Системний аналіз і журналістика

З особливим зацікавленням взяла до рук книгу Олега Романчука «Системний аналіз у журналістиці», адже знаю автора як шеф-редактора одного з найкращих українських журналів «Універсум». Уже тепер її називають однією з кращих в Україні, порівнюючи з «Манипуляцией сознанием» С.Кара-Мурзи. Видання увійшло до Короткого списку номінації «Обрії» (розділ «Спеціальна література») Х Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008».

Автор запропонував трактування суспільства як саморганізовувальної системи, наголосив, що саме інформація стає стратегічним товаром ХХІ ст., особливо підкресливши деінтелектуалізацію як головну небезпеку для України. Сьогоднішній стан українського суспільства названо невизначеним та запропоновано методи виходу, зокрема і через ЗМІ як носіїв і творців інформації. Нинішня Україна трактується як «соціально-політична система, що опинилася в стані внутрішньої і зовнішньої несумісності», а це руйнує цілісність системи і може призвести до її загибелі. Дуже точно підмічено, оскільки новітня моральна втома, зневіра, перетворення суспільства у натовп, примітивізація друкованого з орієнтацією на посереднього споживача не сприяють розвитку. Людина впадає у спустошеність, дезорієнтується через втрату ідеалів, відбувається розпад її особистості. За спостереженням автора, це явище має прогресуючий характер, особливо в період виборів: «…нинішній морально-психологічний стан України можна охарактеризувати як хиткий, розгублений і нервозний. Він дуже легко може призвести країну на грань національної катастрофи». Як наслідок розпаду особистості у суспільстві утворився цільовий вакуум, що веде до загальної деградації («на наших очах українці перетворюються на натовп»). Додамо, що такий стан апатії – політичної, на нашу думку, Україна переживає саме нині – перед найближчими виборами, коли пересічного громадянина майже неможливо зацікавити жодними програмами жодних кандидатів. Тому книга автора – своєрідний психологічний зріз стану суспільної свідомості, який може конкурувати з найточнішими соцопитуваннями. Ставиться діагноз: ми – духовно ослаблена нація, позначена психікою скепсису, нігілізму, відчаю і безнадії.

Цікаві також думки щодо штучного інтелекту та соціальної безпеки його створення, філософії комп’ютерної цивілізації. Актуально звучать розділи про роль ЗМІ у боротьбі з корупцією та бюрократизмом. Серед феноменів самоорганізування суспільства журналіст називає мову, культуру, простежує різні аспекти ідентичності. Автор вважає, що системній організації сучасної України заважає відсутність єдиної ідентичності, її несформованість, і в цьому контексті засуджується тривкість історичних та політичних міфів, маніпулювання свідомістю, інформаційна монополія, поширення неправдивих даних, консерватизм мислення. О.Романчук вдало переносить загальні принципи й закони самоорганізовувальних систем (стан невизначеності, сумісність і несумісність систем) на основні засади творення громадянського суспільства, аргументує, що вагомим чинником демократизації суспільства є свобода засобів масової інформації в усіх її видах, виявах і жанрах.

Звичайно, стан невизначеності вигідний саме владі, адже дезорієнтованим та позбавленим ціннісних орієнтирів суспільством легко управляти, формувати суспільну свідомість та спрямовувати думки людей у бажаному напрямку. Тому нищиться індивідуальність, бо легше мати справу з «масами». Особливо імпонує думка: «Саме деградація особистості стала першопричиною затяжної соціально-економічної, правової, політичної кризи в українському суспільстві». Як представник аналітичної журналістики він обстоює її потребу в сучасному інформаційному просторі, вважаючи, що саме вона здатна змінювати систему: «…зникає аналітика, що не дає можливості громадянам зрозуміти, що ж насправді відбувається в країні». Цікаве дослідження, вміщене у додатку, у якому наводиться ефективність застосування методу системного аналізу на прикладі зворотного зв’язку між журналістом і читачем в Інтернеті. До речі, за запропонованою методикою можемо підійти й до спілкування на «ХайВеї».

Це вкрай потрібне для України видання з’явилося завдяки фінансовій допомозі Фундації ім. Івана Багряного (США), широко знаної завдяки успішній реалізації своїх численних благодійних видавничих проектів.