Не сприймаймо чужих ідолів…

Олександр Скіпальський
генерал-лейтенант, екс-начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони

Тисячі волинян, що проживають поза своєю прекрасною малою батьківщиною, дихають її проблемами, радіють успіхам і досягненням , прагнуть допомогти , захистити своїх земляків , несуть у світ правду про чудову волинську землю і мужніх людей, віддано кохаючи свої звичаї і культуру. Одним із таких синівських острівків, мовою військових, – плацдармом , вже багато років є громадське об`єднання «Міжнародне волинське братство» у Києві. Наша спільнота не є політизованою структурою, ми відкриті для всіх переконань, крім тих, що нам загрожують або зраджують нашу омріяну українську незалежність. Багато наших братів постійно передплачують, читають в технічних засобах інформації газету «Волинь-нова», яка вже багато років, наслідуючи кращі журналістські традиції, максимально можливо правдиво висвітлює суспільне життя на Волині. Саме гострі події та їх ідеологічне прикриття, що відображають діяльність таємних механізмів загарбників українських земель, викликають занепокоєння та стурбованість української громадськості.

Прихід до влади в нашій країні окремих діячів, що використовують службові інституції в інтересах інших держав, особистого грабіжницького накопичення капіталу з метою подальшої еміграції у загрозливий період, активізація так званої п’ятої колони створюють сприятливі умови для деукраїнізації нашої молодого державного механізму, спроб стерти з української пам’яті готовність до збройного самозахисту, дискредитуючи національних героїв і пропагуючи ворогів. Активізувалася ця діяльність і на Волині. Безкарна стрільба з вогнепальної зброї носіями ідей Че Гевари по портретах С. Бандери і Р. Шухевича, знищення меморіальної дошки воякам УПА А. Мельничуку, В. Новосаду, котрі віддали своє молоде життя за нашу з вами свободу, і нарешті безглузда спроба обілити одного із найбільших катів українців на Волині брянського росіянина Д. Медведєва, зачіпають інтереси національної безпеки України і потребують рішучої відсічи. Підвісивши у повітря систему національної безпеки, позбавивши її носіїв національної ідеї та національних пріоритетів, сини і онуки медведівців та кузнецовцих переключили увагу правоохоронців на другорядні цілі і завдання, приручили до покірності й прислужництва дикому капіталу.

Вражає, що до цієї неблагородної справи перекручування «чекистскими методами» історичних фактів долучився мій давній знайомий генерал-майор СБУ у відставці О. Булавін. Далекий від публічності, стриманий за характером українець, який виріс на волинському салі і картоплі, дістав у незалежній Україні генеральське звання, під жовто-блакитним прапором і тризубом складав присягу на вірність українському народові, отримує пристойну генеральську пенсію, раптом відбілює і героїзує не просто одного з тих хто вбивав українців за прагнення мати свою Батьківщину, а саме одного з тих, хто з маніакальною жорстокістю допитував, катував і вбивав українців, паталогічно не довіряючи їм. Хіба вам не відомо, пане генерале, що за жорстокість, порушення законності і фізичне насильство навіть режим Л. Берії звільнив Медведєва з органів НКВД з вовчим квитком. Хіба Ви не знаєте, що війну він зустрів на вокзалі, але саме його уроджені схильності до жорстокості стали підставою для направлення за лінію фронту на чолі розвідувально-диверсійного загону(читай – терористичного) «Побєдітелі» в район українсько-польського протистояння? Не втомлюватиму читачів перереліком усіх спецоперацій «побєдітєлєй» на чолі з Медведєвим, зупинюсь на ключових, про які ви, пане генерале, промовчали. Почнімо з головних завдань, які були поставлені загонові, – диверсійна діяльність, боротьба з українським національно-визвольним рухом, терористичні акти проти німецької та української адміністрацій, сприяння розгортанню партизанської боротьби, в тому числі польської. Вбивши фінансиста д.Геля, замість заступника Еріха Коха Пауля Даргеля, Кузнецов за розробленою Медведєвим операцією залишає на місці вбивства гаманець з документами, що належали члену ОУН, котрий приїхав в Україну з Берліна, але був перехоплений «побєдітєлямі» і закатований. Спровоковані таким чином німецькі загарбники заарештували 300 мирних громадян міста Рівного і як заложників розстріляли. Чи не цим «подвигом побєдітєлей» ви пишаєтесь, пане генерале? А скільки спалених нацистами українських хат і вбитих цивільних українців було після кожного терористичного чи диверсійного замаху «побєдітєлєй»? А чому в оточенні Кузнецова не було жодного українця? А тому пане генерале, як розповідав мені особисто М. Струтинський, з яким я був знайомий тридцять років , що ані Медведєв, ані Кузнецов не довіряли українцям, вони довіряли лише так званим інтернаціоналістам, тобто тим, хто був на чужій землі і не мав українського коріння. Можливо, ви забули провокативну роль своїх кумирів в українсько-польській ворожнечі?

Окремих зрадників української нації вони використовували для каральних завдань проти своїх. І нарешті, пане генерале. Не всі «побєдітєлі» святкували перемогу в тій кривавій війні. Були підступно вбиті органами НКВД найближчі соратниці Ніколая Кузнецова Л. Лісовська та В. Довгер, що володіли небезпечною для вбивць інформацією. Саме майстри чекістсько-агентурних груп, яких активно використовував Медведев, знищуючи українців під виглядом СБ ОУН, після війни продовжували вбивати наших братів і батьків.

Так що, пане генерале О. Булавін, НЕ ДЕХТО нині намагається применшити заслуги «побєдітєлєй», я, ваш колега, український генерал, стверджую, що в історії незалежної України таких героїв не існує. Вони для нас з вами, пане генерале, загарбники, котрі боролися за ідеали Гітлера–Сталіна, палили наші хати і несли нам голод і сталінські трудодні.

Багато років предки волинян пребували під чужоземним гнітом, окупанти добре вивчили нас і наловчилися утримувати в покірності. Але дух дружин шляхетного Данила Галицького живе в наших душах, кличе до боротьби, і сьогодні у своїй суверенній Україні. Хай забудуть носії імперського духу дорогу до поневолення України, бо перед собою лише дорогу свободи і маємо власний пантеон українських героїв. Наше головне завдання – бути пильними, виявляти наших ворогів і не дати себе приспати чи обіграти. Любімо один одного, Українці!

Універсум 5–6 (223–224), 2012

Журнал Універсум 5–6 (223–224), 2012

Синдром Провансу, або застереження для українців

СЛОВО РЕДАКЦІЙНЕ Любомир Сеник Синдром Провансу, або застереження для українців

МОВА ПРО МОВУ Любомир Т. Винник Чотири мови й одна Швайцарія

НАЦІЯ І ДЕРЖАВА Олексій Колісник Еліта та псевдоеліта: пасіонарії та субпасіонарії в українській історії та сьогоденні

БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ Ігор Левченко Двадцята річниця боротьби з корупцією в Україні: чи буде нова якість?
Олег К. Романчук Що потрібно українській державі: кадетський корпус чи юнацька школа?

ІСТОРІЯ Микола Кучерепа Суспільні трансформації на Волині у 1939–1941 рр.

ПОГЛЯД Олександр Скіпальський Не сприймаймо чужих ідолів…

ЗАБУТІ ІМЕНА Олександр Музичко Трифон Янів – легендарний отаман одеського плацдарму української революції

СОЦІОЕКОЛОГІЯ Володимир Дедишин Малі ГЕС – великі проблеми

МЕДИЦИНА Вікторія О. Романчук Один із найбільших злочинів ХХ століття