Бог відібрав у парламентської більшости розум

Кажуть, що Господь, коли хоче когось покарати, то не б’є власноручно палицею, а відбирає в людини розум. А людина вже сама знайде собі халепу.

Непристойний балаган з «відмиванням» Віктора Януковича, щоб висунути його «єдиним кандидатом» в президенти від парламентської більшости, наводить на думку, що ми маємо справу з груповим очманінням. Мабуть, Господь змилосердився над Україною і вирішив у демократичний спосіб очистити її від усякої скверни – руками самих носіїв тієї скверни. От вони й висувають з-поміж себе найгіршого, явно провального кандидата. І всі разом з ним підуть на дно.

Бо чим більше вони полощуть кісточки Януковича, тим більше людей відвертається від нього. Адже на посаді президента люди хочуть мати насамперед добропорядну людину. А Янукович таким не є.

Коли ще в лютому екс-президент Леонід Кравчук перший сказав, що хоче бачити наступним президентом України Віктора Януковича, я йому не подивував. Бо пан Кравчук уже раз підводив нас під дурного хату, пропонуючи 1999 року обрати київським міським головою Григорія Суркіса з СДПУ(о).

І навіть став його довіреною особою. Отак з президента – в пахолки. В ганебні попихачі. Тоді «есдепізація всєй страни» через здобуття столиці не вдалася. Бо кияни, на відміну від Кравчука, мали людську гідність і здоровий ґлузд. Вони не дали Київ на розграбування.

Тоді я всім серцем погоджувався із словами Шевченка: «Мій Боже милий, як то мало людей святих на світі стало», адже президент України так низько опустився! Мабуть, він так і не збагнув, на якій висоті побував. Але виявилося, що панові Кравчукові ще є куди падати: він пішов у «шестьорки» до Януковича!

Прем’єр усерйоз прийняв запропоновану роль. А чинний президент говорить про «спадкоємність» влади і зі знанням справи твердить, що наступні вибори будуть «дуже брудні».

Тим часом засоби масової інформації – як провладні, так і опозиційні – насаджують думку, що, хоча більше прихильників має Віктор Ющенко, переможе таки Янукович. І дехто вже готовий опустити руки. Мовляв, від нас нічого не залежить. І це кажуть ніби свідомі, ніби й не полохливі люди. І ніби чоловіки.

У травні на врученні премії Олени Теліги в Будинку вчителя Ліна Костенко сказала дуже прикрі слова: «Мені соромно за мужчин моєї нації. Вони можуть схопитися за голову, за серце, за матню, за кишеню – вони ніколи не схопляться за зброю!»

Я поки що не кличу до зброї, але нагадую, що джерелом влади є народ. Уважно прочитаймо статтю 5 Конституції: він має право в будь-який спосіб усунути від влади силу, яка програла вибори, але не хоче поступитися.

Отже, я рішуче не приймаю пораженської філософії. Результат виборів залежить від кожного з нас, виборців.

Ходять чутки, що на кожну виборчу дільницю готуються бандформування типу мукачівського із завданням у будь-який спосіб сфальсифікувати результати виборів. Судячи з того ж мукачівського досвіду, міністр внутрішніх справ Білокінь потуратиме тим бандам.

Але міністр, який збирається силою зброї підтримувати чинну владу, а після перемоги Януковича «три дні пити» разом зі своїм півмільйонним відомством, має бути вигнаний у три шиї негайно. Як правопорушник і аморальний тип.

Проте в міліції є порядні і мужні люди, як-от сержант Микола Джумеля, що не виконають злочинного наказу. Зрештою, на кожній дільниці знайдеться кілька справжніх чоловіків, які захистять її від бандитів. Та й не вистачить бандитів на всі дільниці. На більшості дільниць достатньо мати одного порядного члена виборчої комісії і одного спостерігача. А бажано – декількох.

Я вважаю, що Янукович не має ніяких підстав бути президентом України.

Чому?

По-перше. Президент має бути прозорий перед своїм народом, як шкельце. Якщо маєш плямочку в біоґрафії, то знай своє місце, не пхайся наперед, тримайся скромно, бо ніде твій гріх від тебе не подівся, ти мусиш жити з ним до смерті. Приймай як належне, що до сьомого коліна будуть кивати головами на твоїх нащадків і показуватимуть на них пальцями: ото Хамові діти, що стали рабами братам своїм.

Це Біблійна наука – щоб кожен дбав про честь свого роду змолоду. (А лукава пані Герман-Стеців ще й наводить Януковича молоді як «приклад того, як у цьому житті вижити»!)

Нещодавно чехи не допустили до виборів кандидата, який 20 років тому збив машиною пішохода і мав за це 2 роки умовного покарання. Скільки б захисники Януковича не покликалися на «авторитет» КДБ, космонавта Берегового і голови Контрольно-ревізійної комісії ЦК КПСС товариша Пельше, що нібито давно виправдали Януковича, скільки б не нищили документів його карних справ, ми, українці, не підемо на те, щоб стати посміховиськом перед цивілізованим світом.

Бо ми не гірші за людей. Нижче нашої гідності обирати президентом людину з підмоченою репутацією.

По-друге, кожний народ обирає головою своєї держави людину, близьку до національного ідеалу. Бо президент – це обличчя нації. Достойний носій його культури, національної гідності. А наш Кучма та його «спадкоємець» Янукович справляють таке враження, що в молодості своїй вони й не підозрювали, що належать до українського народу, а в зрілому віці відхрещувалися від свого українства, бо воно заважало їм робити кар’єру на імперському поприщі. Кучма писався «русским», доки не став президентом.

Якби першому чи другому 20 років тому сказали, що він буде президентом чи кандидатом у президенти самостійної України, то вони б написали донесення в КДБ! Незалежність упала на їхні бідні голови як стихійне лихо. А раз це лихо сталося, то вони замаскувалися під прихильників незалежності і намагаються очолити процес, щоб звести ту осоружну незалежність нанівець.

Вони будують Росію № 2, Малоросію, яку можна буде в будь-який момент «упразднить за ненадобностью» (М.Салтиков-Щедрін). А тим часом підпорядковують економіку своїм кланам або здають її – через ЄЕП – російському капіталові.

Кучма так і не навчився читати і писати українською мовою. «Ум слабоват и здоровье не позволяет», – казала ґоспожа Простакова. Спроби Януковича імпровізувати українською мовою гідні жалю.

Відбувши обтяжливий ритуал україноговоріння перед телекамерою, вони притьмом біжать до умивальника виполіскувати рота від українських слів. Нестачу слів, а отже й думок, вони компенсують жестами, паузами і сталими висловами.

Обидва вони досі мислять мовою свого середовища – російським матом або «на фєнє», і це кримінальне мислення час від часу проривається навіть в ефір: для Кучми парламент – «свині необрізані», а прем’єр погрожує «поперебивати ноги та повідривати голови» своїм підлеглим, які допустили «хлібну кризу», а декого «поставити на місце засобами, яких немає у світовій енциклопедії» («Дзеркало тижня», 23.06. 2004, с. 2).

Ці люди не володіють жодною мовою в повному обсязі. У філологічній науці таких називають напівмовними. Таких в інших країнах вважають малограмотними і на державну службу не беруть.

Хтось бачив Кучму або Януковича з сім’ями на українських виставах, в українському театрі? В українській церкві? Ніхто не бачив. Вони не знають української історії. Це люди російської культури, причому гірших зразків.

Для Януковича, як і для Кучми, чужі і незрозумілі українські духовні цінності та національні стремління. Вони за Україну не боролися, вони гадки не мають, що таке жертовна і безкорислива праця для свого народу. Вони нездатні поступитися власним або клановим інтересом задля національного, тим паче покласти голову за Батьківщину.

Бо Україна для них не Батьківщина, а лише територія і населення – для взиску. Їхня ціль – урвати з України якомога більше та затягнути якомога далі, щоб там наїстися.

По-третє, не проявив себе Янукович як талановитий економіст чи управлінець. Навпаки, восени 2003 року затягнув Україну в хлібну кризу, а навесні 2004 – в нафтову, яку намагається гасити не економічними, а більш зрозумілими йому силовими методами. Найпереконливішим доказом його недолугості є те, що український народ вимирає, мільйони українців залишають свою Батьківщину в пошуках заробітку.

Отже, панове виборці, Янукович не може бути обраний президентом. Він може ним стати лише внаслідок фальшування за мукачівським зразком від 18 квітня 2004 року. Де виграв не той, хто набрав найбільше голосів. І навіть не той, хто рахував голоси. А той – хто оголосив результат. Тобто банда. Якщо ми допустимо таке фальшування, то ми – не нація, ми – недобитки українського народу, стадо покірних овець.

До влади рветься відвертий кримінал із кримінальними ж методами дії. Даремно добровільні чи вимушені прибічники Януковича сподіваються якось вижити. Коли починається терор, то він не має впину і розбору. Постраждають усі.

Проти цієї загрози можна і треба боротися. І її можна усунути. Як? Дуже просто.

1. Не сій панічних, пораженських настроїв. Замість того переконай десятьох чоловік, що треба проголосувати проти Януковича – за Віктора Ющенка. Висловлювати зараз сумніви в спроможностях свого кандидата – рівнозначне зраді національних інтересів. На противагу чорній силі – це інтеліґентна людина, світла позитивна особистість, природний українець і щирий християнин, який по своєму народові не потопчеться. Особистість, яка виведе свій народ «із тьми, зі смрада, із неволі».

Свита грає короля. Самовіддано працюймо на Ющенка.

2. Щоб не допустити фальсифікації виборів, вступи в одну з партій блоку «Наша Україна» чи БЮТ і запропонуй себе членом виборчої комісії чи спостерігачем. Присвяти тих декілька днів громадській справі. І колись матимеш змогу сказати своїм дітям, що ти не відсиджувався в кущах, коли вирішувалася доля Батьківщини.

3. Пам’ятай, що джерело влади – це ти. Будь готовий силою захистити свою виборчу дільницю і бюлетені від нападу банди.

Особисто я не хочу бути присутнім на похороні України. Я не хочу животіти, гнутися, звиватися і лукавити під кримінальним кланом Януковича.

Цю останню фразу я сказав був приятелеві, а він піймав мене на слові: «Він тобі допоможе. Не жити».

І не тільки мій приятель так думає. У газеті «Шлях перемоги» від 17 березня журналіст Олександр Хоменко пише, що «владна вертикаль Януковича не організовуватиме політичних процесів над дисидентами, на яких ті матимуть можливість гнівно звинувачувати режим. Усе буде значно простіше: опозиційних журналістів, та й просто «інакомислячих» бригадні забиватимуть у під’їздах шматками арматури».

Але ж, панове! За честь в усі віки клали голови. Честь – це останній бастіон, якого не можна здавати.

На закінчення спитаю ту саму «парламентську більшість»: гаразд, честі ви не маєте. А розум?

Василь ОВСІЄНКО,
колишній політв’язень,
лауреат премії імені Василя Стуса

Липень 2004 року