Олег К. Романчук. Зеленського чекають страшні дні, місяці й роки

11.07.2019

Кремль задумав за допомогою капітулянтської меншості в Україні створити капітулянтську більшість у Верховній Раді, зауважив російський політолог і публіцист Андрій Піонтковський. «Половина її потенційного складу – невідомі люди. Та якщо розкопати біографії, стає зрозуміло, що всі вони пов’язані з Коломойським, Партією регіонів і промосковською позицією», – пише він.

Піонтковський має рацію. Його міркуванням знаходять підтвердження мало не щодня. У президента Володимира Зеленського немає чіткої політичної позиції щодо низки важливих питань. Це сприяє реваншистським настроям у постсовєтському малоросійському болоті. І може призвести до злютування промосковських сил з агресором – за рахунок втрати нашого суверенітету.

Соціал-дарвінізм, схоже, таки передчасно був табуйований. Це вчення може переконливо пояснити поведінку сучасних лідерів та їхнього оточення – за допомогою аналогій зі світу флори й фауни. І байдуже, про кого йдеться – російського націонал-патріота, обтяженого імперською/євразійською ідеєю, про інтернаціонального маргінала-волоцюгу-терориста, про український олігархат, вітчизняний політбомонд чи пост­совєтського малороса.

Сто років тому шведський державознавець і географ Рудольф Челлен висунув концепцію держави як органічної форми життя. За нею, це живий організм, своєрідне квазі-біологічне утворення, що розвивається за законами самозбереження, зростання, бажання домінувати. Тут і міжвидова боротьба, за Дарвіном, і прагнення одних соціальних груп до панування над іншими. Як поведінка депутатів у Верховній Раді, вибори до парламенту тощо.

«Соціальний устрій людських поколінь не набагато вищий від ієрархії тваринних популяцій: вожак – король, або генеральний секретар. Обраниця вожака – перша леді. Ті, що першими допущені до їжі, – колись бояри, потім члени ЦК, тепер депутати. Ті, що підбирають крихти зі столу – плебеї, народ. А решта, як у всіх живих організмів: конкуренція за їжу, за територію, сфери впливу і за даму серця. Це біологічні поняття, про які писав Чарльз Дарвін», – стверджують у праці фахівець із генетики людини, демографії, екології Зиновія Служинська та Олександра Служинська, кандидат медичних наук.

Якщо порівняти поведінку зграї мавп і сучасної української політичної, чиновницької та олігархічної братії, то можна знайти багато спільного. Сваволя, хамство і зарозумілість вгорі й догідництво знизу. Ми живемо в часи, які доволі переконливо ілюструє та пояснює соціал-дарвінізм.

Два роки тому Альфред Кох, колишній віце-прем’єр Росії, політолог, який живе в Німеччині, критик Владіміра Путіна поділився роздумами. «Парадокс: 46 мільйонів в Україні, вибори є, свобода політичної діяльності, вільна преса, на відміну від Росії, а президентом вибрати нема кого».

Тому й обрали шоумена. Народу хочеться дива, хліба й видовищ. Їх – віртуальних, телевізійних – не бракує. Не вистачає, власне, народу з високим рівнем самосвідомості, а ще патріотичної національної еліти. Але сповідування принципу panem et circenses – хліба та видовищ – може боком вилізти українській державі та її громадянам.

Навіть за найкращого ставлення до Зеленського, неможливо сприймати його як самостійного політика. Його життєві інтереси ніколи не були у площині political animal. У нього й не виникала думка про політичну, тим паче президентську кар’єру. Ця багатообіцяюча у всіх сенсах ідея спала на думку комусь іншому – колективному політтехнологу із серйозними ресурсами, вважає Андрій Піонтковський.

Засновник телеканалу «1+1» Олександр Роднянський вважає, що Зеленського чекають страшні дні, місяці й роки. Бо нелюбов до нього ще навіть не починалася. Все станеться – і він стикнеться з жахливим нерозумінням, приниженням і образами.

Не жалує Володимира Олександровича і публіцист Віталій Портников: «Зеленський – архаїчний президент несучасної країни. І щоб стало інакше, працювати потрібно з країною, а не із Зеленським».

Попереду дочасні парламентські вибори. Вже зараз можемо спостерігати за дією законів соціал-дарвінізму – жорсткої боротьби за місце під політичним сонцем, за існування та виживання в політиці, соціумі.

До Верховної Ради подалася публіка з украй суперечливими поглядами на майбутнє країни. Загроза реваншу колаборантів, україноневисників, «п’ятої колони» Кремля як ніколи велика. Небезпека хаосу в державі цілком реальна.

Соціологи й політичні букмекери пророкують партії «Слуга народу» до 50 відсотків місць у парламенті. Такого з Україною ще не траплялося. Після президентських виборів народ ще не протверезів. Його організм сильно інфікований соціалістично-лівацько-совково-патерналістською бацилою.

Українцям заманулося нових облич. Не ідей, не бажання творити й утверджувати державу. В результаті серед майбутніх депутатів, яких «Слуга народу» планує працевлаштувати в парламенті, домінують співаки, спортсмени, журналісти, сценаристи, музиканти, артисти. Можна лише здогадуватись, якими будуть їхні помічники.

«Путіну за 20 років не вдалося розставити на ключові державні пости стільки правильних пацанів зі свого кооперативу «Озеро», скільки Зеленському за 20 днів – із кооперативу «Квартал-95». А правильні пацани захоплено хрюкають на ток-шоу про те, що їх справді хвилює: продажі свого контенту на російському ринку, додає Піонтковський.

Вислів «будь-яка кухарка може керувати державою» приписують Володимиру Леніну. Та насправді він такого не казав. Він був реалістом. У жовтні 1917 року в журналі «Просвещение» відзначив: «Мы не утописты. Мы знаем, что любой чернорабочий и любая кухарка не способны сейчас же вступить в управление государством». Через століття це зрозуміли і Святослав Вакарчук, і Руслана Лижичко, і Злата Огнєвіч. Тому хутенько склали свої депутатські мандати.

Цього разу такого, схоже, не передбачається. «Матчасть» юриспруденції та політології артистам і шоуменам доведеться вивчати, що називається, з коліс. Але така профанація законотворчості для держави небезпечна.

Люди в політиках ­розчарувалися. Тож у цю сферу діяльності подалися популісти. Не пасіо­нарії, які зупинили «русскую весну» на півдні й сході України і ворога на Донбасі. Успішні люди жертвували затишком, кар’єрою, бо йшлося про порятунок держави. Охочих «дорватися до влади» не було багато. А за п’ять років після Майдану суспільство наче й забуло про втрати й жертви, покладені на олтар свободи й незалежності. Людям запраглося чуда. Його запропонували молоді та рвійні, від яких уже не відгонить потом, яким не болять рани і не турбують спогади про загиблих побратимів.

З дописів у Facebook, зі скріншотів можна багато довідатися про членів політичних команд, які намірились пройти у Раду. Таке враження, що юристи, політологи, спеціалісти з різних сфер життєдіяльності у новому парламенті опиняться на маргінесі законотворчості. Невігласи, які там опиняться, розхитуватимуть і руйнуватимуть державу. Реванш совка стає можливим через брак культури, знань, моралі. Це, зокрема, видно й по тому, як матеріалізується віртуальний «Голос народу».

Судді заявляють про тиск Офісу президента Зеленського. Голова ради суддів, суддя Верховного суду Олег Ткачук каже: «Ніколи раніше працівники апарату Офісу президента не дозволяли собі публічно демонструвати керівну і спрямовуючу роль у судовій владі». Тож він змушений «звернутися до президента України, генерального прокурора та директора Державного бюро розслідувань із вимогою вжити заходів з метою припинення тиску».

Ніхто нічого не розуміє, не уявляє, куди рухається країна, хто нею керує. Тим часом Україна переповнена ворогами, які деструктивно впливають на її економіку, бізнес, політику, дипломатію.

Інформаційну війну українці програли. Підтвердження цьому – демонстративна зачист­ка пов’язаними з Кремлем особами інформаційного простору України. Впродовж року три новинні телеканали купив кум Путіна (Віктор Медведчук контролює NewsOne, «112 Україна», ZIK. – Країна). Це елемент традиційних підривних заходів, що передують розв’язанню повномасштабної війни.

Проросійські телепроекти в Україні посилять дестабілізацію. Руйнівний ефект може бути незворотний. Країна може стати некерованою. А постанова ВР і рішення РНБО про санкції проти телеканалів NewsOne і «112 Україна» припадають пилом в архіві Офісу президента. Чи займеться проблемою Володимир Зеленський? Сумнівно. Тож загроза перемоги візуального над вербальним більш ніж імовірна.

Зростаюча інтервенція луб’янських проектів у масову свідомість українців, які ніколи не відзначались критичним мисленням, особливо коли це стосується доленосних рішень, може обернутися перетворенням України на Малоросію. А відтак її цілковитим включенням у «єдіную і нєдєлімую».

Кілька прикладів, які можуть здатися не надто важливими на перший погляд. Але вони промовисті й мають насторожити. «1+1» показав серіал про трагедію Чорнобиля. У фільмі є епізод: старша жінка доїть корову й говорить, що не боїться радіації і не покине село, що її не змогли вигнати ні цар, ні Сталін, ні Голодомор, ні німці й навіть росіяни – в оригіналі англійською так і звучить: russian boys. Однак «1+1» перекладає як «наші».

На вечірці для випускників академії Національної гвардії в Харкові лунає російський пропагандистський хіт «Офицеры» Олега Газманова, під який танцюють молоді лейтенанти.

Міністр освіти і науки Лілія Гриневич повідомляє, що автору «Новітньої історії України» – підручника для 11-го класу « зателефонували: «Вы должны изменить в вашем учебнике «русско-украинская война» на «гражданский конфликт». Коли він сказав, що не робитиме цього, бо вже отримав гриф Міністерства освіти, йому відповіли: «Но сейчас ситуация идеологически меняется».

Еге ж? Ситуація справді «мєняєтся ідєологічєскі»?

Das sind gute Neuigkeiten! («Це гарні новини». – Країна), – сказав Адольф Гітлер після підписання 23 серпня 1939 року пакту Молотова – Ріббентропа. У моїх руках журнал Der Spiegel від 22 червня. У ньому жодної згадки про Володимира Зеленського, його зустріч із президентом Франції Еммануелем Макроном 17 червня і з канцлером Німеччини Анґелою Меркель 18 червня.

Це демонстрація позиції Парижа – Берліна напередодні Парламентської асамблеї Ради Європи. У ніч на 25 червня ПАРЄ фактично зігнорувала інтереси України й підіграла Росії (РФ повернули право голосу в організації, скасувавши санкції, що діяли з 2014-го через анексію Криму й агресію на Донбасі. – Країна). Вкотре з’ясовується, що газ для Заходу важливіший за мораль. Маємо чергове підтвердження, що соціал-дарвінізм був табуйований передчасно.

Журнал «Країна»

Універсум 7–8 (309–310), 2019

Журнал Універсум 7–8 (309–310), 2019