Олег Романчук. Потрібні санкції щодо українських корупціонерів

08.08.2017

Історія корупції сягає сивої давнини і свідчить, що першими хабарниками були представники влади. Приміром, до римського імператора Веспасіана звернувся друг із проханням прилаштувати на хлібну посаду родича. Веспасіан, запідозривши, що друг отримає хабара, зустрівся з прохачем і сам узяв у нього гроші й дав посаду. Через деякий час друг імператора поцікавився справою родича. Веспасіан порадив не турбуватися: мовляв, це вже його родич.

Нині покійний грузинський реформатор Каха Бендукідзе наголошував: «Корупція виникає там, де громадянин стикається з державою».

Корумпована законодавча влада не ухвалюватиме ефективних законів проти корупції. Навпаки, під виглядом боротьби з нею протягуватиме рішення, які полегшуватимуть корупцію, робитимуть її більш безпечним заняттям.

Генпрокуратура покриває «нових Лозінських», не звертає уваги навіть на привселюдні звинувачення одних депутатів у причетності інших до скоєння кримінальних злочинів.

Корупція і бюрократизм – різновиди суспільного паразитизму. Якщо бюрократизм знижує ефективність функціонування суспільної системи, то корупція – це своєрідна ракова пухлина з численними метастазами, що можуть призвести до руйнації держави.

20 років тому Олександр Разумков, тодішній керівник ради експертів Українського центру економічних і політичних досліджень, після відвідин Сполучених Штатів дав інтерв’ю «Киевским новостям» під заголовком «Америка вражена розмахом корупції в Україні». Він сказав: «Щоб розгорнути боротьбу з корупцією, з тіньовим сектором, треба розв’язати кілька задач. Насамперед потрібна серйозна політична сила, зацікавлена в очищенні суспільства. Без неї не обійтися, бо правоохоронні інститути неспроможні самостійно позбавити від корупції вищі ешелони влади. Терапевтичними методами ситуацію розв’язати неможливо. Потрібні масштабні і радикальні заходи. Але за теперішньої розстановки політичних сил неможливо притягнути до відповідальності більшість із тих, хто перебуває при владі або по-крупному пов’язаний з тіньовою економікою. Хоча навіть кілька гучних, доведених до логічного кінця справ серйозно охолодили б запал, насамперед, чиновників найвищого рангу, які виявляють нездоровий інтерес до державної власності».

Чи змінилася відтоді розстановка політичних сил для боротьби з клептократами? Запитання риторичне.

24 вересня 2005 року в інтерв’ю тижневику «Кореспондент» екс-голова Служби безпеки України Олександр Турчинов звинуватив президента Віктора Ющенка і генерального прокурора Святослава Піскуна у замовчуванні проявів корупції в оточенні глави держави: «У мене є проект постанови про відкриття кримінальної справи, яка була передана Піскуну від слідчої групи СБУ. І фактично ще 17 вересня повинні були пред’явити обвинувальні висновки Порошенку і деяким іншим людям з його команди. Але генпрокурор узяв паузу, щоб дочекатися приїзду президента з США. В результаті кримінальну справу відкрито, але не проти Порошенка, а за фактом корупційних дій, в яких звинувачують Петра Олексійовича. Слідчі, які ведуть ці справи, впевнені в їхній судовій перспективі. І якщо не замінять їх і не залякають людей, котрі дали свідчення, то злочинці з високих кабінетів опиняться на лаві підсудних».

Минуло 12 років. Колишній борець із корупцією у вищих ешелонах влади нині обіймає посаду секретаря Ради нацбезпеки та оборони, з якої указом президента 8 вересня 2005-го був звільнений Петро Порошенко. Зараз він – сам президент, і мав би очолити боротьбу з клептократією. Та, схоже, «скелети у шафі» заважають.

Причин для корупції в Україні більш ніж достатньо. Економічний фактор – один із найсуттєвіших. Він провокує до корупційних дій як посадових осіб, так і простих громадян. Приміром, хабар став запорукою отримання добре оплачуваної роботи.

Минулого року президент Національного фонду для демократії в США Карл Гершман зазначив: «Жодна країна не постраждала більше від клептократії, ніж Україна. Глибоко вкорінена і, фактично, інституціоналізована корупція є надзвичайною проблемою. Впродовж чотирьох років, коли Віктор Янукович був при владі, він підніс корупцію в країні на нові висоти. Стало можливим викрадення суспільного багатства на суму близько 40 мільярдів доларів». Журналіст Олівер Булло зауважив: у 1991 році валовий внутрішній продукт України становив близько двох третин ВВП Польщі. Тепер він складає менше чверті. Булло зазначає, що корупція зруйнувала країну, «прирікши покоління українців на погану освіту, небезпечні вулиці та загублені кар’єри».

2 серпня у програмі Сергія Руденка на «Еспресо.TV» заступник спікера Оксана Сироїд заявила, що Верховна Рада підконтрольна п’ятьом-шістьом олігархам, які мають великий капітал, телеканали і депутатів у парламенті. Вона погодилася з ведучим, що до цієї п’ятірки входять Ігор Коломойський, Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Дмитро Фірташ і Петро Порошенко. Саме вони приймають ключові рішення в державі.

Того ж дня у програмі з Тетяною Даниленко на телеканалі ZIK колишній міністр оборони Анатолій Гриценко розповів: «Мої приватні контакти з іноземними партнерами говорять про те, що всі фінансові операції, які здійснює Порошенко і його бізнес, під контролем і задокументовані. Так само і його найближче оточення. Він – «на гачку». Він може тут розказувати про сліпі й підсліпкуваті трасти, а там усе знають. Уже не один американець другого і третього рівня, які приїздили в Україну, запитували: якщо команда Порошенка не зупиниться в мародерстві, то кого варто притягти до відповідальності за «законом Магнітського» (він передбачає візові заборони і заморожування майна чиновників РФ, причетних до смерті юриста Сергія Магнітського в СІЗО 2009 року. Торік 2 грудня Сенат США ухвалив документ про глобальний статус «закону Магнітського». – Країна).

У березні 2017-го адміністрація президента США Дональда Трампа, Конгрес і Сенат взялися за розслідування системної корупції української влади. Комітет у закордонних справах Палати представників навіть призначив слухання з приводу незаконної діяльності окремих політиків і бізнесменів – Ігоря Кононенка, Олександра Грановського, Валерії Гонтаревої, Віталія Хомутинніка.

Світові політики неодноразово радили Києву взятися за подолання корупції. Президент Європейської Ради Дональд Туск застерігає українців: «Ми бачимо, що зовнішньому ворогу вас не здолати. Але ви можете зазнати поразки від самих себе».

Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер: «Якщо у суспільстві на всіх щаблях не зруйнуєте корупцію, то інвестори не прийдуть в Україну».

Існує помилкове судження, що висока оплата праці чиновників убезпечує суспільство від корупції і казнокрадства. Насправді, єдина гарантія від злодійства і хабарництва чиновників – це страх, що будь-яке зловживання владою коштуватиме йому щонайменше посади.

Тут допомогти може принцип безперервного народовладдя. За нього виборець має право і можливість багаторазово використовувати свій голос. Тобто віддати його, забрати і знову віддати стільки разів, скільки вважає за потрібне.

З розвитком комп’ютерних технологій процес багаторазового голосування можна зробити дуже дієвим. Після виборів народні обранці стежитимуть за своїм рейтингом на моніторі комп’ютера, до якого стікатиметься інформація від громадян про якість їхньої роботи. І коли ця оцінка впродовж, скажімо, трьох місяців не перевищуватиме 49%, то депутат, сільський чи міський голова йде у відставку. Виборець не має з’ясовувати, хто безпосередньо винен, що в місті регулярно не подають воду, не вивозять сміття або взимку не вмикають опалення.

Міський голова буде зацікавлений, щоб підпорядковані йому чиновники працювали якнайкраще. Якщо ж десь буде помічена корупція, то поплатиться своїм місцем насамперед він – бо очолює апарат управління.

За такої системи чиновники, депутати, політичні партії стануть у кілька разів менш корумповані. Не тому, що не захочуть продатися великому капіталу, а тому, що їх не вигідно буде купувати.

З другого боку, не обійтися без незалежного механізму судочинства. Корупція в судах є найнебезпечнішою для суспільства. Адже суд – це остання інстанція, куди громадяни можуть звернутися за справедливим рішенням. Судова влада повинна бути незалежною і підпорядковуватись лише закону. Треба виробити механізм, за якого змінити суддів чи усунути їх від посад можуть тільки виборці. Для нагляду за діяльністю судів потрібен виборний орган, незалежний від інших структур влади.

Україна не демонструє оптимістичних тенденцій щодо очищення від корупції та клепрократії. Який вихід?

26 липня Палата представників Конгресу США ухвалила пакет санкцій стосовно РФ. Президент Трамп підписав його – і він став законом. В одному з розділів ідеться по те, що фінансова розвідка Сполучених Штатів упродовж півроку має надати всі відомості про активи російського керівництва. Мова не лише про оприлюднення конфіденційної інформації, а й про заморожування активів сумнівного походження, які належать путінській команді.

Чому б США не запровадити персональні санкції і до українських корупціонерів – блокувати доступ до їхньої закордонної власності, унеможливити навчання любих чад у кембриджах, ітонах, гарвардах тощо?

Журнал «Країна»

Універсум 7–8 (285–286), 2017

Журнал Універсум 7–8 (285–286), 2017