Вибір без вибору?..

Політика не мій жанр і я практично ніколи про неї не пишу, хіба що в контексті питань розвитку (а точніше виживання) науки. Але іноді доводиться говорити і про більш загальні речі. Наприклад про те, як зробити громадський протест дієвим і продуктивним, не перетворюючи його в безглуздий бунт або інфантильне тупання ніжками. Відразу скажу: мені не подобаються обидва кандидати в президенти, які вийшли до другого туру. Але як учений, я привчений думати головою і абстрагуватися від суб’єктивних емоційних імпульсів. Тому свою антипатію і претензії до обох кандидатів намагаюся систематизувати.

Ось мої претензії до кандидатів.

Порошенко:

1) Провальна кадрова політика. Думаю, що всі в курсі, немає сенсу розписувати. Креатури Петра Олексійовича – зацероване дно, а небажання нашкодити «друзям» застопорили ключові антикорупційні реформи.

2) Провальна ідеологія. Упирання на захоплено-лубочний «скрепний» націоналізм у більшості громадян відгуку не зайшов.

3) Зацикленість на церкві та потурання клерикалізації й антиконституційному зрощенні церкви з держорганами та освітою.

4) Цинічний і нахабний розпил мільярда (!) гривень на «науковий фонд президента».

5) Вперте ігнорування проблем у галузі освіти і науки, які віддані на відкуп наскрізь зашкваренному МОНу.

6) Поведінка штабу і політтехнологів. Гасло «армія, мова, віра» не працює і багатьма читається як «примусова мобілізація, мовний патруль, заборона абортів попами». Поливання брудом силами своїх пропагандистів і ЛОмів усіх тих, хто голосував проти, – це контрпродуктивно і негідно лідера нації.

Зеленський:

1) Профнепридатність у всіх аспектах повноважень президента: держуправлінні, дипломатії, представницьких функціях, командуванні армією, політиці, здатності домовлятися – повний нуль кваліфікації та досвіду.

2) Невиразна громадянська позиція. Я так і не зміг зрозуміти наскільки його погляди прозахідні або проросійські. Щось зовсім аморфно-неконкретне. Повна невизначеність.

3) Відсутність команди. Хоч би що там трубили боти-пропагандисти, але команди нам не представили. Повна невизначеність. Чутки про кандидатуру міністра освіти, наприклад, викликають ворушіння волосся на голові, оскільки це відомий плагіатор, крутіший за Гриневич.

4) Явна несамостійність. Кандидат боїться відкритих дебатів, ні з ким не спілкується, крім «ручних» журналістів, всі «меседжі» озвучує його штаб.

5) Поведінка штабу і політтехнологів. Я не люблю стилю гопників з підворіття, даруйте. Вся ця буфонада з дебатами і підробленими аналізами – низько і негідно людини, яка потенційно відповідає за величезну країну.

Дивлячись на цей список, я можу зрозуміти, чому так багато людей голосували проти Порошенка – я сам не його фанат і ніколи ним не був. Нам, ученим, за ці п’ять років дісталося по самі гланди і в цьому багато в чому провина президента.

Я навіть можу зрозуміти чому цей протест вилився в кандидатуру Зеленського, хоча і не поділяю цей погляд. Але я виступаю за те, що будь-який протест має бути передусім ефективним і дієвим, а не служити способом скидання емоційного роздратування в свисток. Роздратування ви скинете, а з цим свистком замість президента нам усім потім п’ять років якось жити...

Давайте, як годиться, розкладу все по пунктах.

1) Я не вважаю тих, хто голосував за Зеленського «придурками», «ватниками» або «тупаками». Мало того, я вважаю, що за таку деструктивну риторику треба боляче бити ногами. Самого Зе я не без підстав вважаю... скажімо так, нерозумним клоуном-маріонеткою, профнепридатним для посади президента, але я не екстраполюю це на його прихильників.

Мало того, я розумію і частково підтримую протестну мотивацію. «Фе», висловлене діючій владі, прозвучало більш ніж переконливо. Влада таки трошки обгадилась від перспектив, що відкрилися, і навіть почала терміново виправляти якісь косяки. Це чудово і це маркер того, що треба продовжувати тиснути на владу й далі. Але тиснути на владу треба так, щоб не повіситися самим, інакше в чому сенс?

2) Так ось, голосування за Зе в другому турі не буде конструктивним тиском на владу. Так, влада номінально буде типу нової, але у неї не буде ні найменшої мотивації слухати громаду. Вона приведе до влади кота в мішку (полічіть, скільки разів у списку претензій зустрічається слово «невизначаність»). Що він робитиме не може передбачити ніхто, а там де непередбачуваність, там перестраховки і ризики, що апріорно погано для економіки і зовнішньої політики.

Якщо Зе поводитиме себе на посаді так само як зараз (тобто як боягузливий гопник з району, даруйте), то буде ще й безлад у зовнішній політиці, дипломатії, кадрових рішеннях і управлінні армією, тобто у всьому, що у владі президента.

Хаос Україні категорично протипоказаний. Смуту зараз допускати не можна –це просто вб’є країну.

Уявіть собі, що «Голобородько» піде на «примирення» шляхом визнання російського Криму. В громадянській війні, що почнеться, за кого будете? І я зараз гранично серйозний і аніскілечки не перебільшую. А втнути таке він може запросто –ніхто ж не має ні найменшого поняття про реальні цілі його ляльководів.

3) Що ж робити? А все гранично просто. Порошенко добре справляється із зовнішньою політикою? Добре. В України практично загальна міжнародна підтримка. З армією що?

Начебто непогано – прогрес в обороноздатності й забезпеченні війська заперечувати неможливо. З дипломатією? Взагалі «зашибісь» – асоціація підписана, безвіз діє. А ось з кадрами та ідеологією у Порошенка катастрофічний фейл. Ну то давайте експлуатувати ПОПа в тому, в чому він об’єктивно хороший, не даючи йому в руки те, з чим у нього об’єктивно проблеми!

Згадайте про те, що Україна – парламентсько-президентська республіка, а не навпаки. На майбутніх парламентських виборах давайте дружно візьмемо і пошлемо до бісової матері популістів, псевдопатріотів-горлопанів і корумпованих «друзів» ґаранта. Саме це і буде тим конструктивним протестом, якого ми всі хочемо. Мало того, ПОП прекрасно все це розуміє (він не дурний) і, чим чорт не жартує, може щось і зміниться на краще за час до парламентських виборів. Рецепт простий до неподобства.

Пункт перший: не допустити безладу, що загрожує непередбачуваними наслідками (аж до громадянської війни і розпаду держави), тобто міцно виматюкатися і проголосувати в другому турі таки за Порошенка. Ну не можна зараз ставити верховним головнокомандуючим боягузливого лицедія, котрий боїться словесних дебатів і здачі аналізу сечі, – це буде вже не конструктивний протест розумних людей, а безглузде самогубство безмозких лемінгів.

Пункт другий: до парламентських виборів ударними темпами напрацювати рейтинг нормальним партіям, які зможуть протистояти слабкостям президента – провальній кадровій політиці, схильності до тупуватої пропаганди, потягу до клерикалізації тощо. Хто це буде конкретно – залежить тільки від нас. Мені, наприклад, імпонує «демсокира» як ліберальна партія, що належить до політики з часткою здорового гумору, але нікому не нав’язую. Багатьом моїм знайомим подобається «сила людей», напевно, є й інші непогані варіанти…

Отож якщо голосували за Зеленського в першому турі, то ви висловили свій протест і невдоволення владою і я це можу зрозуміти, але якщо збираєтеся голосувати за нього в другому – то у вас проблеми з головою. Даруйте.

Семен ЄСИЛЕВСЬКИЙ,
біофізик, доктор фізико-математичних наук

Переклад з російської,
https://prefiksblog.co.ua/