БЕЗ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНА НЕ ВИЖИВЕ

Олександр Скіпальский, генерал-лейтенант, екс-начальник
Головного управління розвідки Міністерства оборони,
про політичну ситуацію в Україні та євроатлантичні перспективи

Наші політики вміють лише гарно одягатися

– Якими Ви, людина військова, бачите політичні події, які сьогодні відбуваються в Україні?

– На гостроту політичних подій дивлюся ширше. Вона, на мій погляд, є абсолютно закономірним результатом формування нашої внутрішньої політики – і за змістом, і за персоналіями, так і за остаточною метою. На жаль, після занепаду ідей Майдану, люди, які не були переконані у визначальності цих ідей, скотилися до амбіцій. Почалося протистояння – банальна боротьба за владу. Це не самоціль, а засіб для досягнення певних особистих, матеріальних вигод. Саме тому політичне протистояння сьогодні є загрозливим для держави, бо воно не зміцненює державний механізм, а перетворилося у вперту психологічну боротьбу на знищення противника будь-якими методами. На мій погляд, кожен крок, кожна акція, захід, спрямований на євроінтеграцію, повинен мати відповідно цілу програму дій – агітаційного, економічного, пропагандистського характеру. Все це повинно опрацьовуватися до найдрібніших деталей. А у нас так – зібралися, оголосили, продекларували і... самі бачите результати. Яскравим прикладом можуть бути потужні, ейфорійні візити екс-віце-прем'єра з євроінтеграції Олега Рибачука. І чим це закінчилося? Пшиком. Ось що значить, коли до влади приходять не професіонали – так звані молоді амбітні політики, які не мають генетичного професійного рівня. А вміють лише гарно одягатися і декларувати відповідні тези, не маючи за собою копіткої, повсякденної важкої праці. Отак дискредитуються позитивні ідеї.

Коли цей курс Україна декларує і ці декларації знаходять підтримку з боку Заходу, США, це викликає, безумовно величезний спротив Росії. І Росія, як держава з величезним досвідом, залучає всі свої потужні можливості. Особливо це робота на міжнародному рівні, робота усередині країни. Кульмінація війни на Кавказі – наслідок того, що Грузія готувалася до вступу до НАТО. І певне протистояння або вибух протистояння у нас на лінії «Президент – прем’єр», також результат бажання Росії впливати на Україну. Це політичне протистояння в Україні дуже небезпечне. Відбува­­ються процеси руйнації державного механізму, конфлікт поміж гілками влади і, щобільше, протистояння між силовими структурами. А це вже крок до громадянської війни.

– На думку українських експертів, політичне протистояння ставить під сумнів надання Україні ПДЧ у грудні цього року. На вашу думку, є підстави для таких побоювань?

– Я на 90 відсотків впевнений, особливо після зустрічей міністрів закордонних справ, яке відбулося трохи більше місяця тому, Україні відмовлять у наданні ПДЧ. Бо ні НАТО, ні Європейському союзу не потрібні проблеми, які Україна не може вирішити сама, а за неї має вирішувати хтось. Напередодні таких важливих подій прем’єру та президенту треба зціпити зуби і не загострювати подій.

Інтеграція в Росію нас нищить

– А коли варто очікувати надання Україні ПДЧ? Зрештою, вступ до НАТО для України – це більше політичне питання чи питання технічної готовності наших Збройних сил?

– Я не хочу належати до людей, які видають бажане за дійсне. Безумовно, якби наші вищі владні ешелони не повели себе так і не скомпрометували внутрішню і міжнародну політику, то Україна мала б шанси отримати ПДЧ, особливо на тлі війни в Грузії. І це відповідало б бажанню світової спільноти, стримувало б відродження агресивного курсу Росії. А чому Україна упродовж століть не могла стати нормальною повноцінною державою? Бо розумні, геніальні українці змушені були служити іншим народам. До всього, Україна розташована на геополітичному зламі Європи й Азії. І хто б не йшов через Україну, прагне від неї відкусити ласий шматок. Немає у нас іншого – найстабільнішого, найскорішого – способу зберегти і зміцнити нашу державність, як вступити до європейської колективної безпеки, тобто у НАТО. Без європейської колективної безпеки Україна не виживе як незалежна держава. Якщо ми у черговий раз приєднаємося до російської системи колективної безпеки, Україна розчиниться і асимілюється, бо вже й так процес асиміляції України Росією наблизився до небезпечної межі. Тільки генетична сила української нації і пам'ять про боротьбу, про жертовність борців за незалежність все ще підтримує українців. Інтеграція в Росію нас нищить. А нейтральними ми не вистоїмо – відкусять.

До прикладу, металу сьогодні стільки, що ніхто не купує, а скільки населення у світі голодує? А в Україні є земля, яка має можливість відроджуватися, очищатися і далі годувати людей. І вже вкотре Україна стоїть на порозі національної катастрофи – йдеться про небезпеку продажу землі. Я бачу, що таку позицію озвучує сьогодні і президент, і прем’єр-міністр. Щойно ми перетворимо нашу рідну землю в товар, то й українці перетворяться у кріпаків XXI століття.

– Нещодавно міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров заявив, що має намір запропонувати Києву продовжити терміни перебування Чорноморсь­ко­­го флоту в Криму після 2017 року. На вашу дкмку, чим закінчаться такі прагнення Росії?

– Росія вміє успішно проводити свою політику. З 1991 року Україна перебуває у статусі суверенної, соборної, незалежної держави. Класичною формою отримання незалежності є національно-визвольний рух. Але таку боротьбу не обов’язково вести за допомогою танків і зброї, а за допомогою спеціальних технологій. Ця боротьба ніколи не припинялася і ще не скоро закінчиться. Тому заяви і щодо базування Чорномор­ського флоту, і про утримання російської церкви – це важелі впливу на Україну, на її верхівку, на стримування України у самостійному прийнятті рішень. Годі сподіватися, що Лавров висловить іншу думку, нічого. Росіяни краще, ніж українці, розуміють, що інтеграція України в Європу – це зміна геополітичних полюсів, що Росія у такому разі ніколи не перетвориться у другий полюс протистояння, про що вона мріє. Бо саме за допомогою України Росія завжди була сильною.

Питання ядерної зброї сьогодні не актуальне

– Віце-адмірал Кожин вважає, що Росія за базування свого флоту у Криму щорічно має платити Украї­ні декілька мільярдів доларів. Але як домогтися, аби ці гроші таки були виплачені.

– Попередня українська влада пішла на компроміс, поступки Росії, а цього не можна було робити. Та влада керувалася особистою зацікавленістю, маючи зав’язаний з Росією бізнес і отримуючи преференції у газовій сфері. Вона пішла на поступку погашення боргів і оплати за базування флоту. Нинішній Президент однозначно задекларував позицію прямих розрахунків. Але в умовах політичної кризи поки рішення немає. Я поділяю позицію Президента Віктора Ющенка у питанні отримання реальної платні за перебування ЧФ Росії у Криму.

– Чи можливе сьогодні повернення України до ядерного статусу?

– Якщо Україна заявить про своє прагнення відновити ядерний статус, то про міжнародну підтримку країн, які б давали відповідні гарантії, у тому числі США та Росії, не може йти мови. Я думаю, що питання ядерної зброї сьогодні не актуальне і порушують його лише окремі політики. Це не є предметом першої необхідності для Української держави.

– Як ви оціните нинішній стан Збройних сил України?

– Не беру на себе відповідальність давати оцінку зсередини, структурно, але те, що у нас за сімнадцять років незалежності не появилося новітніх систем озброєння, що наші ракети при стрільбі вибухають або міняють курс і самознищуються, свідчить, що оборонний потенціал у нас дуже ослаблений. Ослаблений він і через пограбування матеріальної бази ЗСУ, – забирають землі, будівлі. Все це йде не на переозброєння армії чи підвищення грошового утримання військовослужбовців, а на збагачення олігархічних кланів. І це трагічно.

Розмовляв Ярослав ІВАНОЧКО
25
жовтня 2008 року