кульмінації кризи. Саме на ці дні падала потреба ухвалювати найважливіші рішення. Кількість питань, що чекали рішення, збільшувалася, а час, що залишився для цього, скорочувався.

Б. Такман була переконана, що державні діячі, які в стресових ситуаціях роздумують про справжні чи уявні інтереси своїх країн, не бачать можливості змінити власну політику, але вважають, що перед противником є необмежена кількість альтернатив. У 1914 році вони забули, що у ворожих столицях діяли такі ж потужні обмеження на свободу вибору, як у власній. Кожна сторона поспішала діяти, щоб запобігти гіпотетичній реакції або дії іншої, мало уявляючи собі зв’язок причин і наслідків.

О. Касімов наводить висновок, до якого дійшов О. Холсті щодо причини вибуху Першої світової війни: «Чотирнадцятий рік дає майже класичний приклад дипломатичної кризи, який зазнав дуже швидкої ескалації, вийшовши за межі розрахунків і контролю осіб, відповідальних за ухвалення рішень в сфері зовнішньої політики».

Хто нині відповідальний за мир на планеті Земля? Нині, спостерігаючи за драматичним розвитком подій на сході України, за наростанням конфлікту між США і Росією, ми не можемо не запитати себе: хто може гарантувати, що не настане момент некерованої ескалації, коли тільки усвідомлення існування ядерного запобіжника дозволить уникнути всепланетарної катастрофи?

Чи є ефективними сучасні міжнародні угоди? Згадаймо ціну Будапештського Меморандуму 1994 року…

Універсум 1–2 (303–304), 2019

Журнал Універсум 1–2 (303–304), 2019