Олег К. Романчук. Усі в усьому світі бояться війни. Це головне досягнення Путіна

03.07.2018

Коли Леонід Кучма підписував Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, радники, очевидно, забули нагадати йому застереження Лесі Українки: «Вкраїна бачила не раз, як тії закоханці під вечір забували все, про що співали вранці».

Сьогодні вірити запевненням й обіцянкам Заходу про якісь гарантії для нашої держави теж немає підстав. Європейська «виваженість» і «стурбованість» долею України може викликати лише іронічну посмішку. Компліменти Анґели Меркель на адресу нашої країни не перешкоджають їй демонструвати готовність бути партнером Росії, торгувати з нею. Берлін і Париж заграють із Кремлем. Напередодні візиту до Санкт-Петербурга на Міжнародний економічний форум Емманюель Макрон заявив: «Я хочу вести стратегічний та історичний діалог із Володимиром Путіним, привести Росію в Європу». А вже в колишній столиці колишньої Російської імперії президент Франції запевнив «дорогого Володимира», що місце РФ – в Європі. Економіка, мовляв, має бути без політики.

Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд теж компліментарно висловився на адресу Путіна: «Вітаємо вас із переобранням з дуже значним результатом і хотів би привітати також із вельми успішним проведенням Кубка світу з футболу».

Навіщо колишньому заступникові голови Соціалістичного інтернаціоналу підтримувати авторитет злочинної кремлівської влади? Чому високопоставлений норвежець не згадав про ув’язненого українського режисера Олега Сенцова?

Росіяни давно скуповують еліту провідних країн Європи. Зокрема, заохотили працювати на себе екс-канцлера Герхарда Шредера, приручили й чимало інших впливових осіб Заходу. Бо для багатьох європейців газ – важливіший за мораль. Як писав Дмитро Павличко:

Будуються нові газопроводи
В обхід материка – по дну морів,
В обходи української свободи –
До хитрих європейських прапорів.
Та буде ще Європа, курва хижа,
Здивована, побачивши з вікна,
Як танки йдуть по вулицях Парижа,
Чужі, немов залізна сарана.

У країн Заходу немає плану захисту східноєвропейських держав від «залізної сарани», від російської агресії. Так вважає екс-представник США в НАТО Дуглас Льют. А волонтер Мирослав Гай констатує: «Європа не готова. У неї немає військ. Країни Балтії сподіваються на Україну як на буфер і готують деякі свої підрозділи до можливої партизанської війни. Всі бояться, тому що загроза війни реальна».

Ми не знаємо подробиць останніх двох телефонних перемовин Петра Порошенка з Володимиром Путіним. Начебто йшлося про звільнення наших військовополонених і політв’язнів. А можливо, й на інші теми розмовляли – як, приміром, після завершення Кубка світу з футболу розгортатимуться події на Донбасі.

Маємо класичний стан невизначеності – брак можливості ухвалювати рішення у важливих, доленосних ситуаціях. А виникнення невизначеності супроводжується появою страху. «Кремль піднімає ставки і, схоже, готує рік терору проти мирних регіонів, проти вразливих цільових груп – зокрема дітей. Більше смертей, більше політичних убивств, більше хаосу і тривоги – усе це зрештою націлено на чинну владу, до якої й основні претензії, – зазначає Володимир Горбулін, директор Національного інституту стратегічних досліджень. – І завжди поруч будуть «конструктивні політики», які запропонують «помиритися» й «закінчити дурну війну». Заради них усе й затівають. Заради страху українських громадян і невизначеності».

Для України цей стан загострює і наступна зустріч Трампа з Путіним. «Американські сенатори вирушають до Російської Федерації, – пише волонтер Мирослав Гай. – Для нас це дуже погано. Про що говорити сенаторам країни з 40% світової економіки з упирями з країни, що дає 2%? Тільки про війну. Вони не торговці, вони не союзники. За всіма нормативними документами, США і РФ – вороги. І тут сенатори від Республіканської партії летять у Москву, а ЗМІ говорять про можливу зустріч Трампа й Путіна».

Усі в усьому світі бояться війни. І це, напевно, головне досягнення Путіна. Для нашої держави зустріч президента США з російським може виявитись доленосною задовго до виборів 2019-го. Екстравагантний американський бізнесмен, який неочікувано став на чолі наймогутнішої світової потуги, може перетворити кремлівського диктатора на «друга Володимира», який в Україні має свої інтереси. Дональду Трампу імпонують автократи, дарма, що їм бракує моральних чеснот. Отож, навіщо допомагати корумпованому Києву, якщо є неозора Росія з гігантськими природними ресурсами, які можуть придатися для США? Адже для Європи газ – важливіший за мораль. Є, напевно, щось важливіше за мораль і для Вашингтона. Чи усвідомлюють це на Банковій?

Ось рядки Олександра Олеся:

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на Пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.

Не слід виключати, що після зустрічі Путіна з Трампом мовчатимуть і Сполучені Штати. Тож маємо навчитись діяти в умовах Realpolitik.

«Японські економісти, які нещодавно відвідали Україну, на запитання «Чого бракує українській економіці?» відповіли: націоналізму». Чи не тому так погано йдуть у нас економічні, політичні, соціальні реформи, що частина українців утратила своє національне Я, забула рідну мову?» – два десятиліття тому запитував професор Георгій Бачинський.

Національне питання – ключ до всіх загадок світової історії, – наголошував колишній прем’єр-міністр Великої Британії Бенджамін Дізраелі. І стверджував: «Національна належність – єдина істина».

Фахівці прогнозують, що після Кубка світу з футболу Росія почне тиснути на Україну як економічно, так і у воєнному плані. Недаремно секретар Ради нацбезпеки та оборони Олександр Турчинов заявив: «Що може зупинити агресивну ядерну державу від масштабного вторгнення? Тільки сучасна, потужна зброя стримування. Подобається нашим партнерам чи ні, але ми повинні працювати над зброєю стратегічного рівня, що здатна ефективно вражати ворога на будь-якій відстані».

Думка слушна. Але. Коли в Україні нарешті з’явиться патронний завод? Уже п’ятий рік іде, як втратили луганський. А будівництво нового досі не почали.

Війна – це хаос і водночас порядок. У соціально-політичних системах постійно відбувається боротьба ентропії з негентропією. Якщо ентропія – це міра безладу в системі, то негентропія є мірою впорядковування. Якщо хаос домінує, то жити складно, однак і без хаосу не обійтися. Прикладом може бути Україна 2014 року, коли з хаосу народжувалися впорядковані структури – військові, економічні, політичні. Інша річ, що наша держава досі не вийшла зі стану невизначеності.

Напередодні президентських і парламентських виборів в Україні Росія з новою силою сіятиме серед українців недовіру до влади і зневіру у власних силах. Застосовуватиме «керований хаос», що дає змогу маніпулювати свідомістю і світоглядом людини і надзвичайно ефективно впливати на її духовну сутність. Цей елемент інформаційно-психологічної війни дуже знижує здатність населення до опору та самоорганізовування.

А коли в суспільстві немає довіри до влади, до політичних партій, державних інституцій, існує небезпека соціального вибуху. До нього призводять об’єктивні причини. Найчастіше це надконцентрація власності та зубожіння переважної більшості населення. А ще високі ціни на товари широкого вжитку й комунальні послуги, з одного боку, а з другого – безкарне злодійство чиновників, розгул організованої злочинності, коли провести межу між криміналітетом і владою стає неможливо. Все це породжує особливий психологічний клімат у суспільстві.

Енергія соціального вибуху накопичується повільно, але сам він відбувається зненацька. Приміром, ніхто заздалегідь не планував штурм Бастилії, з якого почалася Велика французька революція. Але Демулен вигукнув: «У Бастилію!» – і це стало іскрою, що запалила пожежу. Одна політична подія потягла за собою іншу – і це позначилося на долі всієї Європи.

Древні греки казали: «Якщо боги хочуть когось покарати, то позбавляють його розуму». Жорстоке придушення невдоволення людей лише прискорює соціальний вибух і може призвести до загальної дезорганізації. Французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо наголошував: у разі узурпування державною владою природних прав народу той має право на повстання, повалення влади і встановлення народного суверенітету. Про це говорив і владика Любомир Гузар: «Коли влада вживає надмірну силу, народ має право збройно боронитися. Кожен iз нас має право боронитися».

Українська влада має усвідомлювати це. Зважати на інтереси країни і провадити Realpolitik.

Журнал «Країна»